Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 грудня, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Довга дорога до Києва

Упродовж півтора року в окупації я вперше покинув зону АТО за пропускною системою, вимушено відбувши до Києва. Маршрут склав таким чином: із Донецька мав дістатися до Костянтинівки, звідки вже поїздом збирався доїхати до столиці.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (423)
від 24 грудня, 2015
Довга дорога до Києва

І головне питання полягало в тому, як опинитися власне в Костянтинівці, бо виїжджав я в самісінький пік «перемир’я», коли в обласному центрі чулися залпи важких гармат, а в новинах раз по раз передавали, що от-от закриють частину блокпостів. Зрештою, найняв машину за 400 грн зі ще трьома такими самими «щасливцями» й вирішив не ризикувати, а їхати прямо, не пересідаючи на муніципальний транспорт.

Із Донецька ми вирушили о 02:00 за київським часом і вже до 03:00 прибули на нульовий блокпост перед КПП «Георгіївка» — у черзі виявилися шостими. Окрім п’яти машин, що стояли перед нами, ліву частину траси перекривав джип, водій якого пояснив: тільки через його труп тут проїдуть пільговики й пропускати нікого він не збирається. На першому блокпосту «ДНР» виникли претензії: чому їдемо в комендантську годину?

— Ну, так шо? Как будєтє задабрівать? Сразу говорю: дєнєг нє бєру, — почав молодий «республіканець» з автоматом.

Водій зніяковів. Мовляв, обставини. Якщо вночі не їхати, то взагалі не встигнеш пройти блокпости, обіцяв на зворотному шляху привезти цигарок. Але деенерівець зрізав усі його аргументи:

— Мнє-то всьо равно, я мєняюсь, на обратном путі мєня тут уже нє будєт.

Читайте також: Перший сніг

Зрештою «захисник» змусив водія відчинити багажник і показово ламаною українському почав перелічувати (!):

— Гранатомети, міномети, додаткові стрічки... Шо-то єсть?

Звісно, нічого не знайшлося, і після шелестіння рублевих папірців нас відпустили.

Наступні 5 год (до відкриття блокпоста) проминули в спостереженні за чергою, що безперервно зростала: впродовж двох перших додалося машин зо 200. Специфічним виявивсь і похід у вбиральню, коли на холодному вітрі тяглася з узбіччя до поля невеличка черга тих, хто запитував у «поверненців»: «Ну що там, живий? Немає мін?».

Іще однією «розвагою» виявилися бесіди в салоні, коли на мій превеликий подив з’ясувалося, що жоден із пасажирів терпіти не може «ДНР». Донеччанка, яка сиділа поруч, намагалася переконати, що весь негатив, який можна побачити на «народній землі», пов’язаний із війною. У відповідь водій тут-таки закричав:

— Та куди вже воювати? Ну куди, ви мені скажіть? Війна геть вичерпала себе! Хіба в когось іще є відчуття, що здобудуть Маріуполь, що відіб’ють решту Донецької області? І навпаки: хтось вірить, що візьмуть Донецьк? Та неможливо це! Он чуєте? Куди ото вони зараз луплять?! (Через поля саме застрочив кулемет. — Авт.). Так, аби тільки не заснути, та й годі. Я до війни 7 тис. грн без проблем отримував, і кар’єра була, і робота. А тепер вожу вас. Маячня це, а не «ДНР»!

Читайте також: Кілька казок про країну «ДНР»

Ближче до 08:00 і відкриття КПП почалися перші сутички між пільговим контингентом і тими, хто стояв тут уже 5 год. Але ми, хвалити Бога, доволі швидко промчали через блокпост і за якийсь час так само благополучно перетнули «Георгіївку», звідки я нарешті дістався до Костянтинівки й за 15 із половиною годин опинився в нашій столиці.

Назад уже рухався громадським транспортом через Майорськ, де перед моїми очима постала незабутня картина. Це були ті, хто намагався в’їхати на неокуповану українську територію. Купивши в Костянтинівці «квиток» на автобус за 250 грн, я дістався до Артемівська, де всіх пасажирів пересадили в інший автобус і довезли до КПП «Зайцеве».

На пропускному пункті всіх нас висадили на своє­рідному плацу, після чого український військовий сказав вишикуватись у дві шеренги, один за одним, майже півколом, і повідкривати сумки для перевірки. Відтак рядами пустили вівчарку, яка обнюхала речі. Нарешті нам знову дозволили зайти в транспорт, і ми продовжили шлях до Майорська, де мали пересісти вже в останній автобус.

Читайте також: «А пам’ятаєш, до війни…»

Це місце виявилося піком абсурду, який я спостерігав упродовж усього маршруту. Ми благополучно пройшли 3 км до автобуса, про який було домовлено заздалегідь, упізнали його за номерними знаками, але довкола коїлося стовпотворіння: близько сотні людей, котрі чекали на муніципальний транспорт у «ДНР», і три сотні — в бік Зайцевого, тулячись в одній величезній черзі, яка нагадувала швидше збіговисько якихось безхатьків. І безліч автомобілів: я налічив їх близько 500, і це вже о 09:30! Але ми знову досить швидко промчали повз усіх тих бідолах, яким іще тільки належало довести своє право торкнутися української землі, і скоро в’їхали до «вільних республік». Мабуть, той культурний шок, якого я зазнав, іще не відійшовши від яскравого й галасливого Києва, повернувшись у Горлівку, залишу для наступного листа. А цей закінчу тим, що вбачив буквально на перших метрах знайомих просторів: «Міни!» — дві іржаві таблички, торсані вітром, котрий звідкись уже нагнав у той день до «республіки» снігу. Що ж, такі написи й справді ментально готують до того, що підстерігає тут на кожному кроці.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено