Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 грудня, 2016   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Прибулець

Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (473)
від 8 грудня, 2016
Прибулець

Він сидів чомусь на ліжку, спираючись на стіну ще недавно муніципального об’єкта міського значення, а нині типового «військового» закладу, і розглядав дівчат, які прийшли шукати роботу. У мене доволі тривалий час зберігалося відчуття нереальності всього. Офіційно його не було з нами, а насправді він керував нашим «дівочим» відділом. Офіційно його якось звали, але всі документи та особисті речі він залишив у військовій частині Ростова, щоб потрапити до Луганська «нульовим» — як прибулець з іншого виміру, про якого не повинно залишитися жодної згадки й доказу. Він не приховував, що вигадав усе: прізвище, ім’я, по батькові, біографію…

А ми мали вдавати, що віримо і, як риба, їмо цю наживку не роздивляючись. Із того, щó він за півроку розповів нам про себе (а ми охоче слухали, бо від його настрою залежало, яку роботу нам виконувати і скільки), виходило, що він обрав армію аби не жити вдома й хоч трохи видертися з родинної бідності. Перший і не любий батькам син. Одружився з жінкою, для якої той шлюб був єдиним виходом: вона виховувала сама малу дитину, не маючи ані освіти, ані змоги забезпечувати себе. Але та карта, яку обрала, виявилася безпрограшною: він робив усе, щоб труднощі й бідність його дитинства залишились у минулому.

Читайте також: Безрадісний шопінг

І якщо хтось дозволяв собі пиячити, то він не вчиняв так ніколи. За півроку нашого знайомства мені здавалося, що він не зробив жодної речі, яка не дала б йому користі. Ніби байдужий до всього, спав під час обстрілів, поки ми сиділи в підвалі того самого приміщення. Потім пояснив: «Навчальна тривога», і ми почувалися цілковитими дурепами, що кинули власні речі, незамкнутий кабінет, техніку, папери й бігли щодуху в той підвал, а він не брав слухавки, аби щось нам пояснити… Його не любив ніхто з оточення. Він знав усе. Ні, він не був генієм, але був генієм військової служби, який міг би в пустелі чи вічній мерзлоті за півроку налагодити роботу типового підрозділу. Задля цього його й командирували сюди, а він не приховував, що, поки він із нами, родині на картку падають його заробітна плата, надбавки за участь у «бойових», а крім того, пришвидшуються чергові зірки до поки що майорських погонів. А ще ключі до власного житла після майже 20 років по гуртожитках та гарнізонах… Він мріяв про ту квартиру, обирав місто, у якому вона буде, — і то єдині відверті речі, про які він дозволяв собі нам казати.

Ми були тоді вічно голодні. Ні в кого з нас у родинах не водилося грошей: усі «проїлися» за літо 2014-го. Він бачив, як ми біжимо до їдальні, тільки-но годинник мав показати 09:00 або 12:00. Бачив, як ми виносили хліб, ховаючи його в долонях, як раділи маслу, яке приберігали для дітей із власного сніданку… Він багато чого сказав би про нас. І я думаю, що наше бажання слухати його, бігти мити його чашку й заварювати йому каву він теж прекрасно розумів: у його компетенції були існування нашого відділу й наш робочий та вільний час.

Читайте також: Бідний платить двічі

Ми постійно питали його: «Що далі?». Нам треба було будувати своє життя. Він посміхавсь і не приховував зневаги до місцевої «влади» та наших страхів. Ні, відверто не казав нічого, бо нічого з того, що буде завтра, його не турбувало, воно його ніяк не стосувалося. Він приїхав до Луганська на півроку у відрядження й витримав би те все за будь-яких умов. Він охоче слухав наші історії і по тому, як нам було важко, бачив кожну з нас наскрізь… Ніби святковий ельф, приносив нам техніку (де і як він її брав?), щоб відділ міг працювати. Так само в нашому кабінеті замість ліжка з’явились усе необхідне обладнання, меблі, канцелярія. Ніби фокусник, він приносив нам щось украй необхідне, але міг поскаржитися, що все найкраще розтягли вже до нього…

А знаєте, що найдивніше? Дівчата з відділу були до нестями закохані в нього. Постійно при грошах. Обізнаний, спокійний. Головне, як малечі цукерки, він приносив нам шоколад, котрий ми собі не дозволяли. Така собі ввічливість. І вже через кілька тижнів майже всі з відділу зробили б заради нього все… «Може, вам хочеться домашньої їжі? Приходьте до нас по обіді в неділю додому», — казала одна. Інша тягла зранку йому пиріжки й вибачалася, що лише з повидлом… Потім хтось почав підшукувати дешеву квартиру з усіма зручностями поблизу, аби йому було комфортніше, ніж у гуртожитку. І я не здивувалася б, якби невдовзі дехто з нас почав прати йому білизну та ще й вважав це за честь…

Читайте також: Подорож «за міст»

Я ще встигла побачити, що після першого відрядження (його, як і його «колег», забрали вночі, щоб відвезти на «нуль») він приїхав у друге — вже на рік. І знав заради чого. А я пішла. Бо за ті півроку так і не зрозуміла, заради чого там варто бути мені.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено