Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 листопада, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Як лікують на «народній землі»

Відносно недавно, на превеликий жаль, мені довелося зіткнутися з реаліями ще одного зрізу «республіканського» життя, яких досі вдавалося уникати: медичним обслуговуванням.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (419)
від 25 листопада, 2015
Як лікують на «народній землі»

Не уточнюючи імен і діагнозів, обмежусь тим фактом, що проблема була така серйозна, що вимагала можливого операційного втручання і вже точно перебування в стаціонарі.

…Околиця Макіївки, майже вимерлий район із розбитими ще від часу активних бойових дій дорогами, невелика, але зовні цілком пристойна лікарня, порожні коридори, де-не-де тьмяні лампи, абсолютно (!) порожнє відділення, без пацієнтів і майже без лікарів.  

Хочу сказати, що нам ще пощастило. Усій цій картині передувало геть наплювацьке ставлення в місцевих поліклініках, обвішаних від туалету до кабінетів лікарів агітаційними плакатами за команду Захарченка та його кандидата на посаду міського голови Макіївки — таку собі Ларису Толстикіну. Тема листа, звісно, не стосується конкретно цього виду маразму, але не можна не відзначити двох фактів:

1. Присутність в інформаційному агітаційному полі виключно пані Толстикіної, причому в масштабах, що просто зашкалюють навіть для колишніх регіоналів (листівками справді були обклеєні навіть дерева).

2. До глибини простий і примітивний рекламний слоган, що говорить радше про електорат, ніж про самого горе-кандидата: «Я за місто». Так. І все. Не зрозуміло, чи то ці слова виражають намір вирушити на заміську прогулянку, попутно оголюючи слабку орфографію, чи то більшого нам справді вже й не треба: чого розпилятися заради тих, у кого на шиї не висить автомат?

Читайте також: Еволюція пропаганди

Але це ліричний відступ. Увагу в поліклініці справді приділяють тільки кандидатам на посаду міського голови, адже низку формальностей для людини, яку привезли на швидкій (власне, у тому й полягало везіння), можна порівняти хіба що з дивною, як для відносно мирного часу, кількістю «ополченців» на милицях, котрі вишикувалися в коридорах біля кабінетів хірургів.   

Отримавши нарешті направлення на термінову госпіталізацію, їхати в інший кінець міста довелося вже на таксі, оскільки швидких у «республіці» не вистачає і взагалі визначити першочерговість необхідної допомоги не видається можливим. Діставшись до місця призначення, ми побачили медсестру, яка дрімала. Невдовзі до неї підійшов і завідувач відділення. Як виявилося, у хірурга сьогодні взагалі вихідний, а що стосується терміново потрібного зараз травматолога, то ця людина зараз «викликана для фронту» й буває тільки по п’ятницях, тому чекати доведеться ще кілька днів. Ставши, таким чином, єдиними пацієнтами відділення, ми одразу ж отримали довжелезний список ліків, дефіцит яких ви­явився куди більшим, ніж тих самих харчів чи взагалі продовольства.

Проблема полягала в тому, що якщо харчі ще так-сяк просочуються на територію «ДНР» з України, переважно все ж надходячи з Росії, що забезпечує нормальний кровообіг продовольчої сфери, то медикаментів з українською пропискою немає в принципі, а російський виробник зайняв ринок лише почасти з огляду на особливий контроль цієї сфери суспільного життя. У підсумку з отриманого списку в місцевих аптеках виявилася лише третина необхідних препаратів. Решту, що обійшлася в 4 тис. руб. на п’ять днів, довелося діставати через численних знайомих, які мали вихід на російські аптеки та їхні склади.  

Читайте також: Як рахують у «ДНР»

Треба сказати, що був і зворотний бік усієї цієї сумної історії. Поки я їхав у кареті швидкої допомоги, вдалося поговорити з медсестрою, і під час розмови з’ясувалося, що більшість лікарів, які лишилися в «ДНР», справді здійснюють ледве не подвиг, працюючи в умовах колосального дефіциту кадрів по 10 год на добу за мізерну зарплату, яку в пік бойових дій не платили взагалі. У той час, тобто влітку — восени минулого року, доводилося працювати буквально цілодобово, коли в лікарнях не припинявся потік поранених, а операції іноді робити при свічках через перебите енергопостачання.  

Ця дівчинка-медсестра лишилася в Донецьку через батька, який працював у лікарні Калініна понад 30 років і який відмовився покидати місто та відділення. І таких неполітичних історій, схоже, тут більшість.
Заради справедливості треба зазначити, що описаний лікарняний морок властивий саме віддаленим районам. У центральних клініках Донецька картина значно оптимістичніша й світліша: відремонтовані відділення ще з часів України, приємний персонал і часто-густо озброєна охорона з «ополчення» та «Оплоту», яка супроводжує своїх елітних поранених бійців (нерідко росіян) буквально по п’ятах на всі процедури.

Але загалом уся ця медична епопея, з якою довелося вимушено зіткнутися, певною мірою відоб­ражає те, що відбувається у всій «ДНР»: злегка відреставрований фасад з абсолютною порожнечею за ним.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено