Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 лютого, 2011   ▪   Павло Нечитайло   ▪   Версія для друку

«Мурку» давай!

Цю «солідну музику» нам пропонують установлювати на мобільні телефони заради іміджу. Вона лунає чи не в кожній маршрутці. Її привселюдно грає на роялі заступник генпрокурора. Шансон в Україні «рулить»
Матеріал друкованого видання
№ 8 (173)
від 25 лютого, 2011
«Мурку» давай!
Олександр Чекменьов, УНІАН

Музичні стилі сучаснос­­ті змінюються швидше, ніж лак на нігтях красунь. Зараз смішно говорити про еру трип-хопу, драм-енд-басу, дабстепу чи рейву. Минає кілька років, і колишні модні віяння вирушають на поличку ретро. Це з одного боку, а з другого – зараз і не доводиться говорити про масову популярність нових стилів музики. Гегемонія джазу, блюзу, рок-н-ролу бачиться цікавою історико-культурною особливі­стю, повторити яку жодному із сучасних музичних напрямів годі. Тож особливо парадоксальним на цьому тлі є панування шансону. Йдеться не про Шарля Азнавура чи йому подібних. Швидше це слово про «долю воровскую», цей нескінченний епос, метатекст – довгий, мов кочівницька степова пісня.

МІЦНО ЗА БАРАНКУ ТРИМАЙСЯ, ШАНСОН
 
Порівняння з кочівницьким фольклором невипадкове. Думаю, читач журналу частіше за все випробував свої вуха «всенародним» жанром саме у транспорті. Лірико-героїчні етю­­ди з блатним нальотом наповнюють душі таксистам, водіям маршруток, далекобійникам щільніше, аніж псалми якому-небудь пасторові. За що королі автострад та віртуози керма так люблять шансон – для мене рівняння з двома невідомими. З одного боку, жанр – виплід російської субкультури. Але водії зі Стрия і Заліщиків слухають його з не меншим захватом, ніж із Горлівки та Макіївки. Нещодавно в рейсовому автобусі Івано-Франківськ – Кам’янець-Подільський я п’ять із половиною годин вивчав тематичну колекцію водія. Голоси то задушевно, то надривно, а то й по-спортивному бадьоро оповіда­­ли про «білий пух – свободи дух», «ворів – прокурорів», «срок – пороґ», зустрічі з коханими через роки, загиблих друзів, інші архетипові для стилю речі та явища. Чому кримінальна романтика так приваб­лює людей, переважно знайомих із зоною з чужих слів, таких, що нар не нюхали? Адже для вищої тюремної касти більшість слухачів шансону – «чєрті», «лохи», «фраєра», «тєр­­піли». «Стоп, стоп, – скажуть мені захисники жанру, – не треба зводити шансон до суто блатних пісень! Шансон – це Єсєнін, Вертінскій, Розєнбаум, це Висоцкій, Окуджава. Це російський міський фольклор – доволі широке поняття!» Такі аргументи часто трапляються на тематичних сайтах, у пресі, в інтерв’ю шансоньє та їхніх промоутерів. Дивно, чому прихильникам цього музично­­го пласта важко визнати очевидне. Один із найкращих дослідників професійного кримі­­нального середовища 30–50-х років ХХ століття, письменник Варлам Шаламов у «Нарисах злочинного світу» пояснював пієтет «блатних» стосовно Єсєніна («Я такой же, как вы, пропащий, Мне теперь не уйти назад». Сєрґєй Єсєнін, «Москва кабац­­кая»)... Щодо творчості Вертінского, то його манірний стиль і нафталіново-театральні піснеобрази не цікавлять не лише водіїв, а й музичних редакторів тематичних радіостанцій. Прив’язка російського П’єро (замолоду киянина) до деяких тематичних сайтів – не більше ніж штучне розширення контенту, для гарного слівця. Бо ж доволі показовими є результати досліджень московського мис­тецтво­­знавця Віктора Солдатова та пітерського соціолога Алєксєя Іванова 2004 року, за якими більшість респондентів назвали еталонними творами стилю «Таганку» у виконанні Міхаіла Шуфутінского та «Золотые купола» Міхаіла Круґа. Щодо інших названих вище співаків, то Висоцкому була близька тюремна романтика, не кажучи вже про Розєнбаума. І саме такі твори відомих бардів дуже люб­лять хрестоматійні поціновувачі шансону. Алюзій на теми літературних та музичних класиків у MP3-колекціях водіїв ви точно не почуєте. Не видно представни­­ків «російського мі­сь­­­­кого фольклору» в легендарних збірках «Золотий шансон». Є підозра, що автори концепції шансону з інтелігентним обличчям слухають зовсім іншу музику і саму концепцію створили про людське око, для замилювання зорового апарату чиновників від культури та арт-критиків. Здебільшого шанувальників напряму ваблять «пєчать на тєлоґрєєчкє», «ладанка на счастьє» «і ночі, пол­ниє оґня». Причому це не тільки професійні шофери. Потяг до шансону є в людей із напрочуд різними заняттями. Недарма відомі співаки Ґарік Крічєвскій та Алєксандр Розєнбаум – медики за освітою. Втім, статистика російських дослідників, згаданих вище, переконує: є містичний, незбагненний зв’я­зок автомобіля й шансону. Для більшості водіїв-чоловіків у зрілому віці – це стабільний саундтрек дороги. Їм неважливо, що більшість аранжувань російського шансону зроблені за допомогою жахливих клавішних інструментів у стилі караоке, що сюжети пісень і голоси співаків подібні. Можливо, це риси, які не відштовхують відданого слухача, а є брендовими ознаками стилю. На мою думку, передусім аудиторію цікавить не оформлення, а наповнення: кохання, змальоване доступними поетизмами, кабацький гумор і танець із присмаком скупої сльозинки, а головне – «пацаняча романтика».
 
ХТО НЕ БУВ – ПОБУДЕ, ХТО БУВ – НЕ ЗАБУДЕ!
 
Навіть цей зеківський афоризм, закарбований у вигляді наколок на тисячах тіл, звучить у перекладі трохи недолуго. Тому що блатна пісня, як найбільш інтригуюча складова шансону, притаманна тільки російськомовній культурі. За царя пісні професійних уркаганів теж існували, однак не виходили далеко за межі цієї соціальної групи.
 
Ситуація докорінно змінилась у 1920–1930-х роках, коли свобода стала не особистою заслугою громадян, а недопрацюванням каральних органів: ЧК, ОДПУ, НКВС. Там, у тюрмах і таборах, будували справжній інтернаціонал та безкласове суспільство. Однак лише на перший погляд. Насправді більшовики-комуністи виявля­­ли до декотрих зеків гарячі симпатії. Каста блатних не була для радянської влади класовими ворогами, це були «соціально близькі» елементи, на відміну від селянства, представників науки та культури. Годі й казати про політичних опонентів та осоружних поміщиків із капіталістами. «Дру­жба» блатних і радянської влади тривала кілька десятиліть, аж доки «ворогів народу» не залишилося. Після Другої світової війни комуністи візьмуться й за «ворів», але до того між ними зберігатимуться майже теплі стосунки.
 
Про становище «чорної мас­­ті» в місцях позбавлення волі прекрасно написано в Солженіцина й Шаламова. Останній звертає увагу на серйозну помилку радянських літераторів, із легкої руки яких над голова­ми професійних злочинців засяяв романтичний ореол. Прочитав­­ши Шаламова, розумієш, звідки бере початок культ кримінальних елементів у літературі, кіно та музиці (див. «витоки кримінальної романтики»). Зараз часи змінилися, і світ криміналу не є таким закритим, однорідним та замкнутим, як у часи Варлама Шаламова. У 1990-ті на бойових позиціях з’явилися люди, які ще вчора не підозрювали про свої злочинні здібності: спортсмени, колишні військові. Та вони не створили свого фольклору. Їхній час був надто короткий. А якщо ми прислухаємось до пісень сучасного шансону, вони апелюють якраз до незнищенної касти блатних. Утім, як і у 20-ті роки минулого століття, злочинцям надягають білі рукавички люди, далекі від нар, параші, вертухаїв та пересилок. Тих шансоньє, що побували в місцях позбавлення волі, можна перелічити на пальцях: Алєксандр Новіков, Іван Кучін, Міхаіл Звєздінскій.
 
За версією lurkmore.ru, відбував покарання й найбільш контркультурний представник жанру Алєксандр Залупін. Він співає від імені найнижчої тюремної касти – «опущених», причому використовує всі наявні штампи жанру: двоакордові аранжування на примітивних «ямахах», хрипкий голос, тюремну тематику. Водночас його гей-шансон – повне заперечення блатної романтики: «…ты не едешь в Магадан, ты садишся на кукан», – і все це замішано на клубних ритмах, упереміш із дворовими акордами.
 
Реальне життя виконавців шансону не менш насичене, ніж їхні пісенні історії. Чого варта билинна історія Міхаіла Круґа або нецензурні листи на адресу президента РФ від Алєксандра Новікова проти засилля поп-музики. Досить цікавими є нескінченні сварки з приводу авторських прав на той чи інший шлягер і взагалі за саме право виконувати «блатняк». Занурення в середовище шансоньє – ніби кумедна практична робота із соціальної антропології. 
 
Шансон російського розливу був і залишається рудиментом радянської епохи, такою собі шкільною формою, з якої ніяк не можуть вирости десятки тисяч українців. Навряд чи його слухачі масово мріють про шконку та парашу. Тож і цікаво, чому вони співчутливо вслухаються в задушевні розповіді потенційних грабіжників та вбивць їх самих? Нам залишається дивуватися, чому досі в безмежному просторі музичних забав багато хто обирає саме кримінально-романтичні рулади. Причому по всій території – від Луганська до Чопа. 
 
ТОЧКА ЗОРУ
Чому в Україні слухають шансон?
 
Іван Леньо, гурт «Гайдамаки»:
Відомо, що цей вид «мистецтва» справді зажив попиту серед людей, які сиділи або збираються сісти в місця позбавлення волі, а ще чомусь у водіїв маршруток, автобусів та іншого транспорту (дивний феномен). Першу категорію можна зрозуміти (яке їхало, таке й здибало), а ось другу – трохи складніше. Очевидно, що провести весь день за кермом маршрутки чи автобуса доволі важко, а головне – нудно. Тож музика, яка безперервно лунає з програвача, створює для водія певне музичне тло, з яким йому їздити веселіше. Але чому саме шансон? Чому не джаз або регі? Може, тому що рівень музичної культури водіїв відповідає рівню тих композицій, які лунають на радіо «Шансон»? Себто подібне притягує подібне. На мою думку, твердження, що шансон популярний в Україні, – це перебільшення. Заборони водіям громадського транспорту вмикати цю хвилю – і ніхто шансону більше не почує.
 
Анатолій, відбував покарання у 1990-х:
Я не слушаю радио. Слушаю музыку в машине и сауне. Слушаю Вику Цыганову. Чего? Голос у нее, как у любовницы, – отчаянный и сладкий, как рябиновка. Трофима. Текст у него душевный. Цыган вот слушаю с романсами. Всяких рыпящих шавок – Лепса там – не слушаю.  Люблю «Король и Шут», «Назарет», АС/DС. Любу Успенскую, рот у нее красивый. То, что в молодости слушал, даже туфту разную, под что баб любил. Баха вот слушаю. Мужик знал, что жизнь не розами выс...рается, а шипами.
 
Олександр, дві «ходки»:
На зоне шансон не очень популярен. Там все знают, что многие из исполнителей даже близко не были на зоне. Из-за этого большинство заключенных раздражали песни некоторых «шансонье». Популярностю среди жителей зоны и безупречным авторитетом пользуются лишь Михаил Круг и Иван Кучин.
 
Антон, приватний підприємець, водій авто:
Не знаю, почему слушаю. Душевно. Мистическая страсть к шансону у меня.
 
Цінності радіо «Шансон»
Радіо «Шансон» дотримується первинних цінностей слов’янської культури, її традиційної духов­ності, враховує «особливості національного характеру». Велика заслуга станції полягає в тому, що жанр, який завжди був на задвірках, став повноправним. Він повернувся до слухача в якісному виконанні на радіо­хвилі. Величезна аудиторія та високий рейтинг свідчать про те, що цей жанр дуже близький широкому колу слухачів в Україні.
 
З офіційної веб-сторінки радіостанції
Музичні смаки українців
Найулюбленішими стилями для українців є поп-музика (32%), народна або фольк (25%) та шансон (22%). Кожен п’ятий наш співвітчизник шанує класику. Танцювальну музику або диско слухають 13% опитаних, романси – 12%, клубну музику – 9%. Рок залишається популярним серед 7%, бардівська музика – серед 6% респондентів. 5% українців приваблює духовна музика, 5% – джаз, 3% – реп, 3% – блюз. Найменш популярні – важкий рок та регі.
 
Згідно з результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг» (3–12 жовтня 2009 року)
 
Витоки кримінальної романтики
Варлам Шаламов, (із книжки «Нариси злочинного світу»): 
 
«У 20-ті роки літературу нашу охопила мода на нальотчиків. «Беня Крік» Бабеля, лєоновський «Вор», «Мотька Малхамовес» Сєльвінского, «Васька Свист у перепльоті» В. Інбєр, кавєрінський «Кінець хази», нарешті, фармазон Остап Бендер Ільфа й Петрова, – здається, всі письменники віддали легковажну данину раптовому попитові на кримінальну романтику. Нестримна поетизація криміналу видавала себе за свіжий струмінь у літературі й спокусила багато досвідчених літературних пер. Попри надзвичайно слабке розуміння суті справи, виявлене всіма згаданими, а також і всіма незгаданими авторами творів на таку тему, вони зажили успіху в читача, а отже, завдавали значної шкоди. Далі пішло ще гірше. Настала тривала смуга захоплення горезвісним «перековуванням», тим самим «перековуванням», із якого блатні сміялись і не втомлюються сміятися досі. Відкривалися Болшевські й Люберецькі комуни, 120 письменників написали «колективну» книгу про Біломорсько-Балтійський канал, її видано в макеті, надзвичайно схожому на ілюстроване Євангеліє. [...] Багато випущено книжок, кінофільмів, поставлено п’єс на теми перевиховання людей кримінального світу. На жаль! Злочинний світ від ґутенберґівських часів і дотепер залишається книгою за сімома печатками для літераторів і читачів. Письменники, які бралися за цю надсерйозну тему, давали раду їй легковажно, захоплюючись і обманюючись фосфоричним блиском криміналітету, вбираючи її в романтичну маску й таким чином зміцнюючи в читача взагалі хибне уявлення про цей підступний, огидний світ, який не має в собі нічого людського».

Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено