Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 березня, 2016   ▪   Записав: Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Полковник Олег Животов: «Ми не здавали луганське СБУ»

Екс-заступник Голови луганського СБУ про те, як починалася війна й чому саме Луганськ став однією з головних її точок
Полковник Олег Животов: «Ми не здавали луганське СБУ»

Кореспондент Тижня зустрівся з офіцером СБУ, полковником Животовим, першим заступником генерала Петрулевича, начальника Луганського СБУ навесні 2014-го, керівником спецоперації по розслідуванню діяльності так званої «Армии Юго-Востока». Він розповів свою версію трагічних подій перших місяців «русской весны» в Луганську. Животов вважає розмови про «здали луганське СБУ» наклепом та провокацією російських спецслужб.

Луганськ став точкою біфуркації тому, що якщо в тому ж Донецьку сепаратистів на першому етапі представляли повні маргінали, то в Луганську це було цілком бойова ланка. Понад те, саме в Луганську діяла людина, яка була головним координатором сепаратистського руху по всіх південно-східних областях України, Олексій Рєльке. Якого ми затримали, чим зірвали всі плани росіян щодо одночасного повстання в усіх областях, що їх цікавили. Це й стало головною причиною дочасного штурму Луганську СБУ. Про Рєльке зараз майже забули, й це не випадково, та про це трохи далі. Це кадровий співробітник російської розвідки, працював в німецькій поліції, підрозділі, який працював по росіянам. В 35 років він виходить на пенсію й раптом 2007-го року переселяється до України – отримує нове завдання та фронт роботи. При цьому, продовжує отримувати пенсію через російський «Сбербанк». Більше про нього можна дізнатися з фільму під назвою: «Нам не оставили выбора», який у лютому 2016 року випустило так зване «МГБ ЛНР». На нього замикалися всі сепаратистські рухи – наприклад, в нас зафіксовані кілька його контактів з загальновідомим харківським персонажем Топазом, де Рєльке прямо підтверджує, що він є головним координатором по всіх південно-східних областях. В тій самій розмові він каже, що в нас готові 300 автоматів й до 12 тисяч особового складу – Топаз натомість жаліється, що на Харківщині все далеко не так райдужно. Для доставки зброї в Україну росіяни використали місцевих луганських контрабандистів, які всі давно були на гачку в російських спецслужб.

Читайте також: Як захоплювали луганську СБУ

Місцеве керівництво Партії регіонів вирішило знову зіграти в гру 2005-го року – «покачати» ситуацію, полякати Київ й домовитися з ним на своїм умовах. А Росія просто скористалася моментом та зайшла на плечах й тих, й інших. Що ніяк не відміняє того, що саме місцеві олігархи, за допомогою комуністів, зробили все для реалізації сепаратистського сценарію. Київська влада, натомість, думала як завжди все «порішати». Не давала добро на активні дії навіть тим силовикам, які залишилися вірні присязі й були готові діяти. Потім цих силовиків нерідко кидали напризволяще. В процесі «рєшалова» тодішня влада закономірно втратила будь-який вплив на ситуацію. Як і шанси на її мирне вирішення.

До мого та генерала Петрулевича призначення в Луганськ 11 березня 2014 року СБУ там керував проросійськи налаштований генерал-лейтенант Третьяк. Той самий, що раніше керував безпекою Партії регіонів та Януковича, той самий, який разом з сином-зрадником зараз перебуває в «ДНР». Саме ця людина, в змові з місцевими олігархами та лідерами сепаратистського руху готувала кримський сценарій на Донбасі. Вже з початку лютого 2014-го так звані «Луганська гвардія», «Молода гвардія» та «Луганська Самооборона» на чолі з Арсеном Клінчаєвим та Олександром Харитоновим, за участі «Великого Войска Донского» (отаман Леонід Рубан, підпорякований Козіцину), сепаратистських організацій, що мали собі за штаб будівлю обладміністрації (!), проводили по містам області систематичні мітинги та акції з закликом до вводу російських військ. У лютому Рубан закликав Путіна ввести російська війська в Україну. 2 березня облрада вустами свого голови Валерія Голенка виступила з закликом про невизнання української влади. 9 березня міліція дає агресивному натовпу побити проукраїнських мітингувальників та здає сепаратистам будівлю ОДА. В штурмі брала участь й агентура СБУ, що перейшла на сторону сепаратистів за вказівкою своїх господарів. Саме після цього ми з Петрулевичем й були відправлені тодішнім головою СБУ Наливайченком до Луганську – адже луганське управління тоді просто бездіяло, жодної інформації, жодної реакції, жодної справи. До речі, Петрулевич сам родом з Донецька, мав досвід служби на Донбасі, що дуже дивувало «сепарів», коли вони приходили з нами спілкуватися – вони ж думали, що в СБУ всі зі Львова.

Читйате також: Анатомія сепаратизму

По шляхах вже стояла так звана «самооборона», яка разом з міліцією контролювала всі дороги. За первинним планом все далі мало відбутися за кримським варіантом – в «годину Х» вони, після «референдуму», мали відрізати Луганщину від України й дати спокійно зайти російським військам. Мирно, красиво – все як хотів Кремль. Але вони не пішли на це, бо ж їм потрібен був весь Південний Схід, а там грунт не був настільки підготовлений, як в Луганську. В СБУ є аудіозапис розмови капітана ГРУ Банних, якого ми арештували 5 квітня, з іншим ГРУшником, де вони прямо кажуть, що навіть на початку квітня, не те що березня, в них були готові тільки Донецька та Луганська область, а решта областей – «слабкі», й що потрібно ще багато часу. Головна мета росіян була не допустити проведення президентських виборів у травні. Цікаво, що досі про Третьяку, Голенку, Пристюку немає жодної кримінальної справи за сепаратизм та державну зраду.

Перше, що ми віднайшли в Луганську – це факт зникнення майже всіх справ та оперативних розробок по агентурі за минулі роки. Нам намагалися «втюхати» акти про їх нібито знищення, за наказом тодішнього першого заступника Голови СБУ генерал-лейтенанта С.П. Черниха. Щоправда, актів про знищення, де мав бути чіткий перелік того, що знищено, теж не виявилося – їх теж типу знищили. Потім як тільки ми вийшли на «Армию Юго-Востока», почалися рапорти про те, що, мовляв, не можна затримувати їх лідерів, бо це ж наші люди, цитую – «вони здійснюють допомогу по стабілізації ситуації в країні». Так, чимало колишньої агентури СБУ пішло в сепаратисти, це правда. І прикривали їх переважно ті, хто надалі зрадив і перейшов на біг ворога. Але ще цікавіше, що деякі посадові особи з числа тодішніх й нинішніх керівників держави в Києві вмовляли Наливайченка не міняти Третьяка – мовляв, область спокійна, нема чого її баламутити.

Значна частина офіцерів управління були деморалізовані та співчували сепаратистам. З 580 працівників – а це всі, й оперативники, й шофери, й двірники, й медики, й інший технічний персонал – в 2014-му році звільнилося понад 300 працівників. Кілька десятків з них служать в «МГБ ЛНР», чимало – в «МВД ЛНР», решта – або в Росії, або й на українській території. Ми не могли одразу почати чистку – просто не було часу. Водночас контррозвідку одразу переключили на роботу по сепаратистах та прямій агентурі РФ. В багатьох людей загорілися очі, в них прокинувся профі, адже вони вперше займалися боротьбою з реальними диверсантами, а не захистом Януковича та відправленням тітушок на «Антимайдан». Арештували Харитонова та Клінчаєва. Ввели цілодобову систему роботу судів, щоб отримувати швидко дозвіл на арешти. Але були такі, які відмовлялися виконувати накази, бо відверто казали, що підтримують сепаратистів – вони писали рапорти про звільнення або ми їх самі відсторонювали від роботи, це офіцерський склад. Оперативники в масі своїй залишилися працювати. Вдалося одразу змінити всіх заступників. Була й пряма російська агентура – наприклад, майор Панфьоров, який в часи Третьяка був переведений в СБУ прямо з ФСБ (!) на посаду помічника начальника управління з антитерористичного центру.

Читайте також: «Мы живем, под собою не чуя страны…»

Вже 13 березня ми отримали інформацію про «Армию Юго-Востока». Я безпосередньо керував операцією по її розробці та ліквідації. Про це знали тільки Голова СБУ й генерал Петрулевич, тому коли хтось намагається виступати в ролі інсайдера, то це брехня – вся інформація була тільки в нас трьох. Київ надав всі технічні можливості, тому ми чули й знали, фактично, все. Цю «армію» не варто називати сепаратистами – це пряма агентура ФСБ та ГРУ. Їх завданням було добувати інформацію про ЗСУ, формувати бойові загони, блокувати рух військових колон й робити закладки зброї. Їх лідери – Валерій Болотов, Олексій Карякін та згаданий Рєльке, одразу почали виступати в ролі «партизанів», які закликали до військового повстання проти української влади. Всі відеоролики від імені «армії» знімалися на складі в збройному магазині Карякіна в Стаханові, який, до речі, охороняла міліція. Вони систематично влаштовували учбові стрільби зі зброї, яка зберігалася на цьому складі. Для отримання інструкцій, радіообладнання та обміну інформацією вони їздили до Донецька Ростовської області. Також в них була мережа електронних пошт, на які вони заганяли інформацію, а дублюючі паролі були у відповідних співробітників російських спецслужб.

5 квітня ми провели широкомасштабну операцію по арешту диверсантів «АЮВ». Арештували чимало людей, але особливо відмічу Карякіна (нині – голова «парламенту ЛНР»), Рєльке (перший командувач «АЮВ»), Шварьова та Дядюна (майбутня 4 бригада «ЛНР»), Струбчевського та Моралішвілі (майбутня бригада Дрьомова), Сабакаря з «донского казачества» (першого начальника «штаба контррозвідки ЛНР»), згаданого капітана ГРУ Банних тощо. Ми вилучили комп’ютер Шварьова, знайшли й задокументували всі докази роботи на російські спецслужби. Скажу відверто – ми не встигли провести експертизу зброї, бо спочатку, при затриманні, змушені були швидко все пакувати й відправляти до Луганську, бо зібрався агресивний натовп. А на наступний день нас взяли штурмом. Й коли російські спецслужби для прикриття запустили чутки про те, що, мовляв, це були якісь макети й саморобні «обрізи» – то скажіть, а чому тоді було б не показати це, як росіяни завжди робили, мовляв, он подивіться, що СБУ коїть, підкидає «мирним людям» мотлох? Звичайно, вони не показали, бо наступного дня цим «мотлохом» й озброїлися, на додачу до того, що захопили в самому будинку управління. Чутки про те, що туди звозили зброю з області пішли саме звідси. Насправді, озброєння там лежало з часів СРСР, яким співробітники СБУ повинні були озброїтись в ситуації війни. А замінована зброярня була муляжем – ми не могли дозволити собі ризикувати, управління знаходилося в оточенні жилих будинків. 

Читайте також: Програна ставка Ахметова

Вважаю, що ми на той момент змогли накрити майже всіх головних дійових осіб сепаратистського сценарію. Ті, що втекли, бо їх попередили зрадники з числа людей Третьяка, наприклад, Болотов та Мозговий, змінювали місце свого перебування щоночі, а Рубан втік в РФ. Не дивлячись на багаторазові звернення до керівництва держави щодо необхідності термінового зняття з посади тодішнього керівника луганської міліції Гуславського, нічого зроблено не було. Події 6 квітня підтвердили нашу стурбованість, адже міліція на чолі з Гуславським не ввела план «Хвиля» на випадок масових безладів, не захистила саму будівлю, хоча це її прямий обов’язок – до речі, саме за це зараз судять екс-керівника одеської міліції Фучеджи за події 2 травня. Але чомусь ні до кого з луганської міліції жодних питань нема. Вже після штурму Наливайченко неодноразово, у тому числі в присутності Секретаря РНБО Парубія й мене особисто, вимагав від Авакова зняти з посади Гуславського. Аваков відповідав, дослівно – я довіряю Гуславському більше за всіх. Підтвердженням факту прямого зговору окремих керівників луганської міліції з «АЮВ» є виступ 5 квітня 2014 року Болотова, де він заявляє: «Милиция предает нас.....» – це маються на увазі арешти, які ми провели.

Сам штурм луганського СБУ був вимушеною імпровізацією. Росіяни, та й деякі місцеві, злякалися, що ми взяли Релькє. Він знав надто багато й був готовий говорити. Після затримання навіть пропонував себе перевербувати. Розповів про плани російських спецслужб про одночасне захоплення  влади у всіх південно-східних областях у травні. Слід зауважити, що спецслужби РФ на той час не узгодили між собою ці плани. ФСБ планувало мирні протести та референдум по «кримському» варіанту, а ГРУ РФ – шляхом збройного повстання. Зранку 6-го квітня нас почали блокувати. Спочатку прийшли «казаки», потім афганці – домовлятися, щоб звільнили Дядюна та Карякіна, й початок штурму їх застав в кабінеті Петрулевича. Й вони відкрито говорили – це не наші люди. А в цей момент міліція просто розійшлася, а «Беркут» стояв за рогом вулиці та, посміюючись, дивився на все, що коїлося. А як не згадати Гуславського, якого агресивна юрба, в розпал штурму (!), пропускає до нас й який нам обіцяє – мовляв, відпустіть затриманих «и тогда я уведу толпу от управления», при цьому надавши слово офіцера. А на понеділок пообіцяв особисто доставити звільнених осіб до суду. Зі скрипом отримали дозвіл Києва, відпустили. Але Гуславський навіщось особисто привіз Рєльке і Ко з ізолятору прямо під управління, де вони й очолили подальший штурм.

Читайте також: Нестрашний суд. Як українська Феміда карає сепаратистів

Чому ми не стріляли? А стріляли наші колеги у Львові та Івано-Франківську двома місяцями раніше? Ні, їх управління спалили і захопили зброю. Натомість, в Хмельницькому за використання зброї нашого колегу й досі судять. Такі питання підіймають дилетанти та популісти. Я як колишній військовий прокурор та кадровий військовослужбовець стверджую, що 6 квітня співробітники СБУ не мали право застосовувати вогнепальну зброю. Оскільки, згідно досі діючого законодавства, заборонене використання вогнепальної зброї у разі масового скупчення людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. В умовах штурму Управління неможливо було вести прицільну стрільбу та уникнути жертв серед сторонніх осіб – для цього й був потрібен живий щит. 6 квітня частина нападників була обдовбана, але без зброї. Обдовбаний – це не образ, а реальність – в парку біля управління людей поїли водою з якихось баняків, після чого вони реально скаженіли й не відчували болю. Ніколи не забуду як Петрулевича під час першого штурму намагаються витягти в натовп, наші «альфівці», яких було тільки 8, б’ють всім чим можуть нападників, а ті, ніби не відчуваючи болю від розбитих вже голів, продовжують з оскаженілими очима тягти генерала… І головне – саме стрілянини від нас очікували росіяни. Нагадую, що буквально за кілька днів була перехоплена та опублікована в ЗМІ розмова Стрєлкова зі своїми кураторами, де вони чітко говорять – нам потрібно кілька десятків трупів мирних мешканців, й тоді за кілька годин російська армія буде тут.

Ніколи не забуду й як ми телефонували Наливайченку в Київ під час штурму й просили по допомогу. А він при нас по голосному зв’язку, в свою чергу, телефонував Авакову, кричав й просив прислати нарешті міліцію. Той погоджувався, обіцяв, але ніхто так і не пришов. Досі соромно дивитися в очі своїх колегам, які тоді були зі мною, бо я ж їм обіцяв постійно – мовляв, Київ нас не кине. І це допомагало понад 6 годин триматися кільком десяткам проти 5-тисячного натовпу. Але зрештою нас таки захопили. Потім, коли ми сиділи в кабінеті Петрулевича, навколо нас гасало сепаратистське «бидло», то почували себе один-в-один як офіцери в 1917 році – ніби все зробили правильно, але нас зрадили.  

Читайте також: Як рік тому Київ здавав Луганськ

Петрулевич з 26 березня ходив з шунтом в животі після операції. Вибачте за подробиці, кров’ю в туалет ходив. Він взагалі повинен був до 10 квітня знаходитись на стаціонарному лікуванні після операції, але 27 березня вже вийшов на службу. Його добряче побили в кабінеті, коли нас таки захопили, шунт намотався на нирки. Але він залишився, упросив, щоб замів відпустили. Написав прощальну записку, тому що ми не знали що далі буде. А врятувався він дивом. Як я вже казав, штурм був настільки раптовим, що працівники ФСБ та ГРУ з’явилися в будинку значно пізніше після захоплення будівлі. А серед натовпу сепаратистів був й наші люди, зокрема, Микола Цукур – він потім став замкомбата батальйону «Торнадо», який і організував рятування Петрулевича. Вивів його в чужому одягу типу «за цигарками» - тільки в хаосі, який в першу ніч там панував, це могло вийти. Боляче, що зараз Цукур, який понад рік воював на передовій, арештований. Вважаю його патріотом України.

Вже 7 квітня прилетів Наливайченко з Парубієм та сотнею «альфачів» з Києва. Ми кілька разів висувалися на штурм – і кілька разів в останній момент його відміняли. В першу чергу, через міліцію, яка не просто пропускала й супроводжувала їжу та будматеріали для барикад в захоплену будівлю, а й, за оперативною інформацією, збиралася стріляти нам в спину, якби ми почали штурм Ну, й миттєво «зливала» все сепаратистам. Військові з 80-ки нам допомагати відмовилися – мовляв, ми в АТО участі не беремо, та й була їх жменька в 60 бійців з кількома БТРами з одним боєкомплектом. Прикордонники заявили, що не можуть дати БТР, бо він «задіяний в охороні кордону». Згадаю «теплим словом» й губернатора Болотських, який навіть відмовився вимкнути світло та воду в захопленій будівлі. А ще ж постійні «перемовини» з сепаратистами – спроби «порєшать». Ось тому штурму так і не було.

Читайте також: «Сепаратизм» як універсальне заспокійливе

Крики про те, що, мовляв, ми взяли «не тих людей» й це збурило ситуацію, почалися в російській пресі. Стверджую, що ми добряче поламали їх гру по «мирному» захопленню влади. Тим дивніше, що цю тему підхопили певні ЗМІ в Україні. Слід згадати, що саме співробітник російської розвідки Рєльке 7 квітня сказав, що Петрулевич особисто та добровільно відчинив склад зі зброєю. Я стверджую, що це класична провокація російських спецслужб, яка мала на меті дискредитацію Петрулевича та призвела до зняття його з посади. Я передав слідчим військової прокуратури беззаперечні докази невинуватості Петрулевича. Зокрема, самі лідери сепаратистів «голова парламенту ЛНР» Олексій Карякін, голова «Кабінету Міністрів ЛНР» Геннадій Ципкалов та Олексій Рєльке у відеосюжетах «ГТРК ЛНР» розповіли, що сепаратисти зрізали петлі на дверях складу озброєння Управління, попередньо розмінувавши їх, та зайшли в приміщення складу. 10 квітня 2014-го з’являється лист невідомих співробітників луганського СБУ про те, що, мовляв, Наливайченко з Петрулевичем здали Луганськ, бо «викосили» всіх професіоналів звідти. А далі, 2 травня, перший заступник міністра внутрішніх справ Євдокимов, доповідає письмово Турчинову та Махніцкому про те, що він перебував 29 квітня у Луганську та зустрічався з Болотовим в захопленій сепаратистами ОДА. Побачив в кабінеті у останнього українські герб та прапор. Зробив висновок на підставі цього, що Болотов є патріотом України (!), а ситуацію в регіоні спровокувало СБУ, яке заарештувало невинних осіб. На підставі цього Євдокимов запропонував керівництву держави припинити АТО та вивести усіх силовиків з Луганської області. Цікава ініціатива від цікавої людини, погодьтеся. Проводиться навіть кілька акцій протесту, де протестувальникам видають оперативно зроблені сорочки з вимогами покарати тих, що «здали Луганськ».

Ще не можу не згадати як через тиждень після захоплення СБУ російські ЗМІ роздмухували тему мішків з секретними документами з управління, які знайшли на просто на зупинці в Луганську – мовляв, зрадник Петрулевич не знищив їх при штурмі. Тільки ось ці документи були як виявилося за 2010-2013 роки – ті самі, які нібито були знищені, й стосувалися обліку зброї. До речі, більшість документів ми якраз встигли спалити або винести. Навесні 2015-го з’являється лист від буцімто ветеранів Служби зовнішньої розвідки про те, що Наливайченко та Петрулевич – агенти ФСБ. Правда, при перевірці виявилося, що таких людей в СВР нема, адреси липові. Але хвиля пішла. А Рєльке, якого ми повторно затримали в травні 2014-го в Стаханові, був благополучно обмінений в вересні 2014 р. Прокуратура перед обміном заявила, що доказів нема, тому чого тримати гарну людину в тюрмі? Він потім з успіхом вбивав наших солдатів під Дебальцевим. Прикметно, що з нас, тих, хто його арештовував, свідчень не взяли ні протягом 4 місяців його перебування в Україні, ні досі. Ви будете сміятися, але Рєльке до цього часу не знаходиться в розшуку. Найбільш прикро, що всіх зрадників, кого вдалося зняти з посад в Луганську, після нашого уходу туди повернулися. Й ті люди прекрасно себе почувають. А ми – ми ж «здали Луганськ»…

-------------------------------------------------------------------------------

Олег Животов – військовослужбовець. Народився в Харкові. Закінчив Харківське вище військове училище, служив в стратегічний авіації в Прилуках. 10 років відслужив у військовій прокуратурі. Далі – Головне Слідчу управління СБУ, перший заступник Голови Луганського СБУ. Надалі – робота в спецгрупі СБУ по Донбасу.  

 

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено