Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 січня, 2017   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Додати в друзі. Хто може почути Україну на Заході

Сарі 30 років. Вона журналістка, живе у Брюсселі, багато подорожує. Цікавиться Україною: розпитує про війну, мову, ­рівень життя людей. Про корупцію чи «правих радикалів» (теми, які частіше за інші фігурують у нечисленних сьогодні матеріалах про нашу державу в західних ЗМІ) не згадує: їй ці нюанси не дуже відомі, адже її робота ніяк не перетинається з нашим регіоном. А отже, у неї немає сформованого бачення ані країни, ані її проблем, ані місця чи дотичності до ­Європи. Приблизно стільки само вона знає про Росію: щось стандартне, романтизовано-­загадкове про Санкт-Петербург, культуру, ­літературу.
Матеріал друкованого видання
№ 52 (476)
від 28 грудня, 2016
Додати в друзі. Хто може почути Україну на Заході
Фото: reuters

Нині більше на вустах сирійські пригоди Владіміра Путіна в компанії з близькосхідними режимами, біженці, терористи з-поміж європейських громадян. Дивує Сару й те, чому молоді люди, які виростають серед благ західноєвропейської цивілізації та користуються ними, раптом вирішують воювати за цивілізацію кардинально іншу, і те, чому російський президент зневажає «європейські цінності» та спосіб життя. «У його світобаченні людина має бути максимально зручною для держави; у вашому — держава в міру можливого для людини. Це, наприклад, відстоювали на Майдані українці: щоб перейти від першого до другого. За те ж таки тепер воюють і вмирають часто такі самі вчорашні студенти, як ми». Ця відповідь звучить для неї зрозуміло. Вона каже, що усвідомлює «привілейованість» свого становища. І розуміє, чому інші за нього борються.
Трохи більше знає про Україну Рікардо. Йому 26, він теж журналіст. Працює в новому іспаномовному журналі про політику, суспільства й культуру, який орієнтується на інтелектуальну аудиторію. Як і більшість іспанських видань, котрі мають амбіції, дещо ширші за місцеві, журнал розповсюджується і в країнах Латинської Америки (де зажив навіть більшого попиту, ніж у самій Іспанії). Рікардо приїжджає до Києва вперше.

Читайте також: Світ про Україну у 2016: основні тренди

Він стежить за тутешніми подіями, намагається розібратись. Але це дуже непросто. Його знайомі, які в Іспанії проводять адвокаційні кампанії та організовують дискусії, зокрема, про Україну та європейську політику щодо неї, порадили йому насамперед прочитати кілька книжок з історії, доступних англійською. Це передусім «Криваві землі» Тімоті Снайдера, «Брама Європи» Сергія Плохія. А загалом сказали: до України варто поїхати, аби зрозуміти, що там відбувається, поспілкуватися з людьми. Невдовзі після мандрівки Рікардо в нашу країну випадково перетинаємось у популярному серед любителів хорошого кіно прокаті фільмів у центрі Мадрида. Тут довгі стелажі кінострічок усіх куточків світу й жанрів. Багато французького, британського, російського, іранського кіно. З українського — Параджанов. На ньому самотньо наклеєний жовто-блакитний прапорець, але диск десь між секціями «Росія» та «Естонія». В Україні Рікардо розпитує про су­спільні процеси, мову, права людини, ситуацію з ЛГБТ. Частково питання навіяні темами, які висвітлюють західні ЗМІ. Частково — парадигмою цінностей, актуальних нині для західноєвропейців. Коли він обговорює їх з українськими журналістами, активістами і просто друзями, що працюють у різних сферах, поступово дискусія виходить на пояснення глибших нюансів: історії, травм та їхнього впливу на сьогоднішнє наше суспільство, життя під час війни, контрасту між викликами для західного більш-менш усталеного й нашого перехідного суспільств.

Сьогодні бракує злагодженості в роботі української офіційної та публічної дипломатії. влада робить одне, активісти — друге, і при цьому всі критикують одне одного

Група студентів з європейського університету приїжджає на кілька днів до Києва. Їм проводять зустрічі та лекції з політиками, активістами, дипломатами. Розповідають про Україну: здебільшого про проблеми, корупцію, непевність перехідного періоду. Останній захід у їхній програмі — зустріч із 25-річним хлопцем. Він народивсь і виріс біля Донецька, отримав диплом історика та невдовзі після іспитів пішов добровольцем на фронт. Розповідає, як це було: проукраїнські та проросійські мітинги в Донецьку, побоїща за участю тітушків, згодом окопи, обстріли, смерті, Іловайський котел. Після зустрічі студенти-однолітки з різних країн і континентів підходять до нього, розпитують. Один із їхніх кураторів розповідає, що ця зустріч їх вразила найбільше з усіх.

2013–2014 роки особливо яскраво виявили, наскільки про Україну мало знають на Заході та які можливості це створює для російської пропаганди. Дипломатичний корпус, що мав би опікуватися цією сферою, займався війною і паралельно намагався оклигати від епох багатовекторності та Януковича, був недоукомплектований і недофінансований. Його панічно взялися підміняти собою активісти й волонтери, знімаючи відео, емоційно закликаючи до підтримки України, виходячи на мітинги по всіх західних столицях. Уже тоді одна з ключових порад від експертів та політиків Заходу, що багато років займаються Україною, звучала так: вибудовуйте мережу своїх друзів.

Читайте також: Співпраця Україна-ЄС: без образ

«Російське лобі — куплене лобі. Воно підживлюється великими активами, які приходять з енергетичного сектору й дають змогу купувати консультантів, укладати гроші в рекламу, — казав в інтерв’ю Тижню виконавчий директор Atlantic Council Деймон Вілсон у 2014 році. — До цих коштів належать і тіньові, що їх одержують університети, ЗМІ, політичні партії та аналітичні інститути». Українське лобі, на його думку, має одну перевагу: воно об’єднує людей, зацікавлених у демократичній, вільній європейській державі, на ґрунті їхніх переконань. Їх пов’язують із Україною минуле, діаспора, ділові інтереси. Ще один мотив: дати друге дихання європейському проектові, віру в який поступово втрачають громадяни ЄС. Проблема в тому, що російське лобі сильне і грамотно організоване. Українське слабше й не скоординоване, не пов’язане з бізнес-інтересами, а отже, менш привабливе. Утім, воно може бути більш органічним і міцним у довгостроковій перспективі. «Сама Україна докладає замало зусиль, щоб пояснювати свою позицію, створювати потенційні мережі своїх друзів у Балтії, Польщі та інших країнах, поширюючи свій голос у західних столицях. А це мало б бути дуже важливим завданням для українських політиків — завданням на довгострокову перспективу», — казав колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс у 2015 році.

Сьогодні ми на порозі 2017-го. Насправді за цей час зроблено чимало, хоча не все із цього помітне. Завдяки політичним й особистим контактам вибудувані мережі друзів. Україна увиразнилась у статусі держави, що бореться за виживання, незалежність і самостійність (важливий момент: своє виживання, а не Європи чи західної цивілізації — у ЄС такий аргумент сприймається скептично). Щоразу, коли розгорається черговий корупційний чи репутаційний скандал, так само вибухає реакція з боку активістів і журналістів: це показує, що в Україні є частина суспільства, готова визнавати свої помилки і працювати над ними.

Але бракує деяких ключових моментів. Найперше — історій успіху. Вони запорука того, що «друзі» за кордоном та українські дипломати — у політичній чи публічній площині — матимуть переконливі аргументи, коли агітуватимуть за підтримку Києва в протистоянні з Москвою. Це не стосується бідності чи стандартів життя: їх за один день не змінити, і всі те розуміють. Але коли йдеться про боротьбу з корупцією, то це критично важливий момент, про який говорять усі й завжди. Тим часом кожен новий хабарницький скандал дуже б’є по репутації України у світі, по авторитету західних політиків і активістів, які доводять своїм суспільствам, що за неї варто боротися, і по довірі до вітчизняних політиків: вона просто зникає.

Читайте також: Рішення Європейської Ради: перемога не поразка

Звідси ще один момент: злагодженості в позиції та роботі української офіційної та публічної дипломатії. Сьогодні маємо ситуацію, коли влада робить одне, активісти — друге і при цьому всі критикують одне одного. Наслідок — нескоординованість дій, відсутність стратегії, роботи на перспективу, а насамперед враження в іноземців, що в Україні немає і не може бути одного партнера, з яким реально надійно і стабільно вибудовувати співпрацю.

І третій момент — риторика України і про Україну часто зосереджена на позиції жертви: агресії, нерозуміння чи байдужості Заходу, істо­ричної несправедливості, корумпованості еліт, бідності. Усе це має свої виправдані причини. Але зовнішній світ нині має стільки власних проблем, що наші в ньому просто губляться. Тому потрібні історії не тільки про те, що Україна може отримати, а й про те, що вона може дати — не обов’язково матеріального, а й конструктивного.

Ці завдання й аудиторії можуть стати хорошим майданчиком для вибудовування зовнішніх зв’язків та контактів для України. Це тривала й копітка робота. Але, якщо її зробити, вона забезпечить щедрі дивіденди в перспективі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Звіт розвідки про кампанію Путіна на допомогу Дональдові Трампу
    17 січня, The Economist
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
  • Як склалася доля кримських спортсменів, що до 2014-го виступали за Україну
    15 січня, Іван Вербицький
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено