Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 лютого, 2016   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Ветеранські будні

Як ветерани організовують життя після повернення з війни
Ветеранські будні

Під ногами рипить сніг. Ми крокуємо парком в Дніпровському районі Києва, попиваючи каву із пластикових стаканчиків. Двоє чоловіків, учасники війні на Донбасі, а нині – очільники місцевої ветеранської організації, розповідають про пост-воєнне життя і організаційну роботу з колегами. Перший представляється Георгієм Кунахом, другий лише коротко кидає: Сан Санич, 44-та. Вони повернулися з фронту 2015-го і майже одразу взялися за проблеми військових: кому статус учасника бойових дій отримати, кому роботу знайти, кому розібратися з документами на квартири.

Великого й пафосного офісу в них немає. Як і офісу в принципі. Хіба що мають невеличку кімнату в адміністративній будівлі парку. Проштовхуємося напівтемними коридорами до холодного кабінету. Під стелею тихо гудить кондиціонер, але ситуацію це не рятує. Сидимо у верхньому одязі. Чоловіки розповідають про бюрократію.

Про заснування

Ми із Сан Саничем співзасновники Ради ветеранів АТО. Головою цієї організації обрали мене, тому що раніше повернувся з війни – демобілізувався 26 березня минулого року. Як водиться, починали все з нуля. Прийшли спершу до голови району, пояснили, що створюємо районну спілку ветеранів АТО, попросили сприяння з приміщенням, познайомити нас із службами району. Бо люди, які до нас приходять, шукають роботу, їм потрібна реабілітація. Врешті, нам дали кабінет на 13 квадратних метрів, якого для самоорганізації нам вистачило. Від початку нас було десь людей 20, нині вже 400. І народ продовжує приходити. Не лише ветерани, але й просто охочі допомогти.

Живем за рахунок власних заощаджень. Минулого року почали співпрацювати з Казначейством, аби отримати фінансову допомогу від держави. Ми порахували, що на рік нам вистачає мінімум 1 млн гривень. Казначейство не погодилося, почали урізати потенційні видатки. Так що поки все у процесі розробки.

Читайте також: Піца від ветеранів

Нині по кожному напрямку у нас є відповідальний: хтось займається медициною, хтось спортом, хтось дозвіллям. Ну і нам допомагає голова району, Центр соціального захисту, інші соціальні служби.

Про допомогу

Ми дружимо з Лікарнею швидкої допомоги. Заступник головлікаря, яка там працює, активно нашим бійцям допомагає: МРТ зробити, операцію. Все безкоштовно. Хіба що, як немає матеріалів чи медикаментів, ми гроші збираємо.

Є ще начальник управління охорони здоров’я Дніпровського району Данієль Карабаєв. Можна по різному до нього ставитися, але він також нам активно сприяє у вирішенні проблем. Скажімо, був у нас хлопець Слава, який сидів на передовій, а в нього мала народжувати дружина. У пологовому сказали, що потрібно робити кесарів розтин. І запросили за цю послугу $1,5 тис. Зрозуміло, що таких грошей не було. Через інтернет вийшли на Карабаєва, потім з ним зустрілись, пояснили ситуацію. Врешті, пологи прийняли безоплатно.

Немає такого, що б нам пропонували допомогу. Зазвичай ми самі приходимо, якщо нам щось потрібно - люди не відмовляють. Скажімо, так нам допомогла одна мережа спортклубів. У них є зали на Микількіській слобідці. Ми чули, що вони допомагають хлопцям з АТО. Поговорили з менеджером, він взяв мій номер, пообіцяв зателефонувати згодом. Телефонував в результаті директор. Призначив зустріч. А потім запросив усіх хлопців, які живуть в районі клубу, приходити і займатися безкоштовно у будь-який час. Без жодних обмежень. На хлопців це дуже позитивно впливає: вони викидають свою енергію, отримують дозу адреналіну, стає легше. І, врешті, вони підтягують фізичну форму.

У хлопців є проблеми з психологічною реабілітацією. Зрозуміло, що насильно до психологів ми нікого не заганяємо, а самі бійці не підуть. Найбільша помилка, яку можуть зробити – присісти на стакан. Таким чином заспокоюють нерви. Потім дуже складно витягати людей. Але до психологів ходять. Тет-а-тет звертаються. Вже десь 15 людей.

Про проблеми

Київська міська спілка ветеранів АТО займається вибиванням землі, в т.ч. для сімей загиблих воїнів, вибиванням квартир. Всім, що стосується питань в компетенції КМДА. Ми вирішуємо питання районного значення. До нас від початку приходили за допомогою в отриманні статусу Учасника бойових дій. Найгостріше для нас ця проблема стояла в квітні минулого року. Зараз легше.

Нині ж в основному приходять хлопці, які не можуть адаптуватися після війни до зовнішнього світу. На фронті як: є ти, є ворог. А в мирному житті наче всі свої, але починаються проблеми. Особливо коли тобі кажуть: «Ми тебе туди не посилали» чи «а навіщо ти туди пішов». І хлопці задаються питанням - за що вони воювали. У мене була подібна проблема. Я з фронту повернувся, а мені всі ці фрази видають. Як виявилося, мій роботодавець посунув мене з посади, всупереч закону. Таке враження, що після того, як я пішов в АТО, мене поховали.

Читайте також: Що має бути написано на прапорах ЗСУ

Ще просять допомогти із житлом. У нас є окрема черга для сімей загиблих військовослужбовців і для поранених. Вже потім інші учасники бойових дій. На відміну від тяганини із землею, квартири видають. Із сімей загиблих – у нас лишилося двоє в черзі. А було восьмеро. Загалом у нас в районі 600 ветеранів, 68 поранених, 23 загиблих: 21 офіційно, щодо ще двох – немає документів, що підтверджують смерть.

Також просять допомогти знайти роботу. Як не дивно, ми стикнулися з проблемою, коли роботодавці не хочуть приймати учасників АТО. Оскільки вони нас вважають «інакшими» людьми. Так, війна нас змінила. Є загострене почуття справедливості, ми більш закриті. Зрозуміло, що на несправедливість чи корупцію ми гостро реагуємо.

Зараз розробляємо з хлопцями проект зі створення нових робочих місць. Попросили бійців написати, де і як вони б хотіли працювати, аби розуміти в якому напрямку рухатися. Так легше підбирати роботу для кожного. Скажімо, водіїв може у комунальні підприємства працевлаштувати, інших на невеличкий заводик якийсь.

Про плани

Ми хочемо зайнятися патріотичним вихованням молоді. Плануємо залучати дітей зі старших класів. Можливо, організовуватимемо виїзди, з командами, смугами перешкод. І молоді це буде цікаво, і хлопцям теж. Хоча не варто забувати, що це діти, тут потрібен правильний підхід. Над цим ми поки працюємо. Також в рамках цього проекту співпрацюємо з військкоманатами, РДА, навчальними закладами. Думаю, до весни будемо готові.

Читайте також: Скидаючи чуже вбрання

Ідея народилася коли нас просили про допомогу: в одній зі шкіл хотіли скасувати військову та спортивну підготовку. Мовляв, діти хворі, їм важко. Ми приїхали на шкільне зібрання, намагалися пояснити, що спорт має в принципі розвиватися. А тим паче, коли війна на Сході. Почали шукати можливості вирішення проблеми, вийшли на найвищих чиновників і процес пішов.

А так наших хлопців часто запрошують на уроки мужності. Минулої зими ледь не щотижня ходили. Зрозуміло, що малечі це не зовсім цікаво й потрібно. А от старшокласникам саме час розповідати про війну. Аби вони знали, що це таке і поспілкувалися з бійцями, які через це проходили.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено