Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 березня, 2016   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Громадяни без громадянства

Після розпаду СРСР багато ще вчорашніх радянських людей так і не могли зрозуміти, хто вони тепер у новій дійсності. Ця невизначеність тліла в головах тим довше, чим слабшою була національна політика держави, особливо в регіонах, де націоналізм був чужорідним тілом на тлі величезної кількості націо­нальних меншин. Звісно, у нашій, українській державі таким регіоном виявився Донбас.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (435)
від 17 березня
Громадяни без громадянства

На Донбасі навіть через понад 20 років україн­сь­ка самосвідомість так і не пустила міцного коріння, ставши помітною переважно в умах нового, народженого вже в Україні покоління, як раптом засяяв триколор. І нехай би російський — із цим пазлом орієнтована на ще стару ідейну лампочку «радянських людей» місцева свідомість впоралася б, десь у своїх глибинах пригадуючи, що «радянський» насправді все ж таки завжди означав «російський». Але засяяв ніякий не російський, а «республіканський» триколор, до того ж розбавлений незрозумілим прапорцем американських конфедератів, тільки без звичних зірок на хресті. На такий стимул реакції не було, і звична слина патріотизму застрягла десь між імперськими амбіціями Стрєлкова, який мріяв чи не про Росію часів Ніколая II, і кадировцями, що кричали на площі Лєніна «Ля іляха ілля Ллах!».
І все ж таки сьогодні, через півтора року, ці люди досі мислять себе ким завгодно, тільки не українцями. Я кажу «ці люди», бо маю на увазі виключно прибічників «ДНР», до яких не належу ні сам, ні багато з тих, хто все ще перебуває зі мною тут, у Донецьку. Я кажу «ким завгодно», бо питання про те, хто ж вони такі — деенерівці, новоросівці, а може, новоросіяни чи просто жителі абстрактної країни — ще лишається відкритим.  

Читайте також: План «Б» для патріотів «Новоросії»

Ні, наша країна не була Швецією чи Данією, і до «ДНР» тут вистачало проблем. Але під час розмов із нинішніми «республіканцями», мирними жителями, які ніколи не брали до рук зброї, виникає враження, що замість «радянських людей» був створений абсолютно інший тип — тип особистостей, чия ідеологія — така собі неваляшка, що повертається в те саме положення, хоч би якою була сила ззовні. Ти кажеш їм: «Погляньте, Новоросії більше немає, її нашивки забороняють навіть носити. Де ваша велика країна від Одеси до Харкова? Де танки, які беруть Маріуполь? Де Росія і братній народ, який тільки те й робить, що розпилює на брухт ще не розграбовані заводи, і де на Донбасі «Кримнаш»?

Ні, кажуть вони, нехай «Новоросію злили». Нехай у нас мізерні пенсії та зарплати, а харчі дорожчі, ніж в Україні. Нехай ми не знаємо, як точно назватися: республіканцями, росіянами чи новоросівцями, тільки б не так, як у них, українців, тому що ми не вони. Це «не вони» прививалося тут довго. Говорячи про донбаську ідентичність, варто згадати не лише архетипи колективної психології радянської епохи, а й Партію регіонів, і практичну відмову від національної політики всього періоду незалежності, коли у Львові нікому не треба було роз’яснювати, хто вони такі, бо ж це вгадувалося в яскравих вишиванках, а Донецьк потребував їх, як ковтка води. Це, звісно, не означає, що образа, помножена на глупство, знімає з когось вину. Зрештою, я й сам маю безліч претензій до своєї держави й часом зовсім не розумію, що відбувається в головах у людей, які ділять зі мною ті самі жовто-блакитні кольори. А втім, живучи вже півтора року під величезним масивом пропаганди, переживши кілька потужних обстрілів та відчувши на собі всю злиденність нашого колись багатого краю, я не дозволив собі взяти в руки зброю й піти вбивати тих, у кого в паспорті стоїть та сама країна.

Читайте також: Прогулянка Луганськом

До речі, паспорти «ці люди» також не змінили, хоча один час і була мода на триколірні тугі обкладинки в передчутті швидкого звільнення всієї «республіканської» землі. Захарченко вже вкотре анонсував видачу перших паспортів «республіки», намічену тепер на кінець березня, але особлива ейфорія від їх отримання навряд чи очікується навіть за умови, що з ними стане можливий в’їзд до РФ. На останнє, вочевидь, ця заява й розрахована, оскільки ще недавно очільник «ДНР» дещо іронізував над паспортизацією своїх неповноцінних колег із «ЛНР», стверджуючи, що не витрачатиме «народні» гроші на документ, який ніхто не визнає. І ось тепер такий поспіх. Хай там як, а важливий не формальний, а сутнісний бік питання, адже отримання «республіканського» паспорта — це чергове цементування маразму й хаосу в головах
людей.  

З кожним днем ідея «республіки» дедалі ефемерніша. І з кожним днем все більше враження, що це оne way ticket для тих, хто поки що смикає за нитки долі людей, які все ще лишаються на цій землі. У будь-якому разі політ колись закінчиться, могили, як зазвичай, поростуть травою, а ті, хто сьогодні все ще ходить донецькими вулицями з думкою «Росія, прийди», знову стануть всотувати «ворожий» їм світ: з українською пенсією, з бурчанням про президента-зрадника та з нормальними цінами замість московських у рублях.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено