Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 січня, 2016   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Мислення «трофейними» категоріями

Що робити, коли в країні, яка воює, ззовні та зсередини намагаються пограбувати музейний фонд?
Мислення «трофейними» категоріями

Українсько-російська війна та анексія Криму мають іще один вимір, який принаймні су­спільство України до кінця не усвідомлює. Ідеться про її музейний фонд, котрий як на лінії вогню, так і в глибокому тилу виявився під ударом. Адже переміщеними бувають не лише фізичні особи, а й культурні цінності. Це визначення має дуже насторожувати, бо йдеться про термінологію конфлікту, окупації та загарбання: переміщеними називають культурні цінності, які перевезли з однієї країни в іншу саме в таких умовах. Простіше кажучи, це трофеї, які держава-агресор загарбала на окупованій території, або вони ж таки, але як частина реституції, яку з переможеного стягує країна – переможниця у війні (згадаймо бодай дії Третього Рейху та СРСР під час Другої світової).

Доводиться констатувати, що за два роки вій­ни з РФ Україна на рівні державних інституцій не звернула уваги на те, що в неї немає розробленої, вдумливо викладеної за пунктами гуманітарної політики. Документа, де чорним по білому прописали б як одну з інтегральних складових дії кожного зі щаблів (від міністра культури до музейних працівників найнижчої ланки), що відповідають в умовах надзвичайної ситуації та війни за націо­нальні культурні цінності. У країні досі не існує ідеї, втіленої в окремому документі, де було б чітко прописано: Україна не віддає агресорові свого національного культурного надбання у вигляді музейних фондів за будь-яких обставин і всіляко його захищає всередині держави, бо йдеться про стратегічний запас нації. Таке рішення цілком вкладалося б у європейське уявлення про захист національної культури як в умовах безпосередньої воєнної агресії, так і в мирний час. Воно було б логічною частиною політики, котру провадять у себе як європейські, так і решта розвинених країн світу. І могло б стати складником процесу справжньої, не шароварно-галушкової українізації, на проведення якої політична воля в керманичів країни відсутня.

Читайте також: Місія здійсненна

Мовчання щодо загальнодержавних зусиль, спрямованих на охорону й порятунок українських музейних фондів, очевидно, дорівнює голосному підкилимному рішенню про непотрібність таких дій, як і культурно-гуманітарної політики.

Останніми роками через події в Іраку, Єгипті й Сирії та масоване знищення об’єктів культурної спадщини тема збагачення за рахунок історичних і музейних пам’яток набула особливої гостроти в міжнародних масштабах. Зокрема, торгівля археологічними артефактами забезпечує частину прибутків «ІДІЛ». А як щодо сепаратистів на Донбасі й так званого уряду анексованого Криму? Не секрет, що українська культурна спадщина в зоні АТО й на анексованому РФ півострові зосталася беззахисною, та й на решті території ситуація складна, якщо моніторити публікації про речі, ймовірно, з території України, котрі продають на аукціонах. Виявилося, що держава не має повної інформації про свої музейні фонди, бо понад 20 років не проводила аудиту: що саме і в якому стані збереженості є в сотнях її різних музеїв. Через це особи, що опікуються культурою, розводять руками, мовляв, нині нереально встановити, щó саме український музейний фонд у Криму та на Донбасі втратив під час російської агресії. Такі заяви є фактичним свідченням не так безсилля, як простого небажання й нездатності чиновників якісно виконувати свою роботу, хоча вони отримують зарплату з податків, які платить народ. Отой самий, який, за Конституцією, є джерелом влади в країні і якому належить її музейний фонд. Немає гарантії, що трофейні, а по суті, крадені кримські, донецькі, луганські музейні артефакти не осядуть десь у запасниках Ермітажу та приватних музейчиків. Шукай тоді вітра в полі.

Держава не має повної інформації про свої музейні фонди, бо понад 20 років не проводила аудиту

«Трофейне» мислення стосується й тих, хто з чиновницьких крісел керує музейною галуззю країни. Нездатність до елементарного професійного адміністрування й зажерливість виливаються в усілякі спроби змінити принаймні той статус-кво музеїв, який існував донедавна. Не забуваймо, що в Україні достатньо тих, хто володіє нелегальними колекціями археологічних артефактів, і тих, хто скандально відомий крадіжками оригіналів художніх полотен зі стін різних вітчизняних міністерств та відомств. Останні два десятиліття музейна галузь країни виживала завдяки ентузіазму самих її працівників. Але ще ніколи не було так, аби під шумок робилось усе, зокрема і в законодавчій базі, щоб уможливити фактичне внутрішнє системне грабування національного музейного фонду. На це вказують нещодавні спроби зміни статусу Музею історичних коштовностей та фактичного злиття його колекцій із зібранням Національного музею історії України, проти чого відбувся масштабний страйк музейників. Річ у тім, що об’єднання фондів призводить до знищення тієї чи тієї музейної установи. Символічно, що йдеться про знищення культурного закладу, який зберігає історичні коштовності, тобто музею-сейфа держави. Насторожує і те, що в розробленій нинішнім Мінкультом концепції змін до Закону України «Про музеї та музейну справу», яку наприкінці листопада 2015 року було презентовано й обговорено в Кабміні, міститься п. 8, що пропонує «відповідно до європейської практики дозволити у виняткових випадках продаж музейних предметів державними та комунальними музеями за дозволом Мінкультури на підставі висновку Експертно-фондової комісії міністерства. Кошти, отримані від продажу, спрямовувати виключно на поповнення музейної колекції відповідного музею (музейного закладу)». Від таких дій Мінкульт очікує ефекту якісного оновлення колекцій музеїв відповідно до концепції їхнього розвитку та ліпшої якості наповнення музейного фонду України й, зокрема, його державної частини.

Читайте також: Цього разу — назавжди

Саме тут потрібно повернутися до проблеми кадрового наповнення українського Мінкульту й запитати, з кого саме складається оця згадана його Експертно-фондова комісія й де можна ознайомитися із законодавчою базою, яка нормує її діяльність. Адже йдеться про значні державні ризики: легко продати знайдену Борисом Мозолевським скіфську золоту пектораль, оцінивши завдяки хитрій казуїстиці її в копійки, до того ж продати незрозуміло кому й навіщо. Стати на заваді такому зловживанню могли б професіонали не від чиновництва, а від музейної справи, яких, на жаль, до керування культурою не підпускають і близько. Їхній прихід добре лягав би в саму логіку оновлення адміністративних інституцій країни та очищення їх від корупціонерів, про що нині так багато говорять. Власне, якщо виходить на зле, то краще не робити. Справді, час кризи потребує рішучих дій, аби виборсатися. Але якщо задля досягнення нової мети вдаватися до старих методів, виникне ситуація цілковитого хао­су. Досі в країні існує нехай і радянська, але все-таки система музейництва, за котрої розкрадання й розпродаж фондів руками самих музейників бачаться чимось поза ме­жами можливого зла. Однак затяте просування непрофесіоналів на керівні посади як у Мінкульті, так і в музейних установах, попри всі протести фахової громадськості, відсутність реформ, незрозумілі рухи щодо «покращення» охорони культурної спадщини та багато іншого – все це загрожує національній спадщині країни, зокрема музейній галузі, знищенням унаслідок стагнації, розкрадання державних коштів та процвітання корупційних схем.

Ситуація, що виникла в музейній галузі України, імовірно, збережеться, бо на посадах залишаються ті, кому вона потенційно вигідна. Час нарешті усвідомити, що культура й музейництво як її складова – це не витрати, а інвестиції. До того ж частина національної ідентичності конкретної країни, яку на голому місці не зліпить жодне міністерство. Це те невидиме, за що українці вою­ють на фронтах війни, яка триває. Змусити політиків і чиновників до миру можна лише чітко висловивши консолідоване бажання суспільства. Очевидно, ті самі правила спрацьовують і в царині культури. Допоки українцям немає діла до своїх музеїв, їх не переставатимуть грабувати.

Цей матеріал опубліковано у спецвипуску Світ у 2016


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено