Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 березня, 2016   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Після полону

Реабілітація полонених - не данина моді. Травми, отримані там, можуть зруйнувати життя не лише колишнього бранця, а й цілої спільноти.
Після полону

Із полоном як з казками. Людину звільнили, добро перемогло і все погане начебто закінчилося. Далі буде тільки добре… Мало би бути. Втім, виявляється, що боротьба за життя зовсім на закінчується на звільненні. Вона триває. Пережиті жахіття так просто не відпускають і отруюють все довкола. Треба по-новому вчитися жити.   

Такі люди потребують допомоги. Дуже особливої. Суспільство ще не навчилося повноцінно її надавати, воно саме ще остаточно не зрозуміло із чим, насправді, має справу і як з цим бути.

Олександр, колишній мешканець містечка N, яке нині перебуває під чоботом терористів «ДНР», пробув в полоні кілька тижнів, бачив і пережив там стільки всього, що й ворогові не побажаєш. Слава Богу вижив, трапилось диво. Вибрався, мешкає в Харкові.

Розповідає, що після виходу на «велику землю» місяців шість не знаходив собі місця і не міг прийти до тями. «Я фактично не міг працювати, не спав. Поспиш п'ятнадцять хвилин, потім три години ходиш. Знову п’ятнадцять хвилин подрімав і знов ходиш. Такий стан був убивчий. Яка там робота! Хіба ж можливо на чомусь зосередитись? Окрім того що не спав, то ще й картини постійно якісь перед очима, бажання мститися. Пелена червона застилає  - аж доходиш до сказу. Готовий вбивати, різати, гризти зубами, щоб цих тварюк знищити. Ну і проблема з алкоголем, звісно. Особливо, коли тільки вийшов, намагався під чарку цього заснути, але не вдавалось. Не допомогло. На якомусь етапі зрозумів, що почало боліти серце. Але через це всі проходять, хто дійсно пережив такий пекельний стрес. Головне вчасно винирнути і прийняти правильне рішення.»

Читайте також: Спогади на волю

Роман Торговіцкій живе у Бостоні, точніше жив. За останній рік він більше перебуває в Україні. В рамках власного проекту Wounded Warrior Ukraine Роман разом з однодумцями з України, Канади і Данії допомагає повернутися в мирне життя демобілізованим бійцям і полоненим. Він вважає, зараз найнеобхідніше – об’єднатися всім дієвим організаціям, які займаються питаннями заручників. Тому разом з Громадською ініціативою «Реанімаційний Пакет Реформ» 29 березня 2016 року планує провести зустріч з організаціями і волонтерами, які займаються питаннями звільнення полонених і їхньої подальшої реабілітації. Щоб об’єднати зусилля і виробити спільну стратегію дій.

Прийняти себе і навчитися жити з набутим травматичним досвідом Олександру допомогли саме на тренінгах в Wounded Warrior Ukraine. Чоловік розповідає, що на початках, коли приїхав в Харків, про жодні державні програми не чув і навіть не підозрював. Коли трохи взяв себе в руки і вирішив піти працювати, звернувся у центр Перспектива, що при фонді розвитку Харкова, в якому переселенцям допомагали в пошуках роботи. Там вперше поспілкувався з психологом і через нього вже познайомився з Романом Торговіцкім та став учасником проекту Wounded Warrior Ukraine. «Коли почав займатися, я переміг в собі емоції, які мене мучили, знайшов собі в житті ціль, вийшов на роботу, став працювати. Життя не зупинилось. Звісно важливу роль зіграло спілкування з людьми з нашої команди, які воювали. Я дуже радий, що вони мене прийняли до себе.

Йшов на тренінг з метою розібратись, що з мною відбувається. З психологами я до того звісно поспілкувався, але результату особливого не побачив. Очікування мої не виправдались. Людина ніби мене й чує, тільки не надто вірить, чи що. Відчув це, скрутився в трубочку і все. І власне тренінг мені відразу відкрив на важливі речі.  А ще завдяки вправам з гумовими м’ячиками в мене розблокувалась ліва рука, яка від наручників боліла цілий рік і не рухалась нормально. Наступного дня після тренінгу блокнот буквально сам попросився до мене в руки, і я почав писати. Спочатку писав якісь уривки російською просто для себе. Відчув, як воно почало з мене виходити. Сказав про це, мені кажуть так і треба, пиши, ти робиш правильно. А згодом я вирішив підтягнути свою українську і щоб воно нікуди не загубилось оформити в вигляді якихось спогадів. Паралельно робив енергетичні вправи з роликами, кульками, є цілий комплекс, вони допомагають розслабитись, нормалізувати сон. За ніч навіть не прокидаюсь. Останні тижні сплю майже на ходу. Стільки не спав, що мій організм тепер мусить все це наздогнати. На роботі часом за монітором засинаю, не можу нічого з собою зробити. Вже й каву відрами п'ю. Це диво в порівнянні з тим, що було. А ще мені подарували гантелі, почав займатись спортом, бігаю, періодично сідаю писати. В житті з’явився сенс та імпульс, - ділиться особистими відчуттями Олександр.»

Читайте  також: Велике переслідування. Українці в російському полоні

На жаль, про існування масштабних державних програм, які б допомагали таким як він не знає. «Можливо це моя непоінформованість, але я про це ніде не чув. З волонтерськими так. Є ряд партнерських організацій, але вони переважно направлені на допомогу військовим, ніж переселенцям. Але серед цивільних є також люди, що побували на допитах та під обстрілами. Вони також перенесли травми і мають посттравматичний синдром. І вони також не можуть спокійно спати ночами, їх мучать всілякі фобії. Все це є і з цим треба працювати.»

І тут також є свої особливості. Часто навіть психологам і волонтерам, якщо в них не було якогось свого відповідного досвіду, дуже важко зрозуміти ті події, про які їм розповідають постраждалі, наголошує співрозмовник. «Коли мені жінка розповідає, як її чоловіка вбили, коли він їхав на авто і потрапив під обстріл, я її розумію, бо знаю що з нею відбувається і як їй треба помагати. А психологи відразу відправляють її до психіатрів. Це з того досвіду з яким довелося зустрітись. Тому я би радий, звісно, докласти тепер свої нові знання і вміння, та допомагати тим, хто цього потребує. Адже мені це найперше самому потрібно.»

З солдатами ситуація трохи інша, десь краща, а десь гірша. Але загалом, відразу після повернення з полону, у них є можливість потрапити на обстеження до лікаря. Хоча, тут теж є свої нюанси. Як розповідає Роман з Луцька, який пережив усі «радощі» деенерівських затінків відразу після обміну усім звільненим запропонували медичну допомогу. «Я на емоціях хотів чимшвидше поїхати додому і почувався здоровим. У мене боліла спина, але я навіть не звертав уваги, бо хотів до родини і дітей. Хлопців, хто був поранений, відразу забирали і відвозили в Харків в госпіталь. З посттравматичного стану Роман каже, що вийшов нормально. І всі, кого знає, теж повиходили нормально. Хоча зараз мабуть все ж погодиться поспілкуватися зі спеціалістами, які вже не раз його запрошували.

Після звільнення Роман тричі лежав в військовому госпіталі, має інвалідність. На початках там ніхто не піднімав жодної розмови про психологічну реабілітацію, і, відповідно, нею не займався. Приходила якось жінка волонтер пропонувала зайти поговорити хто хоче. На тому все. Вже зараз в шпиталі учасників війни примусово змушують ходити на анкетування, на розмову, поспілкуватись, розказати. Просять «хоч раз прийдіть і поговоріть. Ми маємо бачити, яка в вас психіка.» Там двічі на тиждень психіатр читає лекції, наводить приклади, як виходити з цього стану, що і як робити. Окрім цього, при Луцькому військовому шпиталі інвалідів війни відкрили реабілітаційний центр спеціально для атошників. «Я ще там не був, - каже Роман, - але розповідають, що все на дуже високому рівні. Є постійний кабінет психолога, і можна при потребі в будь-який час зайти та поспілкуватись на яку завгодно тему. Також є арт-кабінет, де двічі на тиждень проводять арт-терапію. Малювання допомагає виходити із синдрому. Також проводяться тренінги, кажуть є тенісний стіл, можна пограти. Там дуже серйозно до цього поставились. Хто приходить після військового шпиталю кажуть, що це небо і земля. Все це завдяки головному лікарю Тетяні Масіковій, це була її ініціатива відкрити реабілітаційний центр. Вона там, як рідна мама, щоранку зайде, спитає що треба, може те, може се. Мене особисто запрошувала лягти підлікуватись.»

Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію

Люди, які пережили шокову травму на війні – від обстрілів, поранень, втрат, полону, життя на межі смерті – потребують найнеобхіднішої психологічної допомоги. Ці люди після пережитого ніколи вже не стануть колишніми. Щоб найменш травматично повернутися в мирне життя, їм необхідно навчитися жити з набутим досвідом. Страхіття війни після кризового періоду можуть вивести людину як в посттравматичний синдром, так і в посттравматичний ріст. Адже, що нас не вбило, однозначно зробить нас сильнішими.

Що ж. Ситуація загалом виглядає традиційно. Всі позитивні зрушення в цьому питанні відбуваються переважнозавдяки приватним ініціативам та небайдужості окремих людей. Будь вони волонтерами, чиновниками чи медиками. Держава, на жаль, поки недостатньо бере в цих процесах участь і навряд чи скоро знайде час аби приділити їм свою увагу. Але стукати в глухі двері все одно треба, бо інакше ніяк. Проблема нікуди не подінеться і не зникне. На жаль, все ще далеко не закінчилось, невідомо коли скінчиться, і треба якось всім разом навчитися давати собі з цим раду. Посттравматичний синдром може проявити себе як через 6-8 місяців після травми, так і через кілька років. І якщо зараз не почати з цим працювати, то суспільство закладає ще одну бомбу сповільненої дії


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено