Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 січня, 2017   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Додати в друзі. Хто може почути Україну на Заході

Сарі 30 років. Вона журналістка, живе у Брюсселі, багато подорожує. Цікавиться Україною: розпитує про війну, мову, ­рівень життя людей. Про корупцію чи «правих радикалів» (теми, які частіше за інші фігурують у нечисленних сьогодні матеріалах про нашу державу в західних ЗМІ) не згадує: їй ці нюанси не дуже відомі, адже її робота ніяк не перетинається з нашим регіоном. А отже, у неї немає сформованого бачення ані країни, ані її проблем, ані місця чи дотичності до ­Європи. Приблизно стільки само вона знає про Росію: щось стандартне, романтизовано-­загадкове про Санкт-Петербург, культуру, ­літературу.
Матеріал друкованого видання
№ 52 (476)
від 28 грудня, 2016
Додати в друзі. Хто може почути Україну на Заході
Фото: reuters

Нині більше на вустах сирійські пригоди Владіміра Путіна в компанії з близькосхідними режимами, біженці, терористи з-поміж європейських громадян. Дивує Сару й те, чому молоді люди, які виростають серед благ західноєвропейської цивілізації та користуються ними, раптом вирішують воювати за цивілізацію кардинально іншу, і те, чому російський президент зневажає «європейські цінності» та спосіб життя. «У його світобаченні людина має бути максимально зручною для держави; у вашому — держава в міру можливого для людини. Це, наприклад, відстоювали на Майдані українці: щоб перейти від першого до другого. За те ж таки тепер воюють і вмирають часто такі самі вчорашні студенти, як ми». Ця відповідь звучить для неї зрозуміло. Вона каже, що усвідомлює «привілейованість» свого становища. І розуміє, чому інші за нього борються.
Трохи більше знає про Україну Рікардо. Йому 26, він теж журналіст. Працює в новому іспаномовному журналі про політику, суспільства й культуру, який орієнтується на інтелектуальну аудиторію. Як і більшість іспанських видань, котрі мають амбіції, дещо ширші за місцеві, журнал розповсюджується і в країнах Латинської Америки (де зажив навіть більшого попиту, ніж у самій Іспанії). Рікардо приїжджає до Києва вперше.

Читайте також: Світ про Україну у 2016: основні тренди

Він стежить за тутешніми подіями, намагається розібратись. Але це дуже непросто. Його знайомі, які в Іспанії проводять адвокаційні кампанії та організовують дискусії, зокрема, про Україну та європейську політику щодо неї, порадили йому насамперед прочитати кілька книжок з історії, доступних англійською. Це передусім «Криваві землі» Тімоті Снайдера, «Брама Європи» Сергія Плохія. А загалом сказали: до України варто поїхати, аби зрозуміти, що там відбувається, поспілкуватися з людьми. Невдовзі після мандрівки Рікардо в нашу країну випадково перетинаємось у популярному серед любителів хорошого кіно прокаті фільмів у центрі Мадрида. Тут довгі стелажі кінострічок усіх куточків світу й жанрів. Багато французького, британського, російського, іранського кіно. З українського — Параджанов. На ньому самотньо наклеєний жовто-блакитний прапорець, але диск десь між секціями «Росія» та «Естонія». В Україні Рікардо розпитує про су­спільні процеси, мову, права людини, ситуацію з ЛГБТ. Частково питання навіяні темами, які висвітлюють західні ЗМІ. Частково — парадигмою цінностей, актуальних нині для західноєвропейців. Коли він обговорює їх з українськими журналістами, активістами і просто друзями, що працюють у різних сферах, поступово дискусія виходить на пояснення глибших нюансів: історії, травм та їхнього впливу на сьогоднішнє наше суспільство, життя під час війни, контрасту між викликами для західного більш-менш усталеного й нашого перехідного суспільств.

Сьогодні бракує злагодженості в роботі української офіційної та публічної дипломатії. влада робить одне, активісти — друге, і при цьому всі критикують одне одного

Група студентів з європейського університету приїжджає на кілька днів до Києва. Їм проводять зустрічі та лекції з політиками, активістами, дипломатами. Розповідають про Україну: здебільшого про проблеми, корупцію, непевність перехідного періоду. Останній захід у їхній програмі — зустріч із 25-річним хлопцем. Він народивсь і виріс біля Донецька, отримав диплом історика та невдовзі після іспитів пішов добровольцем на фронт. Розповідає, як це було: проукраїнські та проросійські мітинги в Донецьку, побоїща за участю тітушків, згодом окопи, обстріли, смерті, Іловайський котел. Після зустрічі студенти-однолітки з різних країн і континентів підходять до нього, розпитують. Один із їхніх кураторів розповідає, що ця зустріч їх вразила найбільше з усіх.

2013–2014 роки особливо яскраво виявили, наскільки про Україну мало знають на Заході та які можливості це створює для російської пропаганди. Дипломатичний корпус, що мав би опікуватися цією сферою, займався війною і паралельно намагався оклигати від епох багатовекторності та Януковича, був недоукомплектований і недофінансований. Його панічно взялися підміняти собою активісти й волонтери, знімаючи відео, емоційно закликаючи до підтримки України, виходячи на мітинги по всіх західних столицях. Уже тоді одна з ключових порад від експертів та політиків Заходу, що багато років займаються Україною, звучала так: вибудовуйте мережу своїх друзів.

Читайте також: Співпраця Україна-ЄС: без образ

«Російське лобі — куплене лобі. Воно підживлюється великими активами, які приходять з енергетичного сектору й дають змогу купувати консультантів, укладати гроші в рекламу, — казав в інтерв’ю Тижню виконавчий директор Atlantic Council Деймон Вілсон у 2014 році. — До цих коштів належать і тіньові, що їх одержують університети, ЗМІ, політичні партії та аналітичні інститути». Українське лобі, на його думку, має одну перевагу: воно об’єднує людей, зацікавлених у демократичній, вільній європейській державі, на ґрунті їхніх переконань. Їх пов’язують із Україною минуле, діаспора, ділові інтереси. Ще один мотив: дати друге дихання європейському проектові, віру в який поступово втрачають громадяни ЄС. Проблема в тому, що російське лобі сильне і грамотно організоване. Українське слабше й не скоординоване, не пов’язане з бізнес-інтересами, а отже, менш привабливе. Утім, воно може бути більш органічним і міцним у довгостроковій перспективі. «Сама Україна докладає замало зусиль, щоб пояснювати свою позицію, створювати потенційні мережі своїх друзів у Балтії, Польщі та інших країнах, поширюючи свій голос у західних столицях. А це мало б бути дуже важливим завданням для українських політиків — завданням на довгострокову перспективу», — казав колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс у 2015 році.

Сьогодні ми на порозі 2017-го. Насправді за цей час зроблено чимало, хоча не все із цього помітне. Завдяки політичним й особистим контактам вибудувані мережі друзів. Україна увиразнилась у статусі держави, що бореться за виживання, незалежність і самостійність (важливий момент: своє виживання, а не Європи чи західної цивілізації — у ЄС такий аргумент сприймається скептично). Щоразу, коли розгорається черговий корупційний чи репутаційний скандал, так само вибухає реакція з боку активістів і журналістів: це показує, що в Україні є частина суспільства, готова визнавати свої помилки і працювати над ними.

Але бракує деяких ключових моментів. Найперше — історій успіху. Вони запорука того, що «друзі» за кордоном та українські дипломати — у політичній чи публічній площині — матимуть переконливі аргументи, коли агітуватимуть за підтримку Києва в протистоянні з Москвою. Це не стосується бідності чи стандартів життя: їх за один день не змінити, і всі те розуміють. Але коли йдеться про боротьбу з корупцією, то це критично важливий момент, про який говорять усі й завжди. Тим часом кожен новий хабарницький скандал дуже б’є по репутації України у світі, по авторитету західних політиків і активістів, які доводять своїм суспільствам, що за неї варто боротися, і по довірі до вітчизняних політиків: вона просто зникає.

Читайте також: Рішення Європейської Ради: перемога не поразка

Звідси ще один момент: злагодженості в позиції та роботі української офіційної та публічної дипломатії. Сьогодні маємо ситуацію, коли влада робить одне, активісти — друге і при цьому всі критикують одне одного. Наслідок — нескоординованість дій, відсутність стратегії, роботи на перспективу, а насамперед враження в іноземців, що в Україні немає і не може бути одного партнера, з яким реально надійно і стабільно вибудовувати співпрацю.

І третій момент — риторика України і про Україну часто зосереджена на позиції жертви: агресії, нерозуміння чи байдужості Заходу, істо­ричної несправедливості, корумпованості еліт, бідності. Усе це має свої виправдані причини. Але зовнішній світ нині має стільки власних проблем, що наші в ньому просто губляться. Тому потрібні історії не тільки про те, що Україна може отримати, а й про те, що вона може дати — не обов’язково матеріального, а й конструктивного.

Ці завдання й аудиторії можуть стати хорошим майданчиком для вибудовування зовнішніх зв’язків та контактів для України. Це тривала й копітка робота. Але, якщо її зробити, вона забезпечить щедрі дивіденди в перспективі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 серпня після тримісячного безвладдя в прифронтовому Торецьку нарешті з’явився керівник військово-цивільної адміністрації, яку було створено за наказом президента в травні 2017 року. Переселенець із Донецька, 30-річний Ярослав Руденко в перші дні при владі розповів, де шукатиме воду для міста, що потерпає від спраги, та чому залишає в команді кадри попереднього мера.
    18 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Чому НАТО тривожать найбільші з часів холодної війни навчання Росії в Європі
    18 серпня, The Economist
  • В опублікованих Тижнем у першій половині 2017 року нарисах про Російську революцію та її наслідки для України головною постаттю був Владімір Лєнін. Доцільно присвятити йому окрему статтю
    18 серпня, Станіслав Кульчицький
  • Цього тижня Оболонський районний суд таки зрушив з мертвої точки у справі про державну зраду колишнього президента Віктора Януковича. Втім, розгін взяти не вдалося – після виступу першого свідка адвокат підсудного вирішив взяти відвід.
    17 серпня, Станіслав Козлюк
  • У передвиборчій кампанії країни серйозніші виклики залишаються без уваги
    17 серпня, The Economist
  • Нового омбудсмена не змогли призначити у встановлений термін. Чому так відбулося та чи варто чекати швидкого вирішення цього питання восени
    17 серпня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено