Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 грудня, 2015   ▪   Анатолій Шара   ▪   Версія для друку

Битва за Савур-Могилу. Хроніка подій

Після початку активної фази поновлення АТО, українське командування прийняло рішення перекрити кордон з Росією, через який безперебійно йшли поставки важкої військової техніки, артилерійських установок, боєприпасів, і звичайно ж «добровольців», адже не вистачало вже тоді місцевих «трактористів», «комбайнерів», «шахтарів».
Битва за Савур-Могилу. Хроніка подій

Наступ почався з півдня Амвросіївку, повз Савур-Могили і на півночі –т зі сторони Станиці Луганської. На той час Збройні Сили України не змогли встановити контроль над основними висотами Донецького Кряжу та основними магістралями. Частини українських військ були змушені рухатися по низинам та грунтовим дорогам вздовж україно-російського кордону.  Попри дуже великий опір, українські війська майже виконали поставлену задачу, і перекрили кордон, залишивши неконтрольованою ділянку в 80 км. Протистояння з російськими бойовиками зайшло в позиційну війну. Утворився довгий і тонкий виступ, який контролювався українськими військами.

Важлива висота

Через погану логістику, а згодом і оточення ЗСУ були відрізані від постачання, вогневої підтримки, резервів. Вони постійно перебували під вогнем мінометів, гаубиць, РСЗВ «Град», «Ураган».

Ключову роль в цій військовій операції стала битва за курган Савур-Могила. Він висотою 280 метрів над рівнем моря. З вершини кургану можна побачити цементний завод в Амвросіївці, терикони шахт, а в гарну погоду навіть Азовське море. Висота розташована в басейнах річок Кринка та Міус. В Другу Світову війну тут відбулася величезна битва між радянськими і нацистськими військами.  В пам’ять про неї  було зведено обеліск висотою 36 метрів.

Значення висоти було надзвичайно великим. З неї контролювався і прострілювався весь коридор південніше російського кордону. Курган прикривав з півдня лінію оборони самопроголошених республік, яка проходила через міста східніше Донецька.

Читайте також: Подвиг здійснено. Герої названі. Про родини забули

За Савур-Могилою знаходиться місто Сніжне, західніше від нього - висота дозволяла контролювати дорогу, що веде на Торез. У терористів на час боїв у липні залишалася під контролем лише одна дорога, яка сполучала між собою Донецьк та Луганськ. Контроль над цією дорогою дозволяв терористичним організаціям «ДНР» та «ЛНР» отримувати з Росії підкріплення, а також зброю та боєприпаси. Ця єдина дорога проходила повз Харцизськ-Шахтарськ-Торез-Сніжне-Красний Луч. Взявши під контроль висоту, можна було також контролювати частину цієї дороги за допомогою артилерії, а в подальшому розвинути наступ і розділити терористів «ДНР» та «ЛНР», позбавивши їх сполучення та постачання.  Розуміючи це, терористи перетворили підступи до висоти в серйозні укріплені райони. Таким чином, висота мала дуже велике значення як для ЗСУ так і для терористів. Тому, саме тут і відбулися дуже жорсткі бойові зіткненнядля тієї фази війни.

 Українське командування в Києві прагнуло зупинити  каравани військової техніки з боєприпасами і задля цього намагалося суттєво посилити прикордонні загони. Посилений загін прикордонної служби зайняв контрольно-пропускний пункт Маринівка, що знаходиться південніше Савур-Могили. 5 червня бойовики із загону «Восток» під керівництвом колишнього командира донецької «Альфи» Олександра Ходаковського спробували взяти штурмом КПП, але, зазнавши суттєвих втрат, відійшли назад. Невдалий штурм Маринівки став черговою невдачею для «Востока», який перед цим зазнав також значних втрат при невдалому штурму Донецького аеропорту.

Не зумівши закріпитися в Маринівці, бойовики 7-го червня 2014 року зайняли висоту. Маючи в своєму розпорядження лише декілька мінометів, вони не могли суттєво завадити переходам українських військ до Ізварине. Звісно, сили АТО не збиралися залишати висоту під контролем терористів. Отримавши завдання перерізати дорогу Донецьк-Луганськ, українські війська почали готуватися до штурму Савур-Могили. Першими висоту з наскоку спробували взяти десантники 79 ОАЕМБр, але, не маючи достатньо часу на підготовку штурму, оминули її та пішли далі. Через деякий час у терористів з’явилися гаубиці і вони почали обстрілювати позиції сил АТО. Пізніше до них приєдналися росіяни, які почали стріляти по позиціх ЗСУ. Спочатку вони стріляли з так званого нульового кілометра (буферна зона між кордоном України та Росії), а потім вже, не ховаючись з території Російської Федерації.

Читайте також: Пам’яті Темура Юлдашева

 Ці обстріли суттєво дошкуляли силам АТО і не давали нормальної можливості готуватися до штурму ключової висоти. Інтенсивність обстрілів поступово зростала. Бої навколо кургану все більше набували характеру позиційних. Весь червень 2014 року інтенсивність бойових зіткнень, артилерійських ударів лиш наростала. Терористи постійно намагалися перерізати постачання сил АТО в Ізваріне, роблячи спроби замкнути котел. Значення контролю висоти Савур-Могили лише зростало. Адже конвої постачання ЗСУ пробиралися до Ізваріне вночі і під постійним артилерійським вогнем бойовиків. Ще однієї ключовою точкою в боротьбі за висоту стало село Степанівка, що знаходилося на схід від кургану. 16 липня 2014 року загони терористів почали наступ на сили АТО. Зазнавши втрат бойовики відступили.В подальшому це село буде повністю знищене російською реактивною артилерією.

Череда штурмів

Позиційні бої за контроль над висотою перейшли у затяжну фазу. 28 липня підрозділ 51 омбр спробував штурмувати висоту. В них був наказ закріпитися на кургані. Необхідно зазначити, що підрозділ 51 омбр був неповний. Після розстрілу блокпосту цієї бригади біля селища Благодатне, н біля Волновахи, багато бійців відмовилося їхати на завдання в сектор «Д». При наступі по них дуже сильно почала бити артилерія противника, бійцям довелося відійти назад. Результат невдалого штурму:17 загиблих. Випереджуючи події, штаб АТО заявив, що висота взята, насправді ж це було зовсім не так. 6 серпня командира зведеної батальйоно-тактичної групи 51 омбр зняли з посади нібито через те, що не виконав наказу щодо взяття під контроль цієї висоти.

Щільність артилерійського вогню, вигідне розташування вогневих точок сепаратистів не дозволяли українським військам взяти її простими штурмовими методами.  При цьому артилерійські удари по силам АТО наносилися з трьох сторін: з Сніжного, Торезу і з території Російської Федерації.

В цей час при Головному управлінні розвідки (ГУР) Міністерства оборони України формувалися групи добровольців під керівництвом полковника Гордійчука ( більше відомого як Сумрак). Було створено 3 групи розвідників: «Харків», «Луганськ», «Крим». Всі вони пішли туди з власної волі. Їм запропонували формуватися при 3 полку спецназу.

Пізніше ці групи добровольців-розвідників вважали за розвідників 42 БТРо, де вони були й оформлені. А на момент проведення бойових дій навколо кургану, вони були просто добровольці.

Три групи добровольців, які формували «окрему розвідроту» при ГУР МО створив полковник Гордійчук. Підрозділ так і залишився неоформленим належним чином і розпався в зв’язку з тяжким пораненням Гордійчука.

На тренувальній базі з’явився полковник Гордійчук і сказав, що його відправляють на Савур-Могилу. Він взяв з собою одну з 3-х груп у складі 7 бійців. Відомий луганський патріот Тимур Юлдашев і чотири добровольці з ним вилетіли на гелікоптері в розташування 72 омбр в районі Амвросіївки. Там вони взяли з собою взвод вогнеметників з дуже застарілим озброєнням. Виїхали на одному «Уралі» на базу 3-го полку спецназу. Разом з їхньою групою на чотирьох автомобілях приїхали в село Петрівське. 4 серпня вирішили штурмувати висоту разом з бійцями 51 омбр, в них було 3 БМП та 3 танки. Штурм починали: група Гордійчука, підрозділ 3-го полку спецназу, вогнеметники 72 омбр та бійці 51 омбр.

Перший штурм був невдалий. Було 2 вбитих та 8 поранених. Закріпитися не вдалося. Бойовики дуже міцно засіли в дотах. Звіди вони також викликали артилерію на штурмуючих. При чому викликали на себе, бо самі сиділи в добре-забетонованих укріпленнях. Генеральний Штаб вимагав взяти висоту.

5 серпня на допомогу приїхав підрозділ 25 ОПДБр.. Їх командир маючи наказ «високого начальства» теж спробував відразузахопити висоту, але і в них нічого не вийшло. Для покращення якості штурмових операцій було вирішено провести все-таки спільну розвідку боєм.

6 серпня українська артилерія спробувала розбити доти сепаратистів, але все було марно. Приїхали десь близько 100 чоловік з ДУК «Правий Сектор», правда вони прибули без зброї.

Читайте також: Волонтер: не весь Донбас перетворився на пекло

7 серпня. Вранці цього дня полковник Гордійчук сказав своїм бійцям, що сьогодні вони вчергове йдуть на штурм. Разом з бійцями 25 ОПДБр, 51 омбр, вогнеметниками 72 омбр та добровольцями з «Правого Сектору». Військові прийняли рішення, провести повну розвідувальну операцію з виявленням всіх вогневих точок противника, можливості нанесення контр-ударів. Дуже чітко спрацювала артилерія. Танки подавили вогнем ДОТи.

Відбулася одна неприємна ситуація - в той час як хлопці збиралися йти на штурм, речник АТО під час ранкового звернення заявив, що  сьогодні планується штурм Савур-Могили. Після того як висота була взята, основні  штурмові сили її залишили. Охороняти ж довелося групі Гордійчука та бійцям 51 омбр., і декілька бійців батальйону «Крим». Екскаватор, який пригнали бійці 25 ОПДБр працював вночі, риючі окопи під невпинним мінометним вогнем противника. Ворог постійно обстрілював курган, намагаючись не дозволити українським військовослужбовцям висунити голову з-під наспіх зведених укріплень. Хоча, укріпленнями це назвати було важко, через специфіку місцевих грунтів, заритися глибоко було неможливо, тому військові розширювали воронки від вибухів артилерійських снарядів.

9 серпня група Гордійчука залишила Савур-Могилу. Вони вирушили в рефрижираторі з Амвросіївки до Краматорська.

12 серпня артилерія сепаратистів, що била з околиць міста Сніжного та російська артилерія нанесла ураганний удар по селу Степанівка, Шахтарського району, що знаходиться в 5 км від висоти. Бойовики намагалися вибити з села підрозділ 30 омбр, адже до цього часу всі їх спроби були марними. Застосувавши не тільки гаубичну артилерію а й реактивні системи залпового вогню «ГРАД», вони стерли з лиця землі все село. Почався нерівний танковий бій. Зайшли російські танки Т-90, які значно краще за Т-64, які стоять на озброєнні ЗСУ. Результат бою з 13 наявних танків, уціліло лиш 4. Але необхідно сказати, що багато техніки на фронт приходило зовсім в незадовільному стані. Один танк міг лише їхати, інший лише стріляти. Погано організований поспішний відхід призвів лише до втрат особового складу та бронетехніки.

14 серпня серпня на висоту повернувся полковник Гордійчук (Сумрак) з однією з груп розвідників-добровольців. Обстріли кургану з кожним днем ставали все щільнішими. Але тримали її до останнього патрону. Адже поки висота була під контролем ЗСУ, можна було вести повноцінне спостереження (на той час в українській армії не було безпілотників) та коригування артилерійського вогню по колонах ворогів, які раз по раз проривалися через кордон. Шквальний вогонь російської артилерії змінювався штурмами найманців. Незважаючи на те, що була пошкоджена апаратура військового зв’зку, Сумрак продовжував коригування артилерійського вогню.

Стало очевидно, що бійцям на висоті необхідне суттєве підкріплення. Через постійні обстріли було чимало контужених. Маленьку групу 51 омбр, яка стояла біля села Петрівське, у підніжжя висоти і власне бійців на ній самій розділяло 30 км до найближчих підрозділів ЗСУ. Генерал-лейтенант Литвин, командуючий сектором «Д» викликав полковника Петра Потєхіна,начальника відділу парашутно-десантної техніки командування Високомобільних десантних військ. Він виконував в секторі завдання з координації, зв’язку, постачання військових підрозділів. Литвин пояснив важку ситуацію Потєхіну, на Савур-Могилі залишалося лише десять добровольців, яким була дуже необхідна допомога. На той час ворог вже контролював основні дороги на підступах до висоти. Перед полковником стояло практично нереальне завдання разом з групою десантників з 25 ОПДБр при підтримці одного танку і 2 БМП пробратися до Савур-Могили. Провідниками стали бійці 3 полку спецназу. Екіпаж танку і однієї з БМП відмовилися виконувати завдання. Всі з групи прекрасно розуміли, що цей рейд стане практично дорогою в один кінець. Дещо пізніше до групи Потєхіна приєдналися ще одна з груп розвідників-добровольців.

Читайте також: 80-та аеромобільна. Невідомий подвиг оборони Луганського аеропорту

Колона з трьох вантажівок, 2 БТРів та 1 БМП вийшла до Савур-Могили. Спецназівці 3-го полку провели групу по путівцям та дорогами між посадками. У підніжжя вони зустріли малочислений підрозділ 51 омбр. На самій висоті їх зустрів Сумрак та десять добровольців. Стало зрозуміло наскільки складно вести оборону кургану, адже їх постійно обстрілювали з мінометів, гаубиць, РСЗВ. А гранітна порода грунтів не дозволяла створити потрібні укріплення та фортифікації.

Вимушений відступ

19 серпня десь по обіді, ворог провів масований артилерійський обстріл. Позиції були дуже сильно обстріляні. Танки били прямою наводкою по всім укриттям. Противник великими силами пішов на штурм висоти. Хлопці трималися з останніх сил, було багато поранених. Понісши великі втрати бойовики відступили. Під час танкового обстрілу полковник Потєхін теж отримав поранення. Незважаючи на величезну перевагу ворога і велику втому героїв, більшість з яких була ранена, висота залишалися під контролем добровольців. Своїх поранених перенесли до села Петрівське. 20 серпня українські війська були вибиті з цього села.

Отримавши наказ від командування на відступ, герої почали організований відступ з Савур-Могили 24 серпня. В них закінчилася вода і паливо для генератора, був відсутній зв’язок. В Києві в цей час проводився військовий парад, аросійські війська оточували сили АТО біля Іловайська. Сепаратисти ще певний час думали, що на Савур-Могилі знаходяться військові, і не бажали надто ризикувати. Це і дало захисникам потрібного часу.Виходили двома групами, пробиралася по тилам терористів. За декілька днів дійшли до Іловайська, і вже там група потрапила під артилерійський розстріл. Вони виходили разом з іншими військовими в колоні. Полковник Гордійчук (Сумрак) був поранений в голову. Інша група намагалася вийти на контрольовану українськими військами територію. Дійшли до Кутейниково, там потрапили на засаду російських десантників. Були взяті в полон, потрапили досить неочікувано, росіяни могли запросто розстріляти всіх, якби захотіли. Один з бійців потрапив в полон пізніше, і до цих пір там знаходиться. Ще один боєць біг декілька днів добирався до Волновахи.

 Бойовики понесли дуже великі втрати. Українські війська на Савур-могилі  здобули перемогу, а потім з честю вийшли з-під шквального вогню ворога. Через сімдесят років про Степанівку, Маринівку, Савур-Могилу знову заговорили всі, тільки цього разу російські терористи прийшли встановлювати «русскій мір», і  дуже серйозно отримали по зубам. Солдати стояли до кінця, не даючи ворогові спокійно рухатися, розбиваючи його колони, піхоту. Висоту все ж довелося залишити, сили були надто нерівні, але російські бойовики зрозуміли, що в Україні ніхто їм нічого просто так не віддасть.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено