Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 жовтня, 2016   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

14 жовтня «тоді» й «тепер»

Як за понад 10 років змінилися суть і значення свята Покрови в політичному контексті
Матеріал друкованого видання
№ 41 (465)
від 12 жовтня, 2016
14 жовтня «тоді» й «тепер»

14 жовтня — це й досі чи не найбільше свято для тих, хто дотримується правих націоналістичних поглядів в Україні. Але тепер, від 2014 року, з початком новітньої історії, навіть ширше — для всіх, хто вважає себе патріотом. Адже велике християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці давно вже стало символом української визвольної звитяги. Спочатку як День українського козацтва, а потім як день, що вважається початком створення Української повстанської армії (1942-й). А з 2014-го згідно з Указом президента Петра Порошенка це День захисника України. Чимало і вояків добровольчих батальйонів, і військовослужбовців вважають, що 14 жовтня мало б бути й днем Збройних сил України, однак поки що існує дещо штучна, хоч й історично правильна дата 6 грудня як день заснування ЗСУ. Хай там як, а вибороти цей день як офіційне свято було нелегко. Адже чи не всі домайданні роки, надто ж за часів Януковича, він був символом для всіх, хто мріяв про українську за суттю, а не тільки за зовнішніми ознаками Україну. Проросійські сили прекрасно розуміли це, тому чи не кожне 14 жовтня супроводжувалося сутичками. Завжди ідеологічними, а нерідко й цілком фізичними. Однак тепер, коли свято має статус офіційного, виникає інша небезпека: перетворення його на такий собі аналог 23 лютого в радянському стилі. Тобто дня «всіх чоловіків» зі шкарпетками й трусами в подарунок.

СПОГАДИ НАЦІОНАЛІСТА

В Україні сучасна історія Покрови як свята УПА та українського націоналізму почалася в 2005 році. Тоді гасла «Покрова — наше свято! Бандера — наш герой!» офіційна влада хоча й не заперечувала, але оголосити його державним у Ющенка забракло політичної волі. До того й мови не могло бути про якісь великі заходи: силовики миттєво всіх запакували б. Тим більше пам’ятаючи сакраментальне кучмівське «національна ідея не спрацювала». Тому все десятиліття між Майданами цей день був відданий передусім на відкуп радикальним, вуличним націоналістам, які не боялися фізичних протистоянь із проросійськими силами та бійок із міліцією. Тоді як більшість поміркованіших українських сил воліли відкараскатися красивими прес-релізами зі світлинами з покладання квіточок до якогось пам’ятника. На маніфестації виходило в найкращому разі до тисячі молодих людей. Тому проросійський табір цілком резонно, з допомогою силових структур, намагався зірвати патріотичні марші.

Читайте також: У центрі Києва на шляху запланованого «Маршу Героїв» виявили схрон із вибухівкою

«2005-го на Бессарабці ми, націоналісти, втрапили в невелику сутичку з комуністами, — пригадує Євген Карась, лідер націоналістичної організації C14, беззмінний учасник усіх днів Покрови за останні 10 років. — Далі прорвалися на Хрещатик. Але нас зупинили величезні лави «Брасу». Ми подумали, що буде бійня — така сама, яка під час «України без Кучми», спогади про котру ще були дуже свіжими в націоналістичних колах. Але минулося».

проблема полягає в тому, що День захисника України не збігається з Днем Збройних сил. Історики, зокрема Інститут національної пам’яті, наполягають на тому, щоб об’єднати ці дати

Майдан, попри патріотичну риторику тодішнього президента Ющенка, віддали червоним проросійським силам, які влаштували там свій шабаш. «З того боку, проти нас, стояли «Євразійський Союз Молоді», «Верные казаки», націонал-більшовики Лімонова, молодіжка КПУ, — пригадує Карась. — Більшість із тих, кого я тоді там бачив, із ким пізніше ми билися чи різали одне одного, зараз або в могилах, або поміж бойовиків у складі російсько-терористичних військ. Ще частина в ізоляторах СБУ. У 2005 році ми ж були молоді та добрі. Найбільше запам’ятався смішний момент, як одягнений у берети й камуфляжі загін молодиків із Конгресу українських націоналістів, побачивши сутички та штовханину з ментами, стрункими рядами подався геть. Добре пам’ятаю, як тоді з червоно-чорним прапором у руках із нами йшов Андрій Мовчан. Пізніше він стане ліваком і почне підтримувати російський тероризм. Зараз цей прихильник комунізму та Лєніна живе в Іспанії. Ще в рядах напроти тоді, у 2005-му, стояли комсомольці з бригади Володимира Скубаєва. Останній був помічником Симоненка, впливова фігура в молодіжці КПУ. Один із чільних їхніх лідерів Євген Голишкін із початком війни став замполітом у бригаді «Призрак». У мирному житті він полював на нас, а ми на його угруповання».

«Верных казаков», які були на Покрову, що називається, класичними супротивниками націоналістів, сьогодні не існує як єдиної організації. Їхній отаман Сєліванов — офіцер в одній із російсько-терористичних частин на Донбасі. Частина молодих «казаков» брала участь у захопленні Криму та Слов’янська у складі банди Ґіркіна. Кількох осіб із «казачєства» «прийняла» СБУ в 2015-му за підготовку теракту в Києві. Ще частина діє підпільно, організовуючи табори для промивання мізків молоді. На це звернув увагу Георгій Тука (заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. — Ред.), і там відбулися успішні обшуки СБУ.

Дивіться також: Бійці АТО прочитали вірш В.Симоненка до Дня Захисника України

«Покрова 2006-го вже була набагато веселішою, — каже Карась. — До Києва з Харкова прилетів старий ЛАЗ, напханий бійцями «Патріота України» з Андрієм Білецьким на чолі. Ми їхали набережною і мали піднятися до Аскольдової могили. Я не знав, що там був односторонній рух тоді. А харківський водій ще той хлопчина, мовляв, сказано, що їдемо туди, значить їдемо туди. І він через подвійну суцільну перетнув шосе й попер на зустрічну смугу. Там стояли даішники. Але вони настільки оторопіли від такого нахабства й наповнення автобуса, що лише конвоювали нас до Поштової площі. Звідти ми лісовими схилами прокралися на Аскольдову могилу, а там вийшли до стадіону «Динамо». Це різко змінило розстановку сил на Майдані. Бо менти й влада думали, як зазвичай, віддати Майдан червонопузим. Аж тут виринув загін із 60 осіб. Один з офіцерів «Беркута» розгублено побіг нам назустріч, махаючи руками: «Стій! Стій! Куди!». Ми долучилися до табору націоналістів, який тоді розбили прямо під стелою Незалежності».
У 2007-му ініціатива вже перейшла до націоналістів. «Ми шастали вулицями, полюючи на комуняк, — пригадує Євген. — У результаті через прохідні дворики вигулькнули на Хрещатик біля Бессарабки. Я побачив групу найманих дурників, які стояли поруч з армадою комуняцьких транспарантів і прапорів. До ментів було метрів сто п’ятдесят. Почали стягувати людей на раптовий штурмовий наліт. Але далі якісь інші нерозумні патріоти побачили люфт між комуняками та ментами. І пішли до комуняк щось горланити. Менти второпали, що буде бійка. Налетіла лава, і перепакували всіх кого попало. І мене теж. Під шумок і кількох випадкових перехожих. І був дуже смішний діалог у мене по телефону. «Пацани, є план. Стягуйтеся туди-то. Тільки не паліться. По одному». «Вортекс, ти де?» — телефонують мені за десять хвилин. «Я в
автозаку», — кажу. «Нічогенький у тебе був план!».

Коли затримані їхали в автозаку, вони співали пісень. За спогадами учасників, було дуже кумедно чути, коли на «Слава нації!» Артем Скоропадський (майбутній речник «Правого сектору». — Ред.) із московським акцентом видавав: «Смєрть врагам!». У Солом’янському РУВС усіх опитували.
У 2008-му на Покрову праві вирішили проводити свій марш окремо, 18-го числа. І закінчилося все грандіозною бійкою з міліцією біля будівлі СБУ. Адже на Хрещатик ході заборонили йти. Було арештовано більш як сотню людей, українських козаків із Криму, «Патріота України» та «Братства».
У наступні роки це вже було більш мирне свято — щонайменше тому, що в часи Януковича проросійські сили стали фактично державними. Тому вуличний формат протистоянь на деякий час був відкладений. «У 2010-му 14-го, на Покрову як козацьке свято, ми офіційно заснували нашу структуру «Січ», або С14, — згадує Карась. — Колону вів Орест Квач, який пізніше загинув в «Айдарі». У 2013-му була дуже приємна Покрова. Свято волі для мене. На той момент перебував у підпіллі в справі «сніжного тероризму» щодо депутатів регіоналів і комуністів. Ну коли ми сніжки в них кидали. Було важко. Друзі допомагали з харчами. Пересувався вечорами й не міг ходити на публічні заходи. Та на Покрову вже приїхав. Бо знав, що там ми були мисливцями, а не «мукора» й тітушки. Вулицями гуляв передреволюційний вітер змін. Але після маршу мене швиденько «спакував» в автівку друг із Троєщини. І ми натиснули на газ. Покрови 2012-го й 2013-го були прикметні тим, що колона С14 тоді спалила достобіса трофейних прапорів червонопузих і донецьких окупантів. Ми готувалися до свята й влаштовували полювання за символікою ригів та комуняк. Було красиво».

Читайте також: Не зіпсувати свята

Загалом праві активісти впевнені, що цей день допоміг дуже чітко зрозуміти, хто є хто в конфлікті з РФ. Спочатку прихованому, а потім й у відкритому. «Усі вони переконані, що практично кожен, хто ці 10 років стояв напроти нас, зараз або міцна агентура Кремля в нашому тилу, або бойовики, або гниє десь посеред донецьких териконів, — підсумовує Євген Карась. — Шкода, що всі ті роки наші спецслужби та менти були зайняті іншими людьми. Тими, хто пізніше боронив цю країну. Тому ретроспективний огляд Покрови важливий. Важливо пам’ятати, як патріоти потроху здобували правду для України. Як цьому заважали влада та силовики. Хто стояв із протилежного боку. Хто прагнув затягти нас назад в імперське минуле. Байдуже, червоне чи царське».

СУЧАСНІСТЬ

І ось тепер, після того як 2014 року свято набуло офіційного статусу, постало питання його майбутнього. Адже можна не сумніватися, що тепер знайдеться дуже велика кількість персонажів, які вдягли вишиванки тільки після перемоги Революції гідності, але тепер показуватимуть себе найпатріотичнішими за всіх патріотів. Таким чином вони зводять свято, яке колись було днем відчайдухів, до звичайної державної фальші. Ну якщо навіть і не фальші, то нотаріально завіреного патріотизму, що нічим не краще.

Власне, святкування взірця 2015-го дало розуміння, що статус офіційного замінника 23 лютого вже дається взнаки. Адже Указом Порошенка від 24 серпня 2014 року Днем захисника України оголошено 14 жовтня, а також скасовано Указ Леоніда Кучми від 1999-го, яким встановлювалося аналогічне свято 23 лютого. Така собі недолуга спроба просто перенести дату радянського свята. Карма, що називається. А сенс якраз у тому, щоб День захисника української Вітчизни не мав нічого спільного з радянським. Ні за суттю, ні за формою.

Читайте також: Кого захистить Покрова

Плюс величезна проблема полягає в тому, що День захисника України не збігається з Днем Збройних сил України, який, своєю чергою, відзначається 6 грудня, у день ухвалення Верховною Радою 1991 року Закону України «Про Збройні сили України». І маємо досить дивну ситуацію, коли День армії не збігається з Днем захисника України. Історики, зокрема Інститут національної пам’яті, наполягають на тому, щоб об’єднати ці дати, але поки що питання зависло в повітрі. Багато в чому й через досить інерційне, м’яко кажучи, мислення вищого керівництва ЗСУ, яке вельми неоднозначно ставиться до Покрови. І через те, що це день створення УПА, котра в глибині душі у людей, що закінчували радянські військові виші, викликає стереотип «бандерівці», який політруки вбивали в голови із залізною невідворотністю.

Своєю чергою, націоналістів теж спіткала криза. Адже нібито всі цілі досягнуто, свято офіційно визнано. Та й, як не крути, на вулицях немає головного подразника для радикалів — противників, здатних виступити мотивувальним та об’єднувальним фактором. Тому для чималої кількості вчорашніх вуличних активістів, які сьогодні є фронтовиками, цей день нерідко перетворюється просто на зайвий привід зустрітися з друзями. Це не означає, що сенс втрачається, але найактивніша частина суспільства, яка раніше була рушієм і серцем цього свята й розуміла, у чому його глибинна суть, зараз, по суті, відсторонилася від його офіціозного образу.

І тому зростає загроза, з одного боку, такого собі одержавлення, а з другого — оцивільнення цього свята. Перетворення його з річниці визвольної звитяги та мужності на такий собі чоловічий аналог 8 березня. Коли треба привітати всіх чоловіків, презентувати їм якийсь черговий подарунок. Коли чиновники виходять і говорять абсолютно прохідні та протокольні речі, не абсолютно розуміючи, що це за свято й навіщо воно. Українцям ще тільки доведеться навчитися знайти баланс у святкуванні таких дат — між фальшивим офіціозом та реальним душевним поривом.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Майже три чверті довжини одного зі звивистих конвеєрів на автозаводі Nissan у Сандерленді робітник прикручує баки для пального на шасі незліченних «кашкаїв» — міських позашляховиків, які становлять основну масу продукції підприємства. Але раз по раз по конвеєру проходить електричний автомобіль моделі Leaf.
    21 серпня, The Economist
  • Будь-яка вільна людина в Росії — маргінал
    21 серпня, Катерина Барабаш
  • Чому твердження про сировинну еволюцію української економіки в результаті переорієнтації на торгівлю з ЄС не відповідає дійсності
    21 серпня, Олександр Крамар
  • Що не так з матеріалом New York Times про українського хакера і кібератаку на сервери Демократичної партії
    20 серпня, Юрій Лапаєв
  • Німеччина має тривалу історію культурної політики й упродовж років не сповільнює темпу в цій сфері, зокрема на міжнародній арені
    20 серпня, Ольга Ворожбит
  • Безпафосність і вершинні твори ХХ століття в атмосфері закриття сезону на центральних австрійських оперних сценах
    20 серпня, Анна Ставиченко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено