Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 грудня, 2016   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Білі емігранти

Ось уже два з половиною роки триває конфлікт на Донбасі, і весь цей час сотні тисяч людей живуть за межами своєї малої батьківщини, бо були змушені поїхати з Донецька.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (473)
від 8 грудня, 2016
Білі емігранти

 Про переселенців написано вже багато, але окремий клас цих людей становлять так звані білі емігранти, як їх іноді іронічно називають. Це донецька інтелігенція: викладачі, журналісти, письменники, мислителі, які часто сприймають війну з більшою рефлексією, ніж люди робітничих професій.  
Незважаючи на розбіжності в поглядах, усі, з ким мені випадало спілкуватися, одностайні щодо двох моментів. Перший: Київ не місто для життя. Другий: у Донецьк їм повернутися вже не судилося. Щодо столиці, то майже всім жити в ній не надто комфортно. І річ тут не в побутових труднощах переселенців: вони є скрізь. І не в ідейному кліматі, оскільки донецька інтелігенція здебільшого висловилася проти «ДНР», що, власне, і стало причиною переїзду. Йдеться про вибір між об’єктивно великими можливостями для нового життя і пафосом та переповненістю міста, яких не відчувалося навіть у довоєнному Донецьку. В останньому завжди був прошарок донецьких, які тримали весь регіон, а в решті місто було досить тихим і скромним із переважанням робочого класу. У Києві багато колишніх донецьких не справляється зі столичним темпом, але й не наважується ще раз ризикнути й переїхати в інший регіон. Причини називають різні. Один мій знайомий професор із донецького вишу сказав, що коли й вибирати, то хотів би жити в Харкові, куди є і фінансова можливість переїхати. «Але ж що як у Харкові завтра буде якась «ХНР»? Мені знову доведеться бігти на захід? Знову все міняти й починати з нуля? А «ХНР» не така вже й неможлива».    

Читайте також: Хліба без видовищ!

Інший мій хороший знайомий-журналіст ще під час нашої останньої зустрічі в Донецьку, куди він приїхав на кілька днів, сказав, що переїжджати треба не до Києва й навіть не в Західну Україну, а якнайдалі від Росії, бажано до США, Канади, у найгіршому разі до Європи. Чому? Все просто. Для тих, хто покинув Донецьк, очевидна одна річ: неможливого в цьому світі мало. Якщо позбавлені досвіду війни українці здебільшого думають: нереально, щоб із Києвом чи навіть Правобережною Україною сталося те саме, що й із Донбасом, то донецькі знають: так само неможливим видавалося й те, що їхнім проросійським, складним, навіть почасти відверто чужим усьому українському містом їздитимуть танки. Незважаючи на все перераховане, це було неможливо. Просто не вкладалося в голову навіть найбільш переконаних прихильників «русскіх ідєй»: як може бути тут війна? Тут, де працюють кафе, ресторани, де близько мільйона людей, двогодинні пробки в годину пік, новий аеропорт і вокзал, стадіон, хокейний клуб, нові бруківка та бордюри з граніту? І тепер усього цього немає. Утім, бруківка лишилася. Але замість автомобільних пробок під вечір тепер ними гуляє листва.  

Читайте також: Два острови

Щодо Донецька, то тут оптимізму ще в рази менше. Ті, хто поїхав із міста, розуміють, наскільки безпідставна та цілодобова ейфорія, яка розганяється українськими ЗМІ, ніби ми ось-ось повернемо собі місто, а в лавах бойовиків паніка й вони покидають Донбас. Що цікаво, про незадоволення «ополчення» пишуть чи не від початку 2015 року: «70 осіб втекло в Росію», «20 осіб здалося СБУ»… І ось уже на порозі 2017-й, а ми все там само.

Заради справедливості зазначу, що всередині «ДНР» справді є постійний відсоток незадоволених у лавах збройних структур: хтось зрозумів, що припустився помилки, комусь набридло охороняти джипи й чиїсь будинки, а когось банально б’ють і позбавляють зарплати, як це часто буває в сумно­звісному «Сомали». Але в загальній масі ці люди не відіграють жодної ролі. Натомість сюди постійно заходить нова техніка, поповнюються склади БК, пальним, виділяються нові приміщення для новоприбулих російських підрозділів. Про це відомо невеликому колу людей, але все ж таки відомо. Не завжди навіть донеччани помічають рух усередині «ДНР». Але ті сили, ті ресурси, які РФ уже вклала в Донбас, свідчать лише про одне: сам конфлікт на довгі роки. А його мирне вирішення навряд чи допустить сюди український прапор, не кажучи вже про те, щоб посадити всіх цих польових командирів.

Читайте також: Людина номер один

Але річ навіть не в тому. Розуміючи всі ці моменти й тверезо оцінюючи ситуацію, донецька інтелігенція майже в один голос каже, що Донецька для них більше немає. Навіть коли уявити, що адміністративно місто повернеться в 2013 рік, ментально тут відбулися докорінні зміни й жити поруч із тими, хто ще вчора кликав Росію і працював на «ДНР», для них уже навряд чи можливо. Вакуум в інформаційному просторі, мовлення тільки російських телеканалів, обмеження з перспективою цілковитого витіснення української мови з освіти призведуть до того, що через 10 років тут виросте нове покоління, абсолютно незнайоме з українською мовою та культурою, яке не зможе прочитати навіть вивіску українською. І чи буде це Україною, навіть якщо до 2026-го нам пощастить і ми піднімемо український прапор над будівлею Донецької ОДА?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.