Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 грудня, 2015   ▪   Яна Вікторова   ▪   Версія для друку

Перший сніг

Моє місто вмив перший сніг. Студентка, вбачивши його з вікна гуртожитку, розіслала всім фото припорошених вулиць, по-дитячому радіючи настанню зими й уже недалекому Новому року. Мій синочок зустрів день, сидячи на кухонному столі край вікна й розмірковуючи про переваги снігу: сніжки, санчата… Удень під ногами вже була каша з бруду й мокви.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (422)
від 17 грудня, 2015
Перший сніг

Назустріч мені йшли з промоклими ногами та майбутньою застудою молоді люди в цивільному, які не мали іншого взуття, крім «паперових» кросівок. У мої черевики теж миттю просочилася вода, і це стало помітно ще дорогою на роботу. Я ховала червоні долоні в рукава і сподівалася, що таки не промерзну. А в транспорті розглядала попутників, одягнених, як і я, нижче за середній рівень. Сумки добряче потерті, одяг із найекономнішого.

Із Луганська зник шар людей, убраних дорого й модно. До війни бачила їх навколо. Може, не ходжу нині в ті місця й тими дорогами? Однак я чітко помічаю зашмульгану сумку молодого чоловіка поруч зі мною і подерті від часу, а не задля моди джинси. Помічаю найдешевшу сумку в дівчини поруч. Хлопець на своїй прикрив дірку брелоком «Кайманові острови». У всьому цьому новому тренді купа переваг: так одягаються повально всі. Речі зношуються, і це видно. Гроші витрачають на найнеобхідніше — продукти: олію, хліб, фарш. Підслухала розмову на ринку: «Раніше в нас майонез був, неначе вода, завжди… А тепер я забув, коли його купували».

Читайте також: Кілька казок про країну «ДНР»

У своїй родині я відповідаю за продукти. Мама не знає цін — вона щаслива людина. Не бачить, як нестримно дорожчає найпотрібніше. Іноді запитує: «Скільки це зараз коштує?». Потім скрушно киває головою і резюмує: «Можна було обійтися, викинуті гроші». Я все одно купую те, що любить у моїй родині тільки вона, і робитиму це, бо так я не пускаю у свій дім війну. Якби можна було захистити домівку розкритими долонями, я зробила б це. І роблю, мабуть, як умію. У дрібницях із минулого життя, у планах, рідкісних смаколиках та подарунках на свята. Зі смакотою частіше поціляю «в молоко»: остання м’ясна покупка виявилася липкою, хоч і зі спеціалізованого магазину, а фарш зіпсував хороші продукти, зробивши котлети неїстівними.

Я викинула купу грошей просто так, повіривши репутації крамниці, а потім їла все оте сама, обманюючи — кого? — що все доволі нічогеньке, можна вживати. Певно, це смішно, що я пишу про одяг і продукти. Як свідомий громадянин мала б розповідати про погляди, переконання, політичні симпатії, а я натомість розказую про найпростіше. Мій син тусає мене в бік: «Ма-а-а-а-ам, дай цукерку! Будь ласка!» — і мені стає зрозуміло: якщо я можу обійтися, то він — ні. Мій крихітний хлопчик, про якого всі кажуть, що ми забуваємо його годувати, мовчав півроку після літа в погребі. А я, теж мовчки, боялася, що він так і не заговорить. Його «відлуння» минулого літа — напади нічного страху, ніби він сам у пустій кімнаті. Малюк сидітиме зі мною до півночі, щоб тільки відчути п’ятками мене поруч із собою в ліжку й аж після цього заснути. А вранці біжить за мною по сонному будинку: «Куди ти? Я з тобою». І сну як не було. Так, я готова укрити його ватяною ковдрою любові — від міста, ранніх сутінків, холоду за вікном і занадто швидко мінливого світу, в якому дедалі менше людей у новому й не військовому одязі.

Читайте також: «А пам’ятаєш, до війни…»

У нас перший сніг. Чвакаємо мокрими ногами через калюжі й усміхаємося, начхавши на холод і можливу застуду. Усміхаємося просто так — від дитячого й найщирішого щастя.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено