Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 листопада, 2016   ▪   Дарина Феденко   ▪   Версія для друку

«Евакуація 200». Як шукають загиблих

Незабаром українці дізнаються ім’я ще одного невідомого солдата — жертви російської агресії в Україні. Співробітники управління Цивільно-військового співробітництва 4 листопада забрали тіло військовослужбовця ЗСУ, загиблого під час боїв неподалік окупованої Горлівки.
«Евакуація 200». Як шукають загиблих
Фото автора

Знайшли документи, жетон загиблого. Тож ім’я вже знають, але публічно не називають. Бояться травмувати родичів, які вже понад рік чекають хоч якоїсь інформації про зниклого безвісти бійця. Тіло доправили до Дніпра. Там проведуть експертизу ДНК і після цього оголосять дані про загиблого. Доступ на тимчасово окуповані території пошуковці спеціального управління Збройних сил, яке було створене саме для розшуку та транспортування загиблих, дістали «на знак поваги» від членів незаконних збройних формувань.

Річ у тім, що в жовтні Цивільно-військове співробітництво передало російського окупанта представникам громадських організацій, які працюють за лінією розмежування. На контрольний пункт в’їзду-виїзду Мар’їнка привезли тіло невідомого чоловіка приблизно 40 років. Його 17 жовтня знищили українські військові під час бою неподалік селища Водяне. Наші бійці евакуювали тіло та передали офіцерам гуманітарного проекту «Евакуація 200». Пошуковці знайшли в бойовика записну книжку, у якій він описує, чому приїхав воювати на Донбас. Мовляв, це «сакральна місія Росії».

Читайте також :Невідомі захисники України

«Ми знаходили тіла в російській формі, з російськими паспортами, але більшість із них мали документи, видані так званими ДНР, ЛНР, — каже керівник Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ Олексій Ноздрачов. За його даними, у межах гуманітарного проекту «Евакуація 200» за два роки роботи на окуповану територію передали 300 тіл членів незаконних збройних формувань і цивільних. Загалом же білі автобуси з червоним хрестом і цифрою «200» на лобовому склі перевезли понад 900 тіл загиблих. Найбільше роботи було в 2014-му — на початку 2015-го, згадує Юрій Іващенко. Офіцер відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва раніше працював у Київському військкоматі, а у вільний від роботи час шукав останки солдатів Другої світової. Хобі стало професією. Нині він у зоні АТО керує групою пошуковців, які розкопують місця сучасних битв за Україну. Каже, вже дослідили територію неподалік Краматорська, Слов’янська, Савур-могили. На стратегічній висоті під Донецьком, наприклад, розшукали та евакуювали більше ніж 100 тіл переважно військовослужбовців 30-ї механізованої бригади. Вони обороняли це місце у 2014 році й мали значні втрати. Після відходу українських бійців із Савур-могили на полі бою залишилися побратими. Бойовики дали пошуковцям можливість відкопати та перевезти їхні тіла до місць захоронення. На окупованій території працювали спільно військовослужбовці Цивільно-військового співробітництва, цивільні пошуковці з Національного військово-історичного музею та гуманітарної місії «Чорний тюльпан».

Фото Донецька область. Машини гуманітарного проекту «Евакуація 200»

«Були важкі часи: захист аеропорту, Дебальцевого. Бої ще тривали, а ми вже забирали тіла загиблих на тимчасово окупованій території. Ми вдячні всім, хто нам допомагає. Люди не тільки на звільненій території, а й на окупованій», — розповідає Олексій Ноздрачов. Він показує фотографії з пошукових робіт на Донбасі.

Читайте також: Комбриг не вийшов з бою

Світлини саме виставлені в Національному військово-історичному музеї в Києві. За словами офіцера, щоб знайти тіло одного бійця, іноді потрібні місяці. І треба не тільки зібрати інформацію, де загинув боєць, поспілкуватися з побратимами, які були поряд, а й переконати представників окупантів, щоб дали доступ на тимчасово підконтрольну їм територію. «Ідеєю організації цієї роботи є пошук спільних цінностей. Насамперед це християнство, віра в Бога. Всі розуміють, зокрема і в деяких районах Донецької та Луганської областей, що людина загинула й відповідна шана повинна бути віддана. Тіло має бути повернуто родичам. Тому, саме використовуючи християнські принципи, ми й далі шукаємо спільну мову. Але, на жаль, контингент у цих районах різношерстий. Є не тільки представники інших релігійних груп, а й просто найманці, які не мають ніяких людських цінностей і з якими працювати дуже важко».

Знайти всіх загиблих та зниклих безвісти — таке завдання ставлять перед собою пошуковці. Робота хоч і важко, але просувається. Так, у червні на одну дошку на могилі невідомого солдата стало менше. Перепоховали виконувача обов’язки командира 51-ї бригади Павла Пивоваренка. Військовослужбовець загинув під Іловайськом. Майже два роки його вважали зрадником. Буцімто він поїхав до Росії. Пошуковці знайшли тіло, а експертиза ДНК підтвердила, що це саме Пивоваренко. Військовослужбовець загинув на полі бою, коли російські війська влаштували смертельний «зелений» коридор українським захисникам улітку 2014 року.

Фото Донецька область. Офіцери відділу пошукової роботи Цивільно-військового співробітництва ЗСУ Юрій Іващенко та Тетяна Кучерява

Проте найважче, зізнаються члени проекту, не пошукова робота, а спілкування з родичами загиблих та зниклих безвісти. «Дуже важко, коли привозиш загиблого додому, бачиш рідних, близьких. Цей момент дуже впливає на психологічний стан. Вони вважають, що винен той, хто привіз загиблого додому», — розповідає Юрій Іващенко. Були випадки, коли рідні кричали, агресивно кидалися, погрожували військовим. Останні намагаються щоразу залагоджувати конфлікти. Розуміючи, що люди просто пригнічені горем. У червні в Міністерстві оборони започаткували програму підтримки сімей загиблих. Вона включає в себе і психологічну підтримку, і допомогу з оформленням соціальних виплат. Діє програма в Івано-Франківській області як пілотна, але згодом має запрацювати в усіх регіонах.

Читайте також: Пошуковці знайшли тіла трьох захисників Донецького аеропорту

А поки що всю психологічну роботу беруть на себе дев’ять членів «Евакуації 200». «Це життя. На жаль, війна включає в себе й цей момент», — стримано та спокійно на запитання про найважчі моменти в роботі відповідає Святослав Чернявський. Офіцеру відділу пошукової роботи треба відвезти тіла двох військовослужбовців 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» на Рівненщину. Сергій Кочетов із позивним Кіт і Микола Саюк із позивним Француз загинули на передовій під час ворожого обстрілу в ніч на 2 листопада. З моргу їх спочатку доправили для прощання з айдарівцями неподалік місця загибелі, потім до Києва, а звідти в Рівненську область, де й поховають. Офіцери, які супроводжують героїв в останню путь, мають подолати понад тисячу кілометрів. Попри проливний дощ і розбиті дороги Донбасу. Офіцери розповідають, що серед чотирьох машин гуманітарного проекту «Евакуація 200» є такі, що за місяць долають 30 тис. км. Авто старі, тому часто ламаються. Чомусь переважно вночі, іронізують офіцери. Лагодити їх допомагають волонтери в різних регіонах. Адже, якщо машина вийшла з ладу десь, наприклад, під Житомиром, доведеться довго чекати, щоб Збройні сили виділили гроші на ремонт. А «вантаж 200», на жаль, доводиться возити чи не щодня.

«Я коли сюди їхала, себе настроювала, що це моя робота» — так своє рішення долучитися до пошукової місії пояснює Тетяна Кучерява. 29-річна випускниця Харківського політехнічного інституту вже місяць працює в команді гуманітарного проекту «Евакуація 200». Поки що вона готує документацію та вантажить тіла в авто. Надалі психолог за спеціальністю має працювати з родинами загиблих та зниклих безвісти.  

«Кожен батько чи мати хочуть знати, де їхній син, дочка. Вони далі чекатимуть усі роки, і це більший тягар, ніж вони побачать тіло та поховають його», — додає Тетяна.

Читайте також: Офіційно полонені, насправді загиблі

За даними СБУ, в Україні 494 зниклих безвісти в зоні АТО. Це переважно військові, бійці добровольчих батальйонів. Але є й цивільні. Скільки людей зі списку тих, чия доля невідома, ще живі, не можуть сказати ані в Службі безпеки, ані в Міністерстві оборони.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Китай називає себе світовою державою. Усе завдяки Сі Цзіньпіну
    24 вересня, The Economist
  • Життя в добу розпізнавання обличчя
    24 вересня, The Economist
  • Про етапи подолання колоніальної залежності
    24 вересня, Ігор Лосєв
  • Війна застала країну зненацька. У держави не було армії, здатної миттєво зреагувати на збройну агресію. Але були люди. Добровольці та волонтери, які побудували цю захисну систему з нуля. Тепер вони будують систему виховання молоді. На страшних, але конкретних прикладах, на довгих списках загиблих героїв. Щоб пам’ятати й більше не бути заскоченими.
    23 вересня, Ганна Чабарай
  • Щоб робити світ кращим, інколи не треба мати багато грошей чи влади. Достатньо подарувати своєму місту, наприклад, великого лелеку, який приносить у родину омріяного малюка.
    23 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Один із чільних сучасних письменників Чехії Їржі Гаїчек в інтерв’ю Тижню розповів про село як осередок збереження чеської мови й культури в часи бездержавності, здоровий патріотизм на противагу глобалізації та реалізм у літературі.
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено