Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 грудня, 2016   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Контрастний Донецьк

За два з половиною роки окупації в державних установах «ДНР» було встановлено жорсткий ідеологічний фільтр.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (474)
від 15 грудня, 2016
Контрастний Донецьк

Офіційна лінія «міністерств культури та освіти» самопроголошеної «республіки» полягає в культивуванні радянського минулого в усіх його проявах. Усе, що пов’язано з «державним» фінансуванням культурних заходів у Донецьку (чи то виставок, чи то фотопоказів), має відображати героїзм радянських солдатів, трударів промисловості, велич російської історії. Усе це можна знайти в місцевих школах, вишах та музеях.

Та щойно заходить мова про комерційний інте­рес, тобто прибуток, як бачимо, така радянізація культурного поля не витримує жодної фінансової критики. Інакше кажучи, всупереч офіційній «лінії партії» в кінотеатрах міста, у філармонії та драматичному театрі йдуть картини й постановки, які були тут і до окупації. І фінансовий сектор у цьому сенсі дуже добре демонструє реальні смаки місцевої інтелігенції.

Наприклад, у Донецькому драматичному театрі з успіхом відбуваються постановки Дюма, Слейда, Сінклера, Ґібсона, Ерве, Клода Маньє. Так, є там і Гоголь, і Чєхов, і Булґаков. Понад те, саме тут, у драмтеатрі, завжди аншлаги, особливо під час постановки «Шоу триває». У ній художньо обігруються й виконуються західні хіти Стінґа, Queen, Лари Фабіан та ін. Але водночас — і мені це теж добре відомо — самі виконавці та актори здебільшого проросійськи настроєні і є активними прихильниками «ДНР».

Читайте також: Білі емігранти

Приблизно та сама ситуація в Донецькій філармонії та кінотеатрах. Так, нещодавно у філармонії відбулася подія, яка вкотре показала двоїстість усього, що відбувається в окупації. Того дня в центрі Донецька було проведено концерт знаменитих західних рок-хітів у симфонічній обробці. Тут, у самому центрі «русского мира», було виконано композиції Queen, Led Zeppelin, Metallica, The Beatles, Deep Purple, Rammstein та ін. До того ж за цілковитого аншлагу.

Мушу сказати, що йдеться не просто про аншлаг у залі: на відміну від програм у дусі «Отговорила роща золотая» квитки на рок-хіти розкуповуються впродовж трьох-чотирьох днів за два місяці до самого концерту.

Що стосується публіки, то у філармонії вона бачиться куди біднішою, ніж у тому-таки драмтеатрі, багато хто (особливо на прем’єри) приїжджає в костюмах та вечірніх сукнях, а іноді заходить і Пушилін із когортою охоронців. На рок-хіти зібралася переважно молодь, хоча були й люди у віці, й навіть сім’ї з маленькими дітьми. Дві такі родини сиділи попереду й позаду мене. Якість того, що відбувалося на сцені, словами практично не опишеш: аранжування було неймовірно талановите. Але, щоб хоч почасти передати враження від того, що відбувалося, скажу, що під час виконання оркестром композицій Rammstein «Sonne» й Nirvana «Smells Like Teen Spirit» діти в залі починали плакати. Утім, цього не скажеш про сам оркестр: я сидів у партері й бачив, як більшість музикантів під час концерту постійно посміхалась і навіть сміялася, граючи «найфатальніші» моменти. Може, їм було трохи незручно виконувати Фреді Мерк’юрі після Шопена чи Баха. Хай там як, атмосфера була чудова й повністю перекривала собою те, що діялося за дверима філармонії: «деды воевали», «народ — хозяин Донбасса», всюдисущі портрети Захарченка й — тепер уже — Мотороли.

Читайте також: Два острови

Наприкінці концерту, коли пролунав хіт Queen «We Will Rock You», а публіка встала й почались овації, у мене взагалі трапився культурний шок: позаду жіночий голос промовив: «Да, молодцы, конечно. Неперевершено». Я обернувся: звичайна жінка з дитиною, яка плакала на Nirvana. Весь концерт вона коментувала російською, та й навряд чи вдома розмовляє по-українськи. Але сам факт того, наскільки глибоко в мислення місцевих увійшла українська мова за ці 25 років, навіть коли ви не спілкуєтеся нею, дає невелику, але все-таки надію, що Україна все ще присутня тут, нехай і в таких дрібницях.

Але, виявилося, все не так просто. Я вже згадував, що на сцені драмтеатру в Донецьку здебільшого виступають актори — прихильники «ДНР». Оскільки диригент і автор аранжувань Данило Мілка мене справді вразив, я, повернувшись додому, вирішив знайти про нього інформацію в мережі. Виявилося, що ця людина, котра талановито заводила залу західними хітами, — затятий прихильник «русского міра» й ненавидить усе пов’язане з Україною. Так, в інтернеті можна знайти його «Пассакалию памяти жертв Новороссии», а на сторінці в соціальній мережі — масу інформації в дусі «слава России» або прапор України з написом «1991–2014. Ніколи більше». Власне, ця людина, як і сам концерт, уособлює відразу всю «республіку», в якій хаос і плутанина в думках поєднуються з такими-от острівцями гармонії на музичній сцені.

Інакше кажучи, у Донецьку нині існує дві реальності. Одна спрямована на пропаганду всього радянського в школах і вишах: у ній не допускається жодної альтернативної думки. Акцент робиться саме на молоде покоління, погляди якого ще не сформовані. Друга пов’язана виключно з фінансовим прибутком: вона відображає реальні, західні, смаки місцевого споживача. Звичайно, нічого, безпосередньо причетного до України, тут не допустять. Але на західне цілком заплющують очі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено