Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 лютого, 2016   ▪   Роман Герасименко   ▪   Версія для друку

Обіцянки й реальність

Коли «зелені чоловічки» захопили українські частини в Криму, вони одразу ж ініціювали зібрання з особовим складом, на яких агітували йти служити до ЗС РФ. Я був присутній на такому зібранні в актовій залі штабу ВМС України в Севастополі. Перед нами виступав полковник-кадровик із Москви. Він запропонував усім підписати контракт із ЗС РФ на один рік.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (429)
від 4 лютого
Обіцянки й реальність

 Обіцяв, що всі, хто має кримську прописку, та всі, хто служив у ЗСУ на території Криму, набудуть російське громадянство, що цілий рік військові служитимуть у тих самих частинах і на тих самих посадах, а через рік можлива «ротація».

Так росіяни називають переведення на нове місце служби за рішенням командування.

Йому ставили логічні запитання, просили пояснити, якими російськими законами регулюється перехід українських військових до російської армії. Цього полковник пояснити не міг, але окремо наголошував, що російську присягу складати не доведеться… Я слухав його і був вражений, наскільки багато людей хотіли йому вірити. У російській армії немає військових фінансистів, юристів, психологів, навіть лікарі майже всі цивільні. Та й державних службовців у їхніх частинах також немає. Що цікаво, більша частина аудиторії знала цей факт, але він усе одно не спонукав вийти в Україну — таким великим було їхнє бажання отримувати російську зарплату й жити в себе вдома. До росіян перейшли й ті військовослужбовці, які навіть не знали російської мови. Це неймовірно, але це так: ті, хто не розмовляв російською, пішли служити до росіян, у той час як багато корінних кримчан вийшло в Україну. Це були ідейні люди. У той час ставлення до Майдану визначало ставлення до України: першими до росіян пішли ті, хто кричав, що Майдан треба було давити танками.

Час показав, що майже все, що казав той полковник-кадровик, виявилося брехнею. Дуже мало хто з українців лишився служити в тих самих частинах, на тому самому місці й на тій самій посаді: усіх порозкидали по Криму протягом першого ж року. Дуже багато хто поїхав служити на Північ, Далекий Схід та Кавказ. Виїхали за межі Криму ті, хто бажав піти на вищу чи принаймні рівнозначну посаду, ніж вони були в ЗСУ. Більшість тих, хто лишився служити в Криму, обійняли нижчі посади, ніж мали за часів України:

командир відділення став рядовим, головний сержант взводу — командиром танка, командир роти — командиром взводу.  

Читайте також: «Не наш цирк, не наші мавпи»

У російські армії кар’єру робити складніше. Особливо «інтегрованим» — саме так називають на ЧФ РФ колишніх українських військовослужбовців. Я був вражений, коли побачив колишнього лейтенанта ВМСУ в російській формі з лейтенантськими погонами. Він служив щонайменше два роки на Чорноморському флоті й все ще був лейтенантом. Виявляється, у росіян не дають старшого лейтенанта через рік після початку служби у військах. До речі, майже всі однокурсники цього лейтенанта, що служать у ЗСУ, отримали чергові військові звання достроково.

Із зарплатою також усе вийшло не так, як хотілося й гадалося. Від самого початку на ЧФ РФ її зменшили щонайменше на третину: зняли надбавку за службу за кордоном. Якщо раніше російський матрос у Криму отримував 8 тис. грн, то тепер його зарплата стала 17 тис. руб. Додайте до цього підняття цін у кілька разів — і вийде, що російським військовим в українському Криму жилося значно ситніше.  

До кінця літа 2014-го в Криму працював український мобільний зв’язок. Я телефонував своїм колишнім товаришам, питав, на що вони розраховують, як збираються їздити до батьків в Україну. На той момент усі вони перебували в ейфорії. Вірили, що приблизно за рік усе «устаканиться» й вони зможуть їздити в Україну без проблем. Напевно, думали, що вся наша територія увійде до складу РФ, не знаю, але українські паспорти в них забрали відразу після підписання контрактів і вклали їх в особові справи.

Читайте також: Страшне слово «геноцид»

Усі військовослужбовці повинні були відповідно до директиви Генерального штабу ЗСУ вийти на материк до 15 травня 2014 року. Потім давався тримісячний термін, протягом якого всі охочі могли звільнитися за скороченням штату. Особливо хитрі кримчани до виходу на материк устигли оформити собі російські паспорти, потім звільнитися в Україні, повернутися до Криму й продовжити службу в російській армії. У такому разі вони були повністю чисті перед українським законом. Це неймовірно, але всі «кримські зрадники» не є зрадниками відповідно до українських законів. Їм інкримінують ВИКЛЮЧНО дезертирство. Нісенітниця. Це все одно якби хтось із наших теперішніх мобілізованих утік з метою ухилитися від служби, і він був би дезертиром. Але ж ті, хто служить в армії агресора, не дезертири! Понад те, кримінальну справу за статтею «Дезертирство» порушено було аж у середині листопада 2014 року.

Зараз мої колишні колеги по ВМС України служать у всіх кутках неосяжної Росії. Хтось воював за «ДНР», хтось тепер у Сирії в складі 810-ї ДШБ морської піхоти ЧФ РФ. Дехто звільнився після річного контракту й просто працює в Криму. Вони не можуть повернутися в Україну, але й переїжджати до материкової Росії не бажають. Це потенційно наші люди. Вони так мені й кажуть: «Як тільки підете на штурм Перекопу, ми вдаримо по росіянах із тилу. Ми за Україну».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено