Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 листопада, 2016   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Чи загрожує армії патронний голод

Запаси боєприпасів у Збройних Сил не безмежні. Як їх поповнювати – наразі немає чіткої відповіді
Чи загрожує армії патронний голод

Щоб вести війну, треба мати чим стріляти. Банально? Однак за сухими словами зведень від міністерства оборони про чергові бойові зіткнення на Донбасі залишається за кадром одна дуже неприємна реальність – все більш зростаючий брак боєприпасів у Збройних Силах України. При чому, мова йде аж ніяк не про екзотичні «Точки-У» чи снаряди до реактивної артилерії залпового вогню – про звичайну стрілецьку зброю. Це не означає, що українським солдатам на фронті нема чим стріляти. Однак останній щонайменше рік, за твердженням опитаних Тижнем експертів, ЗСУ по багатьох відсотках перекриває свої потреби за рахунок старих боєприпасів, з  вже вичерпаним терміном придатності, та закупівель залишків у країнах колишнього Варшавського догвоору. Надто ж – Болгарії, Угорщини, Чехії, Литви, яким після вступу до НАТО та переходу на відповідні стандарти та озброєння, радянські патрони та снаряди вже непотрібні. Не маючи, фактично, іншого джерела поповнення запасів, адже єдиний патронний завод в Луганську зі зрозумілих причин для нас втрачено, Україна й досі воює в абсолютній більшості радянською зброєю. Боєприпаси до якої виробляються тільки на території нашого головного ворога – РФ. Однак ніяких чітких планів ні початку виробництва боєприпасів, ні масового переходу на нерадянську зброю з боку військового та політичного керівництва так і не озвучено за понад два роки війни.

Очевидно, що інформація про наявну кілкьість боєприпасів є секретною, тому, на жаль, точних актуальних цифр ви в цьому матеріалі не побачите. Однак одразу потрібно розвіяти міф, який й до сьогодні щільно живе в головах українців – мовляв, та на радянських запасах ми ще три такі війни витягнемо. Так ось – ні, не витягнемо й близько. За даними Defense Express, якби бойові дії на Донбасі тривали з такою ж інтенсивністю, як і влітку 2014 року, то вичерпання запасів набоїв до стрілецької зброї калібру 5,45х39 мм на українських складах очікувалося би вже на початку 2016 року, калібру 7,62х39 мм – наприкінці 2016 року, калібру 7,62х54 – ще влітку-восени 2015-го. Що ж до конкретних цифр, то, за оцінкою військового експерта Валентина Бадрака, приблизні запаси боєприпасів в Україні у 2008 році складали 1,5 мільйона тонн. А у своєму дослідженні від 2005-го року Центр імені Разумкова заявив цифру в близько 2,5 мільйона тонн.

Читайте також: На Донеччині затримали демобілізованого бійця, який перевозив близько тисячі набоїв

Здавалось би, астрономічні цифри. Звичайно, зараз вони набагато менші. При чому, різке зменшення почалося ще задовго навіть до натяку на бойові дії – варто згадати наприклад пожежі та вибухи на військовій базі у Новобогданівці, що відбувалися тричі, з 2004 по 2006 роки. А ще ж були аналогічні події на базах зберігання в Лозовій та Бахмуті. Також не варто забувати, що досить активно всі 2000-ні йшов процес утилізації боєприпасів – як тоді здавалося, зайвих. Ну, й продаж. Як завжди точних цифр нема, але процес продажу найновіших озброєнь та боєприпасів йшов безупинно всі роки Незалежності, отримавши друге дихання якраз після Помаранчевої революції. Коли під шумок руху в НАТО списувалися цілі арсенали. До речі, в мережі та на рівні чуток серед військовослужбовців й досі гуляє   версія згаданих вибухів в Новобогданівці — мовляв, таким чином приховували недостачу боєприпасів, проданих «наліво».

Однак все це – достатньо старі боєприпаси. За інформацією того-таки Центру Разумкова, останні постачання нових боєприпасів на склади ЗСУ датуються 1989-1990 роками, а поповнення та оновлення майже не здійснювалися. Це не означає, що в української армії немає новітнього озброєння – наприклад, ще з 2012-го року на озброєння прийнятий артилерійський снаряд «Квітник». Однак він був напрацьований у тісній кооперації з Росією, тому наразі не виробляється. Тому як не крути, але ми говоримо саме про радянські запаси. Середній строк придатності яких становить 10-12 років. Тоді як середній вік українських боєприпасів, за оцінками експертів – щонайменше 20 років. Враховуючи, що після 35 їх потрібно утилізувати через повну неможливість подальшого використання, то ситуація не дуже райдужна.

Це, звичайно, не означає, що невдовзі на фронті знову наступить умовний “1941 рік”. Тобто, що не буде чим стріляти. Проблема в тому, що наразі, за свідченнями офіцерів та бійців, нерідко їм потрапляють дуже старі набої. Тобто, мова йде про те, що поступово ЗСУ починають використовувати все більш старі боєприпаси. З відповідною ефективністю — вже нікого не дивують новини про те, що з трьох мін вибухає тільки одна чи що патрони з поганим порохом.

Читайте також: На Закарпатті затримали чоловіка, який посеред вулиці продавав набої

“Змушені чи не вручну перевіряти патрони та гранати, які присилають, - каже офіцер однієї з   моторизованих бригад, що діє на Донецькому напрямкові. - Бо якість дуже сумнівна. Видно, що старі. Але перебирати, звичайно, не доводиться — воюємо тим, чим дають. Ну, а снайпери в нас давно стріляють волонтерськими набоями. В нас є кілька високоточних снайперських гвинтівок  західного виробництва, й щомісяця наша група допомоги нам докупає патрони”.

Щоправда, останнім часом ситуація трохи покращилася. Багато хто з експертів це пов’язує з передачею Литвою Україні кількох сотень тон радянських боєприпасів в якості, фактично, гуманітарної допомоги на умовах самовивозу.

Однак це тимчасова міра. Яка ніяк не відміняє магістральну проблему — Україна воює боєприпасами, які сама не виробляє. Й тим типом зброї, який є на озброєнні нашого головного ворога. Який, до того ж, цю зброю та набої до неї постійно вдосконалює, на відміну від нас. Ми ж продовжуємо використовувати старі радянські класичні патрони калібру 5,45, 7,62 та 12,7, ще й,  в основному, 1980-х років, в кращому випадку, виробництва.     

Особлива біда — з патронами до снайперських гвинтівок Драгунова (СВД), які продовжують бути наймасовішим подібним типом зброї в ЗСУ. Як пише журналіст та екс-військовослужбовець Дмитро Лиховій, їх запаси в Україні закінчилися ще понад рік тому. «Їх розстріляли з ПКТ з бронетехніки, і з ПКМів (кулемет Калашникова модернізований) з вини дебілів із РАО (склади ракетно-артилерійського озброєння), які в кращому разі просто не знають відмінностей 7Н1 і ЛПС (куля зі сталевою серцевиною). Ніхто не вів їх облік, ніхто не відповідав і не відповідає за їх наявність, – заявив в коментарях виданню «Новинарня» Павло Кащук, засновник волонтерської організації Combat-UA, яка підтримує снайперів ЗСУ. - Тепер імпорт не закуповують, натомість снайпери стріляють кулеметними або волонтерськими патронами».

Звичайно, зараз кілька підприємств в структурі “Укроборонпрому” направлені на переробку старих боєприпасів. В першу чергу, мова йде про заміну пороху та начиння снарядів. Однак самі металеві оболонки, природно, ніхто не змінюватиме, бо тоді простіше виробляти вже нові снаряди. Тому ці заходи не варто вважати виходом — це тільки засіб потягти час, але аж ніяк не кардинальне вирішення проблеми.

Читайте також: На Донеччині виявили схрон із гранатометами та великою кількістю набоїв

Але в тому-то й питання, що відповідних виробничих ліній в Україні за два роки так і не створено. Понад те — ще донедавна вище військово-політичне керівництво заявляло, що необхідності відновлювати виробництво набоїв просто немає. Мовляв, будувати новий завод замість Луганського — надто дорого. Несміливі заяви того ж таки директора “Укроборонпром” про те, що набої — це питання все ж таки вичерпне й що таки готуэться запуск выдповыдного пыдприэмства, губилися на тлі популізму в стилі: там нам всього вистачить, а якщо буде потреба — то запустимо. Вінцем цього стали нещодавні вже екс-голови наглядової ради “Укроборонпрому” Сергія Пашинського, який заявив, що такий завод Україні не потрібен. Аргументація в нього наступна: мовляв, який сенс будувати новий завод, якщо він буде змушений випускати все одно радянського штибу боєприпаси під радянські зразки зброї. Бо ж потім його переведення на натівсські стандарти буде коштувати майже як побудова нового. Це не кажучи про те, що процес переозброєння ЗСУ — справа на десятиліття. 

Як би там не було, проблема запасів боєприпасів допоки не вирішується. Адже запаси в країнах колишнього Варшавського договору достатньо вичерпні. Особливо враховуючи, що окрім продажу, ці країни активно їх утилізують. В будь-якому разі, шляхів є тільки два — або будувати завод по виробництву радянських зразків, або починати загальну програму переозброєння армії та переходу на західні зразки набоїв. Й те, й те явно не схоже на нинішню ситуація затягування часу.   


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Дострокові вибори у Великій Британії — несподіванка для всіх. Зокрема, і для кабінету Терези Мей
    27 квітня, The Economist
  • У Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка в останні дні квітня можна зустріти багато історичних постатей, які навчалися тут сто років тому. Студенти історичного факультету оживили їх і ночами водять екскурсії, які стали настільки популярними, що ледве вміщають усіх охочих.
    27 квітня, Ганна Чабарай
  • Громадський активіст, лідер організації «Новий Вогонь» Дмитро Різниченко розповів про свій досвід виявлення фейкових ветеранських організацій, адаптацію учасників АТО до мирного життя і поділився прогнозами щодо третього Майдану.
    27 квітня, Дмитро Крапивенко
  • Як відбувається процес створення територіальних громад на звільненому Донбасі
    27 квітня, Єлизавета Гончарова
  • Боротьба з корупцією в Україні йде небувалими темпами. Підтвердження цього — сотні кримінальних проваджень і щоденні затримання ласих на легкі гроші громадян. І незначна обставина, що до в’язниці наразі потрапило зовсім мало зловмисників, хай нікого не бентежить. Маховик правосуддя лише набирає обертів, і зупинити його скоро буде просто неможливо. У це принаймні хотілось би вірити.
    27 квітня, Роман Малко
  • На фоні міжнародного, національний конкурс - за виключенням стрічки-переможиці - виявився відверто слабким.
    26 квітня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено