Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 грудня, 2016   ▪   Анатолій Шара   ▪   Версія для друку

За що воюють. Як змінилася мотивація бійців на фронті

Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (473)
від 8 грудня, 2016
За що воюють. Як змінилася мотивація бійців на фронті

Усе це робиться не просто так, адже звичайні росіяни згідно зі стратегією кремлівських очільників повинні знати тільки те, що українська армія глибоко деморалізована й воювати проти «повсталого народу Донбасу» ніхто не хоче, та й узагалі ЗСУ — це «робітничо-селянський» формат армії.

Простий росіянин не повинен знати, що боротися зі зрадниками та найманцями вирушили десятки тисяч українських вояків. Адже тоді зламається вся нехитра схема з перетворенням колись «братньої» України на «фашистську».
До речі, відразу треба чітко сказати, що з початком військової агресії в лави Збройних сил прийшло значно більше добровольців, ніж у батальйони, створювані МВС. Однак медіа не помітили цього факту з багатьох причин, насамперед через нерозторопність інформаційних служб самих ЗСУ та відверту байдужість командування до цього явища навесні 2014 року.

Завдяки масовому користуванню соціальними мережами українське суспільство дізналося не тільки про те, що в країні є армія, а й про проблеми, які залишилися в цій резистентній до змін структурі ще від радянських часів. Однак нині командуванню дуже важко приховати власні провали в організаційній роботі, у забезпеченні підрозділів і, звичайно, у роботі з особовим складом.

Читайте також: Фронт: в очікуванні тривожного серпня

Слід сказати, що мотивація військовослужбовців та добровольців від початку АТО на Донбасі змінювалася докорінно. Так, на першому етапі конфлікту люди йшли воювати, маючи високі ідеали: відстояти цілісність України, її незалежність. Але, зіткнувшись із радянською системою управління військами, з байдужістю й відвертим недбальством генералів, корупцією, цей рух як за кількісними, так і за якісними показниками почав згасати.

Зайве нині описувати проблеми з дисципліною та мотивованістю особового складу Збройних сил до початку подій в Іловайську та на Луганському напрямку, це вже досить добре зроблено до нас. Проте необхідно зазначити, що в той період на мотивацію найгірше впливали односторонні припинення вогню, які оголошувала українська влада, адже це давало бойовикам змогу укріплюватись і відновлювати сили. Нагадаю, що в середині серпня 2014 року українські війська практично відрізали терористські анклави один від одного, стоячи за лічені кілометри від Луганська й Донецька.

Своєрідним психологічним надломом для бійців стали Іловайський котел та розстріл айдарівців із десантниками 80-ї ОДШБр у Веселій Горі, коли було оголошено режим припинення вогню після зустрічі в Мінську 5 вересня 2014 року. Далі були сумнозвісні події на 32-му блокпосту, Донецький аеропорт і вихід із Дебальцевого.

стан ЗСУ сьогодні не може задовольняти ані високомотивованих бійців, ані суспільство загалом. Проте казати, мовляв, українська армія розклеїться під час прямого зіткнення з російською, як мінімум  безвідповідально

Під час та після всіх цих трагічних подій командири добровольчих підрозділів звинувачували генералів у саботажі й зраді. Це не стало чимось новим, адже між добровольцями та мобілізованими відносини не залагодилися відразу. На те існувало багато об’єктивних причин, серед основних — недовіра до керівництва ЗСУ, якому закидали лояльність до попередньої влади, та небажання воювати за радянськими армійськими стандартами.
Щоб уникати цих проблем, нині й створюється контрактна армія, де за все відповідають професіонали. В Україні від самого початку незалежності говорили про необхідність перетворення зашкарублої радянської машини на ефективне сучасне військо. Але це питання, як і аналогічні в інших царинах, вирішували тільки декларативно та половинчасто. Проте нинішня українська влада, враховуючи помилки попередників, усе-таки наважилася на цей крок і почала його поетапну реалізацію. Виступаючи перед військовими під час передачі техніки в Чугуєві 15 жовтня, президент Порошенко оголосив, що від кінця жовтня 2016 року українська армія стане контрактною.

Перехід Збройних сил на нові рейки потребує окремого дослідження, хоча цей процес відбувається в суто українських реаліях. Слід розуміти, що контрактна армія — це не такі собі високооплачувані профі з голлівудських бойовиків, а цілком нова система підготовки особового складу, матеріального забезпечення, логістики, медицини. Не є великою таємницею, що старі військові кадри чинять опір цьому переходові або намагаються адаптувати його до власних стандартів і схем.

Читайте також: Спецпризначенець: «У травні 2014-го ми стримували бойовиків п’ять днів у ДАП до підходу армії»

Тиждень опитав військовослужбовців Збройних сил України, які перебувають у найгарячіших точках АТО, про їхню особисту мотивацію і про те, які проблеми вони бачать, залишаючись в епіцентрі подій на Донбасі. Оскільки бійці остерігаються тиску, а то й помсти вищого командування, ми не публікуємо їхніх імен, лише назви підрозділів та місце служби. Окрім того, попередимо, що тут не буде повідомлень у стилі «зрада/сльози», обмежимося відвертими відповідями на прямі запитання.

Більшість опитаних бійців, окрім того, зазначили, що великими проблемами в Збройних силах є пияцтво, або так званий аватаризм, а також пережитки радянського минулого. Один із військових навів простий приклад: попри сучасні інформаційні технології, старші офіцери й надалі працюють зі склеєними паперовими картами, що у ХХІ столітті є абсолютним абсурдом. Годилося б користуватися планшетами, інтерактивними дошками, але вони просто не володіють такими навичками.

Військовослужбовці сходяться у ще одному важливому моменті: нині, як і на початку війни, немає механізмів чіткої координації між різними підрозділами, забюрократизованим лишається армійський механізм. Командири на місцях практично не можуть приймати оперативні рішення самостійно, уся інформація повинна стікатись у штаб, там верифікуватись, а вже потім наказ доводять до цього самого командира. Можна лише уявити, скільки часу марнується. Окрім того, опитані заявили, що не потрібно мобілізовувати всіх підряд, адже це суттєво демотивує і спричиняє розлад у частині. Саме через такі непродумані заходи і з’являються згадані «аватари», і тому ж таки відповідно зростає кількість злочинів, нещасних випадків і трагедій у Збройних силах.

Читайте також: Навчити воювати. Будні бойового підрозділу на полігоні

Військових, окрім того, дуже обурюють слова деяких «диванних» експертів та аналітиків, які заявляють, що в разі прямої російської агресії українська армія побіжить у кущі й не зможе гідно протистояти підрозділам «бойових бурятів».
Натомість бійці запрошують тих, хто сумнівається, до себе в гості на передові позиції в Широкине, Авдіївку, Зайцеве, Піски, Троїцьке, Кримське, щоб вони пересвідчились у власній неправоті.

Звичайно, що стан Збройних сил сьогодні не може задовольняти ані високомотивованих бійців, ані суспільство загалом. Проте казати, мовляв, українська армія розклеїться під час прямого зіткнення з російською, як мінімум непрофесійно й безвідповідально. Крім того, не забуваймо, що чимало звільнених у запас військовослужбовців перебуває в оперативному резерві першої черги і зможе швидко розгорнути штати підрозділів до необхідних масштабів.

Як висновок хочеться сказати, що мотивація українських вояків залишається простою: перед­усім захищати Батьківщину. Хоча чинників, які демотивують залишатись у Збройних силах, на жаль, не меншає. Але тут саме суспільству потрібно посилити тиск на керівників Міністерства оборони, щоб пришвидшити реформи всередині Збройних сил і привести їх до відповідності стандартам НАТО.

------------------

Боєць 137-го окремого батальйону морської піхоти, ОТУ «Маріуполь»:

«Мотивація була проста: коли в країні війна, чоловіки мають брати зброю і воювати. Я йшов не служити, а воювати. Із часом мотивація не змінилася, але середовище, яке тебе оточує, всіляко спонукає піти геть. Бюрократія, совок, показуха, намагання всіляко обдурити солдата щодо його права закінчити контракт і звільнитися ніяк не мотивують продовжувати службу. Мотивація тих, хто мене оточує, двояка: половина — це заробітчани, які прийшли по статус УБД, пенсію чи високу зарплату, але водночас є і хлопці, охочі воювати. Таких не цікавлять погони, посади чи гроші. Їх мало, проте ніхто й не мотивує їх залишитись у ЗСУ. Системі ці люди не потрібні».

Боєць одного з підрозділів, що воюють у промзоні Авдіївки, ОТУ «Донецьк»:

«Мотивація різна. Наприклад, серед кримчан — деокупація Криму та повернення його Україні. Серед військових із Донбасу — повернення своєї землі, бо деякі покинули домівки, пішли в українську армію і тепер мріють, як ми виганятимемо бойовиків та російські війська й повертатимемо свою територію, малу батьківщину. Серед вихідців із центральних та західних областей — це загальна мрія визволити Україну від загарбників. Хтось просто приїхав за ротацією відбути свій час і особливо не замислюється над питаннями мотивації, зараз важко оцінювати, але серед тих, кого я зустрічав, багато солдатів та офіцерів готові воювати і звільняти країну, вони чекають наказу, щоб вибивати ворога. У мене особисто й на Донбасі, й у Криму моя мала батьківщина, де лишилися житло, батьківська хата, все майно. Багато спогадів пов’язує із цими краями».

Боєць 93-ї ОМБр, ОТУ «Луганськ»:

«Ну яка мотивація... Починала ж я волонтером. Це було просто: Донецьк від Запоріжжя за 200 км, дуже близько. Допомагала хлопцям, щоб не впустили ворога до мого міста, я хочу жити в Україні, а не в Росії. І така була думка: зараз ми швиденько переможемо, і все буде добре. Але швиденько не вийшло. Армія тепер більш-менш забезпечена. Такої допомоги, як раніше, вже не потребує. Але їй необхідні внутрішні зміни. І тоді, коли я ішла служити, наближалася демобілізація шостої хвилі. На контракт не йде стільки чоловіків, скільки треба, щоб компенсувати дефіцит кадрів. Ось і пішла. Така-от мотивація».

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Звіт розвідки про кампанію Путіна на допомогу Дональдові Трампу
    17 січня, The Economist
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
  • Як склалася доля кримських спортсменів, що до 2014-го виступали за Україну
    15 січня, Іван Вербицький
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено