Суспільство

  ▪   Ганна Трегуб

Приховане за хештегами

Сильні і слабкі сторони Закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні»
Матеріал друкованого видання
№ 43 (467)
від 27 жовтня, 2016

Після голосування наприкінці вересня у другому читанні на підпис до президента Петра Порошенка направлено Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Його краще знають як законопроект № 3081-д (а ще як законопроект «#КіноКраїни»). У цьому конкретному випадку важливо, хто є авторами нового документа. Поза всіма сумнівами, довгоочікуваного й актуального. Улітку 2015 року StarLightMedia, Inter Media Group, «Медіа Група Україна», FІLM.UA Group, Star Media та ProTV оголосили про створення ініціативи «#КіноКраїна» (потім до них приєдналися студія «Квартал 95» та Одеська кіностудія). Так чи так, ідеться про медіа-холдинги, власниками яких є Віктор Пінчук, Сергій Льовочкін, Рінат Ахметов, та решту великих виробників і дистриб’юторів кіно- й серіальної продукції в Україні. Певна річ, усі перелічені сторони проти того, аби на шляху їхнього візуального продукту стояла перепоною податкова й фінансова зарегульованість. До того ж фактичне отримання державних грантів на створення нових фільмів та серіалів (адже їх також торкається нещодавно ухвалений закон) великим виробникам теж на руку. Власне, це зазначено на самому початку тексту: «...Закон має на меті створення сприятливих умов для розвитку кіновиробництва, встановлення прозорих процедур здійснення фінансування державою проектів у сфері кінематографії».

Новий закон передбачає, що виробники повнометражної художньої стрічки претендуватимуть на державне фінансування обсягом 80% бюджету картини, а продукувальники серіалів — на покриття половини своїх виробничих витрат урядовим коштом. У законі доволі чітко виписаний механізм, коли державні гроші надаються кіно- й серіальним виробникам на засадах неповернення, тобто у вигляді гранту, та водночас існує варіант, коли виділені державою гроші є фактичним кредитом, який слід повертати. Сприяння випуску екранної продукції відбувається в кількох формах. Зокрема, у ст. 7 Закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні» мова про «здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, необхідних для виробництва (створення) документальних, просвітницьких, анімаційних фільмів, фільмів для дитячої аудиторії (з урахуванням художньої та культурної значущості), фільмів художньої та культурної значущості (авторських фільмів) та фільмів-дебютів, в обсязі до 100% включно загальної кошторисної вартості виробництва фільму». Поряд із цим держава надає «субсидію на виробництво (створення) фільму (ігрового, анімаційного тощо), обсяг якої не може перевищувати 80 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва фільму». Обов’язковою умовою надання такої субсидії є підтвердження від заявника, що він має кошти, необхідні для фінансування випуску стрічки, обсягом від 20% його загальної кошторисної вартості.

Читайте також: Мирослав Слабошпицький: Дискурс українського кіно застарів

Наведений у цій статті перелік варіантів держпідтримки кінематографії не є вичерпним. Її додаткові форми може встановлювати Кабінет Міністрів України. Державне фінансування надається на безповоротній основі, якщо інше не передбачено цим законом. Отже, йдеться про гранти для кіноіндустрії, як у низці європейських країн. Та водночас у документі згадано й можливість урядової субсидії на поворотній основі, тобто кредиту, хоча механізм такої своєрідної позики чітко не прописано. Виділення держпідтримки кіновиробникам обумовлюється відповідним договором, який укладають між собою центральний орган виконавчої влади, що реалізує політику України в галузі кінематографії, та суб’єкт, визначений статтею. Істотні умови договорів про надання державної підтримки (залежно від її форми) визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування урядової політики в галузі кінематографії. Якщо державні гроші надаються на поворотній основі, умови та обсяг їх повернення мають бути визначені договором з урахуванням вимог нового закону про держпідтримку кіно. Важливо, що бюджетні кошти виділятимуть не тільки безпосередньо на виробництво, а й на розвиток кінопроектів, а також на їх постпродакшн, дистрибуцію (зокрема, міжнародну) та фестивальне просування. Окрім того, для внутрішньодержавної популяризації національного кінопродукту рекламу українських фільмів прирівняють до соціальної.

Новий закон про державне сприяння кінематографії в Україні є непоганим інструментом для широкої діяльності, але не більше. Документ прописує механізми, але не торкається сенсів

Новий закон прописує механізми держсубсидії для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених іноземними кінематографістами під час виробництва фільму в Україні, у співпраці та копродукції з вітчизняними суб’єктами кінематографії. Уряд відшкодовує 25% загального обсягу таких витрат і 10% загального обсягу видатків, зроблених на виплату винагороди акторам та членам знімальної групи, які не є резидентами України, якщо такі платежі підлягають оподаткуванню на її території. Важливо, що за новим законом державної підтримки не дістають суб’єкти кінематографії, якщо вони, їхні учасники (акціонери), кінцеві бенефіціарні власники (контролери) або посадові особи є резидентами держави-агресора чи мають судимість, не зняту й не погашену в установленому законом порядку, а також фільми, автори чи виконавці яких зараховані до переліку осіб, що становлять загрозу національній безпеці та/або до яких застосовуються санкції відповідно до Закону «Про санкції».

Окрім того, прописано заснування Державного фонду підтримки кінематографії України, головним розпорядником коштів якого є Держагентство з питань кіно. Закон передбачає також створення Ради з державної підтримки кінематографії, щоб ефективно розпоряджатися фондовими грішми, у складі дев’яти осіб, членів якої призначатимуть на два роки. По закінченні цього терміну повноваження всього складу ради припиняються автоматично. Семеро з її членів мають бути представниками кіноіндустрії, творчих спілок та громадських об’єднань (у цьому переліку одна особа з вищою юридичною та одна з вищою економічною освітою), плюс по одній людині з Держкіно та Міністерства культури. Питання в тому, чи набиратимуть членів ради публічно та прозоро й чи не стануть вони лобіювати інтереси певних конкретних медіа-груп, а також на свій розсуд застосовувати норму про повернення державних коштів щодо певних кіновиробників. Закон не прописує чіткої відповідальності членів Ради з державної підтримки кінематографії, системи принаймні публічного аудиту їхньої роботи, і це відкриває можливості для зловживань і маніпуляцій. Додамо, що кожна продакшн-компанія, яка претендує на держпідтримку, мусить пройти фінансово-виробничу експертизу, а кожен запропонований конкретний проект — культурно-виробничий тест, який оцінює рада. Питання в тому, хто ж буде в ній суддями?

Новий закон про державне сприяння кінематографії в Україні є непоганим інструментом для ширшої діяльності, але не більше. Документ прописує механізми, але не торкається сенсів. Річ у тім, що досі не вся кіно- й серіальна продукція, яка виробляється на вітчизняних теренах, є за суттю і змістом українською. Російську атаку на наш гуманітарний простір ніхто не скасовував, і провести її можуть саме руками бізнесових гравців, тобто господарів медіа-холдингів, прокатних агентств, видавництв тощо. Коли завозити звідусіль «русскій мір» до України стає проблематично, то чом би не спробувати виробляти його в ній-таки під прикриттям чогось іншого?

Читайте також: Держкіно заборонило низку російських фільмів, показаних після 1 січня 2014 року

По приклади не треба далеко ходити. Нині держпідтримки добиваються два анімаційні проекти: мультфільми «Мавка. Лісова пісня» та «Руслан і Людмила», над створенням яких працюють FІLM.UA Group та Animagrad. Питання в тім, чому кошти українських платників податків потрібно витратити на створення мультфільму за мотивами поеми Алєксандра Пушкіна. Невже в України не вистачає своїх класичних і сучасних авторів, гідних того, щоб за їхніми творами знімали кіно й мультфільми? Цікаво поглянути на коротку анотацію, дану начебто українському мультикові про Мавку — українського ж таки міфологічного персонажа, героїню знаної драми-феєрії. «Особливість проекту — у використанні п’єси Лесі Українки як фундаменту сюжету, а також унікальних етнічних матеріалів — слов’янських міфів та давніх язичницьких вірувань — для створення самобутнього стилю і атмосфери. Наші герої і питання, які ми піднімаємо, будуть зрозумілі дорослим та дітям усього світу, але особливий слов’янський дух і чарівність автентики виділять його на фоні інших проектів», — сказано в резюме до анімаційної стрічки на сайті FІLM.UA Group. Шкода, що там не пояснили, чому українці мають платити за демонстрацію всьому людству чарівності не своєї, а якоїсь інертної та безликої слов’янської автентики. Може, тому що таке визначення теж зручне операційно, бо воно мов те дишло, що його легко крутити в усі сторони світу? Цікаво, що кінопродукція країни-агресора, тобто Росії, в Україні заборонена, а от стрічки, створені у співвиробництві з РФ, — ні. Закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» № 2766 авторства групи нардепів, зокрема Вікторії Сюмар, виводить такі продукти поза межі європейського продукту, який може транслюватися на українських телеекранах, але не забороняє його (див. Тиждень, № 38/2016). Диявол ховається в деталях, і саме за таку дрібничку нині вхопилися медіа-групи, які спільно з Держкіно та Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення домовилися спільно про меморандум, який прописує правила копродукції з Росією, про що в інтерв’ю для «Детектор медіа», опублікованому 8 жовтня цього року, розповів Сергій Созановський, співзасновник FILM.UA Group. Важливо те, що між собою нині змагаються смисли і провідники цих смислів у маси. Адже той, хто контролює хліб і видовища, а в українському випадку — телевізор, кінотеатри і гречку з ковбасою, володіє умами й настроями людей, моделює і наближає наш завтрашній день.