Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 жовтня, 2016   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Режисери комунального бунту

Як політики використовують тему підняття тарифів у власних інтересах
Матеріал друкованого видання
№ 43 (467)
від 27 жовтня, 2016
Режисери комунального бунту
Фото: Українське фото

Тема «тарифного Майдану» вельми жваво обговорюється в Україні вже не перший рік. Всерйоз про те, що Україну очікує нова хвиля вуличних протестів, заговорили ще восени 2015-го. На той час активна фаза бойових дій на Донбасі вже минула й суспільство звернуло увагу на проблеми в економіці. Знецінення гривні й дефіцит бюджетних коштів змусили уряд підвищувати ціни на газ та опалення до рівня ринкових. Відповідно різке подорожчання комунальних послуг на тлі падіння рівня доходів викликало обурення в громадян.

Хмизу у вогонь народного гніву одразу ж стали підкидати політики-популісти, які швидко зметикували, як підняти собі рейтинг, критикуючи непопулярні рішень українського уряду. В авангарді популізму за традицією виступила Юлія Тимошенко, яка вже рік переконує людей у несправедливості нових високих цін на газ та опалення. Зрозуміло, така позиція знаходить відгук поміж виборців навіть за всієї неоднозначної репутації самої Юлії Володимирівни. За іронією долі головним борцем із високими цінами на блакитне паливо стала людина, яка підписала найневигідніший в історії України газовий контракт. Його підписання призвело до того, що державі довелося купувати в Росії газ за завищеними цінами, перераховуючи Газпрому колосальні кошти. Наприклад, у 2010 році ми купили в РФ блакитного палива більш ніж на $9 млрд, у 2011-му — вже на $14 млрд, у 2013-му — на $11 млрд! В іншій демократичній країні такий провал став би для політика кінцем його кар’єри, але українське суспільство з незрозумілої причини погодилося з новою роллю Юлії Тимошенко. Сьогодні колишня прем’єрка знову має найвищий рейтинг серед усіх вітчизняних політиків.

Читайте також: Геннадій Зубко: «Йде боротьба не з високими тарифами, а за різну вартість газу»

Утім, не тільки Тимошенко розгорнула діяльність на ниві тарифного популізму. Незадоволений електорат активно підгортають й інші політики. Східного виборця, який відомий своєю нелюбов’ю до лідера «Батьківщини», обробляють здебільшого проросійські партії: Опозиційний блок і проект Мураєва — Рабіновича з кумедною назвою «За життя», що недавно відколовся від нього. Здавалося б, репутації Бойка, Вілкула, Добкіна, Рабіновича та інших діячів режиму Януковича падати більше вже нікуди. Проте їхні рейтинги теж зростають.

Активно піариться на темі тарифів і Радикальна партія Олега Ляшка, а також дрібніші проекти на кшталт Партії простих людей Сергія Капліна, якого, за деякими свідченнями, фінансують олігархи Льовочкін і Фірташ. Звичайно, тільки дуже наївна людина може щиро вірити в те, що всі ці вельмишановні пани справді захищають інтереси бідних верств населення. Однак низка грубих прорахунків і помилок нинішньої влади так підірвала довіру до неї, що народ знову готовий звернутися по допомогу навіть до політиків-банкрутів. Адже український виборець найчастіше голосує не так із симпатії до того чи іншого політика, як через бажання помститися тому, кого він не підтримує. Очевидно, що протестний електорат сьогодні готовий підтримати будь-кого, аби насолити Порошенкові, який не виправдав народних очікувань.

Цим активно користаються опоненти влади, які вже заявили про свій намір провести восени, взимку й навесні низку масових вуличних акцій проти підвищення тарифів. Однак так званий тарифний Майдан навряд чи виллється в щось схоже на події зими 2013–2014 років. Адже досвід показує, що «голодні протести» в Україні ніколи не приводили до зміни влади. Мети досягали тільки ті революції, які мали потужну ідеологічну складову.

Влаштувати в Києві справжній тарифний Майдан навряд чи вийде, проте серйозно розгойдати ситуацію та спровокувати політичну кризу таким чином цілком можливо

І все ж таки розмови про те, що Кремль за допомогою союзних йому в Україні політичних сил спробує розгойдати ситуацію, ведуться досить часто. Загалом треба визнати, що певні побоювання з цього приводу обґрунтовані. Влаштувати в Києві справжній тарифний Майдан навряд чи вийде, проте серйозно розгойдати ситуацію та спровокувати політичну кризу таким чином цілком можливо. Адже не секрет, що популісти, рейтинги яких нині зростають, зацікавлені в дострокових парламентських виборах та перезавантаженні влади. Вочевидь, домовитися з Тимошенко, а тим більше з Бойком Москві буде легше, ніж із Порошенком. Перші спроби організувати масові протести громадян проти підвищення цін на комуналку були зроблені ще минулої осені, проте тоді суспільство їх не підтримало. Напевно, всі запам’ятали так званий тарифний Майдан, який намагалися імітувати перед будівлею Кабміну депутат Сергій Каплін і Радикальна партія Ляшка. Однак спроба викликати «дух Майдану», встановивши невелике наметове містечко та польові кухні, закінчилася нічим.

Мешканці наметового містечка не зізнавалися, що отримують за свою «активну громадянську позицію» гроші, але здогадатися про це було неважко. Судячи із зовнішнього вигляду більшості учасників «тарифного Майдану», проблеми їхні полягали зовсім не у високих тарифах і без сторонньої допомоги вони навряд чи були здатні заплатити навіть на квиток до Києва. Журналістам «активісти» обіцяли стояти до кінця, але, тільки-но Олег Ляшко оголосив, що згортає акцію, всі мешканці наметів покірно відразу розійшлися. Після цього до теми підвищення тарифів політики повернулися тільки через рік. Очевидно, що тепер опоненти влади розраховують виступити вже на серйознішому рівні. Перші антитарифні акції відбулися 20 жовтня. Їхнім організатором виступив новий політичний проект «За життя», створений, як уже зазначалося, депутатами Вадимом Рабіновичем і Євгеном Мураєвим, який збирається зробити тему підвищення тарифів одним зі своїх політичних козирів. Акції посилено рекламували на телеканалі NewsOne, що належить Мураєву й регулярно транслює джинсу останнього. За повідомленнями телеканалу, перша акція під назвою «Тарифний опір» відбулася в 11 містах України. Але по факту за гучною назвою стояв лише банальний збір підписів у кількох наметах — відомий і перевірений в Україні спосіб імітації бурхливої політичної діяльності.

Читайте також: Небезпечні ігри з тарифами

«Це поки що не відкритий протест. Ми називаємо акцію попереджувальною та інформаційною», — написав Мураєв на своїй сторінці у Facebook. Але жодних планів щодо подальших дій не оприлюднив.

Набагато серйозніше виглядає підготовка до «тарифного Майдану» в Тимошенко. На відміну від Мураєва в неї справді є діюча партія з розвиненою системою осередків на місцях, які здатні організовувати досить велелюдні мітинги. Наприкінці вересня низка українських ЗМІ оприлюднили інформацію, що «Батьківщина» закупила від 300 до 500 наметів для подальшого використання в масових акціях, які намічені на нинішню осінь. Намети, за словами журналістів, замовила громадська організація, пов’язана з «Батьківщиною».

Що ж стосується влади, то вона поки що реагує на тарифну війну в традиційному для себе стилі, звинувачуючи всіх, хто розхитує згадану тему, в роботі на Кремль. Не можна сказати, що такі звинувачення зовсім безпідставні. Про те, що Путін намагатиметься підірвати ситуацію в Україні зсередини та провокувати кризи й безлади, у нас не писав тільки ледачий. До того ж немає жодних сумнівів, що принаймні частина політичних сил України співпрацюють із Москвою. Однак, щедро розвішуючи ярлики «кремлівських агентів», уряд доводить ситуацію до абсурду.

Вочевидь, саме у зв’язку з підготовкою популістами чергового «тарифного Майдану» в мережі з’явився черговий «злив» нібито зламаної хакерами електронної пошти одного із соратників Владіслава Суркова, у якій містився «план» організації перевороту в Україні. Викладений у мережу «план» записував в агенти Суркова буквально всіх критиків нинішньої влади, зокрема й низку авторитетних журналістів, які проводили антикорупційні розслідування. Однак, незважаючи на очевидну фейковість і гротескність «плану Суркова», багато хто поквапився прийняти його за чисту монету, а низка ЗМІ поширили інформацію про це.

Читайте також: Невикористані резерви. Як компенсувати зростання тарифів на газ

Навіть у СБУ поквапилися заявити, що «документи Суркова» є автентичними, хоча, за визнанням представників української спецслжуби, самі вони з хакерською групою, яка нібито зламала пошту російського функціонера, не контактували.
Насправді ж навряд чи хтось в Україні вірить у те, що ціни й тарифи можуть бути знижені навіть у разі зміни влади. Практика показує, що жодна політична сила в Україні ще ніколи не знижувала комунальних тарифів після приходу до влади. Тим більше не варто розраховувати на це тепер, коли грошей у бюджеті країни хронічно не вистачає і компенсувати втрати буде просто нічим. Тому загалом зростання підтримки популістів, швидше за все, можна пояснити банальною образою народу на владу.

Брак реформ, корупція, невиконання взятих на себе зобов’язань — усе це змушує людей розчаровуватися в нинішньому уряді й робить їх сприйнятливішими до радикальної критики. І якщо влада не зробить висновків із такого становища, на неї можуть чекати потрясіння небезпечніші, ніж «тарифний Майдан».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
  • Як у німецькій економічній моделі переплелися добре й погане
    20 липня, The Economist
  • Як діалог між ученими та суспільством може порятувати від сучасного невігластва
    20 липня, Олег Фея
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено