Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 листопада, 2016   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Розбудити пам’ять

Як формувалася традиція вшанування жертв Голодомору
Матеріал друкованого видання
№ 47 (471)
від 24 листопада, 2016
Розбудити пам’ять

На запит «Голодомор в Україні» українською мовою Google видає приблизно 695 тис. посилань, англійською — більш як 500 тис. Із наближенням Дня пам’яті масштаб цифр зростатиме. Ось тільки чи збільшуватиметься від цього масштаб усвідомлення страшної трагедії, яка сталась у серці Європи вісім десятиліть тому? Чи не розчиниться в тумані офіціозу та сухої статистики весь біль, пережитий Україною в часи планового людиновбивства? Запобіжник тут один — пам’ять. Але вона мусить бути жива, пропущена крізь власне серце.

Традиція вшанування невинно вбитих голодом українців з’явилася відразу після жахливої трагедії, тільки-но скупі звістки про неї просочилися за межі більшовицького концтабору. Аби бодай символічно помститися за смерть братів українців, член ОУН, студент львівського університету Микола Лемик, виконуючи наказ Організації, застрелив у Львові 21 жовтня 1933 року совєцького консула Алєксєя Майлова. Месник не втік із місця атентату, а свідомо здався поліції. Він мусив привернути увагу закордонних ЗМІ до мільйонів невинних жертв в окупованій більшовицькою Росією Україні.

Уже через кілька днів, 29 жовтня, повсюди на Галичині й Волині відбулися перші масові вшанування. В усіх церквах священики виголошували проповіді, ініціювали збір допомоги голодуючим, правили панахиди, а в містах і селах відбувалися масові демонстрації. І це попри те, що польська влада намагалася заборонити навіть згадки про події в підсовєцькій Україні, аби часом не попсувати відносини з більшовицьким режимом, які видавалися їй дуже теплими. Фактично тими днями в перші роковини початку Голодомору й було закладено традицію відзначення Дня пам’яті, що жива донині. Менш як за десятиліття на могилах загиблих від голоду з’явилися перші пам’ятники. Це стало можливим під час гітлерівської окупації України. Зазвичай то були символічні хрести на місцях масових поховань. Щоправда, після повернення більшовиків усі їх було нещадно знищено, аби й сліду не залишилося.
14 березня 1948 року в Німеччині з нагоди 15-х роковин трагедії за ініціативою Спілки української молоді (СУМ) знову відбулися масові громадські вшанування жертв Голодомору. На панахиду й маніфестацію в Мюнхені тоді вийшло понад 6 тис. осіб. Одночасно схожі акції було проведено в таборах для переміщених осіб: Ганновері, Фаллінгбостелі, Зеедорфі. Участь у них узяло понад 3 тис. людей, а в останньому окрім українців до скорботної ходи долучилися ще естонці, латвійці, литовці та білоруси.

Читайте також: «Дайте хліба, бо діти помруть з голоду, а не дасте, то силою прийдеться взять!..»

Справді епохальним стало відзначення 20-х роковин пам’яті Великого голоду в Україні 20 вересня 1953 року в Нью-Йорку. Виголошуючи доповідь перед кількатисячною аудиторією, відомий науковець-правник єврейського походження, автор терміна «геноцид» Рафал Лемкін уперше визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид і проаналізував його в контексті міжнародного права. «Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме винищення української нації», — заявив Лемкін. Аби усвідомити значення цієї доповіді, яка згодом стане фактично відправною точкою в процесі визнання Голодомору геноцидом на світовому рівні, варто зазначити, що навіть через багато десятиліть, а саме 20 листопада 2015 року, її текст під назвою «Радянський геноцид в Україні» буде внесено в Росії до Федерального списку екстремістських матеріалів.

У часи, коли в окупованій більшовиками Україні про Голодомор навіть не згадували, намагаючись назавжди стерти його зі свідомості людей, для українців діаспори пам’ять про цю страшну подію, навпаки, стала важливим елементом єднання. У 50-ту річницю, 1983 року, в далекому канадському Едмонтоні споруджено перший у світі монумент жертвам Голодомору. Він виконаний у формі надірваного кола, яке символізує свідомо зруйнований життєвий цикл, спробу знищити єдність українців як нації. Відтоді українці світу розгортають, мабуть, наймасштабнішу інформаційну кампанію, щоб донести до людства правду про свою трагедію. Всесвітній конгрес вільних українців 1984 року ініціює створення міжнародної комісії з розслідування цього злочину. У 1985-му Конгрес США формує спецкомісію з вивчення фактів голоду в Україні. Статті-звинувачення з’являються на шпальтах провідних видань, про Голодомор починають говорити лідери великих держав. І нарешті правда пробиває комуністичну завісу, більшовики змушені визнати: голод був. Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький 25 грудня 1987 року вперше в СРСР офіційно згадує в доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР, про факт голоду. Звісно, причиною було оголошено «посуху», але вже те, що про трагедію нарешті заговорили в Україні, стало великою перемогою.

За часів розпаду імперії, у 1988–1989 роках, в Україні починають з’являтися перші пам’ятники жертвам Голодомору. Спочатку на Київщині, Харківщині та Хмельниччині, а потім і в інших куточках. Утім, більшість цих ініціатив виходила з низів. Громадська активність дуже різко контрастує з байдужістю посткомуністичної влади незалежної держави, хоча оминути 60-ті роковини трагедії уряд уже не ризикує. Він таки змушений долучитися до процесів, і 1993 року вперше на державному рівні відбувається вшанування роковин Голодомору. На спорудження меморіалу пам’яті жертв Великого голоду Фондові культури видано 1 млн крб., провели конкурс. Ось тільки сам комплекс чомусь вирішили спорудити не в столиці України, а на Полтавщині під Лубнами, подалі від людських очей. У Києві ж з’являється зовсім непримітний маленький пам’ятник на Михайлівській площі. Ніби й зробили, але так, щоб очей не муляло.
За підписом тодішнього президента Леоніда Кравчука 19 лютого 1993 року з’являється Указ «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами Голодомору в Україні», який фактично започатковує офіційне вшанування жертв. Дні скорботи і пам’яті відбуваються у вересні. На конференції, приуроченій скорботному ювілеєві, виступає сам президент: «Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу, — каже він. — Але я тут не ставив би крапки. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії».

Читайте також: Свічка у вікні

Щоправда, вшанувавши 60-річчя Голодомору держава, здається, не особливо перейнялася глибиною трагедії. Наступне десятиліття стане епохою офіціозу, роковини трагедії раз по раз відзначатимуть, але радше на рівні указів, постанов, щоправда, з обов’язковим покладанням квітів. Ще з десятиліття влада не знатиме, що робити із цією жахливою сторінкою історії, і лише згодом під тиском громадськості, фактів та плину часу ставлення почне змінюватися.
26 жовтня 1998 року Кабмін за підписом тодішнього прем’єра Валерія Пустовойтенка видає Постанову «Про 65-ті роковини Голодомору в Україні», якою, окрім іншого, запроваджує новий ритуал — покладання траурних вінків до пам’ятників жертвам. 26 листопада 1998-го президент Леонід Кучма встановлює указом День пам’яті жертв голодоморів, який відзначають у четверту суботу листопада. Через два роки, 31 жовтня 2000-го, іншим указом він змінить назву, затвердивши День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій, потім видасть іще один указ — від 15 липня 2004 року — і нарешті ще один — від 20 березня 2002-го — «Про заходи у зв’язку із 70-ми роковинами Голодомору в Україні».

Того самого року, 28 листопада, Верховна Рада ухвалює Постанову «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні», де вперше як вищий державний орган висловлює офіційне ставлення до нього як до геноциду. На виконання цього документа в лютому й травні 2003 року відбуваються парламентські слухання, а за їх результатами парламент 14 травня ухвалює ще одну постанову, в якій каже, «що кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення».

Вінцем і водночас закінченням епохи офіціозу можна вважати прихід до влади в результаті перемоги Помаранчевої революції президента Віктора Ющенка. Тема Голодомору стає чи не найбільшим пріоритетом його своєрідного правління, і слід визнати, що саме в цій царині він досяг справжніх успіхів. Лише впродовж липня — листопада 2005 року Ющенко видав три укази щодо вшанування жертв Голодомору, в яких запропонував утворити Український інститут національної пам’яті, підготувати і внести на розгляд парламенту законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів у історії українського народу, а також зобов’язав Кабмін долучитися до міжнародного визнання цього злочину як геноциду. А втім, справді історичними подіями стало ухвалення 2006-го Верховною Радою Закону «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», яким його було визнано геноцидом українського народу, і, звісно, спорудження в Києві в листопаді 2008-го Національного меморіалу жертв Голодомору. 2009 року СБУ порушила кримінальну справу щодо голоду в Україні за ознаками злочину геноциду, а в січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва за її матеріалами ще встиг визнати, що в 1932–1933 роках в Україні Іосіфом Сталіним та його підручними був скоєний злочин геноциду. Уже з приходом до влади Віктора Януковича, який на догоду кураторам із Кремля договорився до того, що Голодомор ніякий не геноцид, тема трагедії на офіційному рівні почала помалу згортатися.

Читайте також: Як Голодомор розвалив СРСР

А втім, позиція чи настрої офіційної влади не дуже впливають на українців. Пам’ять про невинно вбитих голодом предків, здається, спалахує з кожним роком сильніше й сильніше. В українців віднедавна є хороший звичай. У День пам’яті, тільки-но смеркне, вони запалюють у своїх вікнах свічечки на згадку про всіх жертв трагедії. Хтось несе ті вогники до пам’ятників, хтось засвічує на майданах. Проводити цей своєрідний флешмоб, що перетворився вже на всеукраїнську акцію «Запали свічку», запропонував у 2003 році на сторінках газети «День» всесвітньо відомий дослідник Голодомору, американський та український історик Джеймс Мейс. «Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го […] визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці: «Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні — завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?» Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!» — написав Мейс.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Після розгону мінських акцій протесту опозиційних настроїв у суспільстві Білорусі не поменшало
    30 березня, Сяргєй Пульша
  • Залучення міжнародної фінансової допомоги давно перетворилося на окрему галузь української економіки з обігом у сотні мільйонів доларів. Однак розуміння суспільством процесів та прозорість цієї сфери украй недостатні
    30 березня, Андрій Голуб
  • Боротьба з корупцією стала топ-темою останніх років. Про неї говорили всі: від простих громадян до тих самих корупціонерів. А саме гасло не завжди використовували заради заявленої мети, подеколи прикриваючи добрими намірами власні інтереси. Минулого тижня така «боротьба» сягнула апогею.
    30 березня, Станіслав Козлюк
  • Британськими вченими було виявлено, що показники в організмі людей, який курять лише електронні сигарети, вмісту токсинів і канцерогенів значно нижче, ніж в організмі звичайних курців. Інформація про цих дослідженнях була опублікована в журналі Annals of Internal Medicine.
    29 березня,
  • Як почуває себе релігія в АТО, чи знаходять представники різних конфесій на війні місце для служіння людям та чи не стане військовий конфлікт початком великого переділу релігійного впливу на Донбасі?
    29 березня, Єлизавета Гончарова
  • Кремль розширює географію своєї військової присутності на Близькому Сході
    29 березня, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено