Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 січня, 2016   ▪   Лесь Терен   ▪   Версія для друку

Страшне слово «геноцид»

Кримський «парламент» днями прийняв урочисту заяву, у якій оголосив так звану «блокаду» геноцидом мешканців Криму та запропонував російському МЗС порушити питання про притягнення України до відповідальності за вчинення геноциду через канали Ради Безпеки ООН, ПАРЄ та СНД.
Матеріал друкованого видання
№ 3 (427)
від 21 січня
Страшне слово «геноцид»

 Звісно, ні до якого ООН Москва не звертатиметься (бо там тему Криму взагалі краще не порушувати), тому, певно, Кремль залишив ревний заклик кримських «парламентаріїв» без офіційної відповіді. Не прореагував на гучну заяву й офіційний Київ. Виступили лише кілька діячів, чию спільну думку можна висловити просто: все це бздура. У чому вони, безумовно, мали рацію.

Схильність обласної ради до закликів вселенського масштабу зрозуміла, адже набагато цікавіше займатися великою геополітикою, ніж набридлою соціалкою-комуналкою. Заяву колишніх колег по депутатському корпусу назвав маячнею навіть Леонід Грач, колишній спікер і головний комуніст Криму, котрий після безнадійного відсунення від владного корита часто-густо критикує кримський режим (щоправда, з позицій «вірного путінця»). Його зауваження про те, що гучні звернення місцевої влади до всього світу є насправді ознакою її небажання займатися своїми прямими прозаїчними обов’язками, можна було б визнати цілком слушним. (Можна було б навіть навести купу інших прикладів, причому не лише з Криму, а й з українського материка, зокрема гарячі «геополітичні» голосування в облрадах та навіть райрадах із питання, що перебуває в компетенції виключно ВРУ: визнання Росії агресором.) Але аплодувати Грачу ми не поспішатимемо, бо слідом за цим забутий усіма більшовик скаржиться, що слово «геноцид» стосовно останніх подій першим ужив саме він, а «Госсовєт» підступно вкрав його «копірайт».
Слово «геноцид» є дуже міцним. Із ним по­в’язані найжахливіші картини сучасності: масові поховання в Югославії, знелюднені селища Руанди, винищення «невірних» в Іраку та Сирії. А якщо трохи заглибитися в минуле, то посеред нас досі живуть люди, що, може, й не знають новомодного терміна, але пам’ятають саме явище: український Голодомор, єврейські розстріли, кримськотатарська депортація.

Читайте також: Заради чого все це було?

На жаль, цей термін став дуже модним, ним задля красного слівця зараз розкидаються направо й наліво. Страшне слово стрімко дешевшає та з кожною фальшивою тривогою втрачає своє грізне забарвлення. Минулої осені слідом за запізнілим, але цілком справедливим рішенням Верховної Ради про визнання геноцидом сталінської депортації кримських татар деякі народні депутати в Києві намагалися офіційно проголосити «етноцидом» і сучасне становище кримських татар у підросійському Криму.

Тимчасові перебої з енергопостачанням та краснодарські харчі на столі замість херсонських — це далеко не геноцид. А прагматичне й працьовите пристосування абсолютної більшості національної меншини до малоприємних, але цілком стерпних нових умов — це далеко не етноцид, навіть на тлі беззаконня щодо окремих осіб. Етноцидом (хоч би як хотілося випустити це слово в гніві!) не є навіть гестапівське полювання російських окупантів на все українське, адже багато тисяч біологічних екземплярів українського походження процвітають на «новій батьківщині» та вже навіть створили якесь лояльне до Путіна національне об’єднання під назвою «Українська національно-культурна автономія» (досі не відаю, що там за люди, і не хочу цього відати, бо боюся впізнати знайомі обличчя).

Читайте також: Прощавай, старий рік

Геноцид ми тут очікували в березні 2014-го, коли з російської юрби вилітали нетерплячі вигуки про швидку розправу з «бандерами і татарами», коли на воротах наших будинків вночі з’являлися якісь позначки крейдою, коли сусідка-росіянка спроста ділилася із сусідами-татарами, що їй уже давно подобається їхня хата, а тим часом на блокпостах перед камерами жонглювали кинджалами звіроподібні сербські четники, знані експерти в патранні людських тіл… Біси геноциду аж низали під хмарами, наша армія відходила, міліція переприсягала, і перспектива вціліти цілком залежала від милості Путіна. Карликовий монстр таки помилував нас: блокпости щезли, звіринець розійшовся по норах, але відтоді слова «геноцид» та «етноцид» для мене важать дещо більше, ніж для незнайомих із його страхом кримських росіян і для благонамірених київських депутатів.

І коли такими словами політичні картярі б’ють одне одного, мов козирями в підкидному дурні, затулити їм пельку хочеться дуже жорстоко. Бо ніхто ні від чого не застрахований на майбутнє, зокрема й на найближче. А сусіди, до речі, так і живуть поруч,
вітаючись зранку. Ніби нічого й не було.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено