Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 лютого, 2016   ▪   Яна Вікторова   ▪   Версія для друку

У гості додому

Настрій нагадує чорнильну пляму: межі розмиті й губляться. Учора бачилася з подругою. Вона приїхала з Краснодара провідати всіх нас, свою квартиру й місто. Везла всім замовлення: ліки й каву. І категорично відмовлялася від грошей за них.
Матеріал друкованого видання
№ 6 (430)
від 11 лютого
У гості додому

Каже, стрес від побаченого тривав тільки перші два дні — потім звикаєш. Шокувала квартира, у якій ніхто не живе від літа 2014-го: шар пилюки на всьому, брудні штори й заіржавілі крани. Воду цідила по краплині, чи то в їхньому помешканні так, чи то так подають. До сліз зворушили розгорнута книжка на тумбочці (читала перед від’їздом) і тюбик із засохлим лаком для нігтів під настільною лампою. Місто вразило супермаркетами. Думала, у торговому центрі відкрили зручну крамничку «Экспресс» відразу біля входу, а виявилося, що то залишки колись величезного магазину, який займав до війни весь цокольний поверх.

А ще в одному супермаркеті заблукала. Охоронець водночас зважував лимони й говорив у рацію, приймальниця сумок (уже зовсім не приймальниця) фасувала яйця в камери схову, а моя подруга стояла поруч в очікуванні, доки візьмуть її сумку, як раніше, або принаймні звернуть на неї увагу. Довго не могла второпати, що входом став вихід, а звичного старого входу давно немає, бо зменшено територію магазину. А потім заблукала в тьмяному світлі між затягнутих плівкою стелажів та пари робочих кас — раніше їх було одинадцять. Моя подруга почувалася вкрай незручно, тикаючись між цих двох сосон у сутінках і боячись образити персонал. Ми ж бо звикли, знаємо, що так тепер повсюди. Питаю, чи була в торговому центрі «Россия» (у самому центрі Луганська). Ніяковіє: «Досить із мене вражень». Вагається, тут дім, друзі...

Читайте також: «Русская осєнь» Донбасу

Рвалася сюди, до нас, щоб доторкнутися до спогадів і міста дитинства. Казала чоловікові: «Їду по речі». А відчинила шафу — і речі не потрібні, навчилася вже обходитися багато без чого, а щось уже купили за ці півтора року. Нічого брати. Та й ми, її спогади, якісь утрачені й безглузді. Спішила сюди по тепло, а ми чекаємо, щоб нас обігріли й пожаліли, бодай просто поглядом. Чванимось як можемо, мовляв, усе не так уже й погано, звикли. Вона каже, що майже ніхто з нас і не скаржиться. І майже всі повально запитують: «Я тобі не завдав прикрощів?». Ніби ми прохачі, які бояться мати жалюгідний вигляд. Вона втішає: «Ціни в Краснодарі й Луганську однакові. Зарплати тільки різні. Як ви живете на них? Невже вистачає однієї, щоб вижити? Хоча ось піца в кафе у вас дешевша». Сказала й зніяковіла. Розуміє, що ми там не буваємо. І це для нас зовсім не показник, ніби тут усе нормально.

Учора трапився казус. Ми пили вино під низьким абажуром нашої затишної кухні, і раптом я спохопилася: «Сьома вечора, це ж ніч і темрява!». І практично силою виштовхала свою гостю на таксі, боячись, що вона не поїде пізніше, що таксі вже не ходитимуть. «Я ж не нарікаю, правда, не нарікаю?» — перепитала я в неї разів сто. Чоловік моєї подруги залізничник. «До Луганська не ходять потяги, навіть трамваїв уже немає, ким він тут влаштується, якщо повернемося?» — каже вона. Тому — Росія, статус біженця, котрий можуть будь-якої миті скасувати, робота без оформлення, знята трикімнатна квартира на три сім’ї, в одній із яких новонароджений... А третя сім’я — таксист, який їсть уночі все, що знайде в холодильнику: і своє, і чуже... З обновок — комод, бо не було куди складати речі. Комод і кицька за майже два роки в чужому місті чужої країни. І дім тут, який уже ніби й не дім, а спогади як старі фото на вигорілих сторінках альбому. І ми, друзі, — загублені закладки в цьому альбомі спогадів. Ох як не скоро їй знову захочеться побачити місто свого дитинства.

Читайте також: Віртуальна залізна завіса

Зовсім увечері зателефонувала колишня колега. Вона працює «по той бік річки», у виші, що виїхав на український бік. Просила вибачення, що пізно: забула про різницю в часі. Звичайне робоче спілкування: «Як у вас платять, скільки ставок, які зміни?». Здивував кінець розмови: «Ну нічого, скоро ми знову будемо разом, про це всі говорять. І вже несила чекати, коли це станеться. Але скоро, зовсім скоро». Життя тут — не позаздриш: дорого, хистко, непевно. Складне життя там. Ніхто з приятелів, що переселилися, не хапає зірок із неба. Орендують житло, обзаводяться речами, новими знайомими й переймаються питанням, де ж тепер домівка: там чи тут? Додому сюди їздять за необхідністю: побачити батьків, нерухомість, сплатити комунальні. Набрид цей кочовий побут. Хоча до всього звикаєш — і вже в цьому вбачаєш переваги: дістався швидше, ніж минулого разу, кордони пройшов легше. До війни ми нарікали: грошей не вистачає, хотілося більших. А нині що й казати… Щасливі були часи, коли ми один раз щороку стабільно на море їздили, вважаючи, що заробітки наші якісь замалі. Скаржилися, що транспорт підводить — запізнюємося на роботу, були ще чимось
незадоволені…


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про утиски кримських татар, скандальне призначення Луценка, новий план роботи уряду та вірогідність примирення із Росією
    23 травня, Віталій Рибак
  • Добре знайома українському споживачеві модель Toyota змінила імідж
    23 травня, Олександр Пархоменко
  • Алоїз Принц — один із найавторитетніших біографів нашого часу. Автор життєписів Германа Гессе, Франца Кафки, Ісуса Христа, Терези Авільської відвідав цьогорічний «Книжковий Арсенал», на якому презентував переклад книжки «Ханна Арендт або Любов до світу» («Темпора»). Напередодні дебюту Принца в Києві Тиждень поговорив із ним про «Книжковий Арсенал», видавничу справу в Німеччині та імідж України в очах німецьких інтелектуалів.
    23 травня, Богдана Романцова
  • Листи ненависті, погрози вбити, образливі коментарі під статтями, залякування в соц­мережах. Через будь-який матеріал з України чи про неї, незалежно від теми. Підозри, радикальні погляди, що ґрунтуються переважно на російській пропаганді, часто дуже химерні уявлення про цю війну. Ось один вимір реакції на мої репортажі зі Східної України, навіть попри те що я писала про обидві сторони, нама­­гаючись подавати інформацію якомога об’єк­­тивніше. Другий вимір — величезна підтримка. Читачі, які дякують за об’єктивні репортажі, історії від очевидців на фронті. Схвалення, корисна інформація, допомога в пошуку фактів.
    22 травня, Ніна Лейнонен
  • Те, що відбувалось у Донецьку 9-го, либонь, можна було б узяти в одні великі лапки, як ми звикли це робити, пишучи про «ДНР». На парад я свідомо не пішов, наївно вирішивши, що найгірше пропущу.
    22 травня, Станіслав Васін
  • Нові загрози змушують НАТО і ЄС до співпраці
    22 травня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено