Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 січня, 2016   ▪   Яна Вікторова   ▪   Версія для друку

Віртуальна залізна завіса

Уже півтора року мене регулярно запитують: «Ну як ви там?». Зазвичай чую це від людей з інших місць. Закономірно відповідаю: «Нормально. Тут моя сім’я і дім». І це абсолютна правда. Подорожі, яких було багато до війни, з лишком компенсував інтернет, ставши вікном у світ. І так мені казав дуже багато хто, порівнюючи його з ковтком повітря, відчуттям свободи.
Матеріал друкованого видання
№ 3 (427)
від 21 січня, 2016
Віртуальна залізна завіса

Цим засобом зв’язку люди компенсували брак спілкування із друзями, що виїхали, мандрівок, можливості діставати й порівнювати різну інформацію... Виявляється, це було так багато... 8 січня 2016 року набув чинності наказ «Міністерства інформації та зв’язку ЛНР» від 30 грудня 2015-го про запобігання інформаційній дестабілізації в «республіці», внаслідок чого заблокували 113 українських сайтів. У їх списку опинилися ТСН, «Канал 24», «Тиждень», «Сегодня», «Українська правда», «Обозреватель», «Новое время», «Остров», «Радіо Свобода» та інші веб-ресурси.
Чи помітили це жителі «держави»? Так, причому відразу. Тепер нам залишається діставати інформацію тільки зі зручних для «республіканської» влади каналів. У нас були зв’язані руки й ноги, а тепер нам наділи шори. Ми не можемо виїжджати, бо для цього потрібні гроші, але могли читати, намагатися розібратись, порівнювати. Могли до 8 січня. Тепер опустилася залізна завіса. Мабуть, ці 113 заборонених українських сайтів писали те, що було не до смаку уряду «ЛНР», висвітлюючи події не настільки ейфорійно й захоплено, наскільки це зазвичай роблять у місцевих новинах. У нас же все як? Тільки в найвищому ступені: про досягнення «влади» та «міністерств» і принизливо про решту, крім Росії. Про Україну, то й узагалі як про небезпечно-заражений об’єкт.

Читайте також: Новорічна ностальгія

Із появою безперебійної електрики восени 2015‑го виявилося, що в «республіці» більше немає українських телеканалів. Замість тих, що були звичні, з’явилися 15 російських та один «місцевий» — «Луганск 24». Промосковськи настроєні жителі тішилися: тепер тільки «правдива» інформація, тільки російська мова! Ті, хто мислив, порівнював і бачив недоліки нової «влади», відмовилися від телебачення, замінивши його інтернетом. Але й це виявилося до певного часу. Кажуть, у Північній Кореї практично немає доступу до інтернету. Певно, ми теж нині трохи в КНДР. Можемо від ранку й до вечора дивитися російські телефільми про війну, про «героїв нашого часу» і вбирати в себе принизливе ставлення «старшого брата» до України, яка крізь призму російських новин здається мізерно маленькою та вбогою. І, коли бачиш таке тисячу разів, мимоволі починаєш вірити, що це правда. Усі, кому досяжні тільки місцеві засоби мовлення, позбавлені розмаїття вибору й сприймають усе, що діється, тільки через трансляцію російських ЗМІ, які заколисують нас фільмами про героїчне минуле, масові убивства й кримінальні структури нового часу. Україна в їхньому баченні постає крихітною і жалюгідною... Аж не віриться, що йдеться про велику країну, та й просто про країну, настільки зверхньо трактують російські ЗМІ все, що її стосується.

Очільник «народної міліції ЛНР» Віталій Кисельов пояснив становище в царині медіа «спробами інформаційної дестабілізації», очевидно, маючи на увазі, що їх чинить Київ... Кумедно, але порнографічні сайти, на думку «уряду республіки», шкідливими не є і блокуванню не підлягають. Отака-от мораль.

Читайте також: Кілька казок про країну «ДНР»

В останніх числах жовтня 2015 року я проводила семінар для працівників бюджетної сфери. Жінки з маленькою зарплатою запитували в мене, як вийти із затяжного стресу, ділилися своїми «рецептами» щастя в ситуації без грошей та перспектив. Ми сміялись одна з одної, жартували над винахідливістю й зітхали через утрати. А наприкінці зустрічі я помітила книжки українською мовою, якими вони обмінювалися, — твори сучасних українських авторів. І, зауваживши, що ця література явно не в дусі «республіки», почула, що дуже багато хто не згоден із політикою русифікації та насадженням російської культури, яке проводить «влада». Знаєте, це зворушило до сліз.

Я мешкаю в приватному секторі. Із настанням сутінків життя на моїй вулиці завмирає. Порядні господарі причиняють якнайщільніше двері, завішують вікна й тільки наркомани поспішають у непроглядній пітьмі по дозу. Це неблагополучний район міста. Однак у мене був інтернет. Моє вікно у світ, мій спосіб мандрувати, бачити, мріяти... Десь було і зостається життя, у котрому люди, як і раніше, квапляться вечорами в гості й повертаються останнім автобусом з роботи. Є міста, у яких гуляють у присмерках і не існує комендантської години... Є міста без заборон на ЗМІ, зі свободою вибору. Десь, але не тут. Та ми живі, поки мріємо й думаємо. А цього нас не
позбавиш жодною забороною.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.