Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 листопада, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Як лікують на «народній землі»

Відносно недавно, на превеликий жаль, мені довелося зіткнутися з реаліями ще одного зрізу «республіканського» життя, яких досі вдавалося уникати: медичним обслуговуванням.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (419)
від 25 листопада, 2015
Як лікують на «народній землі»

Не уточнюючи імен і діагнозів, обмежусь тим фактом, що проблема була така серйозна, що вимагала можливого операційного втручання і вже точно перебування в стаціонарі.

…Околиця Макіївки, майже вимерлий район із розбитими ще від часу активних бойових дій дорогами, невелика, але зовні цілком пристойна лікарня, порожні коридори, де-не-де тьмяні лампи, абсолютно (!) порожнє відділення, без пацієнтів і майже без лікарів.  

Хочу сказати, що нам ще пощастило. Усій цій картині передувало геть наплювацьке ставлення в місцевих поліклініках, обвішаних від туалету до кабінетів лікарів агітаційними плакатами за команду Захарченка та його кандидата на посаду міського голови Макіївки — таку собі Ларису Толстикіну. Тема листа, звісно, не стосується конкретно цього виду маразму, але не можна не відзначити двох фактів:

1. Присутність в інформаційному агітаційному полі виключно пані Толстикіної, причому в масштабах, що просто зашкалюють навіть для колишніх регіоналів (листівками справді були обклеєні навіть дерева).

2. До глибини простий і примітивний рекламний слоган, що говорить радше про електорат, ніж про самого горе-кандидата: «Я за місто». Так. І все. Не зрозуміло, чи то ці слова виражають намір вирушити на заміську прогулянку, попутно оголюючи слабку орфографію, чи то більшого нам справді вже й не треба: чого розпилятися заради тих, у кого на шиї не висить автомат?

Читайте також: Еволюція пропаганди

Але це ліричний відступ. Увагу в поліклініці справді приділяють тільки кандидатам на посаду міського голови, адже низку формальностей для людини, яку привезли на швидкій (власне, у тому й полягало везіння), можна порівняти хіба що з дивною, як для відносно мирного часу, кількістю «ополченців» на милицях, котрі вишикувалися в коридорах біля кабінетів хірургів.   

Отримавши нарешті направлення на термінову госпіталізацію, їхати в інший кінець міста довелося вже на таксі, оскільки швидких у «республіці» не вистачає і взагалі визначити першочерговість необхідної допомоги не видається можливим. Діставшись до місця призначення, ми побачили медсестру, яка дрімала. Невдовзі до неї підійшов і завідувач відділення. Як виявилося, у хірурга сьогодні взагалі вихідний, а що стосується терміново потрібного зараз травматолога, то ця людина зараз «викликана для фронту» й буває тільки по п’ятницях, тому чекати доведеться ще кілька днів. Ставши, таким чином, єдиними пацієнтами відділення, ми одразу ж отримали довжелезний список ліків, дефіцит яких ви­явився куди більшим, ніж тих самих харчів чи взагалі продовольства.

Проблема полягала в тому, що якщо харчі ще так-сяк просочуються на територію «ДНР» з України, переважно все ж надходячи з Росії, що забезпечує нормальний кровообіг продовольчої сфери, то медикаментів з українською пропискою немає в принципі, а російський виробник зайняв ринок лише почасти з огляду на особливий контроль цієї сфери суспільного життя. У підсумку з отриманого списку в місцевих аптеках виявилася лише третина необхідних препаратів. Решту, що обійшлася в 4 тис. руб. на п’ять днів, довелося діставати через численних знайомих, які мали вихід на російські аптеки та їхні склади.  

Читайте також: Як рахують у «ДНР»

Треба сказати, що був і зворотний бік усієї цієї сумної історії. Поки я їхав у кареті швидкої допомоги, вдалося поговорити з медсестрою, і під час розмови з’ясувалося, що більшість лікарів, які лишилися в «ДНР», справді здійснюють ледве не подвиг, працюючи в умовах колосального дефіциту кадрів по 10 год на добу за мізерну зарплату, яку в пік бойових дій не платили взагалі. У той час, тобто влітку — восени минулого року, доводилося працювати буквально цілодобово, коли в лікарнях не припинявся потік поранених, а операції іноді робити при свічках через перебите енергопостачання.  

Ця дівчинка-медсестра лишилася в Донецьку через батька, який працював у лікарні Калініна понад 30 років і який відмовився покидати місто та відділення. І таких неполітичних історій, схоже, тут більшість.
Заради справедливості треба зазначити, що описаний лікарняний морок властивий саме віддаленим районам. У центральних клініках Донецька картина значно оптимістичніша й світліша: відремонтовані відділення ще з часів України, приємний персонал і часто-густо озброєна охорона з «ополчення» та «Оплоту», яка супроводжує своїх елітних поранених бійців (нерідко росіян) буквально по п’ятах на всі процедури.

Але загалом уся ця медична епопея, з якою довелося вимушено зіткнутися, певною мірою відоб­ражає те, що відбувається у всій «ДНР»: злегка відреставрований фасад з абсолютною порожнечею за ним.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа товаровед, Ukr.Net (Ukraine), https://sinoptik.com.ru/погода-нижневартовск
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено