Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Іловайськ. Нинішня диспозиція

Як склалися долі головних дійових осіб Іловайської операції, що змінила характер війни з Росією та уявлення українців про неї
Матеріал друкованого видання
№ 33 (457)
від 18 серпня, 2016
Іловайськ. Нинішня диспозиція
Фото: УНІАН

Під час Іловайської операції в котлі загинули 366 бійців. Саме такою є офіційна цифра безповоротних втрат української армії, яку озвучив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Ще 158 осіб вважають зниклими безвісти. Ці дані Матіос оприлюднив напередодні перших роковин трагедії в серпні 2015-го. Відтоді дані для широкого загалу не оновлювалися.

Ця кількість приблизно відповідає озвученій у розслідуванні для Тижня Ярославом Тинченком ще в 2014 році (№ 365 від 6 листопада). Тоді він дійшов висновку, що кількість загиблих під час Іловайської трагедії — приблизно 400 осіб. Крім того, він висловлював припущення, що 70–80% зниклих безвісти також могли загинути. Тож можна стверджувати, що остаточна кількість полеглих ­виявиться більшою за 400.

Не виключено, що вже найближчими днями ми дізнаємося нові цифри. Про це, зокрема, свідчить заява Юрія Луценка, керівника Матіоса, з трибуни Верховної Ради. Він зазначив, що на початку серпня завершиться «судова комплексна комісійна військова експертиза», організована в межах ­розслідування причин трагедії.

Читайте також: Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина І. Невиправдні сподівання на перемогу

«На основі документів експерти встановили, хто і як командував військами на цьому напрямку, хто віддавав накази і хто не віддав життєво необхідних наказів. Експерти закінчують свою роботу», — ­анонсував генпрокурор.
Проте подібна експертиза завершилася рік тому й остаточних відповідей на запитання не дала. Як і Тимчасова слідча комісія Верховної Ради поперед­нього, VII скликання. У жовтні 2014-го ТСК опублікувала проміжний звіт, який розкритикували за надмірне політиканство. Після обрання нового парламенту вона припинила своє існування, а ­нардепи не виявили бажання відновити її діяльність.

Вибори після котла

Вже за два місяці після Іловайської трагедії в Україні відбулися вибори до Верховної Ради. Під час боїв за місто парламентська кампанія була вже в розпалі. На той час рівень довіри населення до добровольчих батальйонів та їхнього керівництва сягнув максимуму. Численні політологи та експерти сперечалися, чи підуть комбати на вибори єдиною колоною, чи приєднаються до різних політичних сил. Спрацював останній варіант. За результатами народного волевиявлення мандати отримали четверо активних учасників подій під Іловайськом. Тодішній комбат «Донбасу» Семен Семенченко нині представляє в Раді «Самопоміч». Комбат «Дніпра-1» Юрій Береза та комбат «Миротворця» Андрій Тетерук увійшли до «Народного фронту». Командир 4-ї роти «Дніпра-1» Володимир Парасюк потрапив у Раду як самовисуванець.  

Після боїв і виборів Семенченко, Береза, Тетерук та Парасюк не загубилися й у Верховній Раді й показали себе як доволі активні нардепи

«Ми зайшли в місто 24 серпня. Напередодні СБУ нам повідомила, що в Україну зайшли російські військові. Ми знали про напрямок їхнього руху та можливе завдання. 23 серпня, коли стояли на базі за 40 км від Іловайська, двоє есбешників нам повідомили, що є інформація від прикордонників про рух двох батальйонно-тактичних груп, які мають перекрити напрямок Амвросіївка — Старобешеве. Очевидно, у них було завдання знищити українські сили, які перебували в цьому секторі. Таку саму інформацію отримав і Тетерук. Я тоді ще спитав у нього: «Що будемо робити?». Комбат пожартував: «Помирати героями», — згадує Всеволод Стеблюк, який у 2014-му ­разом із «Миротворцем» заходив в Іловайськ.

Під час першого штурму разом із згаданими вище батальйонами в Іловайську перебували бійці «Шахтарська», «Азова», «Херсона». Проте можна з упевненістю казати, що «Донбас», «Миротворець» і «Дніпро-1» були найбільшими з’єднаннями, які перебували в місті. Ось що згадує про першу спробу штурму Іловайська, яка відбулася 10 серпня, Тарас Костанчук.

Читайте також: Серпень 2014-го. Іловайськ. Частина ІІ.

«Ми пішли вперед центральною колоною. На підходах до міста знищили кілька блокпостів. Тоді там ще стояли ополченці. Вони не встигли втекти. По правому флангу нас прикривав «Шахтарськ». Вони також просувалися вперед, але нарвалися на вогонь. Вони залягли, а згодом прийняли рішення відходити, оголивши фланг. «Азов» також був під час цього штурму. Приблизно взвод (близько 50 осіб. — Ред.). Вони теж зазнали втрат і відійшли. Ми ж просувалися далі», — ­розповідає Костанчук.

Після боїв і виборів Семенченко, Береза, Тетерук та Парасюк не загубилися й у Верховній Раді й показали себе як доволі активні нардепи. Принаймні якщо оцінювати кількість виступів і телеефірів.

Найбільша увага прикута до Семенченка, проблеми в якого почалися саме після Іловайська. Першого удару по образу добровольця було завдано в січні 2015 року, коли «Донбас» розколовся надвоє. Частина бійців прямо звинуватила Семенченка в неузгодженому рішенні йти на штурм міста (сам Семенченко дістав легке поранення під Іловайськом 19 серпня, а тому не потрапив в оточення. — Ред.). Окрім того, ЗМІ почали публікувати неоднозначні факти з біографії комбата, звинувачувати його в авантюризмі, а ГПУ навіть відкрила кримінальне провадження про незаконне здобуття ним звання майора. Сам нардеп відкидає всі звинувачення. Він устиг побути в ролі кандидата від «Самопомочі» на скандальних перевиборах мера Кривого Рогу, а нині позиціонує себе як активного захисника добровольців, обвинувачених у низці важких злочинів. Мова, зокрема, і про бійців роти ­спецпризначення ­«Торнадо».
Дістав свою порцію скандалів і Андрій Терерук, який намагається мати цивільніший вигляд, аніж його колеги (на певний час навіть змінив камуфляж на звичайний костюм). Але саме він опинився в центрі «силового» конфлікту. Мало хто не чув історії про Тетерука, нардепа від «Батьківщини» Олександру Кужель та пляшку, яка ­нібито ­полетіла їй у ­голову.  

Юрій Береза в бійках поки що не помічений, але в ЗМІ до нього виникають запитання у зв’язку з участю бійців «Дніпра-1» у майнових конфліктах навколо низки підприємств. Окрім того, Березу також намагалися обвинуватити у зв’язку з подіями в Іловайську. Зокрема, журналісти писали про зустріч комбатів із тодішнім заступником голови Дніпропетровської ОДА Геннадієм Корбаном, на якій вони нібито отримали велику суму за швидке взяття Іловайська. Також Березу разом із керівником Сектору Б зони АТО Русланом Хомчаком звинувачували у втечі з поля бою в оточенні.

Читайте також: Серпень 2014. Іловайськ. Частина ІІІ. Спроба деблокади «Іловайського котла», 27 – 28 серпня

Щодо Парасюка, то кількість бійок і просто сутичок, у яких він взяв участь на камеру, не перелічити. Мабуть, найвідомішим став удар ногою в ­голову ­генерала СБУ Василя Пісного.

Що ж до статистичних показників екс-комбатив, то їх важко назвати найкращими, але й цілковитим провалом вони не стали. Найчастіше в Раді з’являється Береза (за даними електронної реєстрації, 83% засідань), у Тетерука 70% відвідуваності, у Семенченка 41%. Екс-комбат «Донбасу» брав участь у розробці 21 законопроекту, але тільки один із них став законом. У Берези 31 законопроект, із них три результативні. Справжньою «законотворчою машиною» виявився Тетерук: його підпис стоїть під 54 законопроектами, з яких 15 — уже чинні закони. Це й не дивно, адже колишній комбат «Миротворця» став заступником голови фракції «Народного фронту» в Раді. Показники Парасюка також вражають: 78 законопроектів і 10 законів на тлі 84% відвідуваності засідань. Статистика всіх чотирьох видається просто ідеальною порівняно, наприклад, із їхнім колегою екс-комбатом «Азова» Андрієм Білецьким, який пропустив 99% засідань і підписався під 22 ­законопроектами, з яких жоден не став законом.

Перестановки у Збройних силах

У керівництві Збройних сил України за останні два роки відбулися куди менші зміни, ніж у долях командирів добровольчих батальйонів.

Фактичний очільник української армії Віктор Муженко зберіг за собою посаду начальника Генштабу — головнокомандувача Збройних сил. Понад те, у жовтні 2015-го він та міністр оборони Степан Полторак першими після початку війни на Сході отримали погони генералів армії України. У липні цього року президент також нагородив Муженка орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня з формулюванням «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність ­військовій присязі».

Читайте також: Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина ІV. Чому і як виходила з оточення «північна» група генерала Руслана Хомчака

Натомість міністр оборони часів Іловайська Валерій Гелетей посаду втратив. Це сталося майже відразу після поразки в Іловайську та підписання мінських угод. У результаті Гелетей перебував на посаді міністра трохи більше ніж три місяці. Поки що немає жодних свідчень його участі в плануванні воєнної операції в Іловайську, але так склалося, що саме він увійде в історію як міністр оборони часів Іловайського котла.

Вже за день після звільнення з посади міністра президент повернув Гелетея на знайому йому посаду керівника Управління державної охорони, яку він обіймав понад два роки за часів Віктора Ющенка та чотири місяці після втечі Віктора Януковича. ­Гелетей і досі очолює УДО.

Генерала Руслана Хомчака називають однією з ключових фігур у контексті Іловайська. Під час боїв він був керівником Сектору Б зони АТО й відповідав за підготовку до операції. Оцінки його ролі кардинально різняться: від звинувачень у зрадництві та втечі до піднесення у статус героя. Саме Хомчак вів прямі переговори з керівниками російських військових, які оточили українські сили, саме він дав наказ прориватися з котла.

«Я не знаю, які команди отримував Хомчак із Генштабу. Але претензій до нього не маю. На полі бою він віддавав зрозумілі й чіткі накази, планування операції було нормальним. До того ж не кинув підрозділи, хоча в нього була інформація, що зайшли росіяни. Хомчак і далі командував в Іловайську. Хоча міг втекти, як той самий Петро Литвин. Переговори з росіянами нічим не закінчилися. Як нам ­повідомив Хомчак, вони вимагали, аби ми склали зброю й лишили техніку. І тільки за цих умов нас випустять. Він був розлючений. Сказав «хрєн їм» і наказав готуватися зброю до бою. І коли почалися перші постріли, він просто-таки кричав у рацію: «Виходимо з боєм». Я не можу аналізувати деталі ­прориву. Це ж ­миттєвості. Хтось пригнувся, хтось не встиг. До того ж у Хомчака не було оперативного командування, у нас не було зв’язку. Він не міг нами керувати. Він виходив із групкою людей, як і всі: сержанти, лейтенанти. Йому пощастило вирватися з ­оточення», — ­ділиться спогадами ­Костанчук.

«Коли Хомчакові висунули вимогу, що ЗСУ виходять, а добровольці лишаються, Руслан сказав «ні». Коли запропонували скласти зброю, лишити техніку і на автобусах виїхати з Іловайська, він сказав «ні». Бо це був би абсурд. Нас просто або взяли б у полон, або розстріляли б усіх. І поки тривали перемовини, росіяни пристрілювали міномети по голові колони. Пішли перші вибухи — і Хомчак скомандував пробиватися з боєм вперед. Ми до цього не були готові. Треба було б розвернутися в бойові порядки, піхоті спішитись. Але ми пішли в цей коридор смерті. По нас били так, що не вціліла жодна одиниця техніки. Горіло все: танки, БМП, БТР. Не кажучи про автобуси й санітарні машини. Але Хомчак не здав добровольців, як того вимагали ­росіяни», —­­ ­розповідає Стеблюк.

Читайте також: Серпень 2014 року. Іловайськ. Частина V. Вихід «південної» групи

Після Іловайська генерал не став політичною фігурою, не пішов на підвищення. Водночас його не відправили й у відставку. Він довгий час лишався керівником Оперативного командування «Південь», на яку був призначений ще в довоєнний період. Ім’я Хомчака нечасто з’являлося в ЗМІ без прив’язки до Іловайська. На початку 2016 року генерал короткий час обіймав посаду т. в. о. командувача Сухопутних військ. Проте надовго в цьому кріслі не затримався. Запам’ятався суспільству хіба що доганою від міністра оборони Полторака через ситуацію з антисанітарними умовами на полігоні «Широкий Лан» у Миколаївській області (скандал із підрозділами 53-ї ОМБр. — Ред.). У квітні 2016-го президент призначив новим керівником ОК «Південь» Андрія Грищенка, а Хомчак зник із поля зору громадськості.

Не так часто, як Хомчака, згадують керівника штабу Сектору Д зони АТО, чия роль в Іловайській трагедії могла бути не менш важливою. Йдеться про Петра Литвина, брата екс-спікера Верховної Ради Володимира Литвина. На той час під керівництвом сім’ї Литвинів опинився фактично весь український кордон. Третій брат Микола тоді очолював Держ­прикордонслужбу. За офіційною версією Мінобо­рони, визначальним у замиканні котла навколо Іловайська став відхід БТрО «Прикарпаття» зі своїх позицій. Як відомо, цей підрозділ у повному складі відбув із кордону аж до Івано-Франківська. Крім того, свої позиції залишила й 3-тя БТГр 51-ї бригади. Саме тому російські війська нібито замкнули кільце.

«Силами одного БТрО утримати кільце нереально. Факт дезертирства «Прикарпаття» був. Їх намагалися зупинити есбеушники в різних містах. Але вони перли додому. Думаю, варто підтримати Муженка в тому, що це був найбільш «геройський» марш з Іловайська до Івано-Франківська. Хоча загалом, як на мене, ця ситуація не відігравала ключової ролі», — вважає Іван Погорілий, боєць 42-го БТрО, який 28 серпня 2014 року намагався з групою бійців розірвати кільце ­навколо Іловайська.
Микола Литвин утратив крісло в жовтні 2014 року, майже одночасно з Гелетеєм. Петро Литвин, як і Хомчак, перебував на «тихій» посаді керівника 8-го армійського корпусу ЗСУ аж до його розформування у 2015-му.

Натомість у середовищі бойовиків Іловайськ породив двох «героїв-ополченців». Фактично ці події припали на завершення ери Стрєлкова-Ґіркіна, а в «ДНР» уже засідав Олександр Захарченко. Головними дійовими особами Іловайська в таборі бойовиків призначили Михайла Толстих (більш відомий як Гіві) та Арсєнія Павлова (Моторола). Після Іловайська Толстих брав участь у боях за Донецький аеропорт. У березні 2015-го та квітні 2016-го його намагалися підірвати. Лише в червні Головна військова прокуратура повідомила, що підозрює Гіві, зокрема, у тероризмі та жорстокому поводженні з військовополоненими. На сьогодні щодо цього бойовика планується заочний суд.

Читайте також: Іловайський котел

Що ж до іншого «героя» Арсєнія Павлова, то він разом зі своїм терористичним батальйоном «Сомалі» також брав участь у боях за ДАП, проте малоефективно. Там був поранений. У коментарі журналістам зізнався у вбивстві 15 українських військових. Уже влітку 2016-го ЗМІ опублікували інформацію про нібито поранення Павлова в око. Приблизно в цей самий час його начебто намагалися підірвати в Донецьку.

Проте військові, які побували в полоні після Іловайська, стверджують, що їхніми противниками були зовсім інші люди. А саме російські військові.

«Можу сказати, що сепаратистів я бачив, можливо, одну машину, яка мене розстрілювала. Але дуже багато бачив російської регулярної армії. Видно було по техніці. У них новенькі БМД, «Гради» і танки. Нова, красиво пофарбована техніка, інакша форма. В основному це були жителі азійських республік РФ, буряти, якщо завгодно. Десь із 1 вересня росіяни відійшли, і вже 2-го–3-го числа в інтернеті з’являються відеозаписи з Гіві. Нам, полоненим, росіяни казали, що «ми відходимо й передаємо позиції ополченцям», — розповідає Погорілий.

«Я був у полоні в російських десантників з Костроми. На той час рядовий склад вважав, що вони на навчаннях на території РФ, а Україна на них напала. Вони кричали: «Ви що, дурні? На кого ви поперли? Чого ви напали на Вєлікую Рассію?». Мені це доводив один супроводжуючий. Я з ним ходив по свій медичний рюкзак на місце, де нашу машину підірвали. Хлопець був казахом, звали його Тюльген, судячи з усього, строковик. Про фашистів не казав. І він був здивований, коли я його підвів до таблички з написом «Новокатеринівка». Кажу: подивись, якою ­мовою написано. Ви в Україні», — додає Стеблюк.

Власне, можна стверджувати, що історії про ополченців в Іловайську були радше розраховані на російські ЗМІ. Це хоч і непрямий, але черговий доказ, що справжній противник в Іловайську прийшов не з ­Донецька, а значно східніше.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено