Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 січня, 2016   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Бойова фантастика з Донбасу

Як війна перейшла зі сторінок книжок у реальність
Матеріал друкованого видання
№ 1 (425)
від 14 січня, 2016
Бойова фантастика з Донбасу

Війна, що вже майже два роки триває на Сході України, як відомо, вважається гібридною. І точиться вона не тільки в окопах, а й у віртуальному просторі. Роль інформаційних технологій нині важлива, як ніколи раніше. Хороший солдат має вміти не лише стріляти, а ще й красиво розповісти про бій: зняти відеоролик або написати пост у соцмережі. Найвідоміші командири не тільки полководці, а й популярні медіа-персони.

Слід відзначити й іншу унікальну особливість російсько-українського конфлікту. Його ідеологами фактично виступили письменники-фантасти. Війна на Сході була вигадана ними задовго до 2014-го. У численних книжках на цю тему, мода на які виникла в середині 2000-х, розроблялися й аналізувалися найрізноманітніші сценарії можливого протистояння. Про майбутню війну писали здебільшого письменники промосковської орієнтації, що сповідують шовіністичні, імперські погляди. Сюжети вони вигадували відповідні — повні детальних описів звірств і тортур. Українську сторону при цьому, всупереч усталеним штампам про «братерство слов’янських народів» та «вічну дружбу на всі часи», демонізували до крайнощів.

Російський письменник і літературний критик Дмітрій Биков у своїй статті «Війна письменників», яка вийшла в «Новой газете» в липні 2014 року, детально зупинився на цьому феномені. «Сьогоднішня війна багато в чому визначається піарівськими стратегіями. А кому, як не фантастам, конструювати переконливі й достовірні моделі реальності?» — писав він.

У статті Биков стверджує, що саме ці літератори відіграли одну з головних ролей у розпалюванні вій­ни, яку давно оспівували у своїх творіннях: «Війна на південному сході України розв’язана реконструкторами, публіцистами газети «Завтра» й фантастами: Стрєлков сам визнає, що приніс війну на цю землю. Окрім фантастів і пасіонарних публіцистів, розпалити маси виявилося нікому».

Читайте також: Облога Трої та інший новітній «епос» сепаратистів

Зрозуміло, це перебільшення. Державна телепро­паганда Кремля й місцеві політики розігрівали Донбас набагато ефективніше за якихось там писак. А без підтримки «воєнторгу» та «відпускників», як прийнято в сепаратистів називати російську зброю та солдатів РФ, затяжний мілітарний конфлікт був би просто неможливий. Проте слід визнати, що скелет, на який потім російське телебачення стало нарощувати м’ясо з брехні та маніпуляцій, був колись розроблений і представлений у художніх книжках. Їхня мистецька вартість традиційно була дуже низькою. Однак націоналістично настроєна російська публіка полюбила їх не за це. Таке чтиво створювало для неї реальність, у якій вона хотіла б існувати і яка відволікала її від сірих буднів та справжніх проблем на зразок брудного під’їзду чи розбитих доріг.

Важко сказати, чим була майже одночасна поява кількох книжок про війну Росії з Україною — спланованою кремлівськими технологами ідеологічною спецоперацією чи стихійним творчим поривом різних письменників. Однак правда полягає в тому, що 2009 року в РФ були опубліковані й надійшли в продаж одразу кілька книжок, що розповідали про крах «українського проекту» й неминучу війну між Росією та Заходом за територію України. При цьому як мінімум три з них були написані сучасними діячами «ЛНР» і «ДНР»: Сергієм Бунтовським, Глібом Бобровим та Федором Березіним. Навіть якщо це й було кремлівське держзамовлення, виконували його, поза сумнівом, люди ідейні, які щиро і з насолодою зображували знищення Української держави та «воцаріння червоних зірок над Майданом».

Утілені в реальність фантазії письменників, що мріяли влаштувати в Україні криваву бійню, виявилися не менш жахливими за їхні опуси

Утім, тиражі більшості цих опусів були невеликі. У пресі таке чтиво найчастіше згадувалося не через його літературні переваги, а в контексті скандального змісту.

Проте не всі фантасти обмежилися писанням текстів. Деякі стали працювати над тим, щоб утілити вигадані сценарії на практиці. Донеччанин Федір Березін, який раніше видав кілька книжок про російсько-українські війни, навесні 2014 року пішов у лави бойовиків і став заступником російського терориста Іґоря Стрєлкова на посаді «міністра оборони ДНР». Слави в битвах романіст не здобув, зате відзначився фантасмагоричними відеозверненнями, у яких розповідав про «озброєних негрів» у Донецьку та натовських найманців, що наступають на Слов’янськ. Досі лишається загадкою, чи були ці повідомлення черговим художнім вимислом письменника, що ввійшов у роль, чи Березін сам щиро вірив у те, що говорив.

Так чи так, а в середовищі колег по перу він перетворився на культового персонажа: це єдиний у світі фантаст, який реалізував свій вимисел у житті й навіть став однією з перших осіб у «державі» своїх мрій.

Читайте також: ОРДІЛО. Випробування 2016-м

Задовго до початку «русской вєсни» прославився й інший письменник, що експлуатував тему війни в Україні, — Гліб Бобров із Луганська. Його книжка «Епоха мертвонароджених» виявилася найуспішнішою серед творів такого ґатунку. Але на відміну від Березіна Бобров воювати не пішов, тож і високих посад у структурі «ЛНР» не обійняв. Зате вельми непогано влаштувався на інформаційному фронті. У Луганську письменник нині займається пропагандою і курирує один з «офіційних» ресурсів Плотницького — Луганський інформаційний центр.

Можна довго сперечатися, наскільки сильно вплинула така література на уми тих, хто взявся за зброю і став воювати проти ЗСУ. Очевидно, що більшість жителів Донбасу її просто не помітила й куди більше піддавалася навіюванням телевізора. Однак у середовищі, яке читає, а також поміж працівників пропаганди ефект від виходу «пророчих» фантастичних книжок у 2008–2009 роках усе-таки був відчутний. Вони переконали тисячі осіб у неминучості майбутнього конфлікту й поклали відповідальність за майбутню війну на країни Заходу та українських націоналістів.

У всіх російських опусах на тему української війни головним агресором було призначене НАТО. Само собою, коли війна в Україні все ж таки спалахнула, всю відповідальність за неї в Росії поклали за традицією на Америку. І незважаючи на те, що збройні дії явно починали російські бойовики Стрєлкова, явна більшість росіян охоче вірить, що винні в усьому саме США й Північноатлантичний Альянс.

Читайте також: Розслідування злочинів Гіркіна і Ко: саботаж на всіх рівнях

Щоб зміцнити таку впевненість, Ґіркіну, Березіну та іншим реалізаторам апокаліптичного сценарію доводилося регулярно брехати про «мертвих негрів», знищених під Слов’янськом натовських найманців та звірства американських солдатів у Лисичанську. І попри очевидний абсурд, усю цю брехню легко сприймали на віру без жодних доказів любителі бобровських та березінських творінь. Вони ж бо читали схожі історії задовго до початку війни.

Утілені в реальність фантазії письменників, що мріяли влаштувати в Україні криваву бійню, виявилися не менш жахливими за їхні опуси. Нічого, крім поневірянь, страждань та смерті, населенню Донбасу вони поки що не принесли. Але багато жителів сірої зони все ще вірять, що війна й розруха виявилися для Донецька та Луганська єдиним виходом із ситуації і що альтернативою були окупація натовськими найманцями та геноцид російськомовного населення краю.
І от саме в цьому їх переконали книжки про агресію Північноатлантичного Альянсу та російсько-ук­раїнську війну, що вийшли за п’ять-шість років до анексії Криму й початку бойових дій на Донбасі. Адже там звірства натовських найманців були описані дуже яскраво й докладно.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.