Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 січня, 2017   ▪   Іван Вербицький   ▪   Версія для друку

Вихиляси окупованого спорту

Як склалася доля кримських спортсменів, що до 2014-го виступали за Україну
Матеріал друкованого видання
№ 1 (477)
від 12 січня
Вихиляси окупованого спорту

16 березня виповниться три роки від моменту проведення на Кримському півострові псевдореферендуму, після якого українська автономія дістала статус території, окупованої державою-агресором. Ейфорія від можливості померти в Росії змінилася важким похміллям у вигляді безлюдних пляжів, проблем із водопостачанням та відчутним стрибком цін на продукти. Однак найпершими принади «возз’єднання» відчули на собі кримські спортсмени. Особливо ті, хто «на крилах патріотизму» поспішив змінити громадянство на російське і вже бачив у снах отримані від «Родіни» шалені порівняно з українськими преміальні, підйомні, заохочувальні й решту матеріальних благ.

Гроші, принципи й карантин

Позитивні винятки, звісно, були. Поодинокі, але доволі показові. Відразу після анексії заявила про свою вірність Україні гімнастка кримськотатарського походження Ганна Різатдінова. Вона категорично відкинула пропозиції представників окупаційної адміністрації, публічно заявивши, що виступатиме лише під синьо-жовтим стягом. На Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро Ганна виграла бронзу. Поступилася українка лише двом росіянкам: Марґаріті Мамун та Яні Кудрявцевій. Зазначу, що у світовій художній гімнастиці ось уже два десятиліття триває жорстке протистояння двох шкіл: української на чолі з родиною Дерюгіних та російської під керівництвом Іріни Вінер. Ця боротьба давно вийшла за межі суто спортивної й дістала найперше бюрократично-­полі­тичне забарвлення. Оскільки художня гімнастика є суб’єктивним видом спорту, в якому результат залежить від суддівства, перевагу, відколи завершили кар’єру Катерина Серебрянська й Олена Вітриченко, утримує заможніша Російська Федерація. Дивуватися тут нічому, адже чоловіком Іріни Вінер є олігарх Алішер Усманов.

Читайте також: І це лише початок

Інакше кажучи, можливий переїзд Різатдінової до Росії став би для Альбіни та Ірини Дерюгіних і всього українського спорту болючим репутаційним ляпасом. Звісно, рішення залежало від спортсменки особисто, однак не обійшлося без впливу тих людей, під керівництвом яких Ганна виступала й виступає. Те саме стосується й боксера Олександра Усика. Сімферополець здобув симпатії прихильників українського спорту завдяки не лише бійцівському талантові, а й тому, що не соромився підкреслювати на рингу своє українське походження. На переможній для себе Олімпіаді-2012 Олександр боксував із козацьким чубом, а перемоги святкував, танцюючи гопака. Перейшовши з олімпійського у професійний бокс, Усик виступав під знаменами промоутерської компанії братів Кличків К2. На ринг Олександр виходив під акомпанемент пісні «Їхали козаки» гурту «Тінь Сонця», чим укотре підтвердив статус патріота. Про його перебування під час парламентських виборів-2012 у штабі Партії регіонів поблажливі українці воліли не згадувати.

Однозначно проукраїнською попервах була публічна позиція Усика й стосовно анексії рідної землі Росією. На одній із прес-конференцій навесні 2014-го він назвав Крим Україною. Але невдовзі поїхав до Сімферополя і взяв там участь у відкритті спортивного залу в компанії сумно­звісного Сергія «Гобліна» Аксьонова. Пізніше риторика й поведінка Олександра змінювалися вражаюче стрімко. Уже через рік він говорив про «спорт вне политики» й звинувачував журналістів у тому, що своїми запитаннями політичного характеру «лєзут прямо в попу». Влітку 2016‑го на прес-конференції в Польщі, присвяченій бою з поляком Кшиштофом Ґловацьким, Усик на запитання, чи Крим — це Україна, відповів: «Крым — это Крым». На бій він вийшов у футболці із зображенням князя Алєксандра Нєвского, якого в РФ вважають національним героєм.
Репутація Усика в Україні впала майже до критичної позначки, і його вихід на захист чемпіонського звання WBO проти південноафриканця Табісо Мчуну в шортах із тризубом бачився своєрідним виправданням за попередні діяння. Щоправда, не відомо, чия то була ініціатива: самого бійця чи промоутерської компанії. Усик, звісно, усвідомлює, що популярнішим, ніж в Україні, він не буде ніде. Тому схожі поступки важливі найперше з погляду бізнесу.

На відміну від Різатдінової чи Усика ані стрільця Артура Айвазяна, ані легкоатлетку Віру Ребрик, ані подружжя віндсерфінгістів Максима Оберемка й Ольги Маслівець за браком патріотизму не утримувало в Україні ніщо. А отже, про бажання мати російський паспорт вони заявили відразу після горезвісного «референдуму».

Майстер кульової стрільби Айвазян приїхав в Україну з рідного Єревана в 1990 році, вступивши до Львівського інституту фізкультури. У Місті Лева він прожив сім років і 1997-го в статусі чемпіона світу-1994 перебрався до Сімферополя. Із кримською пропискою виступив на чотирьох Олімпіадах, увінчавши свою кар’єру перемогою в Пекіні-2008. Після окупації півострова Артур нагадав Україні невиконані й недовиконані обіцянки щодо покращення його матеріального становища, розповів про ті золоті гори, якими збираються обдарувати його росіяни, і повідомив, що стає громадянином РФ.

З дозволу міжнародних інстанцій кримський футбол обмежили особливим статусом і надали право проводити регіональний чемпіонат під егідою невизнаної місцевої федерації футболу, яка ФФУ не підпорядкована

Уродженка Ялти Віра Ребрик 2012-го в 23-річному віці виграла золото чемпіонату Європи в метанні списа для України. Впродовж двох наступних років вона вже була одним із лідерів світового рейтингу. Щоб в української сторони не було до спортсменки претензій стосовно зміни громадянства, росіяни, за твердженням особистого тренера Ребрик Ярослава Литвинова, заплатили українській федерації $150 тис. Проте на Олімпіаду-2016 Віра, навіть попри відсутність претензій задобрених грішми вітчизняних чиновників, не поїхала. Причина — недопуск легкоатлетичної збір­­ної Росії до участі в Іграх через масові факти вживання допінгу. Залишилася б Ребрик, так само як і метальник молота із Сак Олексій Сокирський, які в допінгових скандалах замішані не були, в Україні, у Ріо вони позмагалися б.

Натомість Федерація спортивної стрільби України дозволу на участь під прапором Росії Айвазяну, як і чемпіонові світу Владиславу Прянишникову, не давала. Довелося їм відбувати офіційний дворічний карантин і відповідно пропустити Олімпіаду. Ось і вийшло, що поміж усіх потенційних олімпійців із кримською пропискою в Ріо виступив лише віндсерфінгіст Максим Оберемко. Та й тому довелося про всяк випадок офіційно стати «мешканцем Ростова». На попередніх п’яти Іграх уродженець Миколаєва виступав за Україну. Його дружина тернополянка Ольга Маслівець представляла рідну державу на чотирьох Олімпіадах. При цьому подружжя, яке жило й тренувалося в Євпаторії, постійно жалілося, що держава його недооцінює. Для тих, хто із цією парою спілкувався раніше, рішення змінити громадянство сюрпризом не стало. Ось лишень Маслівець, котра гарантовано поїхала б до Ріо від України, на відміну від чоловіка не пройшла в Росії сито внутрішньої конкуренції.

Гра в різні ворота

Зрештою, з олімпійськими видами ситуація простіша. Одиниці з тих, хто виступав під українським стягом, відбудуть карантин. А ті молоді (й не дуже) спортсмени, які раніше цього не робили, мають змогу представляти Росію вже зараз. Жодних перешкод міжнародні федерації різних видів спорту з Міжнародним олімпійським комітетом на чолі їм не створювали. Найліпші шанси заявити про себе вже в найближчому майбутньому має боксер Вадим Кудряков, котрий нещодавно став чемпіоном РФ у ваговій категорії до 52 кг. Також традиційно сильними є кримські школи велоспорту й греко-римської боротьби. Щоправда, борцям з огляду на внутрішню конкуренцію пробитися до складу збірної Росії буде вкрай складно.

Найпринциповішою в кримському питанні залишається позиція міжнародних інстанцій у першому за популярністю виді спорту — футболі. Вплив Росії в цій царині начебто доволі відчутний. Газпром є одним із головних спонсорів Союзу європейських футбольних асоціацій (УЄФА), а Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА) довірила РФ право проводити чемпіонат світу-2018. Щоправда, після того як через корупційні скандали своїх посад позбулися керівники обох структур — француз Мішель Платіні та швейцарець Зепп Блаттер, російське лобі стало помітно слабкішим.

Читайте також: Розчарування року

Власне, одним із перших спортивних наслідків окупації Криму була спроба двох найпопулярніших клубів півострова заявитися для участі в чемпіонаті Росії. Чемпіонат України-2014/2015 сімферопольська «Таврія» і «Севастополь» дограли, виступаючи поза межами Криму, а потім зацікавлені особи спробували змінити юридичні назви колективів і заявити їх для участі в першості РФ. Точніше, сімферопольський ТСК, севастопольський СКЧФ і ялтинська «Жемчужина» навіть зіграли на стартовій стадії Кубка Росії-2015/2016, але швидко звідти вибули. Після того в ситуацію під тиском громадськості втрутилася Федерація футболу України. Подана до ФІФА та УЄФА скарга без уваги не залишилася. Російському футбольному союзові заборонили брати клуби з Кримського півострова під свою егіду. Врахувавши, скільки коштів було вкладено в здобуття права на проведення мундіалю-2018 і власне підготовку до нього, росіяни дали задню.

З дозволу міжнародних інстанцій кримський футбол обмежили особливим статусом і надали право проводити регіональний чемпіонат під егідою невизнаної місцевої федерації футболу, яка ФФУ не підпорядкована. 2016 року в цьому турнірі виступало вісім команд, у складі яких не бракувало відомих в українському футболі особистостей. Причому географія того представництва доволі строката. Чернівчанин Руслан Платон, закарпатець Матвій Бобаль, львів’янин Сергій Сібіряков, тренер із Тернополя Сергій Шиманський, запоріжець Антон Монахов, Олександр Жабокрицький з Умані, донеччанин Євген Бредун... Їх багато, і своєї причетності до футболу на окупованій території більшість воліє не афішувати. Це й не дивно, адже, заплямувавши своє ім’я, повернутися на українські стадіони не так просто.

Не просто, але можливо. Хоч як дивно, але одним з осередків таких повернень став спонсорований тернопільською мерією на чолі зі свободівцем Сергієм Надалом першоліговий клуб «Тернопіль». Упродовж 2016 року команду очолював уродженець села Городок Заліщицького району Іван Марущак. До рідної області він повернувся, попрацювавши в час окупації з ялтинською «Жемчужиной» і запам’ятався тим, що писав слізні листи про допомогу до Путіна й захоплювався Кадировим під час візиту команди до Грозного. Але ці оприлюднені в столичній пресі факти патріотичне керівництво клубу не насторожували. Пан Марущак, який у ФК «Тернопіль» потрапив завдяки сприянню людей із тернопільського осередку Блоку Петра Порошенка та їхнім особистим домовленостям із мером Надалом, був відправлений у відставку не через погану репутацію, а лише остаточно заплямувавши своє ім’я участю очолюваної ним команди в дивних матчах, на які ставилися величезні суми в букмекерських конторах.

Читайте також: Духовні «скрєпи» на гастролях

А ось цитата з інтерв’ю офіційному сайтові Професійної футбольної ліги України нинішнього гравця «Тернополя» 21-річного корінного тернополянина Тараса Червонецького: «У дублі «Севастополя» в мене був тренер Олексій Грачов. Він сам в Україні пограв, в Охтирці, в Києві, тренував сімферопольський «ІгроСервіс». Запрошував мене в «Бахчисарай» іще раніше, два роки тому. І умови обіцяв добрі зробити, але в мене були варіанти за кордоном і сенсу їхати в Крим узагалі не бачив. Він українець, ніяких там політичних моментів, нічого такого не було. Ось і зараз запропонував. Я взагалі вважав, що футбол поза політикою, думав, поїду грати. Але так багато бруду в інтернеті було на мене вилито, що, мовляв, їду до чужих, зрадник. Мені ці моменти дуже не сподобалися. До того ж я там пробув два місяці, і було багато питань щодо умов, і грошей не платили, в клубі були свої пригоди, я зрозумів, що потрібно їхати назад».

Однак найдивніше, що претензій до товаришів Марущака та Червонецького не було й немає навіть у прихильників ФК «Тернопіль». Зрештою, фанів у клубу не так уже й багато. Зате великий резонанс викликало призначення наставником відновленої за сприяння ФФУ сімферопольської «Таврії» Сергія Шевченка. Того самого, який уже після анексії Криму працював у реставрованому посіпаками окупантів ТСК.

Фанати «Таврії», частина з яких досі воює на боці України проти Росії, не приховували свого обурення й написали на адресу президента ФФУ Андрія Павелка та головного ініціатора відновлення клубу Сергія Куніцина відкритий лист, закликавши усунути з тренерської посади людину, яка «під час окупації півострова не погребувала побувати біля керма фейкового клубу». Однак до ультрас не прислухалися. Після перемовин із ними Шевченко на підставі не дуже переконливих аргументів на кшталт «він перевіз із Криму для команди кілька комплектів форми» на посаді залишився.
Осінню частину аматорського чемпіонату «Таврія», яка проводить домашні матчі в Бериславі на Херсонщині, завершила на дев’ятому місці серед 11 команд, але вже готує документи, щоб із наступного сезону виступати в другій лізі. Керівники ФК вважають, що його відновлення й існування є першим кроком на шляху повноцінного повернення кримського футболу в українську спільноту. Окрім клубу «Таврія» в тому ж таки Бериславі торік у серпні відновила діяльність Кримська футбольна федерація, президентом якої обрано пана Куніцина. Організація збирається, зокрема, сприяти працевлаштуванню в Україні молодих кримських футболістів, які опинилися на узбіччі професійного життя через обставини. Утім, чи не нагадуватиме ця діяльність легалізацію людей, які свідомо відмежувалися від нашої держави у сподіванні працевлаштуватися на хлібному місці під егідою Російського футбольного союзу?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено