Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 листопада, 2016   ▪   Анатолій Шара   ▪   Версія для друку

Група «Фенікса» 3-го ОПСпН

Спецназівці з Кропивницького одні з найперших почали активно воювати проти російських бойовиків. Широкому загалу бійці 3 –го полку спеціального призначення відомі лише участю в обороні Донецького Аеропорту, але ці воїни відзначилися багатьма успішними військовими операціями й під Сорокине,Вознесенівкою, Ізварине, Дмитрівкою, Савур-Могилою, Іловайську, Мар’їнці, Дебальцево, Авдіївці.
Група «Фенікса» 3-го ОПСпН

Початок війни

Російська агресія в Криму застала зненацька систему управління Збройними Силами. Вище керівництво ЗСУ перебувало у повній розгубленості і не було готовим взяти на себе відповідальність та  швидко й ефективно протидіяти    «зеленим чоловічкам».

Контрактники в полках спеціального призначення чекали на накази, яких просто не надходило. Тільки на початку березня 2014 року групі «Фенікса» з 3-го ОПСпН наказали виїхати до Михайлівки, Сумської області задля моніторингу ситуації на кордоні та видали 1тону тротилу, щоб підірвати комунікації у випадку збройного наступу військ Російської Федерації. 

23 березня їх змінили бійці хмельницького спецназу. Група повернулася на постійне місце дислокації- місто Кропивницький. Після короткого перепочинку група «Фенікса» мала знову повернутися в Сумську область, але антидержавні виступи на Донбасі змінили плани. 

Читайте також: Хмельницький спецназ у дії (частина І)

Спецпризначенцям наказали прибули до аеропорту Кривого Рогу, де їм спочатку повідомили, що вони відправляються в Луганськ, але вже в польоті дізналися, що летять в Донецьк.

В цьому літаку перебувала майже половина особового складу полку. Частина бійців 3-го ОПСпН залишилася в Донецькому Аеропорту, а інша прибула до місцевого обласного військкомату.

Ситуація в цьому регіоні погіршувалася з кожною секундою. Російські спецслужби  розкачували обстановку. З початку квітня 2014 року, керовані маси «народу Донбасу» почали блокувати державні установи. В першу чергу, російські агенти скеровували юрбу на припинення роботи силових органів, а  оскільки місцева  міліція  майже повністю виключилася з процесу захисту суверенітету, тож основну масу свого «невдоволення» так звані протестувальники перенесли на інші об’єкти силової вертикалі. Так хтось «злив» інформацію, що на території військкомату знаходяться українські спецназівці.

Керований росіянами натовп, почав блокувати підступи до установи, повторюючи той самий сценарій як і в Криму. Спецназівці, які спілкувалися з «народом Донбасу» бачили, що, в своїй переважній більшості, його представляє лише декласована частина.

«Протестувальникам» часто підвозили алкоголь, який зрештою і впливав на тональність виступів, всього було зафіксовано 7 спроб штурму військкомату. Звичайно, всі вони закінчилися невдачею, декількох найбільш радикальних «революціонерів» зловили, але згодом довелося відпустити.

Читайте також: Хмельницький спецназ у дії (частина ІІ)

Від Слов’янська до Сорокиного

Через деякий час, після того як політики, що представляли нову владу, покинули Донецьк після провальних переговорів з терористами, спецпризначенців відвели з військкомату до Донецького аеропорту, в Старий Термінал. Тут вони разом з спецпідрозділами МВС охороняли летовище.  Група «Фенікса» перебувала тут до 10 травня, потім їх відкликали до Кропивницького, звідти вони висунулися до Розівки, Запорізької області.

В цей же час активно працювали інші бійці полку,  дехто  на власних авто вели розвідку з метою виявлення блокпостів бойовиків в південній частині Донецької області. Тут вже працювали декілька груп 3-го ОПСпН. Але якраз в цій частині Донбасу, вони вперше зіткнулися зі зрадою, так прикордонники, серед яких були місцеві, повідомили терористам, що в цих краях працює спецназ, тому «Феніксу» довелося покинути цю територію.

Наступне завданням групи було вести розвідувальну діяльність біля захопленого терористами Слов’янську. Тут група працювали біля села Хрестище. Велику увагу, в своїй роботі, вони приділяли пошуку мобільних груп бойовиків з ПЗРК «Ігла», які вже встигли збити декілька літаків та гелікоптерів і треба визнати, діяли вони досить професійно. Через те, що військами, в той час, управляв в основному хаос, «Феніксу» було важко планувати діяльність групи.

15 червня частину загону, в якому перебувала група, відправляють на МІ-8 в Амвросіївку, південь Донецької області. Нинішній керівник Генерального Штабу Муженко тоді особисто ставив кожній групі чітко визначене завдання.

Спецпризначенці повинні були забезпечити безперешкодний прохід підрозділам 25 ОПДБр, 79 ОДШБр та 72 ОМБр по території Донецької області до кордону з Росією. За задумкою тодішнього військового керівництва підрозділи Збройних Сил мали завдання перекрити кордон, щоб не дати бойовикам можливості отримувати поповнення в живій силі, техніці,боєприпасів та локалізувати їх анклави.

Перше серйозне зіткнення групи сталося неподалік села Дмитрівка, де терористи влаштували засідку на колону Збройних сил. Потім більша частина угрупування в цьому секторі висунулося до села Зеленопілля, де велике скупчення наших військ потрапило під масований артобстріл ворога.

Враховуючи загальновійськовий хаос, командири 3-го полку вирішили посилити координацію своїх підлеглих, які були розкидані по всій тогочасній лінії фронту.

Після цього ситуація з управлінням груп спецпризначенців суттєво поліпшилася. Але в головному все залишалося як і було, вище командування  використовували спецназ лише як добре навчену вмотивовану піхоту, що згодом принесло свої негативні наслідки.

Читайте також: Чорнороби спецназу. Історія бойового шляху однієї з груп 8-го ОПСпП

20 червня група «Фенікса» супроводжувала чергову колону 72-ї бригади до майбутніх позицій по дорозі з міста Довжанськ (до 2016 року Свердловськ) до Вознесенівки (до 2016 року Червонопартизанськ), де потрапили в добре замасковану засідку. Відбившись, спецназівці допомогли піхоті зайняти потрібні висоти. Треба сказати, що бойовики тут постійно «кошмарили» українські війська.

1 липня на допомогу силам в АТО в сектор «Д» прибули артилеристи 55-ї бригади. У бійців було стійке враження, що звідкись терористи знають про пересування військ, адже дуже часто колони накривалися щільним та точним вогнем, влаштовувалися засідки.

Бійці 3-го полку та 72 ОМБр штурмували Вознесенську жіночу колонію, яка мала стратегічне значення. Бойовики захопили її та всіма силами намагалися утримати. В той же час, поки відбувався бій, прикордонники, що були неподалік просто спостерігали за цим.

Зрештою, з третьої спроби підрозділ білоцерківської бригади зайняв колонію, де по ним почали відразу відпрацьовувати артилерія бойовиків. При цьому терористи застосовували РСЗВ БМ-21 «Град» з Довжанська, які вони розмістили в житлових кварталах міста, прекрасно знаючи, що українські «боги війни» не будуть відповідати їм.

Над позиціями українських військових постійно літали БПЛА бойовиків, які тоді для української армії видавалися небаченою розкішшю. Як правило, після кожної появи безпілотника починалося пекло. Цього не вдалося уникнути й спецназівцям. Так 15 липня їхні позиції біля села Провалля зазнали потужного мінометного обстрілу, внаслідок чого 9 бійців 3-го ОПСпН загинули, в тому числі герой України підполковник Коваленко Юрій Вікторович, та декілька десятків було поранено.

Читайте також: Як сформувати ефективний спецпідрозділ

Змученні щоденними обстрілами, деякі підрозділи сил АТО почали відступати, ті, що залишалися буквально молилися, щоб цього не робили спецназівці. Але що вони могли вдіяти? Вони так само постійно перебували під вогнем.

Деморалізація серед піхотних підрозділів була високою, більшість бійців були мобілізованими на 10 днів, які зовсім не сподівалися, що вони потраплять в такі жорсткі бойові умови. Постійно чекали на допомогу, якій взятися було нізвідки.

Переправа біля Дмитрівки теж постійно зазнавала обстрілів та нападів ДРГ бойовиків. 15 липня внаслідок чергового артобстрілу поранень зазнав і командир групи «Фенікс». Ситуація на цій ділянці фронту була дуже тяжкою, більшість підрозділів перебувала в оперативному оточенні, до них вже не могли прорватися конвої з боєприпасами та продовольством. Ніяк було забрати й поранених. Через домовленості, частина заблокованих бійців виходила через територію Росії, там же і передавали поранених, деяких з них лікували в Гуково. Більша ж частина угрупування пішла на прорив до Амвросіївки.

«Фенікса» ж вдалося перевезти в Одесу, де він певний час лікувався. Після госпіталю в його групі відбулося оновлення особового складу. Але це ніяк не вплинуло на бойових дух підрозділу, який з честю продовжує виконувати всі поставленні перед ним задачі. Бійці групи висловлюють велику вдячність волонтерам, особливо «Народному Тилу», які забезпечували їх сучасною оптикою, генераторами, автомобілями.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.