Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 грудня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Александра Новоселофф: «На ООН покладають забагато очікувань»

Французький політолог з Університету Пан­теон-Ассас у Парижі Александра Новоселофф в інтерв’ю Тижню розповіла про стіни, які все ще розділяють народи, попри падіння Берлінського муру 20 років тому, про те, чи спіткає ООН доля Ліги Націй, і про реформи, потрібні для ефективної роботи цієї організації.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (419)
від 25 листопада, 2015
Александра Новоселофф: «На ООН покладають забагато очікувань»

Французький політолог з Університету Пан­теон-Ассас у Парижі Александра Новоселофф в інтерв’ю Тижню розповіла про стіни, які все ще розділяють народи, попри падіння Берлінського муру 20 років тому, про те, чи спіткає ООН доля Ліги Націй, і про реформи, потрібні для ефективної роботи цієї організації.

Великий китайський мур і вал Адріана є доказами того, що людство відгороджувалося стінами від загроз спрадавна. Чи справді вони допомагають залагоджувати конфлікти в сучасному світі у відносно м’який і дешевий спосіб?

— Зведення стіни не завжди дешевше, коли міряти грішми. Воно є таким, якщо висловлюватися мовою політики. Усунути одну нібито просту проблему видається менш витратним, ніж поступово, крок за кроком вирішувати справжню, складну, торкатись якої або не хочуть, або невигідно. Адже щоб упоратися з комплексною проблемою, треба чимось жертвувати. А це можуть робити лише сміливі політичні лідери, яких нині обмаль. Вони мають пояснювати своїм співгромадянам, наскільки багатогранною та неоднозначною є проблема й скільки знадобиться часу та зусиль, щоб із нею впоратись. Інколи легше звести мур та й годі, бо це начебто простіше й показовіше. Стіна — річ помітна. А політики хочуть, щоб пропоноване ними вирішення проблем було наочним. Щоб співвітчизникам впадали в око заходи, яких вживають уряди. Установлення справжнього миру потребує часу й жертв. У цьому, власне, і є справжня проблема для політиків.

Ви стверджуєте, що навіть найміцніші стіни не перепона для охочих через них прорватися. Чи вдасться нині ЄС завдяки бар’єрам стримати потік біженців? Бо ж він стає викликом, на який дедалі складніше реагувати…

— Думаю, свобода пересування в будь-якому разі прогресує. Особливо коли йдеться про товари, телекомунікацію. Світ справді перетворився на глобальне село: з будь-якої його точки можна легко зв’язатися з іншою, навіть за океанами. Хоч би що відбувалося, про це майже миттю дізнається все людство. Нині інформацію не так легко приховати, як 20–40 років тому. А якщо говоримо про людей, то все залежить від політичних обставин, у яких вони живуть. Нині маємо час бурхливої міграції, так би мовити, «з Півдня на Південь». Тобто з одних південних країн до інших їдуть більше, ніж до північних. Про цей факт часто забувають, хоча тисячі переселенців на берегах Європи не унікальна ситуація. До ПАР нині мігрує дуже багато хто з Конго, а на людські потоки в Азії взагалі мало хто зважає.

Читайте також: Декомунізація = дерусифікація України

1974 року ООН створила на Кіпрі так звану зелену лінію, буферну зону між грецькою і турецькою частинами острова, які ворогували між собою. Фактично до початку 2000-х це була своєрідна стіна, яка розділила острів та його людей. Чи виправдані такі дії?

— Присутність миротворчої місії ООН на Кіпрі справді заморозила конфлікт, і це дало люфт часу, щоб пристрасті почали вщухати й сторони, які ворогують, сіли за стіл переговорів. Її представники відповідали за безпеку, моніторили зону розмежування, брали на себе роль посередників. Посаду спеціального радника генсека ООН щодо Кіпру нині обіймає норвежець Еспен Барт Ейде, який допомагає організувати перемовини, щоб пришвидшити процес урегулювання конфлікту. Часто забувають, що дискретна роль ООН полягає саме в облаштуванні посередництва на переговорах задля врегулювання кризових ситуацій.

На замирення між кіпріотами знадобилося близько 40 років. Чому такий тривалий період?

— Ну то й що, як довгий? Повторю: встановлення миру потребує часу. До нього не повертаються за добу. Адже людям потрібно подолати травму. Якщо сторони, котрі ворогують, не готові замиритися, цей процес може забрати десятки років, ба навіть століття.

Обрання Мустафи Акинджи новим президентом Північного Кіпру змінило ситуацію на турецькій стороні острова, дало змогу повернутися до переговорів між Північчю й Півднем. Сподіваюся, вони досягнуть якогось рішення, адже нині є значно серйозніша проблема — громадянська війна в Сирії.

Нині подекуди чуємо, що ООН спіткала чергова криза й виклики, на які важко відповідати організації, можуть привести її до того самого фіналу, що й Лігу Націй. Згодні з таким твердженням? Якщо ні, то чому?

— ООН є міжурядовою організацією. На відміну від Ліги Націй це не наддержавне утворення. Її вага у вирішенні глобальних питань цілком залежить від єдності країн, що до неї входять, особливо від консенсусу постійних членів Ради Безпеки: США, Росії, Великої Британії, Франції та Китаю. Якщо ця п’ятірка не виробила спільного бачення того, як саме мають розгортатися події у світі, ООН не функціонуватиме нормально. Консенсус — передумова її нормальної діяльності. Стверджувати, що ця організація нині кудись подінеться, безглуздо, бо це частина системи світу, в якому ми всі живемо. Хай там як, а міжнародна система залишається тією самою, котра склалася після 1975 року й на котру впливає Статут ООН. Так буде, допоки хтось із постійних членів Радбезу не вийде з-під дії документа, хоча в цьому жоден із них не зацікавлений.

Читайте також: Як влаштована внутрішньопартійна соціологія

Попри все сказане, ООН є у світі стабілізаційним фактором, про що багато хто забуває. Повернуся до тези, що для нормальної роботи організації потрібна єдність п’ятьох постійних членів РБ, які належать до найпотужніших країн у дипломатичному, військовому, економічному сенсі. Вони причетні практично до всіх подій на планеті. Оскільки Статут ООН зобов’язує всіх їх без винятку ухвалювати рішення колективно, це забезпечує чинник стабілізації. Це те, чого намагаються не бачити. Іноді починають скаржитися, що в питанні Сирії Росія та Китай застосовують вето, котре блокує дальший рух у вирішенні проблеми. Решті ця ситуація не вигідна. Одного разу так сталося, що від справи Іраку усунулися США й Велика Британія і це породило «ІДІЛ». ООН є організацією, структура якої змушує її членів шукати спільне рішення, яке ніколи не влаштовує всіх без винятку.

Право вето — це дещо, що тримає держави-члени в ООН. Якби його не було, вони вже давно покинули б лави організації. Його відсутність була слабкістю Ліги Націй: бракувало важеля, щоб висловити свою незгоду. Думаю, що вето — це те, що нині допомагає ООН триматися купи й працювати.

Які реформи слід провести, щоб ООН як міжнародна миротворча структура могла й надалі авторитетно та ефективно виконувати свою місію?

— Найтривалішим завданням, яке ще не вирішили, є реформування Ради Безпеки ООН у спосіб її розширення. Прихильники цієї ідеї стверджують, що до Радбезу мають бути залучені представники нових світових гравців, від яких залежить баланс сил на планеті. Йдеться про Індію, ПАР, Бразилію, Японію та Німеччину. Дві останні в Статуті ООН усе ще фігурують як «вороги» за старою системою, сформованою відразу після Другої світової війни, і це треба виправити. Перша причина, з якої склад Радбезу досі не розширено, банальна: 15 його учасників домовляться поміж собою щодо певного рішення швидше й легше, ніж 20. Друга: чи матимуть нові постійні члени згаданої Ради право вето. Країни, наділені ним сьогодні, не хочуть, аби ще хтось його мав. Це стосується як Росії, так і Китаю та США. Третя причина полягає в тому, що країни — кандидати в постійні члени РБ ООН у своїх регіонах не сприймаються як повноправні претенденти на такий статус. Якщо візьмемо приклад Латинської Америки, то Аргентина чи Мексика не думають, що Бразилія є найкращим претендентом на місце в Радбезі, бо й вони не ликом шиті. У випадку ПАР претензії виникають у Нігерії, Алжиру та Єгипту.

Чи вдається лише зусиллями ООН встановити мир у конфліктних точках світу? Яку роль у примиренні відіграють громадянське суспільство та влада? Що саме залежить від співпраці всіх трьох?

— На ООН, як мені здається, покладають забагато очікувань. Якщо поглянути на всі конфліктні й постконфліктні ситуації, то вона ані разу не змогла насадити в них мир. До реального примирення силоміць не змусиш. Кіпріотам знадобилося близько 40 років, щоб перестати ворогувати між собою. Мир — це ініціатива, яка походить від самих низів суспільства.

Читайте також: За право своє. Як вижити активістам в агресивному середовищі

Постконфліктний період є дуже важливим моментом, бо саме тоді всі сторони протистояння доходять думки, що вони прагнуть миру, й запускається процес примирення, який легким не буває. Повторю: на це потрібен час. На подолання травми та об’єднання — теж. Потрібно сісти й порадитися між собою всередині країни, без урахування інтересу зов­нішніх гравців, яку вигоду вона дістане від того, що знову об’єднається, і чи існує спільна ідея, як після поновлення цілісності розвиватися далі. За те, що було й буде, відповідають усі громадяни країни, в якій стався конфлікт, або всі його сторони.

Влада тієї чи тієї держави робитиме якісь рухи в бік подолання конфлікту лише тоді, коли її до цього змусить суспільство. Джерело миру — це передусім ті, з кого воно складається. Коли воно чітко задекларує своєму урядові, що хоче миру, тоді й державні інституції почнуть рух у потрібному напрямку.

-----------------------------------------------------

Александра Новоселофф — доктор політичних наук, працює в Університеті Пантеон-Ассас (Париж), досліджує питання діяльності ООН та миротворчих операцій. У 2002–2003 роках була запрошеним нау­ковим співробітником міжнародної Академії миру (Нью-Йорк), у 2002-му — Інституту проблем безпеки Європейського Союзу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це може тривати безкінечно. Врадіївка-1, -2, -3, -4, -100, -1000. Назву топоніма можна змінювати, так і робиться. Криве Озеро, Лощинівка, щось буде далі, але ж суть справи не міняється. Самосуд помалу стає чи не єдино можливим способом здобуття справедливості для маленьких українців. Ну або хоча б способом привернення уваги до проблеми й отримання хоч якоїсь сатисфакції після того, як та проблема вже перелилася за вінця кривавим місивом.
    31 серпня, Роман Малко
  • Це було друге з побачених мною невидимих міст. Перше було -- Королевець-Кеніґсберг (і все ще "Калининград"). Я відкрила для себе Королевець десь тоді ж, коли й Дніпрдзержинськ(нині Кам’янське), -- влітку 2009 року. Але зараз ітиметься про моє Мамаємісто.
    31 серпня, Маріанна Кіяновська
  • Тиждень.ua поговорив із двома узбецькими правозахисницями Надєждою Атаєвою та Умідою Ніязовою про можливість зміни еліт в Узбекистані, наступників Іслама Карімова та роль Кремля у цьому виборі
    31 серпня, Ольга Ворожбит
  • Хронічні екологічні проблеми Маріуполя вийшли на гора якраз напередодні візиту президента до міста
    31 серпня, Дарина Феденко
  • В ухвалених парламентом Республіки Польща постановах (Постанова Сенату від 7 липня 2016 р. та Постанова Сейму від 22 липня 2016 р.) польські парламентарі продовжили односторонній перегляд спільної політичної оцінки польсько-українського конфлікту під час Другої Світової війни, яку було раніше погоджено в низці важливих українсько-польських документів, зокрема таких як:
    30 серпня,
  • Завдяки чому модернізують Збройні сили. На що здатні вітчизняні виробники
    30 серпня, Анатолій Шара
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено