Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 січня, 2016   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Бойова фантастика з Донбасу

Як війна перейшла зі сторінок книжок у реальність
Матеріал друкованого видання
№ 1 (425)
від 14 січня
Бойова фантастика з Донбасу

Війна, що вже майже два роки триває на Сході України, як відомо, вважається гібридною. І точиться вона не тільки в окопах, а й у віртуальному просторі. Роль інформаційних технологій нині важлива, як ніколи раніше. Хороший солдат має вміти не лише стріляти, а ще й красиво розповісти про бій: зняти відеоролик або написати пост у соцмережі. Найвідоміші командири не тільки полководці, а й популярні медіа-персони.

Слід відзначити й іншу унікальну особливість російсько-українського конфлікту. Його ідеологами фактично виступили письменники-фантасти. Війна на Сході була вигадана ними задовго до 2014-го. У численних книжках на цю тему, мода на які виникла в середині 2000-х, розроблялися й аналізувалися найрізноманітніші сценарії можливого протистояння. Про майбутню війну писали здебільшого письменники промосковської орієнтації, що сповідують шовіністичні, імперські погляди. Сюжети вони вигадували відповідні — повні детальних описів звірств і тортур. Українську сторону при цьому, всупереч усталеним штампам про «братерство слов’янських народів» та «вічну дружбу на всі часи», демонізували до крайнощів.

Російський письменник і літературний критик Дмітрій Биков у своїй статті «Війна письменників», яка вийшла в «Новой газете» в липні 2014 року, детально зупинився на цьому феномені. «Сьогоднішня війна багато в чому визначається піарівськими стратегіями. А кому, як не фантастам, конструювати переконливі й достовірні моделі реальності?» — писав він.

У статті Биков стверджує, що саме ці літератори відіграли одну з головних ролей у розпалюванні вій­ни, яку давно оспівували у своїх творіннях: «Війна на південному сході України розв’язана реконструкторами, публіцистами газети «Завтра» й фантастами: Стрєлков сам визнає, що приніс війну на цю землю. Окрім фантастів і пасіонарних публіцистів, розпалити маси виявилося нікому».

Читайте також: Облога Трої та інший новітній «епос» сепаратистів

Зрозуміло, це перебільшення. Державна телепро­паганда Кремля й місцеві політики розігрівали Донбас набагато ефективніше за якихось там писак. А без підтримки «воєнторгу» та «відпускників», як прийнято в сепаратистів називати російську зброю та солдатів РФ, затяжний мілітарний конфлікт був би просто неможливий. Проте слід визнати, що скелет, на який потім російське телебачення стало нарощувати м’ясо з брехні та маніпуляцій, був колись розроблений і представлений у художніх книжках. Їхня мистецька вартість традиційно була дуже низькою. Однак націоналістично настроєна російська публіка полюбила їх не за це. Таке чтиво створювало для неї реальність, у якій вона хотіла б існувати і яка відволікала її від сірих буднів та справжніх проблем на зразок брудного під’їзду чи розбитих доріг.

Важко сказати, чим була майже одночасна поява кількох книжок про війну Росії з Україною — спланованою кремлівськими технологами ідеологічною спецоперацією чи стихійним творчим поривом різних письменників. Однак правда полягає в тому, що 2009 року в РФ були опубліковані й надійшли в продаж одразу кілька книжок, що розповідали про крах «українського проекту» й неминучу війну між Росією та Заходом за територію України. При цьому як мінімум три з них були написані сучасними діячами «ЛНР» і «ДНР»: Сергієм Бунтовським, Глібом Бобровим та Федором Березіним. Навіть якщо це й було кремлівське держзамовлення, виконували його, поза сумнівом, люди ідейні, які щиро і з насолодою зображували знищення Української держави та «воцаріння червоних зірок над Майданом».

Утілені в реальність фантазії письменників, що мріяли влаштувати в Україні криваву бійню, виявилися не менш жахливими за їхні опуси

Утім, тиражі більшості цих опусів були невеликі. У пресі таке чтиво найчастіше згадувалося не через його літературні переваги, а в контексті скандального змісту.

Проте не всі фантасти обмежилися писанням текстів. Деякі стали працювати над тим, щоб утілити вигадані сценарії на практиці. Донеччанин Федір Березін, який раніше видав кілька книжок про російсько-українські війни, навесні 2014 року пішов у лави бойовиків і став заступником російського терориста Іґоря Стрєлкова на посаді «міністра оборони ДНР». Слави в битвах романіст не здобув, зате відзначився фантасмагоричними відеозверненнями, у яких розповідав про «озброєних негрів» у Донецьку та натовських найманців, що наступають на Слов’янськ. Досі лишається загадкою, чи були ці повідомлення черговим художнім вимислом письменника, що ввійшов у роль, чи Березін сам щиро вірив у те, що говорив.

Так чи так, а в середовищі колег по перу він перетворився на культового персонажа: це єдиний у світі фантаст, який реалізував свій вимисел у житті й навіть став однією з перших осіб у «державі» своїх мрій.

Читайте також: ОРДІЛО. Випробування 2016-м

Задовго до початку «русской вєсни» прославився й інший письменник, що експлуатував тему війни в Україні, — Гліб Бобров із Луганська. Його книжка «Епоха мертвонароджених» виявилася найуспішнішою серед творів такого ґатунку. Але на відміну від Березіна Бобров воювати не пішов, тож і високих посад у структурі «ЛНР» не обійняв. Зате вельми непогано влаштувався на інформаційному фронті. У Луганську письменник нині займається пропагандою і курирує один з «офіційних» ресурсів Плотницького — Луганський інформаційний центр.

Можна довго сперечатися, наскільки сильно вплинула така література на уми тих, хто взявся за зброю і став воювати проти ЗСУ. Очевидно, що більшість жителів Донбасу її просто не помітила й куди більше піддавалася навіюванням телевізора. Однак у середовищі, яке читає, а також поміж працівників пропаганди ефект від виходу «пророчих» фантастичних книжок у 2008–2009 роках усе-таки був відчутний. Вони переконали тисячі осіб у неминучості майбутнього конфлікту й поклали відповідальність за майбутню війну на країни Заходу та українських націоналістів.

У всіх російських опусах на тему української війни головним агресором було призначене НАТО. Само собою, коли війна в Україні все ж таки спалахнула, всю відповідальність за неї в Росії поклали за традицією на Америку. І незважаючи на те, що збройні дії явно починали російські бойовики Стрєлкова, явна більшість росіян охоче вірить, що винні в усьому саме США й Північноатлантичний Альянс.

Читайте також: Розслідування злочинів Гіркіна і Ко: саботаж на всіх рівнях

Щоб зміцнити таку впевненість, Ґіркіну, Березіну та іншим реалізаторам апокаліптичного сценарію доводилося регулярно брехати про «мертвих негрів», знищених під Слов’янськом натовських найманців та звірства американських солдатів у Лисичанську. І попри очевидний абсурд, усю цю брехню легко сприймали на віру без жодних доказів любителі бобровських та березінських творінь. Вони ж бо читали схожі історії задовго до початку війни.

Утілені в реальність фантазії письменників, що мріяли влаштувати в Україні криваву бійню, виявилися не менш жахливими за їхні опуси. Нічого, крім поневірянь, страждань та смерті, населенню Донбасу вони поки що не принесли. Але багато жителів сірої зони все ще вірять, що війна й розруха виявилися для Донецька та Луганська єдиним виходом із ситуації і що альтернативою були окупація натовськими найманцями та геноцид російськомовного населення краю.
І от саме в цьому їх переконали книжки про агресію Північноатлантичного Альянсу та російсько-ук­раїнську війну, що вийшли за п’ять-шість років до анексії Криму й початку бойових дій на Донбасі. Адже там звірства натовських найманців були описані дуже яскраво й докладно.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено