Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 січня, 2016   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

«Русская осєнь» Донбасу

Часто запитують, на що схожий сучасний Донецьк. При цьому, звісно ж, мають на увазі не так зовнішній вигляд міста, як сутність тих осіб, котрі його населяють. Ось уже півтора року «республіканська» частина Донбасу до болю нагадує стару кінострічку «Республіка ШКІД», зняту «Ленфильмом».
Матеріал друкованого видання
№ 4 (428)
від 28 січня, 2016
«Русская осєнь» Донбасу

 Відтоді як незабутній радянський шедевр про зібраних в одну «державу» злодюжок-безхатченків було випущено на екрани, мусило минути 40 із гаком років, щоб російсько-імперська логіка дійшла нарешті до чудової ідеї: відтворити ШКІД на просторах степового Донбасу. Справді, розрізнені купки донецьких маргіналів, котрі, як з’яcувалося, і гадки не мали про власний будинок і грабували попервах навіть своїх (за що й потерпіли згідно з указом від 22 червня 1941 року, який з особливою ретельністю приводив до виконання Стрєлков), не можуть не наштовхнути на аналогію із
творінням радянських часів.

Однак відступімо ненадовго від фабули всім знаних подій і припустімо, що ви ніколи не бували на просторах Донеччини й що історія українського парламентаризму з його малиновими піджаками, які пройшли всі кола демократичного пекла, вам теж не відома. Принагідно зауважимо, що ці піджаки так і не скинуті: їхню барву не виїли ані час, ані кров Революції гідності. Утім, така ремарка радше для зовсім недосвідченого глядача. Для решти це не таємниця й так. І ось волею випадку ви потрапляєте в «республіканський» Донецьк кінця 2015-го, припустімо, із самої Москви.
Опинившись на головній міській площі (звичайно ж, Лєніна), згідно з усіма інформаційними канонами останніх півтора року, ви очікуєте побачити Росію, що гримить славою, подолавши фашизм. Та зненацька від окраїни міста до вас долинає стукіт із колись блискучого аеропорту, який «ґоспода ополченці» дорізають на ще не «віджатий» метал; пустку вулиць розбавляють болотяним кольором, блукаючи ними, тіла в камуфляжі, а «цивільні» мають такий самий зеленуватий відтінок із відблиском російських ідей. Розмовляють із вами зовсім не російською, раз по раз шокаючи й усіляко спотворюючи слово «звонят», а кількість георгіївських стрічок на квадратний метр лобового скла зашкалює навіть як на мірки найзатятіших прихильників «російської ідеї».

Читайте також: Віртуальна залізна завіса

До речі, про неї — про ідею. Окрім постулату «Москва — третій Рим», який узагалі-то не вельми тут і прижився, на Донбасі ви можете споглядати ще один притаманний російській душі орієнтир — «звалити»: місто втратило у вазі, немов онкохворий. Воно досі вишиковує кілометро­ві черги з охочих пробитися крізь пости на «велику землю».

Інтелігенція із властивими їй зітханнями за втраченою батьківщиною чкурнула першою. Затим підтягнувся великий і середній бізнес, не знайшовши спільних основ із людьми в балаклавах та з «калашем» на плечі. Про тих, хто втікав від ракет, які стирчали на городі, й казати зайве. Місто зустрічає вас привітними жовтозубими посмішками двірників, торгівців м’ясом, «ополченців», що спились, і взагалі тих, хто інтуїтивно прихильний до когнітивного підняття сходинками «русской вєсни». Власне, портрети Путіна, Сталіна й Лєніна ці люди змінили на тесаки та мітли, очікувано здобувши блага, яких вимагали понад рік тому, й зробившись цитаделлю імперських амбіцій на відмілині «русского міра».

Простіше кажучи, картина осені, яка поволі переходить у глибоку зиму… Із російського — лише мазохізм. Розмова з повним ротом крові й вибитих зубів, котра від Масляної стала офіційним заходом для кожного росіянина замість круглого столу зі склянкою «Пер’є», — це те, чим живе сучасний Донбас під гордим майорінням «республіканських» прапорів. Зібрані докупи колишні зеки, шахтарі, алкоголіки, слюсарі впереміш із «російськими добровольцями» й «казачьімі» старшинами раз по раз створюють нові органи влади, випускають газети, бавляться в «головних по кухні», з особливим завзяттям нагадуючи нечисленним новачкам: «З нами правда, з нами Бог». У цьому, либонь, вони відстають від прогресивності думки справжніх «шкідівців», яким був не відомий буржуазний пережиток іконок у кишені, а в решті — чистої води симулякр. Початковий голод і безмежне нахабство творців «народних земель» зробили абсолютно неістотним питання, хто, від кого й кого захищає, як і той факт, що «віджаті» вчорашніми гопниками іномарки ніяк не вписуються у проповіді «ґосподіна» Владіміра Ґундяєва та інших апологетів «російських ідей».

Читайте також: Новорічна ностальгія

Утім, це вже дрібниці. ШКІД аж ніяк не форма думки, що обросла державним тілом. Навпаки, красти у своїх, коли вкрадено все в чужих, — це нормальна поведінка для оточених умовним законом довжини армійських ножів. Останнім часом у «шкідівців» із цією справою геть погано: то «прокурора» замочать, то біля будівлі «МВС» бомбу підірвуть, то «смотрящій» кудись зникне. «Ну і що? — скажуть вам знов у Донецьку. — Зате консервний завод відкрили, випуск тушонки налагодили, зо два будинки в Дебальцевому відновили, та й узагалі життя потихеньку поліпшується, якщо директор базару он багно в окопах місить. Народна, істинно народна влада: дрімуча, безпросвітна, з батогом, без усіляких там буржуазних пряників, яку завжди й любили в Росії, а тепер полюб­лять і тут, на Донбасі. Інтеграція цих земель в Україну давно вже не так військове, як глибоко ментальне питання.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено