Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 грудня, 2016   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Соціологія окупації

Що відомо про громадську думку в ОРДіЛО та Криму
Матеріал друкованого видання
№ 50 (474)
від 15 грудня, 2016
Соціологія окупації
Фото: УНІАН

Які реальні суспільні настрої на територіях, підконтрольних «ДНР» і «ЛНР»? Скільки людей там підтримує Україну, а скільки — сепаратистів чи росіян? Чи хочуть мешканці ОРДіЛО далі жити за нинішніх порядків, чи радше бажають повернутися до України? Всі ці питання хвилюють українців уже не перший рік, але досі чіткої відповіді на них немає.

Від початку антиукраїнського путчу навесні 2014-го в Донецькій і Луганській областях ні­хто не проводив таких замірів. А без цих знань Україна не зможе виробити правильну стратегію стосовно Донецька та Луганська. Чи є взагалі сенс повертати ті території? Чи чекають там на Україну? Чи варто визнати, що для України це вже відрізана скиба?

З 2014 року долю Донбасу вирішують люди, які не питають, чого хоче сам Донбас. Після початку «русской весны» російські ЗМІ та лідери сепаратистів трубили, що весь регіон у єдиному пориві не хоче жити в Україні. Однак жодних реальних досліджень суспільних очікувань ніхто з них не приводив. Не було таких даних і з українського боку. На найчисленнішому мітингу сепаратистів 1 березня 2014-го в Донецьку було близько 20 тис. осіб. У Луганську — менш як 10 тис. І цього явно недостатньо, щоб вирішувати долю регіону з населенням 7 млн мешканців (якщо рахувати разом Луганщину та Донеччину).

Вибори «народних губернаторів», проголошення «ЛНР» і «ДНР», захоплення адміністративних будівель — у всіх цих процесах, які визначили долю Донбасу, брала участь незначна частка місцевих мешканців. Імовірно, більшість донеччан і луганчан до початку воєнних дій узагалі не сприймали всерйоз того, що відбувається. Однак у кінцевому підсумку ця мовчазна більшість стала заручницею ситуації.

Читайте також: Коли повернеться Ахметов

Формально долю Луганська та Донецька вирішили невеликі збройні угруповання бойовиків та юридично нікчемний «референдум», результати якого неможливо сприймати всерйоз. Після цього ніхто більше не питав думки донеччан і луганчан. Що мешканці ОРДіЛО думають сьогодні про те, що сталося? Чого вони хотіли в 2014 році? Який відсоток населення насправді брав участь у «референдумі»? Цього ніхто не може сказати точно.

Звичайно, якісь дані періодично публікуються в ЗМІ сепаратистів, проте жодних підстав довіряти їм немає. Водночас вільна робота незалежних соціологічних центрів на території, підконтрольній «ДНР» і «ЛНР», неможлива. Бойовики ретельно блокують будь-яку інформацію, яка їх не влаштовує. Насамперед це стосується журналістів (причому як українських, так і російських). Але й соціологам показати справжню ситуацію з настроями в Донецьку та Луганську ніхто не дозволяє. Адже низка ознак вказує на те, що невдоволення Захарченком і Плотницьким на Донбасі сьогодні дуже велике.

Що таке типове «соціологічне опитування» в «ДНР»? Ось, наприклад, витяги з такого опитування, яке нібито проводив у Донецьку наприкінці вересня поточного року місцевий центр соціологічних досліджень «Особливий статус». Дізнатися будь-яку інформацію про цю структуру неможливо, оскільки вона згадується лише на ресурсах сепаратистів і не має власного сайта. Швидше за все, «Особливий статус» існує тільки у віртуальній реальності.

«На запитання про рівень довіри більшість респондентів (63%) відповіли, що повністю довіряють очільникові «ДНР» Олександрові Захарченку. Решта голосів розподілилася між іншими представниками влади. У разі проведення виборів у найближчі вихідні 57% віддали б перевагу чинному керівникові «республіки», 16% не визначилися з відповіддю, 10% не взяли б участі. Решта проголосувала б за іншого кандидата», — йдеться в повідомленні, опублікованому на сепаратистському сайті ДАН 28 вересня.

далі скарг у соц­мережах луганчани та донеччани йти поки що не готові.  А це, своєю чергою, дає бойовикам підстави стверджувати, що в «республіках» усе спокійно

Як ставитися до цієї інформації? З одного боку, навряд чи Захарченко зміг би здобути таку підтримку на нормальних демократичних виборах, якби Донецьк раптом повернувся в Україну. Однак у реаліях «ДНР», коли людям пропонується вибирати між Захарченком, Пушиліним та яким-небудь умовним «Гіві», рейтинг ватажка сепаратистів цілком може сягати 57% і навіть перевищувати цей показник. Політична невизначеність і реалії ОРДіЛО дають змогу соціологам бойовиків ставити запитання так, щоб отримувати прийнятний для себе результат навіть без особливих махінацій.

На початку серпня 2016 року опублікувала результати якогось «закритого соціологічного опитування», проведеного в «ДНР», російська Газета.ru. Наскільки можна довіряти цим результатам, знову ж таки не зрозуміло. Свобода слова в РФ, як відомо, дуже специфічна. І навіть видання, які вважаються ліберальними, час від часу публікують інформацію, злиту по лінії Кремля. Опитування Газети.ru пропонує нам, на перший погляд, більш реальні цифри, ніж опитування «ДНР». Але знову ж таки не можна сказати, хто і як його проводив. Формально — «незалежні соціологи на замовлення асоціації «Підприємці ДНР». У цієї організації є навіть свій сайт, але жодних підстав довіряти інформації, що надходить від неї, знову ж таки немає.

За опублікованими даними, частка прихильників «ДНР» на підконтрольних людям Захарченка територіях повільно повзе вгору: з 15% у січні 2015-го до 20% у червні 2016-го. При цьому частка прихильників повернення в Україну також збільшилася з 13% до 15% за той самий період. Опитування зафіксувало зростання революційних і радикальних настроїв із 1,5% наприкінці 2015-го до 7% в червні 2016-го.

Соціологи заміряли також рівень довіри до різних представників «влади»: самого Захарченка, його «міністрів», «МВС ДНР», «народної ради», «МГБ», «ополчення». Максимальний рейтинг 22% прогнозовано виявився в Захарченка. Як бачимо, ці дані суттєво відрізняються від того, що йому малюють у «ДНР». Далі йдуть «ополчення» з 18%, «МГБ» із 17%, місцева «влада» з 12%, «народна рада» з 3%, «МВС» із 2%, «рада міністрів» з 1%.

Читайте також: Системна криза «народних республік»

Цікаво, що заміряли також рейтинг російського терориста Іґоря Стрєлкова, який розв’язав війну на Донбасі в 2014 році. На початку 2015-го він становив 60%, улітку 2016-го — тільки 33%, але при цьому Стрєлков і далі лишався найпопулярнішою персоною серед «ветеранів ополчення» з бойовим досвідом.

Крім того, російські журналісти вказали, що багато респондентів скаржилося на неправомірні дії поліції: тортури, вибивання показань, а також побори з підприємців. Імовірно, це опитування можна вважати найоб’єктивнішим з усіх, які проводили в ОРДіЛО. Однак на 100% довіряти йому ми теж не можемо.

Слід зазначити, що в умовах, які склалися, коли проти цивільного населення каральні органи бойовиків застосовують відвертий терор, незгодних переслідують та оголошують «агентами хунти», говорити про будь-які об’єктивні результати соцопитувань не видається можливим. Адже люди, які живуть у параноїдальній атмосфері та за цілковитого свавілля осіб зі зброєю, навряд чи відверто відповідатимуть на запитання незнайомих. Правду від донеччан і луганчан сьогодні можна почути хіба що на кухнях або в соціальних мережах, де вони часто висловлюються під псевдонімами.

І ось якраз там, у віртуальному просторі, жителі ОРДіЛО, як правило, не соромляться у висловлюваннях. Побіжний аналіз коментарів у будь-якому міському пабліку на кшталт «Типової Макіївки» або «Типового Луганська» свідчить, що рівень невдоволення серед народних мас досить високий. От тільки далі скарг у соц­мережах луганчани та донеччани йти поки що не готові. Це, своєю чергою, дає бойовикам підстави стверджувати, що в «республіках» усе спокійно, а отже, незадоволених майже немає.

Дещо інакша ситуація склалася в окупованому Криму. На відміну від ОРДіЛО Росія визнає півострів своєю територією, тож там цілком вільно можуть діяти соціологічні центри, які працюють у самій РФ. І періодично вони публікують результати своїх опитувань.

Читайте також: Георгій Тука: «Проведення місцевих виборів на Донеччині та Луганщині було несвоєчасним»

Але ж і ці результати навряд чи можуть відоб­ражати об’єктивну картину на півострові. Адже й там люди, незадоволені політикою Путіна та анексією Криму, не можуть почуватися в безпеці. Таких періодично призначають українськими диверсантами й терористами, тож не всі ризикують відкрито озвучувати свої справжні політичні погляди. Особливо це стосується кримських татар, які здебільшого були проти окупації від самого початку. До того ж за непідтримку анексії Криму в Росії передбачена кримінальна відповідальність.

Цікаво пригадати опитування, яке минулої зими провела на півострові російська контора ВЦИОМ. Тоді росіяни запитували кримчан, чи згодні вони отримувати електроенергію з України в обмін на те, що в документах Крим буде вказаний як українська територія. Відмовилися від української електроенергії 93% кримчан. Чи можна вірити цим цифрам? Знову ж таки це риторичне запитання.

Треба розуміти, що на територіях, де немає свободи й панує атмосфера страху (принаймні серед опозиційної частини населення), забезпечити правдиві дані не зможе жодне соцопи­тування. А тому, доки там лишатимуться озброєні окупанти, сприймати всерйоз будь-яку інформацію, яка надходить звідти від соціологів, не можна.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено