Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 грудня, 2015   ▪   Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

Тексти і контексти

Добрих намірів у відриві від економіки та цілісного бачення може виявитися недостатньо для виводу з кризи вітчизняних медіа
Матеріал друкованого видання
№ 50 (422)
від 17 грудня, 2015
Тексти і контексти

Хтось бачив у голлівудському кіно, а комусь пощастило спостерігати наживо, як рано-вранці розношувач на велосипеді кидає на ґанок згорнуту в рулон товстенну газету, а господар у піжамі, халаті й капцях підбирає та йде собі пити каву. Так починається день у Нью-Йорку. З тих побутових принад, про які ми мріяли на виході з комунізму, чимало вже з’явилося в нас: є торговельні центри із супермаркетами, є кав’ярні з ресторанами, є чемні поліцейські, є вже навіть подекуди автостради, а якісної преси («якісний» тут не епітет, а дефініція, визначення жанру) немає.

Тепер уже важко згадати, як починалася українська преса. Починалася не з масових газет, а з ділових («Бізнес», «Галицькі контракти»), які, своєю чергою, виростали зі звичайних прайс-листів на товари — єдиної інформації, яка тодішнім бізнесменам-початківцям була корисна. Згодом підтягнулися таблоїди й окремим рядком «інтелектуальні» видання (на кшталт «Пост-Поступу») — знову-таки «інтелектуальні» в тому сенсі, що були розраховані на просування певних ідей і від початку не сприймалися як бізнес-проекти, радше як продовження пізнього радянського самвидаву. Не зайве згадати, що в той час важко було конкурувати з розкрученими (і, ніде правди діти, більш фаховими) російськими газетами й журналами, які кожна радянська родина, байдуже, російськомовна чи україномовна, вважала за необхідне передплачувати за давньою звичкою.

Але будь-які спроби поставити на ноги якісну й водночас масову щоденну газету чи часопис закінчувалися або банкрутством, або перебуванням у напівмаргінальному полі. Причини звикли передусім шукати в економічній площині: рекламний ринок не дає змоги утримувати таку редакцію, яка забезпечила б повноцінний відділ інформації, тематичні відділи, підрозділи розслідування, публіцистики та аналітики, фотострічку, адже, для порівняння, штат The New York Times становить після всіх скорочень близько 1300 працівників. Не забуваймо також про поліграфічні послуги та проблеми з розповсюдженням. Але головне, звісно, те, що в Україні немає потужного середнього класу, який міг би собі дозволити витрачати щодня еквівалент $1 на задоволення бути схожим на просунутого нью-йоркського інтелектуала.

Насправді корінь проблеми десь поруч: представником середнього класу слід вважати не лише тих, хто заробляє не менше від певної суми за рік, а самодостатнього члена суспільства, який мусить і бажає орієнтуватися в поточній ситуації, підтримувати відповідний культурний та освітній рівень, будувати плани, конструювати власні стратегії життя й координувати їх зі стратегіями спільноти, до якої він, на його думку, належить.

Читайте також: Оприлюднено рейтинг найбільших замовників "джинси" у пресі – інфографіка

Але в преси є ще одна функція, про яку до появи інтернету й безлічі інформаційних ресурсів замислювалися менше: це не лише доступ до інформації, а й захист від інформації. Нині отримати новину не проблема, вона просто падає з неба через різні носії в кількостях, які звичайна людина не здатна перетравити, тим більше визначити її важливість і достовірність. У цьому сенсі дедалі більшого значення набуває джерело. Авторитет видання, яке, по-перше, забезпечує перевірку фактів, по-друге, допомагає оцінити їхню справжню значущість й вибудовує певну ієрархію новин, висувається на перше місце. Недарма слоганом уже згадуваної The New York Times є: «Усі новини, які заслуговують на те, щоб бути на­друкованими» — із переносом наголосу з «усі» на «заслуговують».

Дозволю собі трохи зарозумний екскурс у теорію. У кібернетиці інформація сприймається як ліквідація невизначеності між двома однаково ймовірними характеристиками (вчора чи сьогодні, тверде чи м’яке, чорне чи біле, нуль чи одиниця), а мова (природна чи штучна), за допомогою якої цієї невизначеності позбуваються, — як система бінарних опозицій. Надлишок неперевірених і суперечливих сигналів — то ніяке не багатство, а хаос, ентропія. Хоч як парадоксально, багато невпорядкованої інформації — це не зменшення, а збільшення невизначеності. У такій ситуації на перше місце виходить суб’єктність — як колективна, у вигляді бренда носія, так і індивідуальна, у вигляді автора, попередні повідомлення якого дають гарантію передбачуваності. Інакше кажучи, повідомлення від «Української правди» чи «Дзеркала тижня» мають додану вартість порівняно з, припустімо, такими самими повідомленнями від каналу Russia Today чи газети «Вести».

Таким чином, геть не байдуже, чи належить той чи інший ресурс тому чи іншому власникові, чи має він вплив на редакційну політику, як саме її здійснює, які були прецеденти втручань тощо. Так само або ще більше доводиться враховувати якість журналістського та редакторського корпусу видання, його досвід, кваліфікацію, сумлінність, охайність, а також алгоритми підготовки продукту, закладені в технологічний процес. Ось чому відсутність в Україні медіа як бізнесу (із залежністю передусім від споживача, від ринку, від репутації), існування їх у найкращому разі як спонсорських проектів, у найгіршому як інструментів обслуговування політичних інтересів власників означають їхню функціональну недоспроможність.

Читайте також: Ситуація із свободою преси в Україні покращується, — Freedom House

Нині конструкція українських ЗМІ застигла в точці непевної рівноваги, яка ось-ось має стрімко змінитися. Є великі телеканали, які в такому вигляді й такій кількості приречені на докорінну трансформацію через обвал рекламного ринку (–75% за два останніх роки) й утрату зв’язків із російським телебаченням (функціональним додатком до яких вони донедавна фактично були), а також зменшення об’єктивних можливостей медіа-магнатів і далі утримувати такий дорогий інструмент впливу. До того ж комерційні мовники (за винятком «5-го», «24-го» й ще кількох) настільки загрузли в розважальних форматах, а інформаційні програми й ток-шоу мають такий великий шлейф попередніх маніпуляцій, що зараховувати їх до медіа можна із суттєвими застереженнями. Є Суспільне телебачення, яке в разі успіху запроваджених реформ може перетворитися на потужного гравця, проте поки що демонструє радше наміри, причому переважно без ресурсів, лише на ентузіазмі. Працюють також Громадське телебачення й Громадське радіо, які або залишаться окремими проектами, або стануть структурними підрозділами суспільного мовлення.

Є низка «старих» видань, які не втратили репутації й продовжують існування так само радше на ентузіазмі, ніж на прибутках від реклами, тим більше продажу. Вони намагаються підтримувати стандарти в сенсі повноти жанрів та оперативності. Нарешті, є чимало видань, які з’явилися або напередодні Майдану, або відразу після нього. Одні відносно масштабні й тримають великий штат постійних журналістів, в інших працює буквально кілька практично волонтерів. Є й таблоїди, проте їхнє позиціонування непевне, а вектор розвитку незрозумілий. Майже всі ресурси мають стрічку новин, наповнен­ня якої мало відрізняється від видання до видання. Майже у всіх є колумністи або постійні блогери (хоча це зовсім не те саме). Геть усі змагаються у висвітленні скандалів і «зливі», що, зрештою, споконвіку було хлібом преси, питання лише в пропорціях та стилі. Більшість зберегла популярність завдяки програмам журналістських розслідувань, беручи на себе місію правоохоронних органів і громадських організацій. Деякі спеціалізуються на аналітиці з використанням інсайдерської інформації. Проблемою майже всіх видань є диспропорція в жанрах, відсутність усієї журналістської «палітри» під одним брендом. Формат західної газети чи журналу склався не випадково, і звичка пересічного споживача ковтати понад 20 сторінок тієї ж таки NYT у звичайний день і понад 50 у вихідні означає відсутність необхідності моніторити все медіа-поле. Зрозуміло, що онлайн-версії, попри зростання їхньої ваги, все одно поки що орієнтуються на папір як спосіб організації інформаційного потоку, а «нові медіа», які виросли з учорашніх блогів (наприклад, Huffington Post), і нішеві ресурси (той самий Bellingcat) доповнюють схему, а не знищують її. Тобто в нашому випадку різноманітність пропозиції й висока конкуренція насправді можуть означати лише недосконалість кожного окремого видання...

Тут не розглядається сегмент бізнес-ресурсів, які працюють на чітко окреслену аудиторію й зрідка претендують на вихід за її межі. Зовсім окремим рядком варто згадати феномен медіа-холдингу «Вести»: від’ємної якості газета, більш ніж сумнівний від початку журнал, замислений як клон «Русского репортера», кидають тінь на часами пристойний продукт однойменного радіо, а оскільки підозри щодо джерел фінансування й постаті власника залишаються в силі, репутаційна пляма дискредитує все, що виходить під цією парасолькою.

На жаль чи на щастя, з боку споживача стосовно медіа завжди діє презумпція винності, причому в наших умовах пляма на одному з них автоматично переходить на інші («всі вони однакові» — точнісінько, як у політиків). Соціологія фіксує падіння довіри до медіа в Україні (див. «Хитка симпатія»). І хоча загальні цифри мало що скажуть про споживача кожного конкретного видання, загалом може йтися про кризу (чергову?!) в українській пресі, адже завдання продавати не новини, а контексти, в ідеалі світоглядну платформу, цілісне бачення подій у їхній взаємозалежності видається наразі майже недосяжним.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено