Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 грудня, 2015   ▪   Лесь Терен   ▪   Версія для друку

Заради чого все це було?

Ось і вечір. Умикаю світло. Ще минулого тижня це була неабияка розкіш: струм подавали на 2 год протягом доби. Але потім світла потроху прибувало, і ось недавно вже настало «рівнодення»: по 4 год горіло, по 4 год гасло. Від сьогодні якийсь новий розклад, але сяє вже по 5 год. Устояли-таки проти енергетичної блокади, майже не похитнулися.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (421)
від 10 грудня, 2015
Заради чого все це було?

Для мене це лише констатація. А для сусідів свято. Путін обіцяв їм світло, тож приїхав і забезпечив. Аж заздрісно дивитися на них: ось би моя держава дала мені привід так із чогось радіти! Не втрачаю надії, що колись так і буде. Та не сьогодні, бо нині день, коли без найменшої потреби Україна програла важливий пропагандистський бій.

Щось там, певно, трапилося днями в кулуарах Києва. Чи то європейські партнери висловили гуманітарну стурбованість, чи то росіяни пригрозили якоюсь «симетричною відповіддю», чи, може, секретна соціологія із Криму нарешті потрапила на президентський стіл — усі зібралися, поглянули й ахнули… Але енергетичну блокаду вирішено згортати. І бажано з хорошою міною.

Із цим останнім непросто. Бо вже пізно, як зробив прем’єр Яценюк, сором’язливо звалювати підрив електроопор на «російських диверсантів». Адже, по-перше, «іноземний» варіант уже відпрацьований Москвою: там диверсію на Херсонщині проголосили справою рук ворожих турецьких спецслужб. А по-друге, очільника Кабміну підвела хлєстаковська звичка Іслямова ляпати язиком де не треба. На просторах інтернету широко гуляють свіжі записи розмов московських телефонних хуліганів-пранкерів (звісно ж, ефесбешників), котрим, видаючи себе за Авакова та Геращенка, вдалося кілька днів морочити голови Джемілєву та Іслямову й викликати їх на відверті розмови про чонгарські справи.

Читайте також: Свічка у вікні

І якщо небагатослівний Джемілєв мав пристойний вигляд (хіба що стримано скаржився «офіційним особам» на самоуправство «Правого сектору» на «кордоні»), то Іслямов ейфорійно здав росіянам усі «явки та паролі»: ім’я мінувальника опор, що привіз протитанкові міни, наявність зброї у свого загону (і попросив іще), власний незареєстрований пістолет, плани бойового походу «на Джанкой», назву «ударного батальйону», котрий він формує… «Герой Чонгару» все ще вихвалявся у ЗМІ «армагеддоном», котрий улаштував колишнім землякам, планами морської, мережевої, банківської блокади Криму власними силами, «вій­ною», котру він уже нібито веде проти Росії в союзі з дружньою Туреччиною.

Але тут, нарешті, від летаргічного сну прокинулася Українська держава й в особі президента втрутилася у справу, що почала набирати небезпечного міжнародного виміру. Петро Олексійович заявив, що електропостачання частково відновлюється. Джемілєв та Чубаров із видимим полегшенням підтримали рішення глави держави й стали обговорювати деталі законодавчих актів, які слід прийняти якнайшвидше, щоб офіційно установити всі обмеження в економічних відносинах з окупованою територією (щó, власне, їм і варто було зробити від самого початку замість голосувати торік за лукавий закон про вільну економічну зону «Крим»).

Чи не є приводом для радощів те, що за справу півострова замість московського ділка нарешті взялася держава? Якщо і є, то не надто великим, адже чонгарська епопея ще далека від завершення: почувши про «зраду» Меджлісу, «Правий сектор» засвистів та пообіцяв, що далі діятиме самостійно. Тож неконтрольоване «гуляйполе» на Чонгарі нікуди не поділося.

Скоро, кажуть, Україна пустить струм до Криму (якщо їй, звісно, дасть на це дозвіл «Правий сектор»). Можливо, у мене з’явиться ще кілька годин світла (вони, втім, уже з’явилися й без України). А що понад те?

Читайте також: Перекопський світлофор

Кримські політв’язні, виторгувати котрих своєю блокадою з полону нібито розраховував Іслямов, не звільнені. Навпаки, ричання Аксьонова («я думаю, что суд учтет, что именно за этих товарищей просили эти «коллеги». Мы им это все добавим, ущерб, который был нанесен Крыму, эти товарищи будут ликвидировать тупой пилой в Заполярье») в російських умовах лунає як смертний вирок…

Про захмарний стрибок авторитету «рятівниці» Росії (під гаслом «Не оставим Крым в беде!») я вже писав. Боляче повторювати, тож не стану. Але спостерігаю навколо саме це.

А не виключено ж, що окупантів іще доведеться вмовляти прийняти той струм! Бо обнадієний швидким реагуванням Москви Аксьонов радіє визволенню із залежності від Києва: «Электроэнергия была последняя нитка, которая связывала нас с Украиной. Вот сегодня мы отрезаны уже полностью и не имеем намерений вновь поддерживать эти отношения… Даже если Украина и захочет подавать электроэнергию, брать ее нам не надо ни за какие деньги: ни за большие, ни за маленькие».

Отак Україна ні сіло ні впало втратила (точнісінько як колись свої військові частини в Криму) найцінніший важіль електрорубильника, котрий у руках державних діячів, а не хуліганів міг би стати потужним знаряддям управління ситуацією на кримському фронті. Та хоч би й умілого шантажу! Але не став. І після оперативної російської реелектрифікації Криму вже не стане.

Тож заради чого все це було?..


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено