Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 березня, 2011   ▪   Ольга Жила   ▪   Версія для друку

Семен Глузман: «Головні лікарі роз’їжджають на мерседесах і кажуть, що у них немає грошей»

Семен Глузман – людина відома в Україні та за її межами. Він – колишній дисидент, політв’язень, за професією – психіатр
Семен Глузман: «Головні лікарі роз’їжджають на мерседесах і кажуть, що у них немає грошей»

 

При радянській владі його засудили за незалежну експертизу у справі генерала Григоренка, якою останнього було визнано здоровою людиною, всупереч офіційній точці зору, що він «психічно хворий». Такі карколомні події в житі не проходять безслідно, вони загартовують дух, совість й спонукають до діяльності, що стає сенсом життя.

Нині Семен Глузман – виконавчий секретар Асоціації психіатрів України,   голова Експертної ради при Міністерстві праці та соціальної політики України. При новій владі він ввійшов до Громадської гуманітарної Ради при Президенті України, нещодавно очолив столичний центр (далі – Центр) реабілітації психічно хворих при міській клінічній психоневрологічній лікарні №1 ім. Павлова. Про нову роботу у Центрі та громадській Раді Тиждень спілкувався з Семеном Глузманом.

- Семене Фішелевичу, чому Ви прийняли пропозицію стати завідуючим Центру?

- Це мені близьке. Я розумію, що ми можемо закуповувати найкращі західні ліки, доглядати за нашими пацієнтами, але цього недостатньо без реабілітації. Без неї клієнти не можуть повернутися до роботи, сім’ї. На жаль, наше лікування відрізняється від західноєвропейського. У нас - більш масивне медикаментозне лікування гіршими медикаментами, що дають наслідки. Я не збираюся тут (у Центрі – ред.) довго затримуватися, у мене є чимало роботи, яка мене цікавить, і де я можу бути більш корисним. Але поки що я хочу спробувати розвернути реабілітаційну службу в Україну. Це стосується не лише Мінздоров’я, а й усієї соціальної системи, адже у нас немає соціальної психіатрії. Через півроку або рік, коли я відчую, що добився чогось, поступлюся цим кріслом для іншого.

- Які Ви ставите перед собою цілі?

- Патетично кажучи, я хочу відкрити Центр не лише лікарні, але й країні. Я хочу, щоб цей Центр був методичним центром для організації соціально-психіатричних служб. Це стосується двох відомств – Мінздоров’я та Мінпраці. Поки що не йде мова про їхнє злиття. Було б добре, якби це сталося.

- Чому самі ці відомства?

- Бо клієнти однакові. Це не означає, що за сусідніми столами мають сидіти лікарі, соціальні працівники та психологи. Західна модель «гроші повинні за пацієнтом, а не пацієнт за ними», у нашій країні практично не можлива. Всередині одного відомства, теоретично, таку модель побудувати можна. Але нині людина - в інтернаті, а завтра із загостренням лягає у лікарню. Я добре розумію, що українські бюрократи погано сприймають такі слова, як демократія, права людини. Проте вони реагують, коли йдеться про розрахунки. Я намагаюся пояснити, що утримання клієнтів у денному Центрі з фінансової точки зору вигідніше, ніж перебування у психіатричній лікарні, не мотивоване медичними причинами.

- Про це Ви говорите багато років. Але нічого не змінюється…

- Двадцять років минуло і нічого не змінилося! Проте, якщо раніше я про це говорив один, зараз про це говорять чиновники. Втім поки що вони тільки говорять. Це нагадує мені історію з моїм табірним вчителем, другом Іваном Світличним. Коли йому офіцери робили зауваження, мовляв, Світличний, ви ніяк на шлях виправлення не стаєте, Іван, людина дуже мудра, говорив: «Ну що ви, громадянин начальник, я дуже твердо стою на шляху виправлення. Але я ще не пішов». У них це ж саме: вони розуміють, але рішучості немає. Треба порахувати. Усі реформи у соціальній сфері роблять економісти, ми повинні лише консультувати.

- В Україні опіку над душевнохворими здійснюють родичі. Можливо, треба порахувати, що варта їхня допомогу?

- У цивілізованих країнах рахують прямі й непрямі витрати. Непрямі це ті, що витрачає сім’я , яка не має допомоги від держави. Тому у цивілізованих країнах вирішили, що вигідніше створювати не дуже дорогі соціальні служби, допоки сім’я спокійно працюватиме. Я думаю, що є дві причини стану зупинки. Треба приймати прозорі рішення та призначати міністром не представника свого клану, а кращого спеціаліста. Друге це – корупція. Більшість наших начальників не хочуть прозорості. Система, про яку ми говоримо, це – прозора система, де видно усі витрати. Наївне уявлення про бідність системи, де головні лікарі роз’їжджають на мерседесах і кажуть, що у них немає грошей. Ну, вони пояснять, що дружина заробила, або ж собачка принесла гаманець, який валявся на вулиці. Але ж ми розуміємо, що все це корупція.

- Центр, про який Ви розповідаєте, існує більше десяти років. У 1999 році  Ви отримали нагороду «Людина року» й згодом створили його. Що змінилося за ці роки? Які результати?

- Ми спровокували відкриття схожого центру в Житомирі. В інших містах є дії в цьому напрямку. Люди приїжджають, дивляться. Житомирський Центр без копійки донорських коштів був відкритий. Бо головний лікар захотів і знайшов сили та гроші. Проте все це вариться всередині системи охорони здоров’я. Насправді такі центри не повинні бути при лікарнях, вони – соціальна психіатрія. Станом на 2010 р. у системі соціальної політики для психічно хворих діє 155 інтернатів для дорослих (приблизно 29 тис. клієнтів) та 55 інтернатів для дітей (близько 7 тис. осіб). У цивілізованих країнах зрозуміли, що утримувати їх в умовах стаціонару – дорого для платників податків. Крім того, це погано для самого клієнта, бо він втрачає соціальні навички. Треба відкривати гуртожитки, будинки на півшляху, сестринські будинки.

- Але у Києві дорога земля…

- Так, але у райцентрах, селах стоять занедбані будинки. Не обов’язково у них робити євроремонт. Ми ж живемо з вами у скромних умовах. Одноповерховий чи двоповерховий будиночок відновити, у ньому чергують медичні сестри, які спостерігають за хворими, які вільно пересуваються. Більшість наших клієнтів – безпечні для суспільства. Я часто їжджу по інтернатах, й значна частина клієнтів, які там живуть, не відрізняються від людей, які мешкають поруч в будинках та п’ють самогон  зранку до вечора. Коли я бесідую з ними, розумію, що таку просту роботу, як натискати на кнопки у Верховній Раді, вони могли б виконувати по завданню товариша Чечетова.

- То може, нашим політикам варто відвідувати не лише дитячі лікарні, але й інтернати?

- Про що ви кажете?! Вони туди не підуть. Я б дуже хотів, щоб міністр соціальної політики Василь Надрага (нині це – Сергій Тигіпко – Тиждень) відвідав п’ять чи десять інтернатів. Він, людина, яка відповідає за них.

- Ви входите до Громадської гуманітарної ради при Президенті України. Що змусило Вас зробити такий крок? Адже Ви критикуєте владу.

- Я ніколи не прагнув йти в політику. Мені це не цікаво. Більше того, один політик якось спитав мене: «Чому ви не хочете бути з нами?» Я йому відповів щиро: «Навіть, якби я захотів, більше двох-трьох днів, не витримав. Я не вмію приховувати свої емоції, терпіти висловлювання Наталії Вітренко чи Петра Симоненка та інших, розуміючи, що вони брешуть, не щирі. Жити в цих потоках ненависті я б довго не зміг, у мене був би інфаркт чи інсульт. Тому я до себе добре ставлюся й хочу ще пожити». Коли в період президентства Ющенка Микола Поліщук (екс-міністр – ред.) запропонував мені ввійти у склад Національної Ради з питань охорони здоров’я (далі – Рада), я погодився. Я погано ставився до Ющенка, бо він вів країну в тупик, але я розумів, що участь у Раді це – місце, яке дає мені можливість на щось впливати. Я організовував тренінги, конференції для спеціалістів у регіонах, і місцеве начальство ставало струнко й казало: «Ми готові». Якби я  приїхав, як приватна особа, ніхто б зі мною не зустрівся. Хоча, скільки було засідань, Ющенка ні разу на них не було. Це – теж характеристика. Коли розпалася Рада, для мене це було погано. Через кілька тижнів мені подзвонила Ганна Герман, заступник глави Адміністрації президента, й попросила ввійти у Гуманітарну раду. Чи шкодую я? Ні, поки що не шкодую. Я сказав Герман, що мої теми це – реформи у медицині та соціальній сфері. Тут я експерт. При цьому я залишаюсь таким же Глузманом, який має право публікувати, що хоче. Я не є представником Адміністрації президента, і я не питаю дозволу на ті чи інші думки, які висловлюватиму.

- Які проблеми розглядаєте на засіданнях?

- Був випадок, коли запросили юнака, який народився в інтернаті Мінпраці. У нього – вроджене неврологічне захворювання. Юнак погано ходить, мабуть у нього церебральний параліч, йому до 20 років. Він пройшов через усі жахи інтернату, і став правозахисником. Він виступав перед нами й розповідав, як його переслідувала прокуратура, як йому впаяли діагноз «шизефронія», щоб він не писав скарги. Я висловив вдячність Президенту за те, що він «снізошол» до того, щоб запросити таку молоду людину. Я сказав президенту: «Я 20 років б’юся головою об стіну, займаючись цією темою. 20 років! Я втомився». Він мене зупинив й сказав: «Семен Фішелевич, зараз ви будете не один». Я розумію: слова політика, і взагалі він занадто високо, у нього інші проблеми… Але мене обурило те, що наступного дня по телебаченню хлопця не показав ніхто, лише Януковича. Хоча було 14 телекамер.

- Цензура?

- Яка це цензура? Я думаю, страшніше - безкультур’я, непрофесіоналізм.

- Що Ви конкретно досягли , працюючи у цій Раді?

- Є одна газета для лікарів, я друкую у ній все, що говорю на засіданнях Комітету. Не усі мої публікації подобаються читачам, але я бачу результат.

- Який?

- У цій газеті почали з’являтися інші сміливі статті. Не усі ж сволочі та ідіоти. Більшість лікарів придавлені. Тому з’являються інші статті, можливо не пов’язані з темою, про яку пишу я, але вони з’являються. Наприклад, звичайний донецький психіатр написав статтю, про те, який «беспридєл» відбувається в області судової психіатрії.

- Її й далі використовують з метою привласнення житла психічно хворих?

- Так, тенденція збільшується. Абсолютної статистики немає ні в кого, бо ми не знаємо, хто скільки вкрав. Ми знаємо, кого спіймали. Але ми можемо говорити про кількість звернень. Це не проблема Мінздоров’я. Тому я збираюся звернутися до міністра юстиції Олександра Лавриновича. У нас же корупція, - як засудити лікаря? Не треба змінювати якісь кодекси, треба заставити систему працювати. Наприклад, хто контролює опікунські ради? Ніхто. У них багато порядних людей, але є покидьки. У мене є конкретна історія. Я вже звертався до глави СБУ Хорошковського – безрезультатно. У Київській області три судових психіатри здійснили страшний гріх – діти здорової, літньої людини спробували залишити її дієздатності, щоб забрати будинок. За гроші. Справа триває до сих пір. Для мене, як для професіонала, питання ось в чому: якщо він недієздатний, тоді більшість громадян України повинні бути такими. Ми теж проводили свої дослідження. Він – адекватна, здорова людина.

- І таких випадків чимало? Вони по всій Україні?

- Їх менше там, де судові психіатри мають страх та совість.

- У пресі Ви багато говорили, що покладаєте надії на молодь. Нинішня молодь викликає довіру?

- Мене турбує те, що молодь рано чи пізно починає задихатися й думає над тим, як поїхати з України. У мене два співробітники виїхали. Але я думаю, що зміна поколінь вже близько. На мій погляд, ситуація змінюється. Я багато їздив, причому не лише на Захід, а колишні радянські республіки, Індію. І коли я вперше повертався літаком у Бориспіль з Індії, то повертався з гордістю, що я – українець. Тому я думаю, що Україна не дозволить собі такого ставлення, як колишні радянські республіки. Ми – не раби.

- У нас ментальність кріпацька залишилася?

- Я думаю, не повністю. Я спокійно ставлюся до криків, що Янукович намагається задавати пресу…Мало що він намагається! Ідеалізація Ющенка – погана ідеалізація. Безвладдя та демократія – два різних політичних режими. Ющенко побудував безвладдя. І те, що зараз має Янукович (я без симпатій до нього говорю), ми – перед проваллям, економічним та соціальним. Тому не робити реформ вже не можна. Як їх проводити, це вже інше питання.

- Але ж про ці реформи, зокрема у медицини говорять багато років, а віз і нині там. Буде так само?

- Просто ми дійшли до ручки. Розумієте, якщо сільських бабусь на зиму забирає лікарня, щоб вони перезимували, треба говорити правду: це не лікарня, а хоспіс! Владу не можна любити, її треба у сьому підозрювати, тоді влада буде любити тебе.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено