Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 травня, 2016   ▪   Михайло Якубович   ▪   Версія для друку

Кримський іслам на роздоріжжі

Яким стане формат мусульманства на окупованому півострові
Матеріал друкованого видання
№ 20 (444)
від 19 травня, 2016
Кримський іслам на роздоріжжі
Фото: reuters

Питання, порушене в цій статті, дуже проблемне й болюче. Передусім для багатьох кримських татар, які розриваються між етнічною солідарністю і власними політичними симпатіями. Між тими, хто прийняв нові правила гри на півострові, й тими, хто виїхав на материк або ж узагалі чимдалі з країни й не перестає бодай якось уболівати за своїх. Годі й казати про активних лідерів (передусім із Меджлісу кримськотатарського народу), на яких проросійські медіа півострова виливають тонни бруду. У відповідь лунають спростування й зустрічні закиди. Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров щомісяця виступають на різних міжнародних зустрічах, розкриваючи свій погляд на події. І досить часто в полеміці (яка сягнула апогею в момент підриву електроліній, проведених до Криму, та відомої «енергоблокади») лунають саме релігійні гасла. Це порівняно нова тенденція серед здебільшого світських і ліберальних кримських татар. Наприклад, муфтій колишнього Духовного управління мусульман Криму (нині ДУМ Криму і міста Севастополя, ДУМКіС) порівняв блокувальників із «мекканськими багатобожниками» (!), які у 20-х роках VII століття намагалися захопити Медину, тодішню резиденцію пророка Мугаммеда. Своєю чергою, активісти блокади звинувачували муфтія у відступі від ісламу й навіть пробували проголосити боротьбу за повернення Криму до складу України «джихадом». На те ДУМКіС відповіло фетвою (богословсько-правовим рішенням. — Авт.), у котрій, відверто спотворено інтерпретувавши деякі середньовічні книги з мусульманського права, заявило, що «іслам забороняє блокаду» (насправді в цитованому ними джерелі вказано цілком протилежне). Зрештою прирікання дещо стихли і сторони визнали за ліпше мовчати про поведінку одна одної.

До окупації

Щоб краще зрозуміти й цю, й багато інших дотичних ситуацій, скажемо кілька слів про перед­історію питання. Наприкінці 1990-х років, коли на півострові уже діяли сотні мечетей і централізована релігійна організація мусульман (ДУМ Криму), створена за типовим пострадянським зразком, там з’явились і нові ісламські рухи. На тлі «традиційної» релігії, яка ввібрала чимало національних кримськотатарських звичаїв, ці нові для краю течії досить часто контрастували з поміркованою ідеологією ДУМК. Питання полягали навіть не так у розбіжностях у віровченні, як у його практичній реалізації, оцінках сучасності, ставленні до актуальних процесів в ісламському світі. Організація з назвою «Хізб ут-Тахрір» («Партія звільнення») від початку 2000-х років закликала боротися за створення «глобального халіфату», підкреслюючи ненасильницькі методи. Протягом майже 10 років ХТ влаштовувала конференції та інші заходи, маючи доволі вільний простір для дій і наражаючись на різку критику ДУМ Криму.

Читайте також: Крим. Суперечлива дійсність, злагоджена історія

Приблизно така сама доля спіткала й салафітські громади, що їх у популярній риториці найчастіше визначають як «ваххабітів». На тлі ліберальної релігійності й сприйняття віровчення передусім як традиції, притаманної кримськотатарській більшості, салафіти з довгими бородами (чоловіки) й закритими обличчями (жінки) бачилися чітким контрастом. Вони формували переважно автономні громади, розповсюджуючи власну літературу й орієнтуючись на консервативний іслам «саудівського» зразка. Пізніше один із нових конфесійних рухів у Криму навіть оформився в інституцію — Духовний центр мусульман Криму, тісно пов’язаний із Духовним управлінням мусульман України, яке чимало дослідників асоціюють із неосуфійською школою Абдалли аль-Гаррарі (1910–2008). Своєю чергою, ДУМ Криму, яке функціонувало в тісному зв’язку з Меджлісом кримськотатарського народу, постійно протистояло всім новим рухам на півострові й проголошувало себе єдиною «канонічною» структурою, що захищає духовний простір майже 300 тис. кримських татар. Єдині організації, з якими воно мало відносно непогані зв’язки, — це «Альраїд» і Духовне управління мусульман України «Умма» (із центром у Києві). Наприклад, асоціація «Альраїд» за підтримки арабських спонсорів побудувала в Криму десятки мечетей, які
переходили у володіння громад ДУМК.

Початок репресій

2014 рік відкрив абсолютно нову сторінку в новітній історії кримських мусульман. Лідер ДУМК Еміралі Аблаєв, який разом з іншими членами Меджлісу виступав на боці Євромайдану (його заступник Айдер Ісмаїлов навіть виголошував промову перед мітингувальниками в Києві), опинився перед складним вибором. Уже в берез­­ні — квітні того року Крим почали відвідувати делегації з Москви, передусім із Ради муфтіїв Росії на чолі з Равілем Ґайнутдіновим. Вочевидь, саме на мусульман РФ було покладено місію донести до лідерів ДУМК меседжі з Москви й запропонувати певний варіант співпраці. Тому управлін­­ня перереєстрували згідно з російським законодавством (перейменувавши на ДУМКіС), відтак розпочалася тісна співпраця з регіонами Федерації, зокрема республіками Північного Кавказу й Татарстаном. Фактич­но окупаційна влада взялася розбудовувати в Криму типову російську модель «одержавлення ісламу» з підтримкою централізованих структур і витісненням усіх малих груп як потенційних «екстремістів», «терористів» тощо. Склалася доволі парадоксальна ситуація: в умовах окупації ДУМКіС навіть дещо посилило свій вплив на півострові, бо ж активні представники ХТ, члени салафітських громад та інші релігійні активісти покинули його ще у 2014 році. Навіть такий конкурент, як Духовний центр мусульман Криму, очолюваний Рідваном Велієвим, був ліквідований і ввійшов на правах звичайних громад до складу ДУМКіС. Прощу до Мекки — як хадж («велику»), так і умру («малу») — кримські мусульмани нині також здійснюють за квотою, котру Саудівська Аравія виділяє саме російським ісламським структурам.

тоді як мусульманські громади у материковій Україні «роздрібнюються», у Криму спостерігається зворотний процес — жорстка централізація

Водночас навчені вишукувати «неправильних» мусульман спецслужби РФ розпочали видиму й невидиму роботу на півострові. Так, «смотрящіє» вже присутні на проповідях і стежать за тим, що кажуть імами, відбуваються обшуки, вилучення «літератури екстремістського змісту» (а її спеціальний список, розроблений Міністерством юстиції РФ, включає десятки цілком адекватних ісламських книжок). Також затримують деяких осіб, яким закидають співпрацю із забороненою в Росії «Хізб ут-Тахрір». Правозахисники наголошують, що уявна ХТ стала звичним інструментом у руках російських правоохоронців: достатньо «знайти» якусь листівку в підозрілої особи — і це вже підстава як мінімум для досудового арешту.

Насправді як активісти ХТ, так і чимало салафітів уже виїхали із Криму, тож ДУМКіС практично не має конкурентів у релігійній сфері, окрім невеликого за чисельністю громад Таврійського муфтіяту (пов’язаного із ЦДУМ РФ на чолі з одіозним Талґатом Таджуддіном). На думку деяких аналітиків, ця структура була створена (того ж таки 2014 року) з метою додаткового тиску на ДУМК, тобто щоб показати Еміралі Аблаєву та його оточенню: у разі відмови від співпраці з окупаційною владою їхнє місце посяде нова інституція. Певну роль тут відіграла й конкуренція між Радою муфтіїв Росії (із центром у Москві) та ЦДУМ (в Уфі), тобто вже внутрішньоросійський контекст. Але залишається прикрий факт: найвпливовіша релігійна організація кримських мусульман сьогодні перетворилася на одну з прокремлівських структур.
На зміну колишнім зв’язкам із Туреччиною прийшли нові — з ісламськими організаціями в РФ: у самому лише Російському ісламському інституті нині навчається понад 70 кримських татар. Навіть нещодавня участь муфтія Еміралі Аблаєва в з’їзді міжрегіонального руху «Кирим», котрий окупанти намагаються розвивати як альтернативу забороненому Меджлісові, красномовно засвідчує формування проросійського вектора серед кримських татар. У своїй заяві від 7 січня 2016 року Рада ДУМКіС закликала представників етносу не вступати у «збройні формування» України, хоча ніяк не відреагувала на призов їх-таки до лав російської армії. Так само ДУМКіС практично не коментує частих звинувачень на адресу кримських татар, що лунають у російських медіа (уявні зв’язки з «ІДІЛ», розповіді про «ваххабітських кримськотатарських найманців» на Донбасі та інші розкручувані міфологеми).

Читайте також: Вшанування роковин депортації кримських татар

Ситуація з колишнім ДУМК дістала негативні оцінки багатьох лідерів Меджлісу. І Мустафа Джемілєв, і Рефат Чубаров засудили «співпрацю з окупантами», але суттєвого впливу їхні заяви не мали. І якщо на півострові відбуваються цілком однозначні й прозорі процеси, то в материковій частині України кримські мусульмани потрапили в дещо інший контекст.

Нині важко назвати точну кількість кримців, які залишили півострів. За даними громадських активістів та членів Меджлісу, цифра коливається в межах 15–30 тис. осіб. Основними напрямками міграції стали сусідня з Кримом Херсонська область, а також Київщина, Вінниччина та Львівщина. Попри відсутність детальної статистики, можна впевнено стверджувати: значний відсоток переселенців — це мусульмани, що практикують обряд (часто їх називають російським словом «соблюдающие»). Так, в одному із сіл Вінниччини оселилося кількасот кримських татар, переважно салафітів, а на Львівщину переїхала активна частина прибічників ХТ. Деякі кримці влилися до складу ісламських громад, зокрема ДУМУ, ДУМУ «Умма» та Асоціації мусульман України. Взагалі за останні кілька років роль представників цього етносу в інших ісламських спільнотах значно посилилася: серед салафітських релігійних учителів авторитет здобули Елімдар Хайруллаєв (шейх Сулайман), проповідник Арсен Джелілов (Абу Ях’я Кримський), богослов Сейран Аріфов, лідер ХТ в Україні Фазил Амзаєв та ін. Утім, вони і ще ряд діячів є репрезентантами різних мусульманських груп, тобто представляють релігійні контексти, відмінні від кримськотатарського.

Нове обличчя українського ісламу

Лідери Меджлісу, як і чимало інших кримськотатарських активістів, чудово розуміють, що на міжнародній арені фактично залишилися без духов­ного представництва. Особливо це актуально в питаннях діалогу з державами ісламського світу, передусім із Туреччиною. Виникає і нагальна потреба захисту власне релігійних прав кримських мусульман, а ситуація складається так, що факти порушень, які озвучують політики з материка, замовчують (а то й заперечують) представники ДУМКіС. Уже торік восени з «енергоблокадою» Криму почалися дискусії навколо створення «альтернативного муфтіяту». І Мустафа Джемілєв, й інші представники Меджлісу позиціонували цей проект як противагу «колабораціоністам» із ДУМКіС — структуру, що пропагуватиме ідею повернення Криму до складу України. Різні джерела повідомляли, начебто муфтіят називатиметься «Верховним»; фігурували й різні прізвища кандидатур на посаду муфтія. Утім, як і було передбачено, на заваді стали розбіжності між ісламськими організаціями: жодна не збиралася поступатися частиною свого «суверенітету», а ставати «паперовим» муфтієм, який лише транслюватиме слова лідерів Меджлісу, також ніхто не бажав. Згодом первісний задум трансформувався в задум такої собі «ради вчених» із представників кримських татар, але й цей проект досі не реалізовано. На відміну від ДУМКіС, яке спирається на етнічний ґрунт, решта мусульманських організацій в Україні є багатонаціональними, тож побудова «альтернативного муфтіяту» вперлась у дуже складну проблему: тут потрібно або об’єднувати всі релігійні управління під одним дахом, що навряд чи можливо, або створювати з нуля нову структуру, яка навряд чи виявиться впливовою.
Отже, складається ситуація, у котрій сучасний проукраїнський кримськотатарський рух залишається без «релігійного крила», тобто тих функцій, які раніше виконувало ДУМ Криму.

Читайте також: Порошенко анонсував закріплення у Конституції права кримських татар на самовизначення

Муфтій ДУМКіС Еміралі Аблаєв досі формально є членом Меджлісу (що його «Верховний суд Республіки Крим» проголосив «екстремістською організацією») і згідно з установчими документами не може бути звідти виключений, оскільки обраний Курултаєм, усенародним з’їздом представників кримських татар. Понад те, формально Аблаєв досі належить до Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (ВРЦІРО). Його спроба передати повноваження муфтієві Духовного управління мусульман України «Умма» Саїдові Ісмагілову зазнала невдачі, бо члени ВРЦІРО не підтримали ідеї прийняти очільника нової інституції до своїх лав (де вже перебуває Духовне управління мусульман України на чолі з Ахмедом Тамімом). Таким чином, через амбіції деяких лідерів, що просто не бажали бачити в цій раді конкурента, провідне міжконфесійне об’єднання держави втратило можливість альтернативного представництва бодай якоїсь частини мусульман Криму. А в момент, коли ісламський світ дуже стримано сприйняв події окупації півострова (керуючись принципом «чия влада, того й земля»), реальні голоси від кримських мусульман були б надзвичайно корисними.

Так, після анексії півострова в Україні з’явилася певна частина мусульманських громад, де кримські татари становлять абсолютну більшість, але їхній вплив обмежується конкретними містами й селами. Водночас у нашій країні зростає частка місцевих, які приймають іслам. Переважно це жінки (скажімо, за статистикою однієї київської громади, з десятка новонавернених лише двоє чи троє чоловіків). У багатьох випадках так стається внаслідок шлюбу з мусульманином; проте діти зі змішаних родин, особливо які мешкають тут, формуються саме в українському середовищі й аж ніяк не завжди переймають якісь іноземні культурні традиції. На тлі, скажімо, етноцентризму кримських татар «український іслам» бачиться абсолютно іншим, бо для нових мусульман це саме духовний вибір, а не данина «вірі батьків». На думку одного з лідерів мусульман України, муфтія ДУМУ «Умма» Саїда Ісмагілова, у середньостроковій перспективі «обличчя» вітчизняного ісламу (принаймні в материковій частині) визначатимуть дві основні етноконфесійні групи: власне українські мусульмани та кримськотатарські. Звісно, важко підтвердити ці слова без конкретних демографічних досліджень, але загалом така тенденція існує: у деяких релігійних громадах «нові» мусульмани вже обіймають ключові посади й навіть очолюють п’ятничну молитву. На тлі ідеологічних розбіжностей між найбільшими в Україні ісламськими інституціями (скажімо, неосуфізмом ДУМУ та соціальним активізмом ДУМУ «Умма») питання етнічності теж може відіграти радше деструктивну роль. На нашу думку, позбутися цих малоприємних перспектив допоможе лише активізація внутрішньоісламського діалогу. Кримські татари могли б стати саме тим етносом, який візьме на себе «цементувальну» функцію в українській мусульманській громаді, і деякі їхні лідери вже де-факто цій справі прислужилися. Адже тоді як послідовники пророка Мугаммеда на материку «роздрібнюються», у Криму спостерігається зворотний процес — жорстка централізація. Уже найближчим часом саме Росія виступатиме на міжнародній арені (використовуючи ДУМКіС) як захисниця й виразниця думки кримських мусульман і переконувати світове співтовариство в протилежному нашій державі буде дедалі складніше.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.