Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 лютого, 2016   ▪   Анна Корбут ,   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Закритий ринок

Через корупцію та зарегульованість економіки Україна поки що не має шансів на великі виробничі проекти в оборонці з потужними західними гравцями. Вихід — співпраця з Польщею
Матеріал друкованого видання
№ 8 (432)
від 25 лютого
Закритий ринок

Минулого тижня в Києві відбувся великий Форум безпеки та оборони, у якому взяли участь найвищі посадові особи України: міністр оборони Степан Полторак і голова РНБО Олександр Турчинов, а також представники НАТО й понад 250 представників вищого керівництва військових компаній із 20 країн світу, зокрема Boeing, Airbus, Textron, Lockheed Martin тощо. Щоправда, жодних гучних контрактів так і не було укладено. Кореспонденти Тижня, поспілкувавшись із багатьма представниками західних компаній, з’ясовували чому й де вихід.

Більшість представників великих американських та європейських компаній, із якими вдалося поговорити, приїхали не підписувати контракти, а, як то кажуть, «на людей подивитися, себе показати». «Коли я розгортаю фінансову газету чи вмикаю економічні новини, то що бачу в заголовках про Україну? — ділиться один із них. — А ось що: відставки, криза уряду, корупція. Чи подумаю я інвестувати сюди?» Усміхається. Водночас, каже він, коли приїжджаєш сюди, видно, що тут є інтерес до розвитку, можливості, свої напрацювання і багато ентузіазму, особливо в молодих людей.

«Питання створення спільних проектів із лідерами ринку озброєнь поки що досить складне, — пояснює військовий аналітик Сергій Згурець. — Адже ми просимо інвестиції, але при цьому не можемо забезпечити їх збереження. На сьогодні український ринок цікавий тим, що в нас 25 років не було переозброєння. І це прекрасний шанс для тих самих американських компаній завести сюди свою техніку та опанувати ніким не зайнятий ринок. Думаю, американці витіснятимуть європейців і використовуватимуть для цього всі — і політичні, і економічні — важелі. Взагалі все зараз у руках України, наскільки ми готові захищати свої інтереси в цій галузі».

Читайте також: Юрій Пащенко: «Україна має створити свою нову бойову авіацію»

Крім того, для бізнесу важливі гроші на серйозні контракти, а ще наявність в України стратегічного бачення своїх потреб і розвитку ВПК, гармонізація зі стандартами НАТО. Представник Textron Systems, яка вже співпрацює з українськими партнерами, каже: «Нам цікава співпраця з Україною в усьому спектрі наших можливостей. У нас є певні обмеження законами й державною політикою. Але в межах дозволеного ми готові розглядати будь-яку співпрацю. Втім, навіть для нас важливе фінансування…»

Нещодавно Державний концерн «Укроборон­пром» і Textron Systems підписали контракт про створення спільного підприємства з модернізації бронеавтомобілів HMMWVs («Хамві»). Модернізація відбуватиметься на базі Львівського бронетанкового заводу. Це вже непогано, враховуючи, що у світі близько 280 тис. цих автомобілів, тобто ринок великий. А угода дасть можливість використовувати запатентовані технології Textron, забезпечить місцевому персоналу навички подальшого обслуговування техніки. Однак це ще далеко не спільне виробництво.

європейцям та американцям потрібна дорожня карта хоча б на п’ять років із гарантіями, що  підприємства матимуть замовлення та можливість працювати

На жаль, на нинішньому етапі загальний висновок вельми песимістичний: ні американцям, ні європейцям невигідно вкладати кошти в спільне виробництво. Натомість вигідно продати, забрати гроші, щонайбільше відкрити свої лінії обслуговування своєї ж техніки. Ту нішу, яку було б цікаво зайняти Україні, наразі займають поляки.

«У нас має бути ухвалене так зване офсетне законодавство, згідно з яким після закупівлі іноземної техніки компанія-продавець повинна інвестувати еквівалентну суму в нашу економіку, — пояснює Згурець. — На такій схемі досягли успіху дуже багато країн, наприклад Індія, Польща. Вона дає змогу вберегтися від вимивання коштів з економіки: купили продукцію, вклали гроші в оборонку. Це вміння дивитися в завтра. Навіть якщо ми поки що купуємо, бо власна оборона ще не ожила, не можна повністю себе покласти під будь-якого закордонного монстра. Нам варто брати приклад із Польщі, де реалізований концепт великовузлового спільного збирання з американськими корпораціями. Але проблема в тому, що реалізація таких проектів потребує чітких стратегічних програм розвитку, в нас поки що все дуже короткострокове. Позиція нашого Міністерства оборони така, що ми просто виконуємо державне оборонне замовлення виключно під нагальні потреби. Але європейцям та американцям потрібна дорожня карта хоча б на п’ять років із гарантіями, що вказані підприємства матимуть замовлення та можливість працювати. Ну й головне — бізнес-клімат у нашій країні та корупція. Ми нестабільний ринок із надзвичайною зарегульованою економікою та шаленим рівнем корумпованості. На такому ринку всі хочуть швидко продати, отримати гроші й піти».

Цікаво поглянути, як із цієї ситуації виходили в інших країнах. Наприклад, у Польщі, з якою, не зговорюючись, нам радять об’єднувати зусилля всі експерти.

Оце омріяне спільне виробництво має кілька форм. Виробництво за ліцензією передбачає купівлю не безпосередньо озброєння, а права на випуск необхідної кількості зброї на потужностях країни-клієнта. У такому разі останній дістаються робочі місця, але контракти рідко передбачають дозвіл на продаж продукції третім країнам чи модифікації місцевими підрядчиками. У випадку спільного підприємства навантаження від процесу виробництва рівномірніше лягає на місцевого та іноземного партнерів, а також передбачена передача певних технологічних можливостей. Наприклад, СП може обслуговувати й модернізувати вироблену за початковим контрактом зброю чи обладнання в майбутньому.

Найскладніша форма міжнародної співпраці у збройній промисловості — міждержавні інвестиційні проекти, у межах яких два уряди чи більше домовляються разом розробляти систему озброєння. Тут, на відміну від двох попередніх форм, немає статусу виробника та клієнта, партнери рівні. Продукцію можуть використовувати всі держави, що беруть участь у контракті, розробки не передаються, а від початку належать усім партнерам. Вони ж більш рівномірно ділять обов’язки — так, щоб їхні інвестиції в проект поверталися в їхні ж економіки, а також ризики й відповідальність за управління проектом. І тут важливим моментом уже є політичний.

Читайте також: Роман Романов: «За друге півріччя 2014-го ми поставили у військо більше зброї, ніж за всі роки існування Укроборонпрому»

Наприклад, в американських велетнів така спів­праця відбувається переважно з країнами на кшталт Великої Британії, Австралії, Канади, Туреччини чи Польщі, тобто зі стратегічними союзниками, зокрема по НАТО, давніми стратегічними партнерами, але не з тими, до яких є питання щодо як стратегічного союзництва, так і захисту інтелектуальної власності й технічних розробок. Тож поки Україна є нестабільною та корумпованою, про жодну реальну кооперацію йтися не може.

Хоча в десятці топ-імпортерів зброї зараз, за останніми даними Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI), Індія, Китай, Пакистан, інші країни Азії та Близького Сходу, тобто гроші й ненаповнені ринки якраз там. І це вже можливість для України: за результатами того ж таки звіту SIPRI, у 2011-2015 роках ми були на дев’ятому місці за експортом зброї у світі і найбільше продавали в Китай.

І, власне, про польський досвід. У 2002 році Польща вирішила закупити нові винищувачі F-16 в американського лідера авіаринку Lockheed Martin. Конт­ракт передбачав три компоненти: купівлю 48 машин, компенсаційний пакет, тобто зобов’язання Lockheed Martin про інвестиції в Польщі протягом 10 років, і гарантоване американським урядом кредитування під низькі відсотки. Таке рішення було продиктоване незадовільністю та застарілістю авіатехніки, яка була в польських ВПС на той час, недостатніми наявними потужностями та інженерною базою для виробництва своїх сучасних винищувачів і бажанням «не пасти задніх» у НАТО.

Вибір урядом цих винищувачів викликав різні реакції: хтось критикував угоду, хтось казав про технічні переваги та сумісність зі стандартами НАТО, хтось — про економічні, акцентуючи на привабливому режимі кредитування від США й безпрецедентності такої компенсаційної угоди для Польщі (компенсаційні контракти мали допомогти полякам розвинути місцеву, особливо оборонну, промисловість, дати їй доступ до нових ринків збуту, отримати нові технології та організаційні ноу-хау). До речі, у 1999 році Польща запровадила нове, доволі жорстке офсетне законодавство. Наприклад, 100% штраф у випадку невиконання в повному обсязі виробником своїх зобов’язань порівняно з 10 % в інших країнах. Для того щоб повністю гармонізувати між собою вимоги стосовно переважно дуже масштабних контрактів, а також відшліфувати співпрацю різних відомств під час переговорів із потенційними іноземними переможцями тендерів, полякам знадобилося щонайменше два роки.

Читайте також: Житомирський бронекорупційний. Як працюють тіньові схеми в оборонці

Нині Польща реалізовує амбітну програму модернізації своїх збройних сил на суму близько $40 млрд. Вона передбачає заміну військового обладнання й техніки новітніми системами, зокрема ПВО, транспортними та ударними вертольотами й субмаринами. Програму запустив 2012 року тодішній президент Броніслав Коморовський, а завершитися вона має 2022-го. З одного боку, це створює серйозну потенційну конкуренцію для України, адже, реалізовуючи свою програму, зокрема в безпрецедентного масштабу співпраці з провідними іноземними виробниками, Польща піде значно вперед у сенсі технічних розробок, потужностей і навчання персоналу для обслуговування нових систем. З другого — це можливості.  Буквально в січні цього року були повідомлення про те, що Укроборонпром веде переговори про постачання українських комплектуючих для TP-91, основних бойових танків у Збройних силах Польщі, а також заявив про готовність співпрацювати з поляками в програмі модернізації винищувачів МіГ-29. На форумі ж від представників польської сторони звучали запитання про те, коли будуть зміни в законодавстві, які врегулюють можливості спільного виробництва. Однак зацікавленість із їхнього боку є.

«Україні варто різко інтенсифікувати свою військово-промислову співпрацю з Польщею, — підсумовує представник однієї з найбільших військових корпорацій США. — Поляки довели, що є надійними партнерами. Якщо у вас, українців, вийде з ними, то вийде й із нами, американцями».


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено