Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 січня, 2017   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Духовні «скрєпи» на гастролях

Як не допустити реваншу «русской вєсни» в українському гуманітарному просторі
Духовні «скрєпи» на гастролях

Глибинна причина постійно провокованого ззовні суспільного напруження та тимчасових територіальних втрат Криму й частини Донбасу, яких Україна зазнала внаслідок збройної агресії Російської Федерації, криється в тривалій відсутності в нас системної україноцентричної гуманітарної політики та ефективних механізмів захисту гуманітарної безпеки нашої держави, суспільства й громадян.

Від самого початку незалежності України вітчизняній гуманітарній політиці не було надано нової якості. Одним із критичних моментів, коли згадані зміни необхідно було провести, став початок російської збройної агресії проти нашої держави.

Остання версія розробленої РНБО чинної Стратегії національної безпеки України від 6 травня 2015 року серед актуальних загроз називає й «інформаційно-психологічну війну, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу», проте не прописує сценаріїв, механізмів і засобів гарантування гуманітарної безпеки, ніби такого явища не існує взагалі. Слушні пропозиції щодо внесення змін і допов­нень до Стратегії національної безпеки України та Закону «Про основи національної безпеки України» в частині, що стосується гуманітарної безпеки держави (яка лишається незмінною від часу його підписання 2003 року), відповідно до наявних загроз і викликів сьогодення фактично проігноровано. Проекту стратегії української гуманітарної політики, задля розробки якої в липні 2015 року постановою Кабміну було створено робочу групу під керівництвом тодішнього віце-прем’єра і міністра культури В’ячеслава Кириленка, досі не існує в природі. Згадана урядова постанова втратила чинність 28 жовтня 2016-го, а робоча група пропрацювала майже рік і не згенерувала нічого. Розробка й ухвалення закону про концепцію гуманітарної політики України загрузли на стадії підготовки ще в 2012-му, за часів президентства Віктора Януковича і прем’єрства Миколи Азарова, і відтоді до цього питання на рівні президента, міністерств і парламентаріїв повернення не було.

Читайте також: Колоніальні гастролі

Трошки краще склалася доля нового Закону «Про освіту», який на початку жовтня цього року парламент прийняв за основу. Закони про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні, а також про національне культурне виробництво існують лише в площині публічних дискусій, але не у вигляді законопроектів, поданих до Верховної Ради. Таким чином, гуманітарний простір України законодавчо не врегульований, є площиною, що не обходить суб’єктів законодавства, яким український народ делегував владні повноваження, а тому він аморфний, нездатний до своєї оборони й зручний для протікання процесів та оборудок, які явно не на руку ані українському суспільству, ані Українській державі. Проблема в тому, що на системному рівні всі ті, хто нині тримає державну владу в країні у своїх руках, не завдають собі клопоту ані щоб відстежувати згадані вище явища, ані щоб створити такий правовий клімат, коли дії в гуманітарній сфері України, спрямовані на підважування її суверенності та державності, маніпулювання свідомістю українського суспільства і нав’язування йому чужої думки в різні, зокрема й витончені, способи, будуть не лише помічені, а й покарані.

Можна констатувати, що 2017 року трьома найважливішими з погляду гуманітарної безпеки України майданчиками стануть освіта, кіно і телевізійні серіали та шоу-бізнес. Процеси, які відбуваються в українській освіті, формування нового курсу її подальшого розвитку дають підстави для стриманого оптимізму. 2014-го ухвалено новий Закон «Про вищу освіту», а наприкінці серпня 2016-го репрезентовано концептуальні засади реформування середньої освіти «Нова українська школа», у яких пояснено суть тих змін, які реалізовуватиме прийнятий за основу Закон «Про освіту». Формула оновлення української школи містить низку елементів. Зокрема, йдеться про новий зміст освіти, що буде спрямована на формування компетентностей, необхідних для успішної самореалізації особи в суспільстві, та мотивованість учителя, який матиме свободу творчості й можливість розвиватися професійно. По суті, повинні змінитися статус і роль педагога в українському суспільстві. Окрім цих важливих елементів реформи визначено необхідність наскрізного процесу виховання, який формує цінності, а також децентралізації та ефективного управління, що реально уможливлять шкільну автономію, таку педагогіку, яка ґрунтуватиметься на партнерстві учнів, учителів та батьків. Також ідеться про нову структуру школи, яка даватиме змогу ефективно засвоювати нові знання та набувати потрібні для сучасного життя компетентності, зокрема soft skills та критичне мислення, про орієнтацію на потреби учня в освітньому процесі та справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти. Згадана реформа є багаторічною і в ідеалі має охопити часовий проміжок 2016–2029 років. Усе це дає надію на пакетні та поступальні системні перетворення в царині української освіти, якщо очільники Міносвіти, хай там хто обійматиме ці посади, і надалі дотримуватимуться викладеної вище логіки змін, а не змінюватимуть усе на власний смак.

Розвиток українського кіно та телесеріалів наштовхує на певний песимізм. Справді, після голосування в другому читанні наприкінці вересня 2016 року на підпис президентові подано Закон № 3081-д «Про державну підтримку кінематографії в Україні», про появу якого вже було багато й голосно сказано і на який, відверто кажучи, багато хто чекав та сподівався. Відповідно до нового документа виробники повнометражної художньої стрічки претендуватимуть на те, що держава профінансує 80% її бюджету, а виробники серіалів — на покриття половини своїх виробничих витрат.

Читайте також: Балаган лімітед

У законі доволі чітко прописаний механізм, коли державні гроші надаються кіно- та серіальним виробникам на засадах неповернення, тобто у вигляді гранту, а коли виділені державою гроші є фактично кредитом, який треба повертати. А також механізми держсубсидії для повернення частини кваліфікованих витрат іноземних кінематографістів на виробництво фільму в Україні у співпраці та копродукції з вітчизняними суб’єктами кінематографії. Уряд відшкодовує 25% загального обсягу таких витрат і 10% загального обсягу видатків на винагороду акторам і членам знімальної групи, які не є резидентами України, якщо такі платежі підлягають оподаткуванню на її території.

Диявол, як завжди, прихований за нагромадженням бюрократичних формулювань. Річ у тім, що згаданий закон є хорошим інструментом, питання тільки в тому, хорошим у чиїх руках. Очевидно, що не просто так його ще називають законом «#КіноКраїни». Йдеться про StarLightMedia, Inter Media Group, «Медіа Групу Україна», FІLM.UA Group, Star Media та ProTV, студію «Квартал 95» та Одеську кіностудію. Так чи так мова про медіа-холдинги, власниками яких є Віктор Пінчук, Сергій Льовочкін, Рінат Ахметов, а також інших великих виробників і дистриб’юторів кіно- й серіальної продукції в Україні. Згаданий вище закон з метою ефективного розпоряджання фондовими грішми передбачає створення Ради з державної підтримки кінематографії у складі дев’яти осіб, яких призначатимуть на два роки. Семеро з її членів мають бути представниками кіноіндустрії, творчих спілок та громадських об’єднань (у цьому переліку одна особа з вищою юридичною та одна з вищою економічною освітою), плюс по одній людині з Держкіно та Міністерства культури. Ніхто й ніколи не гарантує, що таким розкішним шансом не скористаються у своїх інтересах ті із зазначених вище медіа-холдингів, які не лише написали під себе, а й пролобіювали ухвалення потрібного для них варіанта закону про державну підтримку кіно. Президент ветував закон, про який ішлося вище, у середині листопада, повернувши його до ВРУ на доопрацювання зі своїми пропозиціями, які, проте, не вносять суттєвих новацій у механізм утворення та роботу Ради з державної підтримки кінематографії. Президентське вето ще не гарантує, що від закону й механізмів, які він передбачає, відмовляться назавжди. Вони можуть повернутися у формі іншого законопроекту. Один із небезпечних викликів, на які Україна в цьому контексті має відповісти, — не дозволити використати вітчизняне кіно для фактичного відтворення сенсів та змістів «русского міра» в Україні коштом її ж бюджету.

Своєрідного завуальованого реваншу російських грошей і російських сенсів, які йдуть поряд, виключати тут не випадає. Прикметно, що знову повернувся до активної діяльності в Україні Олександр Роднянський, ­продюсер низки російських кінострічок і телесеріалів, таких як «Сталінград» Фьодора Бондарчука та «Дуелянт» Алєксєя Мізґірьова, 8-серійна «Біла гвардія» Сєрґєя Снєжкіна (Мінкульт України позбавив серіал прокатного посвідчення), багатосерійні «Татові дочки», «Кадетство», «Не народися красивою» тощо. Є великі сумніви в тому, що згаданий кіно- і медіа-фахівець просуватиме українські не лише за формою та місцем виробництва, а й за суттю кінострічки.

итайте також: Перегній для шоубізу

Найбільше песимізму викликає український шоу-бізнес, точніше шоу-бізнес в Україні. Всі ми щодня проходимо повз пістряві афіші, не надто цікавлячись, концерти яких співаків відбуваються на найкращих сценах столиці. Попри те що найодіозніші російські артисти, які відкрито підтримали ініційовану Владіміром Путіним воєнну агресію проти України, не їдуть до нас виступати через низку заборон, що закономірно, щонайменше третина всієї концертної пропозиції сформована саме російськими виконавцями. Щось штовхає, приміром, Крістіну Орбакайте й Алєксандра Малініна разом із Ельбрусом Джанмірзоєвим і Професором Лєбєдінскім пакувати валізи й гастролювати Україною. Музичні смаки змінюються — і тепер замість російської естрадної пісні російські хіп-хоп, реп тощо, які також активно заходять на українську сцену. Такі співаки, як Bahh Tee, MiyaGi & Ендшпіль, Oxxxymiron, по суті, не виконують якоїсь іншої ролі, ніж їхні попередники. Усі вони учасники російського шоу-бізнесу, який не змінився від радянських часів, діє за російськими законами й передусім обслуговує російську ідею. Він усіляко намагається тримати руку на пульсі й мізках фактично колонізованої території, яку в жодному разі не хоче відпускати. Російські виконавці мотивують свої гастролі в нас тим, що нібито є популярними тут і на них ходить українська публіка. Частково це штучно створений попит, оскільки в системі вітчизняного шоу-бізнесу, що по вуха інкорпорований у російський, не знаходиться місця для української альтернативи будь-якого музичного стилю й напряму, вона не отримує доступу до української сцени й українських слухачів, не вписується у формат шоу-бізнесу, граючи по студіях, кнайпах і клубах.

Мова не про якусь дріб’язкову проблему, від якої можна з легким серцем відмахнутися. Українська влада передусім повинна захищати українські інтереси й поставитися до російського шоу-бізнесу на своїй території як до будь-якого іншого бізнесу країни-агресора, перевірити його на предмет відмивання грошей та корупції. Вітчизняний шоу-бізнес, який є україномовним та існує в українському просторі, має нарешті дістати певні преференції. Чия культура, того і влада. І той, у чиїх руках в Україні будуть популярна музика й популярна культура, визначатиме майбутнє нашої держави як у 2017-му, так і набагато років уперед, і навіть те, чи існуватиме вона взагалі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чим живе столична сцена
    26 лютого, Дарія Трусова
  • Альтернативи вугіллю з ОРДіЛО немає. Щось нагадує, чи не так? Безальтернативний Мінськ нарешті наблизився до свого логічного завершення — безальтернативної торгівлі.
    26 лютого, Станіслав Васін
  • Сьогодні день із розряду емоційно виснажливих або просто важких. Давали аванс. Я зазирнула у відділення місцевого банку в другій половині дня, сподіваючись, що черг уже не буде. Решта 30 осіб, які стояли в черзі, напевне, думали так само. Людей було забагато, єдине щастя — не на вулиці.
    25 лютого, Вікторія Малишева
  • Хрущов привів разом із собою до влади український клан, який згодом усунув свого патрона від управління СРСР
    25 лютого, Валерій Примост
  • Як майбутній візит Дональда Трампа до Лондона вплине на відносини між США та Великою Британією
    24 лютого, Майкл Бініон
  • Просвітницькі мотиви та амбіції першопрохідця не допомогли режисеру Джорджу Менделюку створити якісний продукт. Західна аудиторія від Сан-Франциско до Сіднея – головний адресат «епічної саги» - розчарована і нервово іронізує.
    24 лютого, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено