Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 лютого, 2016   ▪   Ірина Рева   ▪   Версія для друку

Держава як простір та держава як мета

Про патріотичне й приватне, поєднане в одному житті
Держава як простір та держава як мета

Люди, виховані на радянських ідеалах, часто нагадують вовчика із казки «Як ми ділили апельсин»: бідака дістав від цитруса саму шкуринку. Пролетарі, як висловився один гуморист, це ті, хто увесь час пролітають. Як пролетіли нещодавно мешканці Донбасу, повіривши у Росію, яка обіцяла повернути їх назад, в омріяний «совок».

Народившись у системі «неприйняття рішень», homo sovieticus не навчились розподіляти власні ресурси – час, зусилля. Таким людям легше одразу віддати все й картати інших за невдячність, ніж самим зважувати, думати, вирішувати. Особистий простір радянської людини був украй звужений. Страхом, бо все нестандартне підлягало обтинанню. Розстріляти могли за «довгий язик» і за «пишний» родовід… Звуження відбувалося на рівні відсутньої приватної власності («моє» - це також «я») та обмеженої життєвої території (комуналки, гуртожитки, малосімейки).

Читайте також: Майдан. Задзеркалля

Трохи розширити внутрішній простір свого «Я» вдавалося хіба що нейтральним хобі на зразок філателії чи збирання по гвинтику власного авто. Така політика знеособлення мала трагічні наслідки. Коли «всебічно розвинена радянська особистість» виходила на пенсію, вона непомітно зникала. Без роботи, без партії людина переставала «бачити» себе. Бо її «Я» не спромоглося виробити власних сенсів. Це трапляється і зараз із тими, хто так і не навчився відчувати за собою право на власне щастя. «Ні для кого жити». Рік-два на пенсії і… понесли.

Валерій Гарагуц сплітає мереживо буднів на станку власного виробництва. Фото сайту gorod.dp.ua

Але наші предки вміли розподіляли себе. «Душа – Богу, життя – Україні, честь – собі», - говорили козаки. На практиці «для себе» ця войовнича каста виборювала не лише честь у розумінні «повага суспільства та самоповага», але й свободу, землю, відсутність податків. А які сенси є у світобаченні особистості Доби незалежності?

«Україна понад усе», - кажуть деякі сучасні патріоти. «Здобути Українську державу або загинути в боротьбі за неї», - проголошували наші партизани 70 років тому. Із уст бійців УПА такі слова сприймалися органічно. А от зараз, коли це гасло підіймають на знамена політичні організації, здіймаючи інформаційні хвилі «Зрада! Зрада!», закликаючи на «третій Майдан»... Мабуть, не останню роль тут відіграє закарбована на підсвідомості глибинна недовіра до влади. Сотні років інститут держави був чужий для нас. Тим, хто найактивніше відстрілював найсуб’єктніших українців та морив нас голодом, радянська держава давала медалі й ставила пам’ятники. За понад 200 років панування Російська імперія принесла в Україну кріпацтво, а потім нав’язала таку систему координат, у якій український дух не знаходив ні поваги, ні співчуття.

Звідси характерна для нашого суспільства система подвійних стандартів, із якою я час від часу стикаюсь, записуючи інтерв’ю з учасниками АТО. Із людьми-героями, які з готовністю пожертвувати своїм життям пішли до армії добровольцями в травні 2014-го. Не маючи… однозначної довіри до керівництва держави. Цитата: «Мені казали: «Ти ж розумієш, що війна на Донбасі – це якийсь перерозподіл бізнесу, якісь махінації…» Так, я це розумів, але все одно пішов, бо я хотів захищати свою землю». Це момент істини. Мить самовизначення, коли голос серця (голос власного «Я») вступає в конфлікт і перемагає (!) сформовану суспільну установку: «влада в Україні – хто би не був при владі – небезпечна за визначенням».

Уникнувши в'язниці Януковича, активіст Майдану Валерій Гарагуц возить передачі на передову

Але ця перемога хитка. А внутрішня роздвоєність формувалася не одне покоління. Тому коли омріяна віками держава-ідеал виступає для українця як мета, утворюється зачароване коло. Якщо патріот приймає за даність те, що держава вже є, сенс боротьби втрачається. Спрацьовує захисний механізм. Щоби жити, діяти даність потрібно заперечити: «Зрада! Зрада!»

Ситуація нагадує філософію «вічного ремонту», що виникла наприкінці існування СРСР. Нащадки розкуркулених батьків, отримуючи дачі та квартири, розпочинали гіперболізоване здійснення української мрії – 2-3 поверхове будівництво на 4 «сотках» або капітальний ремонт 2-кімнатної квартири, який розтягався на десятиліття. Одного життя на ці суперпроекти, як правило, не вистачало. Квартира залишалася дітям, які викидали з хати батьківський «мотлох» та розпочинали свій «євроремонт» за новим проектом і часто набагато швидшими темпами… Бо вони, на щастя, засвоїли важливий досвід: квартира потрібна для того, щоби самому в ній жити, а не покладати життя на її творення.

Читайте також: Що далі?

Україна – це також дім, простір для розгортання особистості, місце для реалізації її Богом даних потенціалів. Застрягання на фазі ремонту, на етапі безкінечних революцій («Розвернемо зброю, підемо на Київ!»), гальмує процес самореалізації громадянина ТУТ і ЗАРАЗ. Опинившись на найвищих посадах, люди, які готові загинути за Україну, не обов’язково знатимуть як керувати державою. А в процесі заміни «шила на мило» знову пройдуть роки непрожитих життів, нездійснених мрій, нереалізованих планів. Держава (влада) не може бути ідеальною. Треба працювати з тим, що є, примушуючи чинну владу робити країну придатною для життя тут і зараз. Необхідний для цього вияв народної ініціативи, винахідливості, відповідальності та взаємодії ми бачили на Євромайдані. Стихія творення, що панувала там, справила на багатьох із нас сильне враження та примусила внутрішньо змінитися. І ця сила єдності не повинна пропасти. У кожному з нас є та частка, яку ми готові вкласти у розбудову своєї держави, і не треба стримувати себе, виправдовуючись недосконалістю влади.

Повернувшися з війни, Віталій Іваненко вчить дітей любити свою землю

Мешканець Дніпропетровська Владислав Земляний ніколи не займався політикою. Вважав, що українцям властива філософія «моя хата скраю» - і це безнадійно. Та коли після побиття студентів 30 листопада на вулиці Києва вийшли сотні тисяч людей, Владу захотілося розібратися в ситуації особисто, бо в Дніпрі розповідали різне. «Ледь не кожен другий казав, що в нього рідня або сусідка заробляє там на квартиру. Але ж я там був!», - обурюється Влад, який чотири рази їздив на Майдан, ночував там у будні дні, взявши відпустку.

У ту ніч, коли Кличко ходив на переговори до Януковича, Владислав побачив що таке «мурашник із українців». Обурені безрезультатністю переговорів мітингувальники пішли на Банкову через Інститутську. Під ногами був просто шар утоптаного снігу. Та коли за 20 хвилин чоловік повернувся, був уражений – на голому місці постала 3-метрова барикада. Хтось колов сніг, хтось наповнював лантухи, хтось поливав водою, щоби барикада замерзла. Потім хлопці з західних областей спорудили 5-метрову спостережну вежу з дерева. І ніхто не керував цим процесом! Кожен робив те, що міг і вважав за потрібне.

Читайте також: Почути Донбас по-справжньому

«Саме тоді я для себе зрозумів: українці можуть усе. Нас неможливо зупинити та при правильному напрямку зусиль ми можемо подолати будь-яку кризу», - згадує Владислав. За цим усвідомленням прийшло рішення. Із муляжем автомату в смутний передвоєнний час Влад стояв на блокпосту, охороняючи рубежі свого міста. Пройшов військову підготовку, яку організував штаб Національної оборони Дніпра. Маючи статус непризовного через перенесену в дитинстві хворобу, Владислав добровільно пішов у військомат та наполіг на направленні в 74 окремий розвідбат. Відслужив 14 місяців і повернувся до родини, батьків, дружини та двох діточок, до улюбленої роботи в сфері IT. Пишається успішно виконаними завданнями в зоні АТО й тим, що не втратив нікого зі своєї розвідницької команди.

Активіст Євромайдану Валерій Гарагуц з Дніпра. Фото Павла Маменка

Батько 5-х дітей Віталій Іваненко з Дніпра, як і чимало чоловіків, міг би сказати: «Мені не подобається влада, я їй не вірю, і в армію не піду». Як багатодітний батько він не підлягає мобілізації. У Віталія є робота, яка співпадає з хобі. Громадської активності ніколи не виявляв. Розмовляє російською. Свого часу Віталій служив «срочку» й знав скільки «горючки» потребує військова техніка. На окупованих територіях немає таких запасів та родовищ, які б забезпечили роботу всього того, що їздило та стріляло з території «ЛНР/ДНР». Агресія з боку Росії була очевидною. Як чоловік Віталій почував себе зобов'язаним зробити посильний внесок в оборону Батьківщини, свого дому, своєї сім’ї.

Він пішов до воєнкомату. На «передок» не рвався, бо – діти, віддати всього себе Україні не відчував морального права. Попросився на посаду, яка відповідала професійним навичкам – займався матеріальним забезпеченням роти 43 батальйону в 93-й бригаді. Намагався бути максимально ефективним. Що не давала армія, діставав через друзів і знайомих, яких у колишнього спортсмена було багато. Єдине, про що Віталій шкодує, повернувшись додому: чинна армійська система не дозволила йому бути настільки корисним, наскільки хотілося.

Читайте також: «Брудна» справа в чистих руках

У гармонії зі світом та в злагоді з собою жив дніпропетровський журналіст Валерій Гарагуц. Буддист. Пацифіст. «Я проти будь-якого насильства», - написав він на сторінці в ФБ за кілька днів до свого побиття «беркутівцями» на Банковій у Києві 1 грудня 2013-го. За що? За те, що намагався надати медичну допомогу мітингувальникам, які лежали на асфальті, стікаючи кров’ю. Здорові «беркута» били пана Валерія ногами по голові, а потім зі струсом мозку доправили в лікарню, де тримали прикутим наручниками до ліжка. Його звинуватили в організації «масових безладів» та «побитті 70 міліціонерів» й збиралися посадити на 8 років. Але не вийшло. І чоловік подумав: «Якби я сидів у в’язниці, хтось би носив мені передачі. Так, може, тепер я буду?»

Влад Земляний на ворожій території. Метеостанція поблизу Донецького аеропорту. Осінь 2014-го

І став волонтером. Де на «передньому краї» він тільки не побував, скільки автомобільної гуми стерлось об дороги Донбасу, знає його стареньке авто. А коли пан Валерій повертається додому, він сідає за ткацький станок, змайстрований власноруч, і сплітає мереживо буднів. Не продає. Тканину буття він дарує хорошим людям.

У кожній із трьох наведених історій прозвучало слово дім. Дім – це місце, куди повертається людина після важкої роботи. Місце відновлення сили та родинного спілкування. Місце рівноваги, де творяться особистісні сенси. Адже бути патріотом і реалізованою особистістю водночас – це високе мистецтво бути щасливим. Мистецтво ділити зусилля, зберігаючи цілість і повноту свого «Я». Якщо в домі проводяться безкінечні ремонти-революції, у їх хаосі творення власних сенсів стає неможливим, а вакуум душі можуть легко заповнити чужі смисли. Або наприкінці життя раптом приходить відчуття даремності пройденого шляху, життя прожитого для когось іншого – не для себе.

Натомість відчуття задоволеності життям, власної потрібності, самоповаги (навіть якщо ваш внесок і не відзначено нагородою, як служба Влада та Віталія) формуються в процесі зростання особистості в приватній та громадській сферах одночасно. Цим свідомий громадянин Доби незалежності має якісно відрізнятися від homo sovieticus.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено