Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 листопада, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Як лікують на «народній землі»

Відносно недавно, на превеликий жаль, мені довелося зіткнутися з реаліями ще одного зрізу «республіканського» життя, яких досі вдавалося уникати: медичним обслуговуванням.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (419)
від 25 листопада, 2015
Як лікують на «народній землі»

Не уточнюючи імен і діагнозів, обмежусь тим фактом, що проблема була така серйозна, що вимагала можливого операційного втручання і вже точно перебування в стаціонарі.

…Околиця Макіївки, майже вимерлий район із розбитими ще від часу активних бойових дій дорогами, невелика, але зовні цілком пристойна лікарня, порожні коридори, де-не-де тьмяні лампи, абсолютно (!) порожнє відділення, без пацієнтів і майже без лікарів.  

Хочу сказати, що нам ще пощастило. Усій цій картині передувало геть наплювацьке ставлення в місцевих поліклініках, обвішаних від туалету до кабінетів лікарів агітаційними плакатами за команду Захарченка та його кандидата на посаду міського голови Макіївки — таку собі Ларису Толстикіну. Тема листа, звісно, не стосується конкретно цього виду маразму, але не можна не відзначити двох фактів:

1. Присутність в інформаційному агітаційному полі виключно пані Толстикіної, причому в масштабах, що просто зашкалюють навіть для колишніх регіоналів (листівками справді були обклеєні навіть дерева).

2. До глибини простий і примітивний рекламний слоган, що говорить радше про електорат, ніж про самого горе-кандидата: «Я за місто». Так. І все. Не зрозуміло, чи то ці слова виражають намір вирушити на заміську прогулянку, попутно оголюючи слабку орфографію, чи то більшого нам справді вже й не треба: чого розпилятися заради тих, у кого на шиї не висить автомат?

Читайте також: Еволюція пропаганди

Але це ліричний відступ. Увагу в поліклініці справді приділяють тільки кандидатам на посаду міського голови, адже низку формальностей для людини, яку привезли на швидкій (власне, у тому й полягало везіння), можна порівняти хіба що з дивною, як для відносно мирного часу, кількістю «ополченців» на милицях, котрі вишикувалися в коридорах біля кабінетів хірургів.   

Отримавши нарешті направлення на термінову госпіталізацію, їхати в інший кінець міста довелося вже на таксі, оскільки швидких у «республіці» не вистачає і взагалі визначити першочерговість необхідної допомоги не видається можливим. Діставшись до місця призначення, ми побачили медсестру, яка дрімала. Невдовзі до неї підійшов і завідувач відділення. Як виявилося, у хірурга сьогодні взагалі вихідний, а що стосується терміново потрібного зараз травматолога, то ця людина зараз «викликана для фронту» й буває тільки по п’ятницях, тому чекати доведеться ще кілька днів. Ставши, таким чином, єдиними пацієнтами відділення, ми одразу ж отримали довжелезний список ліків, дефіцит яких ви­явився куди більшим, ніж тих самих харчів чи взагалі продовольства.

Проблема полягала в тому, що якщо харчі ще так-сяк просочуються на територію «ДНР» з України, переважно все ж надходячи з Росії, що забезпечує нормальний кровообіг продовольчої сфери, то медикаментів з українською пропискою немає в принципі, а російський виробник зайняв ринок лише почасти з огляду на особливий контроль цієї сфери суспільного життя. У підсумку з отриманого списку в місцевих аптеках виявилася лише третина необхідних препаратів. Решту, що обійшлася в 4 тис. руб. на п’ять днів, довелося діставати через численних знайомих, які мали вихід на російські аптеки та їхні склади.  

Читайте також: Як рахують у «ДНР»

Треба сказати, що був і зворотний бік усієї цієї сумної історії. Поки я їхав у кареті швидкої допомоги, вдалося поговорити з медсестрою, і під час розмови з’ясувалося, що більшість лікарів, які лишилися в «ДНР», справді здійснюють ледве не подвиг, працюючи в умовах колосального дефіциту кадрів по 10 год на добу за мізерну зарплату, яку в пік бойових дій не платили взагалі. У той час, тобто влітку — восени минулого року, доводилося працювати буквально цілодобово, коли в лікарнях не припинявся потік поранених, а операції іноді робити при свічках через перебите енергопостачання.  

Ця дівчинка-медсестра лишилася в Донецьку через батька, який працював у лікарні Калініна понад 30 років і який відмовився покидати місто та відділення. І таких неполітичних історій, схоже, тут більшість.
Заради справедливості треба зазначити, що описаний лікарняний морок властивий саме віддаленим районам. У центральних клініках Донецька картина значно оптимістичніша й світліша: відремонтовані відділення ще з часів України, приємний персонал і часто-густо озброєна охорона з «ополчення» та «Оплоту», яка супроводжує своїх елітних поранених бійців (нерідко росіян) буквально по п’ятах на всі процедури.

Але загалом уся ця медична епопея, з якою довелося вимушено зіткнутися, певною мірою відоб­ражає те, що відбувається у всій «ДНР»: злегка відреставрований фасад з абсолютною порожнечею за ним.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.