Суспільство

  ▪   Лесь Терен

«Не наш цирк, не наші мавпи»

Дедалі частіше помічаю, що писати про кримські новини вже якось нецікаво. Бо вони перестали бути, власне, новинами. Нові реалії життя, що колись дивували, жахали, обурювали, перетворилися з гостросюжетного трилера на буденну рутину. Промайнуло майже два роки недобровільного життя під іншою державою. За два роки людина в силу самих законів психіки призвичаїться багато до чого.
Матеріал друкованого видання
№ 4 (428)
від 28 січня, 2016

Після приголомшливих змін настав період застою. Вже навіть можу приблизно вгадати, які новини принесе наступний тиждень: що та з приводу чого скаже Аксьонов, який саме «новостной позітів» згодовуватимуть своїй аудиторії російські ЗМІ в Криму, які аспекти кримського життя, знайомого їм лише по картинках, висміюватимуть українські медіа. Усе це вже так знайомо, що набридло й стежити.

Найяскравіші та найгучніші новини з кримської тематики вже котрий місяць генерують не похмурі «Совмін» чи «Госсовєт», а так звана блокада Криму та її ексцентричні лідери, тож увага мимоволі залишається прикутою насамперед до заперекопських степів.
Ось і тепер на тлі буденних подій у Криму Чонгар вкотре вибухає справжньою інформаційною бомбою. Заїжджий гість із Чечні Адам Осмаєв попередив Україну, що Путін направив у Крим чеченський кадировський спецназ з особливим завданням: обвішавшись символікою «Ісламської держави», влаштувати терористичні атаки в людних місцях кримської столиці, щоб таким чином дати Росії привід почати наступ із Криму на Україну.

Логіка не зовсім зрозуміла, адже якщо оті чеченці підриватимуть Сімферополь під маскою Халіфату, то чому за це мусить розплачуватися Україна, а не, припустімо, Сирія? Чи Україна завдяки Іслямовим та Осмаєвим уже й справді без нашого відома перетворилася на філіал «ІДІЛ»? Може, ми чогось не знаємо? Питання гідне того, аби наші відповідні органи щонайменше поставили його собі та ретельно дослідили.

У принциповій здатності російського режиму прямувати до власної мети ціною будь-якого звірства, зокрема нищення «російськомовних співвітчизників», сумнівів немає (Донбас є яскравим прикладом цього).  

Читайте також: Страшне слово «геноцид»

Симпатії Іслямова до фундаменталістських течій ісламу не становили ні для кого таємниці ще в Криму, але були його особистою справою та не набували непристойних форм. Тепер, оточений молодиками специфічної бородатої зовнішності, ніби з репортажів про сирійські фронти, Іслямов робить провокаційні заяви, котрі відверто суперечать стратегії України щодо Криму.

Нав’язавши на шию арафатку, «великий координатор» урочисто обіцяє «звільнити Крим», оголошує «призов» кримськотатарської молоді з півострова до свого «батальйону» та, що найбільш промовисто, присягає «загинути як шахіди». (Господь досі милував Україну від «шахідів», але, здається, настав їй час відсьорбнути повною мірою ще й із цієї чаші…)

Намагаючись якось легалізувати власні прагнення, Іслямов каже, що його «ісламський батальйон» стане частиною Нацгвардії. Але Національна гвардія поспішила відхреститися від таких планів, вустами своєї речниці назвавши їх «інсинуаціями однієї людини». Обурений спростуванням, «польовий командир» зверхньо відповів у тому дусі, що ці питання вирішувати не речницям. Іслямов не раз публічно заявляє, що не існує іншого шляху визволення Криму, крім силового, у чому з ним не погоджуються навіть найближчі соратники з «Правого сектору», котрі такої можливості за всього бажання не вбачають (як, до речі, й уся наша військово-експертна спільнота).

Що там коїться на Чонгарі? Теза про присутність в іслямовському оточенні симпатиків «ІДІЛ» уже кілька разів лунала в російській пропаганді. Що само по собі ще не означає його цілковитої недостовірності, адже й СБУ без усякої російської пропаганди та взагалі без зайвого шуму вже знаходить і затримує в Україні прибічників Халіфату. Зокрема, і посеред кримських «переселенців».

Читайте також: За ким дзвонять різдвяні дзвони?

Важко сказати, чим насправді є заява Осмаєва: чи викриттям справжніх планів Путіна, чи прикриттям майбутніх операцій самих «чонгарських шахідів», а чи просто рекламною маячнею. Очевидним є одне: бажання новоявлених джихадистів розворушити осине кубло Криму та сміливо викликати росіян на дуель, битися в якій, боронячи Херсон та шляхи на Київ, доведеться не їм, а десяткам тисяч мобілізованих українців.

Навіщо «чонгарським шахідам» це потрібно, є такою самою загадкою, як і те, чому найбільш палкими та войовничими «полководцями» в Україні на кримському напрямку є заїжджі російські громадяни з фундаменталістськими уподобаннями.

Страшно жити, коли з одного боку на тебе скалиться хиже мурло російського окупанта, з другого щось собі замислює доморощений «талібан», а Україна спить десь собі там, за степами, за лісами, і їй, за
великим рахунком, вже давно байдуже до тебе…