Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 лютого, 2016   ▪   Роман Малко   ▪   Херсон   ▪   Версія для друку

Причорноморський форпост

Херсонщина не вписується в «русскій мір», бо на всю цю ахінею має свій особливий погляд — український
Матеріал друкованого видання
№ 5 (429)
від 4 лютого
Причорноморський форпост

Це доволі цікавий регіон, жителі якого, як і багатьох інших клаптиків України, свято переконані, що їхній край майже стовідсотково нагадує Україну в мініатюрі, має свій про­український Захід, проросійський Схід, умовний Донбас і навіть Дніпро, що ділить усю цю модель на дві частини. Поява барвистої України в мініатюрі в причорноморських степах пов’язана з різними хвилями заселення регіону, але особливо на неї вплинули дві останні. Після Голодомору на місце вимерлих українців сюди завезли багато етнічних росіян, а після Другої світової війни переселили чимало депортованих «пособників» УПА. Привозили цілими селами й селили переважно на правобережжі Дніпра. Як результат — мешканці більшості сіл Бериславського та Білозерського районів завжди були проукраїнськи налаштовані. Не варто забувати, що історично це козацька територія, де поселення виникли на місцях запорозьких зимівників задовго до того, як з’явився сам Херсон.

Різниця між мешканцями правобережжя та лівобережжя Херсонщини суттєва, кажуть місцеві краєзнавці, і ґрунтується вона ще й на усталеному способі життя, що виник на основі як історичних, так і географічних особливостей. На лівобережжі, особливо в степових селах, які багато в чому залежні від централізованої підтримки держави, де часто немає роботи, господарство тримається на штучному підведенні води, часто все вирішує такий собі сільський барон, що майже завжди перебуває на боці влади. Фактично тут витворилася особлива модерна форма кріпацтва. Натомість там, де якимось чином збереглися козацькі традиції, та ще й просякнуті бандерівським духом, мешканцям зазвичай притаманні виразні самостійницькі риси, які, щоправда, проявляються також починаючи зі способу життя. Куркульська самостійницька вдача тут культивувалася споконвіку.

Читайте також: Повернення степу

Утім, варто зауважити, що описаний вище поділ нечіткий, доволі умовний. Всюди є вкраплення, що зовсім не відповідають загальним характеристикам. Та сама Нова Каховка, яка будувалася в 1950-ті як «соціалістичне місто», була заселена робітниками з усього Союзу. Там ще й нині доживає віку чимало військових пенсіонерів, а тому не дивно, що електоральні вподобання цього шматка Херсонщини мало вписуються і в першу, і в другу модель. Генічеський район, який донедавна вважався геть проросійським, теж не зовсім такий. Тут мешкає чимала кримськотатарська громада, і цілком логічно, що саме сюди передусім спрямовують свої погляди втікачі з окупованого Криму.

Після здобуття Україною незалежності Херсонщина доволі довго була повністю червоним регіоном, базовим для комуністів, соціалістів і братньої їм селянської партії. Найяскравіше це проявилося під час президентських виборів 1999 року, коли мечі схрестили тодішній президент Леонід Кучма й лідер КПУ Петро Симоненко. Херсонщина підтримала останнього, але загалом переміг Кучма, і відтоді регіон має певною мірою завдячувати Леонідові Даниловичу за декомунізацію. В області відбулися серйозні кадрові чистки. Після закінчення цієї «кадрової чехарди», як охрестив її сам Кучма, Херсонщина вибула з червоного поясу.  

У 2014-му поступове кількісне збільшення свідомих громадян вилилося в якісне, Херсонщину накрила патріотична хвиля, а політично активні групи помінялися місцями

Утім, стверджувати, що на Херсонщині перестала відтоді існувати будь-яка опозиційність владі, хибно. Доволі сильну підтримку якийсь час і далі мали в регіоні соціалісти. Зокрема, Станіслав Ніколаєнко, один із соратників лідера Олександра Мороза. Усе закінчилося лише тоді, коли Мороз у 2006 році пішов на змову з регіоналами. Електорат почувався зрадженим і перестав за них голосувати. Схожа історія згодом трапиться на Херсонщині й із «Батьківщиною», що в якийсь момент не виправдає вражаючої підтримки своїх прихильників і буде змушена поступитися радикальнішим національно орієнтованим партіям. Утім, це буде дещо згодом, уже після Революції гідності.
Окремо слід згадати про присутність у регіоні проукраїнських партій. Із часу проголошення Україною незалежності вони існували тут постійно, щоправда, ніколи не мали масової підтримки, а тому не становили для провладних сил особливої проблеми. На Херсонщині, кажуть експерти, влада ніколи не боролася з патріотичною опозицією, яка тут зав­жди займала чітко визначену нішу, збираючи свої 20–30%. Дехто навіть схильний вбачати в цій колізії наявність певного неформального пакту про ненапад: уся власність та влада в руках провладних сил, а культурна нива за українцями. Але інакше, можливо, і не могло бути. Адже, як не крути, Херсонщина чи не найукраїнськіший із регіонів півдня країни, де українці на 2001 рік становили аж 82%. Доволі активна й, що важливо, постійна культурницька робота українських патріотів із часом дала несподіваний результат. У 2014-му поступове кількісне збільшення свідомих громадян вилилося в якісне й Херсонщину, яку невігласи приписували до «русского міра», накрила патріотична хвиля, а політично активні групи помінялися місцями.  

На початку 2000-х років згідно з результатами опитування, проведеного в Херсоні, більшість громадян хотіли бачити президентом саме Путіна, бо власний їх чомусь не влаштовував. Проте, коли Путін напав на Україну, зокрема й на Херсонщину, невеличка частина якої певний час перебувала в окупації, ці марення були поховані назавжди.

Читайте також: Олександр Сєнкевич: «Немає любові до Росії. Є проблеми з економікою»

Загалом електорат Херсонської області й сьогодні лишається незмінним. Проросійськи налаштованих тут усе ще 25%, проукраїнськи — 30%, решта — це так звана пасивна більшість. Унаслідок шоку й під загрозою війни вона миттєво визначилася зі своїми вподобаннями, і ті патріотичні українські політичні партії, що раніше завжди вдовольнялися другим місцем, раптом вийшли на перше. Це був найбільший здобуток 2014 року, який проявився на виборах президента, потім до ВР, а далі закріпився на місцевих. Звісно, проросійські виборці нікуди не поділися. Вони або не прийшли на вибори, або голосували за ОБ, «Наш край», «Відродження» чи Партію місцевого самоврядування. Утім, хай там як, але вперше за багато років була зламана регіональна електоральна традиція. У Херсоні на зміну багаторічному меру Володимирові Сальдо, якого нерідко звинувачували в корупції, але який, утім, кажуть, був не найгіршим управлінцем, прийшов Володимир Миколаєнко, якого підтримав місцевий Майдан. Сталися зміни й на рівні області. Нині головою облради є такий собі Андрій Путілов, що багато років намагався стати міським головою Херсона, але врешті в 2012 році як кандидат від об’єднаної опозиції потрапив у нардепи, звідти спочатку сів у крісло очільника ОДА, а тепер змінив його на надійніше.

Регіональна еліта очікувано подрейфувала до БПП, а патріотично налаштований електорат, що раніше голосував переважно за «Батьківщину», цього разу хитнувся в бік радикальних політсил. По-перше, у «Батьківщині» стався розкол. Одного з аксакалів місцевого осередку, нинішнього мера Херсона Володимира Миколаєнка, який мав чималу підтримку в місті, намагалися витіснити з партії. По-друге, туди прийшли нові люди, які раніше не були з нею пов’язані. Наприклад, маловідомий бізнесмен Владислав Мангер, що нібито був помічником-консультантом екс-регіонала, а нині сепаратиста Олексія Журавка, став другим номером у партії, а коли відверто, то її головним фінансистом. І хоча таку ротацію благословила сама Юлія Тимошенко, це не сподобалося багатьом виборцям. Провал «Батьківщини» в Херсоні — показник рівня політичної відповідальності. Святе місце пустим не буває, а тому його успішно посіли «Свобода», РПЛ та УКРОП. Утім, це не вирішило проблеми. Такий вірус, як міжвидова боротьба, на Херсонщині також присутній. І хоча де-факто до влади як у місті, так і в області прийшло кілька сильних груп, між ними відразу почалася дуже помітна конкуренція.

Вперше це прояснилося восени 2004 року, коли представники БПП Співаковський і «Батьківщини» Одарченко вирішили позмагатися на парламентських виборах. Співаковський — представник еліти, яка швидко перейшла на бік влади, але його підтримали активні учасники Майдану. За Одарченком також стояли майданівці. Це був перший розкол, підігрітий чималим протистоянням, яке продемонструвало брак єдності. Далі все пішло по накатаній.

Читайте також: Володимир Миколаєнко: «Не можна через забаганки лідерів заважати працювати політичним силам на місцях»

Сьогодні на рівні області й міста є дві різні спроби налагодити конструктивну роботу влади. Голова облради Андрій Путілов вирішив поставити на стабілізацію, намагаючись домовитися чи не з усіма ключовими гравцями, і це йому поки що вдалося. Він спирається на БПП, РПЛ, «Наш край» і навіть ОБ. Представники всіх цих політсил обійняли керівні посади. І хоча рівновага все ще дуже хитка, вона принаймні помітніша, ніж на місцевому рівні: очільникові Херсона Миколаєнку так і не вдалося знайти союзників. Це, безумовно, заважає розвиватися місту. І містяни вже починають нарікати, що мерові бракує жорсткості та ініціативності. Водночас чи не головна проблема Херсона, на яку також найчастіше звертають увагу, — це незмінність старого управлінського апарату. Нова влада прийшла, дуже омолодився склад рад, у Херсоні аж на 70%, але старі управлінці залишилися. Зміна кадрів не відбулася. А вона конче потрібна. Безумовно, є серйозний брак людей, особливо кваліфікованих. Але експерти все ж переконані, що патріотично активна молодь, хоч і не кваліфікована й не має управлінських навичок, усе ж могла б змінити старих корупційних професіоналів. І така заміна з часом дала б кращі плоди.  

Нині Херсонщина переживає непрості часи. Волею долі їй довелося стати прикордонним регіоном і прийняти чимало нових викликів, на які доводиться реагувати. Але, попри всі проблеми, ситуація тут все ж вселяє оптимізм. Пройшла хвиля декомунізації, десятки бовванів комуністичних ідолів назавжди зникли з мапи цього краю, а настрої населення не лише хитнулися в бік патріотизму, а й серйозно переформатувалися, і хочеться вірити, що назавжди. Херсонщина більше ніколи не буде ані червоним поясом, ані потенційною
цеглиною «русского міра».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
  • Наскільки дієва м’яка сила Росії в Естонії
    1 грудня, Ерккі Баховскі
  • Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.
    1 грудня, Катерина Новікова
  • Якими є амбіції та можливості новоствореної партії Рабіновича — Мураєва
    1 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено