Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 грудня, 2016   ▪   Тарас Кінько   ▪   Версія для друку

Іспит на право бути власником

Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
Матеріал друкованого видання
№ 48 (472)
від 1 грудня, 2016
Іспит на право бути власником
Фото: Андрій Ломакін

Мудре східне прислів’я наставляє: «Прибувши до чужої країни, не питай, чи добрі тут закони, чи погані, а питай лишень про те, чи вони виконуються». Про це годилося б частіше питати й самим громадянам тих країн. І ми не виняток.
Зі ст. 8 Конституції України можна дізнатися, що Україна — правова держава. А отже, у ній діє верховенство права. Хто не стикався з цим на практиці, той потішиться: до чого ж чудова держава — Україна! А от того, хто з цим мав справу, згадане положення Конституції або обурить, або засмутить, або насмішить. Бо дуже скидається на те, що Конституцію і закони нам пошили на виріст, як шиють (чи купують) одяг для маленької дитини бідняки.  

Про цей парадокс красномовно свідчить щорічний Всеукраїнський тиждень права, який на виконання указу президента суто формально проводиться в Україні в першій декаді грудня як із профілактичною, так і з просвітницькою метою. А якщо вдатися до логіки, то висновок буде не з приємних. Якби в нас справді була правова держава й діяло верховенство права, не існувало б і потреби в такому профілактично-просвітницькому заході, головна мета якого полягає в підвищенні правової обізнаності та культури громадян. І тому писати в Конституції, що Україна є правовою державою, — все одно що назвати країну неписьменних в Основному Законі країною поголовної письменності й при цьому проводити в ній щорічний лікнеп.  

Безповоротне привласнення

Порушення права власності можна довести на прикладі того, як киян грандіозно кинули, відібравши в них допоміжні приміщення приватизованих багатоквартирних будинків, а тепер, коли це до людей нарешті дійшло, ні за яку ціну не бажають повертати їм назад як законним власникам.

Державний і громадський житловий фонд переходив у приватну власність наймачів у різний час двома способами: перед розпадом СРСР через викуп, у незалежній Україні через безоплатну приватизацію. І в обох випадках крім квартир власники за законом одночасно з правом приватної власності на квартири набували й право приватної власності на нежитлові допоміжні приміщення та місця загального користування житлового фонду. Бо без них квартири не можуть ні існувати, ні функціонувати, ні обслуговуватися, а самі багатоквартирні будинки не можуть утримуватися.

Постає запитання: відколи це підвали й горища, під’їзди та сходові марші  стали об’єктами промислової власності, які підпадали під так звану малу приватизацію?!

Квартиру не продаси без сходів, каналізації, даху, фундаменту, під’їзду, підвалу, горища, комор, коляскових і водогону з електромережами. А вони теж чогось варті. І коштують немало. Тому в оціночній вартості квартири, призначеної для продажу, обов’язково враховується від залишкової вартості будинку й вартість часток у площі всіх допоміжних приміщень, у всіх місцях загального користування, у всіх будівельних конструкціях та всіх інженерних мережах пропорційно співвідношенню площі квартири і площі всього будинку. Так визначаються в будинку вартість «загального метра» й ціна кожної квартири. Тому допоміжні приміщення в разі викупу квартир передавалися в приватну власність у вигляді визначених числом частин ідеальних часток будинків, а в разі безоплатної приватизації передавалися приватизаторам у спільну сумісну власність без необхідності здійснення їх додаткової приватизації та без визначення частин ідеальних часток кожного власника. Невіддільність квартир від допоміжних приміщень та місць загального користування і навпаки така очевидна, що з права приватної власності на одне випливає й право приватної власності на інше, або, як тепер кажуть, таке право визнається за умовчанням, тобто пов’язаність цих прав має бути як самоочевидна даність.

Та з 2001 року кияни стали помічати, що допоміжні приміщення зникають із їхньої власності, мов вода, що проходить крізь пальці. Залишаючись на місці, вони ніби випарувалися з володіння, користування, розпорядження та управління своїх законних власників. І відтоді існують і не існують для них водночас. Однак ніякої містики в тому немає. Це не гра надприродних сил, а чистої води шахрайство й крадіжка. Бо нерухомість можна вкрасти так, що річ залишиться на своєму місці, а зміниться тільки господар.

Читайте також: Ті, що живуть у сутінках

Якби кияни підняли й вивчили всілякі укази, постанови, рішення та розпорядження різних років щодо розробки, прийняття і виконання загальнодержавних і місцевих програм приватизації державного та комунального майна, то з подивом довідалися б, що передані їм у власність чи то за гроші, чи то безоплатно допоміжні приміщення й місця загального користування виявилися серед об’єктів... так званої малої приватизації. І з того моменту продавалися направо й наліво рейдерам, спекулянтам та комерсантам під виглядом малих державних і комунальних підприємств, яких там зроду не було.  

Постає запитання: відколи це підвали й горища, під’їзди та сходові марші стали об’єктами промислової власності, які підпадали під так звану малу приватизацію?! Та вся прикрість полягає в тому, що це дуже слушне запитання в киян, яких безсоромно обікрали, виникало вже постфактум, після вчинення дій, що мали ознаки злочину. І кияни, які в радянський час звикли жити під захистом держави, в умовах дикого капіталізму, коли кожен сам за себе, опинилися в ситуації, коли їх обікрали, вони про це в розпачі репетують, а злодії стоять поряд і сердечно їм співчувають та пояснють, що не варто так убиватися за якесь майно. Прозрівши, усю ненависть та обурення люди спрямували на рейдерів, які в їхніх допоміжних приміщеннях повідкривали ресторани, бари, сауни, салони й тренажерні зали, наживаючись на їхній власності, у той час як самі вони ледве зводили кінці з кінцями, а будинки, які треба було утримувати та ремонтувати, зокрема й коштом від використання допоміжних приміщень, занедбувалися і занепадали... Кияни і в суд, і в правоохоронні органи, а рейдери тичуть скрізь папірці з підписами та печатками, і міліція та суди, клеячи дурня, визнають їх за правовстановлюючі документи власності, не перевіряючи їх набуття на відповідність Конституції та законам України й не докопуючись до того, у який спосіб вони отримані та чи є ними насправді. І більшість киян опустили руки...

Механізм уникнення відповідальності

Так у чому ж основна помилка киян, які вирішили захищати свої права власності? Вона полягає насамперед у тому, що голов­ними фігурантами злочину були не рейдери, а особи, уповноважені на виконання функцій державної влади, місцевого самоврядування та заснованих ними комунальних підприємств, які діяли в інтересах рейдерів як замовників злочинів із використанням можливостей, наданих їм посадами. Рейдери були замовниками та спів­учасниками, а організаторами й виконавцями дій з ознаками злочинів були посадові особи, починаючи від начальників і майстрів ЖЕКів та комунальних підприємств з обслуговування й утримання будинків, міських і районних рад та їхніх виконавчих органів — міських і районних державних адміністрацій — і закінчуючи Верховною Радою, Кабміном та підпорядкованими йому органами центральної виконавчої влади, а непрямо й президентськими структурами з президентами включно, які саботували захист непорушного права приватної власності громадян, набутого відповідно до вимог закону й гарантованої їм ст. 41 Конституції України. Бо саме вони, належним чином розставлені в цьому організованому злочинному угрупованні згори й донизу, і були в ролі того злодія, який втирає сльози й соплі тому, кого обікрав.  

Читайте також: Між виживанням і саморуйнацією

Постали відпрацьована до найвищого ступеня досконалості бюрократична система відписок потерпілим замість чесних відповідей та зрежисована протидія в корумпованих судах, прокуратурах й органах захисту правопорядку. Зовсім недавно прокурор одного з територіальних підрозділів мотивував свою відмову порушувати за наведеними фактами кримінальну справу тим, що гроші від такого продажу надходили до бюджету...  

Потерпілим киянам як протистояла, так і протистоїть злочинна система, породжена корупцією, мета діяльності якої полягала в отриманні неправомірної вигоди від заволодіння допоміжними приміщеннями приватного житлового фонду. Опинившись віч-на-віч із нею, кияни не мали жодного шансу на перемогу. Бо «в долі» були всі. А «доля» полягала в розподілі корупційної складової таких злочинів, яку всі співучасники неофіційно отримували від рейдерів та інвесторів, розподіляючи за ланцюжком як данину за їхнє сприяння в протиправному заволодінні допоміжними приміщеннями житлових багатоквартирних будинків приватної форми власності. Рейдери пропонували такі значні суми, що встояти перед ними було, як тоді вважалося, вкрай нерозумно. Так корупція і криміналізація влади дістали в Києві потужне фінансове підживлення «чорним налом». «Біла» частина надходила до бюджету. Так із держави її «гвинтики» робили співучасника своїх злочинів.

Пограбування киян відбувалося за схемою, що передбачала створення й тривале існування в столиці стійкого організованого злочинного угруповання, метою діяльності якого були організація і виконання замовлень рейдерів та інвесторів із заволодіння допоміжними приміщеннями й горищами, які є приватною власністю мешканців столиці. Діє воно й до сьогодні. І хоча красти стало практично нічого (все вже вкрадено), є потреба тримати монолітну корпоративну кругову оборону для захисту від відповідальності за скоєне. У міру того як зростає обізнаність суспільства з природою та масштабами крадіжки, посилюються і соціальне напруження, і небезпека для кожної зі сторін конфлікту. У столиці вже є приклади вдалих і невдалих замахів на життя тих, хто зважився кинути виклик та протистояти організованому злочинному угрупованню. Вони, так би мовити, знайшли пригоди на власні голови. А дехто й життям поплатився.

Зазвичай схема типового пограбування киян така (нехай і з деякими незначними відмінностями). Рішенням органу місцевого самоврядування приватизовані будинки не виключаються з державного та громадського житлового фонду й не передаються до приватного житлового фонду, не знімаються з балансу комунальних підприємств і не виводяться з їхнього бухгалтерського обліку, як того вимагають закони й нормативно-правові акти, а протиправно, без проведення технічної інвентаризації з розділенням приватної та комунальної власності передаються гамузом у комунальну власність, після чого й починається дерибан допоміжних приміщень, підвалів і горищ під виглядом їх оренди з подальшим розпродажем нібито як комунального майна. На те, що рішення органу місцевого самоврядування як правовстановлюючий документ власності в Переліку правовстановлюючих документів, наведених у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, навіть не значиться, шахраї просто чхають.

Читайте також:  Олександр Данилюк: «Якщо люди сплачуватимуть податки, то за можливості держава зменшуватиме певні ставки»

Та щоб продати приватні невідчужувані нежитлові приміщення житлового фонду, які не є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин, треба змінити їхній правовий режим власності й статус на вбудовані приміщення нежитлового фонду, а також виготовити на них фальшиві свідоцтва. Для цього міськрада у 2001 році спочатку ухвалює рішення про формування комунальної власності, у яку передає всі без винятку будинки й квартири, а Київська міська державна адміністрація (КМДА), виконавчий орган Київради, у порушення закону про порядок оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно, яким закон до 2013 року уповноважував видавати їх тільки Бюро технічної інвентаризації, приймає синхронно розпорядження № 1820, яким наділяє Головне управління комунальної власності КМДА (на цей час Департамент комунальної власності КМДА) правом оформлювати на виконання своїх наказів (!) свідоцтва про право власності на об’єкти комунальної форми власності. З того моменту Головне управління комунальної власності й починає фабрикувати свідоцтва про право комунальної власності на підвали та інші допоміжні приміщення, котрі вподобали рейдери, як на об’єкти комунальної форми власності.

Після того як у такий спосіб на папері змінюється форма власності допоміжних приміщень із приватної на комунальну, треба змінити їхній статус. Оскільки допоміжні приміщення як нежитлові приміщення житлового фонду не є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин і не підлягають відчуженню та продажу, їх треба тепер перевести в категорію вбудованих нежитлових приміщень нежитлового фонду, до якої належать магазини, перукарні, поліклініки, дитячі дошкільні заклади, кінотеатри тощо, вбудовані в житлові будинки. Цю частину роботи виконує Бюро технічної інвентаризації, яке на допоміжні приміщення виготовляє фальшиві технічні паспорти як на вбудовані нежитлові приміщення нежитлового фонду. Якщо згідно із законом ні підвали, ні горища не є самостійними об’єктами цивільно-правових відносин і продаватися не можуть, то після того, як на них будуть сфальсифіковані свідоцтва про право комунальної власності й технічні паспорти, у яких буде змінено правовий режим власності та статус, їх можна збувати рейдерам та інвесторам, не питаючи на те згоди в законних власників. А горища можна продавати інвесторам для спорудження мансард і пентхаусів під надуманим приводом заміни дахів, які здебільшого взагалі ремонту не потребуватимуть найближчі 100 років.

Перевірки показують, що право власності киян, набуте на об’єкти житлового фонду в спосіб, установлений законом, у місті Києві як окремій адміністративно-територіальній одиниці порушене особами, уповноваженими на виконання функцій державної влади та місцевого самоврядування, заснованих ними комунальних підприємств, а також «чорних» нотаріусів, діяльність котрих не контро­люється Міністерством юстиції України, як організаторами та виконавцями дій з ознаками злочинів із метою кримінального переділу приватного майна власників житла в столиці в інтересах рейдерів та інвесторів як замовників дій з ознаками злочинів та з отриманням за це посадовими і виборними особами неправомірної винагороди.

І це не припущення. Висновок науково-правової експертизи Київського регіонального центру Академії правових наук України № 108 від 22.06.2009 року повністю підтверджує відсутність правових підстав вважати будинки, у яких відбулася приватизація квартир, допоміжних приміщень і місць загального користування, об’єктами комунальної форми власності (власністю територіальної громади), заперечує право органів самоврядування та державної влади відчужувати допоміжні приміщення, що належать власникам приватних і приватизованих квартир, під виглядом об’єктів комунальної форми власності на підставі рішень органів місцевого самоврядування, які не визнаються правовстановлюючими документами про право власності.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України («Непорушність права власності») «право власності непорушне. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні». Та в житті все не так, як у законі. Тією самою ст. 321 унормовано, що «примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості».

Ціна питання

Який розмір завданої киянам шкоди та як його можна бодай приблизно обчислити? В одному із судових процесів, ініційованих киянами, було встановлено, що в такий спосіб у Києві видано близько 15 тис. фальшивих свідоцтв про право комунальної власності на допоміжні приміщення приватизованих дво- та багатоквартирних будинків. І хоча дія сумнозвісного розпорядження КМДА № 1820 від 2001 року, яке санкціонувало видачу фальшивих свідоцтв із 2001-го по 2009-й, за наполяганням громадськості була зупинена наказом Головного управління юстиції у місті Києві «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових документів», наслідки його застосування так і лишаються досі не усунуті, незаконно відчужені допоміжні приміщення законним власникам не повернуті, а винні посадові особи та нотаріуси не покарані.

Читайте також: Не можемо чи не хочемо. Чим можливе в Україні імпортозаміщення

Найтяжче завжди доводити дачу й отримання хабара. (Із неформального спілкування з рейдерами та інвесторами, серед яких трапляються часом і більш-менш адекватні особи, відомо, що середній розмір хабара за рішення з дозволом на викуп у центральних районах Києва облюбованого допоміжного приміщення обходився їм від $30 тис. до $50 тис., а подеколи і більше.) У Києві приблизно 10,5 тис. житлових будинків (загалом близько 12,5 тис.), і якщо навіть у половині з них розпродано нехай не 15 тис. допоміжних приміщень, а тільки 10 тис., сума хабарів вийде просто астрономічна: $50 тис. × 10 тис. об’єктів = $500 млн. Це і є величина корупційної складової, отриманої державними посадовцями, виборними особами та нотаріусами в процесі організованого ними пограбування приватного житлового фонду киян як неправомірна вигода. За такі гроші можна з потрухом скупити всіх суддів, правоохоронців, прокурорів і депутатів ­різних рівнів не тільки Києва.
У розпорядженні громадськості з’явився добутий законним шляхом документ, у якому зафіксовано суму хабара, врученого рейдером депутатові двох скликань Шевченківської у місті Києві райради, а нині, коли райради, ці розбійницькі «малини», у столиці скасовані, самозваному голові місцевого органу самоорганізації населення (людина просто не може жити без влади, яка допомагає їй красти). За те, що депутат посприяв у захопленні під ресторан розташованих у допоміжному приміщенні підвалу комор, які функціо­нували відповідно до проекту будинку для задоволення побутових потреб мешканців, вдячний рейдер офіційно передав своєму благодійникові за нотаріально посвідченим договором дарування інший підвал, викуплений ним у цьому самому будинку, площею 102,4 м² і вартістю понад 630 тис. грн у цінах 2007 року, що за тодішнім валютним курсом становило близько $140–150 тис. І це не єдиний об’єкт нерухомості, який «нацарював» той достойний обранець народу районного рівня з використанням можливостей, наданих йому виборним становищем, за час своїх двох депутатських каденцій. І такий він у складі тієї ради був не один! Щодо цього факту подано заяви і до Генпрокуратури, і до ГУ МВС України в місті Києві, але жодної реакції з їхнього боку вже не перший рік немає.

Як же тепер киянам бути? Не шукати винних, а починати із себе. У Цивільному кодексі про власність написано, що вона зобов’язує. Зокрема, й захищати її від злочинних зазіхань. Бо поки є власність, будуть і ті, хто на неї зазіхатиме. Рейдери, чиновники та депутати, які так легко обікрали киян, не відчувши з їхнього боку жодного опору, не вважають їх справжніми власниками. Існує реальна загроза, що так само легко, як відібрали допоміжні приміщення приватного житлового фонду, відберуть і квартири.

Щоб забрати квартири, треба лише створити штучний привід і визнати киян господарями, які не виконують обов’язків власника з обслуговування, утримання та захисту набутого ними майна. І все, що безоплатно було набуте, перейде спочатку в управління, а потім й у власність нав’язаних примусово комерційних структур як призначених владою «опікунів», котрі вміло та швидко заженуть власника в борги і доведуть до банкрутства. У владних верхах уже давно побутує думка, що безоплатно приватизований житловий фонд є фактично безгосподарним, а у власників немає ні ресурсів, ні бажання цим перейматися і його слід забрати назад нібито заради збереження. Кияни своєю пасивністю самі дали для цього привід. І тільки повернувши допоміжні приміщення й поставивши їх собі на службу, кияни повернуть собі й право не лише називатися, а й бути власниками. Так вони здобудуть ресурс і змусять рахуватися із собою. А для цього Всеукраїнський тиждень права має тривати у Києві в режимі нон-стоп до цілковитої їхньої перемоги. Щоб утвердити в країні корупціонерів і рейдерів верховенство права. Це і є іспит на право бути власником.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа минулого тижня звернули увагу на інвестиційний клімат в Україні, але не забули і про безвіз та зникнення в ОРДіЛО журналіста Станіслава Васіна.
    26 червня, Ольга Ворожбит
  • Чим обернеться найбільше за історію IPO для Саудівської Аравії, нафтового ринку та інвесторів
    26 червня, Анна Корбут
  • Які у них шанси в протистоянні з Віктором Орбаном
    26 червня, Анна Корбут
  • Минулорічні розмови про українську «культурну дипломатію» днями отримали формальний поштовх – Кабмін затвердив рішення про створення нової державної установи, що «просуватиме імідж України у світі».
    26 червня, Олена Кухар
  • Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
    26 червня, Наталя Дьоміна
  • Щодва роки містечко Бурже в околицях Парижа стає місцем зустрічі великих авіаційних виробництв. Саме цей захід було обрано українським підприємством “Завод імені Антонова”, щоб вперше показати світу свій новий літак Ан-132D. Цей апарат є першою моделлю, яку українці випускають без жодної виготовленої в Росії деталі.
    26 червня, Ален Гіймоль
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено