Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 лютого, 2016   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Версія для друку

Білий шум

Я ще пам’ятаю ті часи, коли відбір на Євробачення й сам конкурс були головною темою фактично для всіх ЗМІ. Не сказати, щоб цього року тема пісенних змагань десь непомітно загубилася: Крим, Джамала, пам’ять про депортацію, вкотре «ображена Росія» — це всі ті маркери, до яких наші громадяни залишаються доволі чутливими. Хоча із самою чутливістю, схоже, щось не те: чи то ранній весняний авітаміноз, чи то втома від напруження в інформаційному полі. Українці починають рефлексувати з якихось дріб’язкових приводів, залишаючи поза увагою справді важливі речі. І винен у цьому шум, який наростає щодня звідусіль і стає тотальним. Кажучи по-науковому, білим.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (432)
від 25 лютого
Білий шум

Спочатку посилюються децибели в Раді: ніби вже всі звикли, що головні й доленосні рішення проходять у парламенті здебільшого формальну процедуру. Усі справжні домовленості досягаються на закритих нарадах і неофіційних зустрічах. Сесійна зала — це радше мистецтво заради мистецтва. Show must go on, і на публіку з трибуни ВР працюють ті самі блазні, що прагнуть висловити «непохитну позицію» котроїсь із фракцій. А тим часом коаліція тріщить, і ніхто напевне не скаже, у якій формі нині існує парламентська більшість, хто поіменно до неї належить і якою вона буде завтра. Шумлять політичні лідери. От Андрій Садовий, мер Львова й провідник «Самопомочі», запевняє, що дострокові вибори можуть бути шкідливі для країни. Думка, мабуть, і слушна, але з вуст першої особи партії, яка демонстративно вийшла з коаліції, чути таке геть дивно.
Шумлять міністри. Ось керівник МВС Арсен Аваков, улюбленець соцмереж, який завжди вмів відчувати настрої юзерів, стає на захист поліцейського Сергія Олійника, симпатія до котрого в су­спільстві неабияка. Захист свого підлеглого в такій непростій справі річ ніби й шляхетна, але очільник відомства, як завжди, надто швидко знаходить винних. Цього разу, правда, без конкретних прі­звищ: головного винуватця ситуації він називає просто — «стара система». Нічого дивного, коли в усіх бідах звинувачує систему який-небудь рок-музикант чи ліворадикальний екстреміст, цього вимагає жанр. А від імені посадовця, який мав би дбати про правопорядок у країні, такі закиди звучать доволі сумнівно. Якщо через два роки реформування відомства (визнаймо: чи не найуспішнішого) поліцейський стає хлопчиком для биття у старої системи (що це? фантом? «разруха»? чи конкретні люди на конкретних посадах, яких годилося б назвати публічно?), виникає запитання: то з ким боролися наші правоохоронці весь цей час, якщо досі залишаються такими вразливими й беззахисними?

Шум відволікає, заважає сконцентруватися. Хто і з якою метою його створює, можна довго гадати, але головної мети ці маніпулятори досягають: із поля зору випадають по-справжньому важливі проблеми

Гуде наш інтернет: «Зрада, зрада, зрада…» Підкидають хмизу у вогонь кремлівські боти, що вже навіть навчилися маскуватися під українських націоналістів. Ось уже й засвербіли де в кого руки до чергової революції, чи то пак «третього Майдану». Геть, ганьба! Але відразу мляво, непереконливо, кожен другий у міністри мітить. І поступово проглядається головна стратегічна мета дійства: жити в центрі столиці, пити надурняк чай (а як поталанить, то й щось міцніше) й замовляннями та хороводами нищити «режим Порошенка»… Шелестять аркуші стенограми засідання РНБО дворічної давнини. «Турчинов — недооцінений Бонапарт, Тимошенко всіх зливала» — так можна коротко підсумувати кількаденний мозковий штурм кухонних аналітиків навколо оприлюдненого секретного документа. Або ж альтернативна версія: «Це вкинули, щоб дискредитувати Юлію Тимошенко, збити її рейтинг». Важливою є не так хибність певного судження, як те, який стосунок ці x-files мають до сьогодення. Хтось сумнівався, що захищати країну в 2014-му було нікому й нічим, що прагнення домовитися будь із ким за будь-яку ціну є домінантним у поведінці наших політиків?

Тріщить від чергового скандалу медіа-спільнота. Виявляється, інформаційні програми для телеканалу «Інтер» готувалися під проводом одіозної персони, давньої подруги «ополченців», «кримнашівки» Марії Столярової. Якби не х…я в ефірі, сидіти б їй і надалі в теплому топ-менеджерському кріслі й керувати неквапливими «малоросійськими» журналістами. Колоніальна дійсність — вона така… Річ не в тім, кого саме стосувалися матюки пані Столярової, тим більше не в тому, що вона як керівник вживає гостре слівце. Річ у тім, куди дивилися всі ці національні ради й мінстеці, СБУ, врешті-решт, коли в нашій країні медіа відкрито керували ворожі пропагандисти й поплічники терористів? Грюкіт уповноважених крісел у відповідь. Знову стара система напаскудила? А сам собою канал, його власники, всі ці ретрансляції «ґолубих оґоньков» із Росії ніколи не викликали занепокоєння в тих, хто мав би дбати про інформаційну безпеку?

Читайте також: Майдан. Задзеркалля

Крізь гомін та скрегіт коли-не-коли пробиваються й по-справжньому актуальні запитання: а чому в нас досі працюють російські банки, а чому в нас по-старому на телеканалах міцно «прописані» численні московські консультанти й менеджери, чому, щоб зупинити фури з РФ, потрібна була масштабна (і, будьмо відверті, не зовсім законна) акція з блокування їх на наших дорогах? У відповідь — фанфари пафосних промов, рипіння урядового паркету, базар провідних ток-шоу. Шум, білий шум, за яким не чути одне одного.

Шум відволікає, заважає сконцентруватися. Хто і з якою метою його створює, можна довго гадати, але головної мети ці маніпулятори досягають: із поля зору випадають по-справжньому важливі проблеми. Війна. Її ледь чути з-за «канонади» політичних баталій. А на фронті зовсім не тихо. Понад 80 обстрілів за добу — це аж ніяк не хаотичний вогонь. Мобілізовані в січні 2015-го бійці вже навіть не рахують днів на календарі, бо рік служби давно минув, а коли додому — наказу немає. Мало що зрозуміло із сьомою хвилею, кількістю контрактників. Уривчаста інформація губиться десь за білим шумом. Реформи так само ледве чути за гучною імітацією. Йде переатестація поліції, і на членів атестаційних комісій чинять напади, як-от у Луцьку. Однак повідомлення про це не стали мейнстримом, потонули в морі політичного шоу-бізнесу.

Читайте також: Заклик весни

Чому боротьба за увагу громадськості є кричущо важливою? Влада сама собою не спроможна діяти в інтересах країни, це доведено численними прикладами. Ефективно працює вона лише у випадку серйозного громадського тиску. А коли увага розпорошується на якісь дріб’язкові, але строкаті подразники, він послаблюється і керманичі дістають комфортні умови для своєї (без)діяльності.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено