Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 грудня, 2016   ▪   Записав: Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Соціологи: «В умовах війни навіть найбільш невдоволені владою утримуються від протестів»

Тиждень поставив соціологам питання про лідерів та антилідерів довіри, геополітичні орієнтири українців та їхнє бачення ситуації в державі
Матеріал друкованого видання
№ 50 (474)
від 15 грудня, 2016
Соціологи: «В умовах війни навіть найбільш невдоволені владою утримуються від протестів»

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ

Якщо брати загальні дані, то від 2013-го суттєво зросла довіра до армії. Це прямо пов’язано із ситуацією в країні. Адже раніше Збройні сили не були в центрі уваги громадськості, що, своєю чергою, відіграло негативну роль, бо держава потроху знищувала ЗСУ. Формально військо існувало, але коли дійшло до бойових дій, то з’ясувалося, що за номінального складу 200 тис. осіб воювати може лише кілька тисяч. Про що говорити, коли в нас було понад 5 тис. офіцерів і генералів. Утім, за два роки армія продемонструвала свою здатність воювати, і нині це один із небагатьох державних інститутів, довіра до якого переважає недовіру. Станом на 2016-й їй зовсім не довіряють 12%, переважно не довіряють 16%. Переважно довіряють 37% і цілком довіряють 5%. Тобто можна сказати, що 42% населення мають до Збройних сил довіру. У 2013-му все було дещо інакше: цілком і переважно армії довіряли 22%, не довіряли 42%.

Щодо поліції ситуація гірша. Переважно довіряє і цілком довіряє їй лише 12% громадян. Не довіряє 61%. У 2013-му міліції довіряло тільки 7%. Не довіряло понад 73%. Порівняємо цифри — помітимо певний прогрес. Окрім того, ми зафіксували сплеск довіри у 2015-му, коли стартувала реформа «нової поліції». Тоді правоохоронцям довіряла понад чверть населення. Але виникло кілька скандалів, коли поліція проявила безпорадність. Показником довіри є не зовнішній вигляд правоохоронців, а рівень злочинності. Як відомо, 2015 року він зріс. Потенціал був утрачений. Варто зауважити, що у своїх дослідженнях ми не розділяємо патрульних та поліцейських. Немає державного замовлення на це. Якби ми досліджували ті відмінності, думаю, різниця була б.

Якщо мова про церкву, то до неї традиційно високий рівень довіри. Не думаю, що конфлікт між УПЦ (МП) та УПЦ (КП) якось на цьому позначився. Зазвичай люди не розрізняють церков. Для суспільства це елемент духовного життя. Я сказав би, що йдеться більше про політичну проблему, ніж про духовну. А люди не дивляться на церкву як на політику.

Читайте також: Юрій Якименко: «Більшість громадян хотіла б пишатися своєю державою і пишається нею»

Що ж до зовнішнього вектора, то євроінтеграційні настрої в суспільстві переважають. Суттєво зменшився російський вектор. Якщо у 2013-му більш ніж половина опитаних позитивно ставилася до можливості реінтеграції в РФ, то нині майже 2/3 населення сприймає Росію як ворога. І водночас українці критично ставляться до сукупності подій, пов’язаних із країною. Приблизно 3/4 населення і у 2013-му, і у 2016-му вважає, що держава рухається в неправильному напрямку. Трохи поліпшилася ситуація у 2014-му, але у 2016-му, на жаль, усе повернулося.
Окрім того, у суспільстві різне ставлення до війни. Так, у південно-східних регіонах домінанта — мир. І відповідно інша ситуація в західних та центральних. Утім, це можна зрозуміти: що ближче люди живуть до війни, то більше
хочуть її закінчення.

А стосовно щасливих українців усе дуже просто. І ми в цьому не надто відрізняємося від світу. Молодь щасливіша за людей похилого віку, чоловіки — за жінок, освічені — за неосвічених. Хіба що в Україні є вплив політичного фактора. Якщо люди бачать, що при владі особи, яких вони обрали, це також впливає на їхній загальний стан. Але, попри всі скрути й проблеми, більшість українців вважають себе щасливими (приблизно 56%). Цьому не варто дивуватися. Згідно з опитуваннями у світі найщасливіші жителі в Нігерії та Колумбії. У країнах, де була війна.

Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

Порівняно з 2013 роком дещо поменшало негативного ставлення до правоохоронних органів. Так, у липні 2013-го міліції довіряли 19%, не довіряли 75%. Нині, станом на листопад, поліції довіряють 24% і не довіряють 64% населення. Зміни є, але незначні. Крім того, ми ставили запитання щодо патрульної поліції, яка фактично найбільше реформована. За даними листопада, позитивно до її працівників ставляться 44%, негативно — 37% населення. Але загалом погляди на правоохоронців змінилися мало.

За два роки армія продемонструвала свою здатність воювати, і нині це один із небагатьох державних інститутів, довіра до якого переважає недовіру

Змінилося ставлення до армії. У липні 2013-го їй довіряв повністю або швидше довіряв 41%, не довіряли 43%. Цифри на рівні статистичної похибки, тому можна говорити приблизно про однакову кількість людей, які ставилися до ЗСУ з довірою і недовірою. Станом на 2016-й Збройним силам довіряють 57%, не довіряє 31%. Як бачимо, ставлення змінилося. Але я сказав би, що це відбулося завдяки ставленню людей до рядового складу військ. Спец­опитувань не проводили, але з наявних даних можна зробити висновок, що рівень довіри до генералітету не підвищився. Зросло тільки позитивне ставлення до рядових бійців.

Церкві в липні 2013 року 67% довіряли і 23% — ні. Нині до неї мають довіру 59% і не мають 27%. Можна сказати, що церква залишається одним із найавторитетніших інститутів у суспільстві. Водночас очевидно, що, відповідаючи на запитання, представники різних конфесій мають на увазі ту церкву, до якої ходять і якій симпатизують, може, і з політичних міркувань. А щодо кількості симпатиків чи вірян того або ж того патріархату, то у 2013‑му серед усіх опитаних прихильників УПЦ (МП) було 20%, а УПЦ (КП) — 18%. Це теж на рівні похибки. За даними дослідження, результати якого опублікували в листопаді, до МП зараховували себе 15%, до КП — 26%. І тут можна говорити про зміну ставлення до церков. І, що важливо, це почалося ще у 2013‑му. Загалом, за даними наших опитувань, Московський патріархат перебував на піку в 2010 році. Тоді до його вірних зарахували себе 24% опитаних. І відповідно 15% — до КП.

Читайте також: Олена Богдан: «Соціологія — наука, яка нас вивільняє»

У питаннях зовнішньої політики переважає євроінтеграція. Так, за даними вересня 2016-го, пріоритетними відносини з ЄС назвали 46% опитаних. У грудні 2013-го показник був на рівні 43%. Водночас побільшало тих, хто вважає пріоритетними відносини зі США: у 2013-му був 1%, у 2016-му стало 5%. Водночас поменшало тих, хто називає такими контакти з РФ: у вересні 2016-го їх 13%, у грудні 2013-го було 34%. Але врахуймо, що зараз ми опитуємо лише контрольовану Україною частину Донбасу й зовсім не залучаємо Крим.

Що ж до правильного чи неправильного розвитку подій, то можна констатувати загальне невдоволення ситуацією. У листопаді 2016 року 17% респондентів вважали, що події розвиваються в правильному напрямку, 67% — навпаки. У жовт­ні 2013-го перших було 15%, других — 65%. Фактично дані не змінилися. Водночас не забуваймо, що люди в різні періоди вкладають різний сенс у визначення «правильний (неправильний) розвиток». Але можна сказати, що таке ставлення до розвитку подій у державі для України є нормальною ситуацією. Більшість досліджень за останні десятиліття демонструють перевагу тих, хто вважає, що події розвиваються хибно. Винятком є хіба що червень 2005 року. Тоді 43% стверджували, що події розвиваються правильно і 31% — навпаки. Схожий сплеск оптимізму був і у 2010-му, коли переміг Янукович. Показники становили приблизно по 35%. Тобто в певної частини населення результат виборів викликав оптимізм. Можна здогадатись, у якої саме. У березні 2014-го також спостерігався сплеск: 32% громадян вважали, що події розвиваються правильно і 41% — що ні.

І про масові виступи. Така можливість існує завжди. Інше питання — їх спрогнозувати. Адже потенційна готовність не означає, що вони виникнуть. Скажімо, коли ми проводили опитування «Чи готові ви узяти участь у протестах?», найвищі показники були наприкінці 2008 року: тоді писали про початок економічної кризи. І на той момент значно зросла частка громадян, готових вийти на вулиці. Але, коли кризові процеси в економіці почалися, відсоток готових узяти участь у масових акціях зменшився. Тобто очікування неприємних подій, кризи може більше стимулювати протестні настрої, ніж сама криза. Це якщо йдеться про економічні причини. Хоча ні у 2008-му, ні у 2009-му масових акцій не відбулося.

Читайте також: Євген Головаха: «Еліта й криміналітет — найбільш недосяжні респонденти»

Напередодні подій 2013 року соціологи не змогли передбачити їх виникнення, виходячи з даних опитувань. Адже для початку протестів не обов’язково, щоб більшість населення була до них готова. У виступах бере участь активна меншість людей. І саме їхня активність важлива. Плюс потрібна група факторів: готовність активної меншості взяти участь у протестах, наявність певного тригер-ефекту, події, яка була б подразником для акцій. У 2013-му нею стала відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, хоча саме влада Януковича налаштовувала громадську думку на це підписання. Коли ж його не відбулося, сталося масове розчарування. А потім побиття студентів: це був контрольний постріл для Януковича в тих умовах.

Щодо нинішньої ситуації. Враховуймо зовнішню агресію: вона є стримувальним фактором для активної меншості. Навіть та частина людей, що невдоволена владою і ситуацією, вийде на вулиці з антивладними вимогами й гаслами лише за наявності дуже великого подразника, який важко уявити. Хіба що, скажімо, раптом виявиться, що українське керівництво повністю перейшло на бік Путіна. Тобто потрібен надзвичайно потужний тригер.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Боротьба з корупцією стала топ-темою останніх років. Про неї говорили всі: від простих громадян до тих самих корупціонерів. А саме гасло не завжди використовували заради заявленої мети, подеколи прикриваючи добрими намірами власні інтереси. Минулого тижня така «боротьба» сягнула апогею.
    30 березня, Станіслав Козлюк
  • Британськими вченими було виявлено, що показники в організмі людей, який курять лише електронні сигарети, вмісту токсинів і канцерогенів значно нижче, ніж в організмі звичайних курців. Інформація про цих дослідженнях була опублікована в журналі Annals of Internal Medicine.
    29 березня,
  • Як почуває себе релігія в АТО, чи знаходять представники різних конфесій на війні місце для служіння людям та чи не стане військовий конфлікт початком великого переділу релігійного впливу на Донбасі?
    29 березня, Єлизавета Гончарова
  • Кремль розширює географію своєї військової присутності на Близькому Сході
    29 березня, Юрій Лапаєв
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено