Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 грудня, 2016   ▪   Спілкувалася: Ірина Кириченко   ▪   Версія для друку

Віктор Чалаван: «Убезпечити себе від воєнних загроз лише контрактною армією нереально»

Тиждень поспілкувався з Віктором Чалаваном, радником голови Національної поліції України, керівником Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення МВС України (2014–2015).
Віктор Чалаван: «Убезпечити себе від воєнних загроз лише контрактною армією нереально»

Якщо вже виникла необхідність окремо виписувати законодавство щодо резервіста, а зокрема Нацгвардії та ЗСУ, то я визначила б цей статус як статус військовослужбовця, призваного з резерву. Тому що резервістом він є на військових зборах, але не на фронті, у самому серці бойових дій.

— У нас система нового законодавства застаріла і переважно ґрунтується на концептуальних положеннях радянського законодавства про загальну військову службу та військовий призов. Тривалий час воно було незмінним, ми здійснювали призов до Збройних сил України за цим законодавством, створеним на початку 90-х років минулого століття. Основними були законодавчі акти про загальний військовий обов’язок та військову службу, про мобілізацію, а також інші закони початку нашої незалежності.

Водночас життя показало, що це законодавство не завжди віддзеркалює реальний стан справ в оборонній сфері, особливо в умовах гібридної війни з Російською Федерацією. З цим Україна зіткнулася у 2014 році. Але закладена проблема була раніше, ще коли за часів Віктора Януковича ухвалили помилкове рішення цілком відмовитися від військового призову, а будь-які Збройні сили цілковито на контрактній основі не мають такого важливого складника, потрібного за стану війни, як мобілізаційний резерв. Мобілізаційний резерв має бути підготовлений — це не просто чоловіки призовного віку, це люди, які служили в армії, проходили певний вишкіл, а головне класифіковані, відповідним чином обліковані та приписані до певних формувань, що створюються в Збройних силах під час особливого періоду для підвищення бойової спроможності нашої армії. Тому нам потрібне законодавство про територіальну оборону та резерв, і це дуже важливо.

І тут навіть початковий закон, прийнятий за основу, чи основний, можна потім відповідно допрацювати з урахуванням реалій, поточної обстановки та законодавства, яке нам необхідне, — це законодавство про територіальну оборону. Це якраз той самий сегмент національного законодавства з питань безпеки та оборони, який потрібно унормувати за допомогою якісних законів: про резервістів, про територіальну оборону, про добровольців, хай навіть й ухвалених постфактум. Але добровольці та їхні родини мають отримати гідний правовий та соціальний захист.

Читайте також: Уроки грудневого загострення

Тут я цілком згодний із начальником Генерального штабу Віктором Муженком: Україні потрібна як контрактна армія, так і призов, щоб наша 40-мільйонна держава мала можливість у разі серйозної воєнної загрози чи особливого періоду суттєво збільшити мобілізаційний ресурс і посилити бойові спроможності ЗСУ. Убезпечити себе від воєнних загроз лише контрактною армією нереально. Контрактники — це матриця, основа, але все ж таки мобрезерв для нарощування бойових спроможностей Збройних сил створюється за рахунок резервістів.

Чи можливе зараз створення нових добровольчих батальйонів і чи працюватимуть надалі, на перспективу, засадничі принципи, за якими, «гарячим способом», у 2014 році вони формувалися? Які правові проблеми того часу досі вирішуються, скажімо, «самовільні поранення вояків осколками чужинських гранат», «побутові травми», неоформленість, а отже, безстатусність?

— Звичайно, формування нових добровольчих батальйонів можливе, оскільки люди, які склали основу добровольчих підрозділів у 2014 році, нікуди не поділися, вони є. Понад те, неформальні зв’язки, які виникли між ними та зміцнилися в боях, вельми стійкі, це досить потужні спільноти, тим більше ці люди підтримують одне одного в мирному житті у вирішенні соціально-побутових питань, зокрема в отриманні належних їм соціальних гарантій. У нас багато проблем із наданням цим хлопцям статусу учасників бойових дій та вирішенням інших питань. Наприклад, влада, особливо місцева, не показує жодної динаміки в наданні їм заслужених і передбачених законодавством ділянок землі під забудову. Тобто окрім того, що це бойове братство, загартоване на війні, в бою спільними перемогами, спільними втратами, спільними подвигами, є певні проблеми, які цих хлопців тримають разом.

Інше питання — чи потрібно нам зараз формувати добровольчі батальйони? Вочевидь, ні. У 2014 році вони виконали свою функцію, стримали агресію ворога на гострій початковій фазі, дали нашим Збройним силам наростити свої бойові спроможності до базового мінімуму. У серпні 2014-го ми могли виставити проти агресора не більш як три батальйонні тактичні групи, які були в повній бойовій готовності, й дуже важко збирали свої батальйони. Але зараз ЗСУ мають стійкі бойові та оперативні спроможності, є достатня кількість техніки, озброєння, боєприпасів, інших ресурсів, є значна кількість загартованих у боях офіцерів, прапорщиків, сержантів та бійців-контрактників, тобто нині Збройні сили вже можуть гарантовано захищати Україну в умовах, що склалися. Але все це не означає, що потрібно припинити роботу з посилення наших Збройних сил.

А щодо добровольчих батальйонів, то треба згадати, якими вони були й чому були створені. Я хочу нагадати події квітня — травня 2014 року, коли російські спецназівці, так звані групи сприяння з числа проросійськи налаштованих, проплачених сепарів, захоплювали й допомагали захоплювати державні установи України в Луганській та Донецькій областях. Згадайте, як розбігалися відділи міліції, як частини тодішніх внутрішніх військ десь чинили якийсь опір, а десь не чинили жодного. І реально та стара міліція в Луганській та Донецькій областях здебільшого не виконала свого завдання: частина взагалі кудись утікала й звільнилася з органів, частина перейшла на бік росіян і сепарів. З усього колишнього луганського «Беркута» тільки один офіцер, Олександр Куцепаленко, заступник командира, лишився вірним Україні, перейшов до Сєверодонецька, очолив новосформований підрозділ спеціального призначення в штатах ГУ МВС України у Луганській області. Решта беркутівців якимось дуже дивним чином на 23-му році існування незалежної України «сохранили верность» Росії, «ДНР», «ЛНР» і т. ін. І це стосується більшості спецпризначенців із «Беркута» часів переходу від Віктора Януковича до демократичної влади. Хоча багато хлопців із колишнього «Беркута» славно, гідно воювали в лавах підрозділів міліції особливого призначення зведених груп за Україну.

До речі, після Майдану моє ставлення до «Беркута» було більш ніж негативним. А тут приїжджаємо до Нового Айдара і в школі, де розташований «Беркут», бачимо величезний чорний прапор на стіні, на ньому тризуб і гасло Холодноярської республіки «Воля України або смерть!». Командував тим зведеним підрозділом Віктор Іванько, нині заступник начальника поліції Черкаської області. Потім ми там створили спільний штаб зведеної групи. Все ж таки з професіоналами легше, і разом нам усе вдалося.

Читайте також: Невідомою залишається доля лише 4 «кіборгів»

Це те, що ми мали на початку війни.

14 квітня 2014 року на нараді в міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова було ухвалене історичне рішення про створення спецназу. На основі хлопців із Майдану — добровольчих батальйонів. Мета їх створення полягала в тому, щоб із наших активістів, патріотів, які пройшли Революцію гідності, створити якісно нові за своєю природою підрозділи міліції особливого призначення.

Ми стали шукати організаційне рішення, щоб, не порушуючи законодавства України, яке забороняє незаконні воєнізовані формування, створити добробати. І було прийнято рішення в межах чинного законодавства, зокрема Закону «Про міліцію», заснувати підрозділи патрульної служби міліції особливого призначення. Юридично, номінально це були підрозділи патрульної служби, а неформально ключовими словами стали «особливого призначення». У ній могли служити наші патріоти, які проходили базовий відбір за фізичною підготовкою та психологічний відбір.

Такі батальйони створювалися не тільки у складі МВС. Два батальйони було створено у складі Національної гвардії: перший і другий резервний. У Міністерстві оборони — батальйони територіальної оборони (БТРО).

Загалом існувало чотири види таких формувань: підрозділи міліції особливого призначення у складі МВС України, резервні батальйони Національної гвардії, перший із яких, «Донбас», очолював Семен Семенченко. Це підрозділ наших патріотів, який діяв в умовах цілковито агресивного середовища там, де росіяни та їхні спецназівці захоплювали державні об’єкти, відділки міліції та СБУ в час, коли місцева міліція була цілком нейтралізована, а то й переходила на бік ворога. Саме загони самооборони, самоорганізовані патріоти почали народно-визвольну війну за Україну, війну,у якій переможе наш народ.

Микола Шваля, сотник однієї із сотень Майдану, став першим командиром батальйону «Золоті ворота». З групою побратимів він тоді боровся таким самим, як і Семен Семенченко, партизанським способом проти російських найманців-диверсантів. Вони воювали, ще не будучи оформленими, користуючись трофейною зброєю. Зараз деякі політики називають такі партизанські загони «незаконними збройними формуваннями», свідомо замовчуючи те, чим були насправді сепарські банди й банди російських найманців зі знятими погонами та шевронами — «зелені чоловічки».

Микола Шваля отримав орден «За мужність». Після важкого поранення понад рік відновлювався. Зараз служить у лавах Національної гвардії України, є заступником командира однієї з військових частин.

Нині модно говорити про те, що добровольці «погані», але зазвичай так кажуть ті, кого у 2014 році не було в радіусі 200 миль від Луганської та Донецької областей. Якщо хтось із добровольців скоїв злочин, він відповість, але треба завжди пам’ятати, що вони стали до бою з ворогом першими й саме завдяки їхньому подвигу ми змогли сформувати добровольчі батальйони та виграти час для того, щоб наша армія дійшла до того базового мінімуму бойових спроможностей, який вона має на сьогодні.

Тоді ж за ініціативою міністра внутрішніх справ у складі кількох управлінь внутрішніх справ у регіонах ми почали створювати підрозділи міліції особливого призначення і не очікували, що вдасться це зробити так швидко. Вже за місяць ми мали широкий вибір людей. А зараз деякі працівники прокуратури тиражують міф, що ті підрозділи набиралися з кого завгодно, з бандитів та кримінальних злочинців. Таких людей було мало, і вони постали перед судом. Але треба пам’ятати, що складні проблеми не мають простого вирішення.

Великої черги з підготовлених професійних військових, які хотіли б поїхати воювати на Схід, у 2014 році не було. Мене дуже вразили дані нашого Генерального штабу, згідно з якими на початок весни 2014-го в Україні налічувалося 800 тис. офіцерів ЗСУ в запасі. І навіть якщо припустити, що частина з них за віковими критеріями та станом здоров’я не могла бути мобілізована й взяти до рук зброю, як сталося, що з такого мобілізаційного резерву ми не мали можливості швидко сформувати боєздатні військові частини?! Але це вина не лише Міноборони та керівництва держави. Це біда всієї країни. Сектор безпеки та оборони в Україні руйнувався впродовж усіх 23 років незалежності.

Читайте також: Військові на Донбасі: добрі, погані, але свої

Порівняно з травнем 2014 року маємо у військовій сфері великий прогрес. Тому добробати — це історичний феномен, історичний факт. Росіяни не були готові зіштовхнутися з народом, який воює за свою національну гідність та незалежність нестандартно, гнучко й ефективно, за допомогою добровольчого та волонтерського руху. Мені відомо, зокрема, з даних радіоперехоплення літа 2014-го, що вони відпрацьовували певні замисли та операції щодо перекриття волонтерської допомоги та зриву в Україні волонтерського руху. Планувалося скомпрометувати та навіть фізично знищити лідерів деяких українських волонтерських організацій, через певні контакти і зв’язки в правоохоронних органах порушувати проти волонтерів кримінальні справи. І все це щоб заблокувати волонтерську ініціативу, але реалізувати такі плани виявилося досить складно, оскільки керує волонтерськими організаціями сам український народ, він є їхньою суттю. Багато волонтерів, на жаль, загинуло в цій війні. І це теж історична місія. І обов’язок держави — вшанувати цих людей, тому що волонтери — це теж добровольці. Не знаю, що б ми без них робили. На фронті нас забезпечували переважно саме волонтери.

Близько 7 тис. осіб було в батальйонах міліції особливого призначення, і це тільки в міліції, не кажучи про те, що ми постійно спілкуватися з нашими бойовими побратимами із «Правого сектору», «Айдару», батальйонів територіальної оборони, з героїчними бійцями та командирами 1-ї танкової, 92-ї, 93-ї,79-ї,80-ї,81-ї,128-ї,24-ї бригад — власне, я можу перерахувати всі бригади ЗСУ, залучені до АТО. Ми спілкуємося і на рівні командирів, і на рівні бійців. Мені дуже прикро, що подвиг бійців 51-ї бригади та її загиблого в бою командира Павла Пивоваренка замовчується. А це саме вони доклали максимум зусиль, аби звільнити більш ніж 20 населених пунктів Луганської області.

Загалом батальйонів міліції особливого призначення від часу їх формування було 37. Зараз їх 22. Виконують бойові завдання в усіх секторах зони АТО, зокрема в Мар’їнці, Авдіївці, Сєверодонецьку, Маріуполі. За весь час було 303 загиблих і близько 700 поранених.

Я хотів би окремо сказати про соціальний склад добробатів. Там є дуже багато людей, які кинули свій бізнес, багато юристів, учителів, кандидатів наук. Вони не є, як зараз кажуть деякі горе-політики, котрі хочуть скомпрометувати добровольчий рух, «соціальними низами», навпаки, це верхівка середнього класу, системоутворююча, це самодостатні люди, гідні, спокійні та врівноважені, які прийшли захистити країну. І в нас, добровольців, є ще один козир порівняно з тими, хто десь у певних структурах робить кар’єру: ми не прийшли в МВС чи Міноборони робити кар’єри — ми прийшли захистити країну. Після захисту країни кожен із нас повернеться до цивільного життя. Я, наприклад, маю в планах докторську дисертацію.

На початку війни добровольчі батальйони мали помітні перемоги. У чому був секрет успіху?

— Я не назвав би наш військовий поступ перемогою — ми стримали агресора. Відповідно до моїх повноважень мені довелося відповідати за функціонування підрозділів міліції особливого призначення майже на всіх 586 км фронту: від Новоазовська, Широкиного, Павлополя в Донецькій області до Станиці Луганської в Луганській, за винятком Донецького аеропорту.

Основний період бойових дій — кінець серпня й по листопад 2014 року — довелося провести в Секторі А, Секторі С — Луганська область і частина Донецької. Спочатку ми вивели групу з кількох наших батальйонів на Волноваху, це район Маріуполя, взяли участь у бойових зіткненнях із росіянами під Маріуполем на дальніх підступах до міста та в районі Оленівки, забезпечили відхід хлопцям із району Іловайська та Старобешева, здійснили низку оперативних заходів із пошуку наших поранених, загиблих і тих, хто сам добирався до своїх.

Після того за вказівкою керівництва мене перекинули в Сектор А, де довелося опікуватися зведеною групою підрозділів міліції, причому всіх, за винятком ГУ МВС у Луганській області. Зокрема, і тих підрозділів, які були дислоковані там і які за своєю суттю були зведеними загонами регіональних УМВС України. Ми воювали на досить широкому обсязі фронту — від Станиці Луганської та російського кордону до тодішньої розмежувальної лінії між Сектором А та Сектором С АТО. Це була наша смуга відповідальності.

Читайте також: За що воюють. Як змінилася мотивація бійців на фронті

Я особисто бачив багато фактів героїзму наших хлопців: міліціонерів, бійців армії та підрозділів Національної гвардії. Це і бійці, і командири: Олег Беркеля, Олександр Турчин, Олег Ластовський, Олександр Куцепаленко, Олександр Губанов, Віталій Гевлич — дуже багато і добровольців, і кадрових міліціонерів, і військових, і хлопців з «Айдару». Колишній командир 1-ї танкової бригади Андрій Грицьков восени 2014 року на підступах до міста Щастя стабілізував лінію фронту.

Неможливо не подякувати нашим бойовим побратимам-чеченцям, представникам Республіки Ічкерія. Це Адам Осмаєв, Аміна Окуєва, загиблий в останній день січня 2015-го Іса Мунаєв. Вони добровольці, не всі з них були оформлені, проте мають право, якщо є іноземцями, але воюють за Україну, на те, щоб президент надав їм українське громадянство як особам, надання українського громадянства яким належить до національних інтересів нашої держави.

А щодо всіляких легенд про «злочинність» того чи іншого військового утворення завжди слід пам’ятати, що в усіх війнах є люди, які скоюють кримінальні злочини. На жаль, війна — це середовище, де є постійна небезпека для життя, де психологічний стрес є постійним і куди дуже часто, окрім патріотів, тягнуться інші люди: шукачі пригод, кримінальні злочинці тощо. Але їх меншість, і абсурдно стверджувати, що їх більшість і що вони щось визначають, оскільки війна — це зіткнення організованих мас людей. Важливим є вчинок людини на війні.

І так само хлопцям не подобається, коли деякі нинішні керівники з МВС, ЗСУ тощо розповідають, що є «легендарними комбатами» і «героїчними полководцями» — це сумний наслідок війни, сумний у тому сенсі, що коли бойові дії закінчаться, то дуже багато зірок на погони та нагород отримають ті, хто до реальних подвигів не мав жодного стосунку, але робив численні селфі на тлі бойової техніки.

А на війні дуже швидко стає зрозуміло, чи ти боєць, чи боягуз. Або ти дієвий командир, не даєш ображати своїх бійців і не «кладеш» їх марно, а сам водиш в бій, або ти порожнє місце, і від твоїх наказів потрібно просто дистанціюватися, утриматися. Одразу все зрозуміло, у першому ж бою!

Як ви охарактеризуєте стан української техніки і якість управління військами?

— Так, справді, техніка застаріла, радянська. Так, чимось допоміг Укроборонпром, чимось волонтери. Але водночас я не прибічник того, щоб США надавали нам летальну зброю, про що так волають деякі ЗМІ. Вважаю, що ми здатні виконувати бойові завдання й захищати незалежність та територіальну цілісність України тим летальним озброєнням, яке в нас є. Єдине, що нам справді треба було б отримати від західних партнерів, — станції контрбатарейної боротьби, радіолокаційні станції розвідки наземних цілей, тепловізори та інше обладнання для тактичної ланки, цифрові системи зв’язку різного характеру та різного призначення. Ну і, звичайно, сприяння в здобутті оперативно-тактичної грамотності вищого комскладу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як обранці відкривали новий парламентський сезон
    17 січня, Роман Малко
  • Звіт розвідки про кампанію Путіна на допомогу Дональдові Трампу
    17 січня, The Economist
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено