Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 листопада, 2015   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Справа «каратєля Литвинова». Шанс на звільнення

Справа Сергія Литвинова мала стати для росіян черговою страшилкою про звірства «українських фашистів». Втім, створена слідчими РФ історія почала розвалюватися, так і не дійшовши до суду.
Справа «каратєля Литвинова». Шанс на звільнення

Серед бранців Кремля, які з’явилися після початку анексії Криму та війни на Донбасі, вистачає як героїчних, так і неоднозначних постатей. Проте всі вони мають одну  спільну рису – фальшовані кримінальні справи, якими російські слідчі намагаються підкріпити пропагандистський міф про «жорстоких каратєлєй» та фашистів з України. Певно, найбільш абсурдною виглядає справа Литвинова, через яку у нібито військових злочинах російський Слідчий комітет звинувачує не лише рядового громадянина, але і перших осіб країни. Зокрема колишнього очільника Дніпропетровської ОДА, олігарха Ігоря Коломойського та міністра оборони України Валерія Гелетея.

«Фашист» з проросійської Луганщини

До потрапляння в застінки Литвинов мало чим був відомий широкому загалу. Він не був ані режисером, як Олег Сенцов, ані військовим, як Надія Савченко, ані членом Правого сектора, як Микола Карпюк. Звичайний селянин із неповною середньою освітою ,житель села Комишне Станично-Луганського району. Виріс у багатодітній сім’ї, фаху не мав. Заробляв на життя різного роду підробітками: збирав брухт, копав ями, пас худобу. Мав проблеми із розумовим розвитком. Водночас, російське слідство встигло звинуватити його у масових розстрілах (мовляв, вбив 39 чоловіків, які нібито відмовилися вступити до батальйону «Дніпро», зґвалтував 8 жінок та вбив одну дитину).

Востаннє на території України, за різними даними, його бачили 12-14 серпня минулого року. Чоловік нібито поїхав до лікарні в Тарасівському районі Ростовської області лікувати флюс. Розбіжності у протоколах допитів, власне, починаються саме з цього моменту. Так, за словами адвоката Віктора Паршуткіна, фельдшер, яка приймала Литвинова, стверджує, що чоловіка привезли на автомобілі «Lada». Сам Литвинов був брудний, пошарпаний, із раною на щоці, яка вже починала гноїтися. Медпрацівник під час свого першого допиту зазначала, що спочатку сприйняла це як поранення, отримане під час боїв, а самого Литвинова прийняла за «ополченця».  Щоправда, у наступних протоколах ці свідчення відкоригували. Водій же, який привіз чоловіка, зазначав, що Литвинов стояв на перехресті й намагався упіймати машину впродовж певного часу.

Читайте також: Бранці Кремля. Як українці стають політв'язнями в РФ

Між тим, допитані прикордонники мають категорично іншу версію подій. За їх словами, вони побачили Литвинова під час перетину кордону з Росією. І, зваживши на його стан, вирішили викликати йому «швидку», яка і довезла хворого до лікарні. За офіційною версією, із флюсом Литвинов пролежав у медзакладі аж 8 днів. Це викликає подив у адвокатів.

«Зазвичай із такими захворюваннями так довго в лікарні не тримають. Якщо ускладнень немає, то це нескладна операція. А Литвинов пролежав у лікарні 8 днів. Що він там робив? У нас є своя версія. Наш клієнт працював на фермера Сергія Холода. У нас є підозри, що цей чоловік банально віддав російським правоохоронцям свого робітника (Литвинова) в обмін на щось. По-перше, на цю думку наштовхнуло те, що знайти цього фермера так і не вдається. Ніхто не дає його координат чи телефонів. Родичі відмовчуються і не зізнаються, де він може перебувати. Також з матеріалів справи стало відомо, що після затримання Литвинова Холод приїжджав до Росії, намагався домовитися з оперативниками про звільнення. Втім марно», – розповідає адвокат Паршуткін.

Він також додає, що його підзахисний добре знав українських військових, які базувалися біля його села.

«Ми підозрюємо, що Литвинова могли помістити до лікарні в якості людини, яка мала опізнавати українських військових. Чому? Під час найгарячішої фази конфлікту були випадки, коли військовослужбовці, члени добровольчих батальйонів, виходили на територію Росії і, маскуючись під біженців, намагалися отримати допомогу. Оскільки Литвинов був у тісному контакті з українськими військовослужбовцями, мав їх знати в обличчя. Чи зміг він когось здати – не знаю», – додає Паршуткін.

Потрапив же до рук ФСБ Литвинов, за словами адвокатів, через необережність. В один із днів до лікарні привезли трьох бойовиків. І Литвинов почав їх розпитувати, де вони воювали, з ким. Новоприбулим такі розпитування не сподобалися. Чоловіки напоїли Литвинова горілкою, після чого викликали ФСБ.

Читайте також: Росія як цивілізаційний виклик

Після затримання Литвинову інкримінували масові убивства. Варто зазначити, що більшістю справ українських бранців займається  Управління з розслідування злочинів, пов'язаних із застосуванням незаконних методів ведення війни Головного управління Слідчого комітету Росії. Фактично ж це «відділ по Україні». Згідно з версією слідчих, наприкінці квітня 2014-го року в село Комишне, де мешкав Литвинов, приїхали представники добровольчого батальйону (нині полку) «Дніпро», які агітували людей приєднуватися до їхніх лав, обіцяючи зарплату в 7 тисяч гривень. В той же час, проти тих, хто відмовиться, за версією СК РФ, обіцяли «вжити заходів аж до розстрілу». І Литвинов, побоюючись за своє життя, вступив до добробату. У протоколах допитів, яких налічується близько 25 штук, Литвинов розповідає, де нібито відбувалася підготовка «каратєлєй», називає місця, де відбувалися стрільби. Цікавим є те, що за словами російських слідчих, на полігони до добробатівців особисто приїжджав Ігор Коломойський, який привозив людям гроші.

«Розстріли» ж відбувалися у кращих традиціях радянських історій про фашистів. На околиці селищ стояли поштові скриньки, в які «небайдужі громадяни» кидали анонімки з іменами і адресами людей, які підтримували бойовиків або просто співчували проросійським сепаратистам. Одного дня до села заходили військові, виймали ці папірці і йшли на зачистку за вказаними адресами. Відбувалося все наступним чином. Литвинов разом із напарником заходили до будинку, знаходили там молодого чоловіка, іноді з дружиною. Напарник виводив хлопця на двір, де разом із бійцями його розстрілював. Литвинов же, лишившись наодинці з жінкою, відчував «сексуальний потяг» і ґвалтував її. По кожному з восьми епізодів незмінно тричі: 30, 20 і 10 хвилин відповідно. Після цього він вбивав жертву. В один з таких моментів також нібито вбили 12-річну дівчинку, яка стала випадковим свідком «звірств» Литвинова.

«Коли читаєш ці свідчення перший раз – волосся на голові дибки стає. Реально думаєш, що це справжній «фашист», про якого нам розповідали в ЗМІ. Але коли починаєш ретельніше вивчати матеріли, розумієш, що щось тут не клеїться. Епізоди змальовані як під копірку, надто вже зі зґвалтуваннями», – зауважує Паршуткін.

Справа, яка розвалюється

Історію, створену російськими слідчими колективно з працівниками ФСБ, спростували адвокати спільно з українськими правоохоронцями. За офіційною версією, Литвинов з подільником змусили 39 чоловіків-полонених вирити рів, після чого в ньому ж і розстріляли. По справі загалом проходить 47 вбитих. На цьому моменті хорор про українського карателя з Луганщини починає тріщати по швах.

Так, жоден з мешканців села, на околиці якого нібито відбувалися ці криваві події, не чув звуків пострілів. Масового захоронення у лісосмузі не знайшли. У матеріалах справи фігурують прізвища лише чотирьох жінок, всі інші – невстановлені слідством особи. За запитом адвокатів, українські правоохоронці з Генеральної прокуратури, прокуратури Луганської області зробили перевірку і встановили, що люди із прізвищами, зазначеними у матеріалах, не зареєстровані у Станично-Луганському районі, місті Лисичанськ чи інших селищах, де нібито відбувалися «звірства». В той же час, Міністерство оборони надало відповідь, що сам Литвинов ніколи не служив у Збройних силах або добровольчих формуваннях і не призивався до армії через проблеми зі здоров’ям.

Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію

Крім того, є підтверджені свідчення, що до Литвинова могли застосувати тортури. Щоправда, сам підозрюваний плутається у показах і називає аж три різні версії подій. Так, за першою, з лікарні на території Росії в Україну його вивезли бійці Національної гвардії України, катували його, змушували прийти до російських слідчих і розповісти про «звірства» українських військових. За другою версією, з лікарні його викрали невідомі особи в камуфляжі, на авто з українськими номерами. Вони нібито вивезли його в ліс, де катували, змушуючи дати «правильні» свідчення. Адвокати підозрюють, що це могли бути працівники ФСБ. І за третьою версією, Литвинова могли катувати «ополченці», які згодом здали його оперативникам.

«Литвинов у протоколах дав такі чіткі свідчення, що навіть я не можу такі дати. Виникли підозри, після чого я просив провести ще один допит із записом на відео, після чого порівняти попередні протоколи. Крім того, мова йшла про психолінгвістичну та психофізіологічну експертизи. Водночас, ми заперечували проти поліграфа, оскільки до людей із розумовими відхиленнями не можна застосовувати такі інструменти. Обманом мого клієнта поліграф таки змусили пройти. Втім, коли ми вже хотіли оскаржувати цю експертизу, слідчий порадив не поспішати, натякнувши, що її результати будуть в наших інтересах», –розповідає адвокат Паршуткін.

Відповідно до результатів поліграфа, 72% реакцій Литвинова свідчать, що він не отримував пропозицій вступити в добровольчий батальйон «Дніпро», не проходив навчання в цьому батальйоні, не отримував наказу брати участь у зачистках населених пунктів на території України, не отримував наказів вбивати полонених і цивільних жителів, не брав участі у розстрілах полонених і цивільних скоєних як самостійно, так і в групі, не отримував наказів вбивати жінок і дітей, не брав участі у вбивствах і зґвалтуваннях жінок і дітей.

В той же час, поліграф показав, що 73% реакцій свідчать про те, що Литвинова справді могли вивозити з лікарні в невідомий населений пункт і застосовувати тортури з метою дачі свідчень про участь у «каратєльних операціях» батальйону Дніпро.

«Є дані, що Литвинова катували електричним струмом, били палицями по голові та інших частинах тіла. І це підтверджують результати експертизи ,ініціатором проведення якої виступило слідство. Випадок безпрецедентний: правоохоронці офіційно визнають тортури. Але тут була своя мета. Думаю, що коли органи побачили, що справа розвалюється, вони вирішили не допустити її до суду присяжних. Адже є неспростовні докази, які розбивають історію Слідчого комітету. До того ж, немає потерпілих, немає дружин розстріляних чоловіків. Відтак, народилася інша справа, про розбій», – зазначає Паршуткін.

Читайте також: Як я був «робокопом» у полоні в «ДНР»

Суть нових звинувачень в тому, що Литвинов спільно з двома добровольцями пограбував громадянина РФ Лисенка на території України, в селі Колесниківка. За версією слідства, чоловік знав, що у потерпілого є два автомобілі. Влітку 2014-го, під час активної фази бойових дій  на Донбасі, Лисенко приїхав до села, де справді має помешкання. Там його побили військові, відібрали в нього ключі від гаража, знайшли там дві машини і вивезли їх. Потерпілий про інцидент не розповідав односельцям, а одразу вирушив додому, перетнув вночі кордон і повернувся до Тарасівського району Ростовської області.

Адвокати з Литвиновим через українського консула подали запит і в результаті з’ясували, що «викрадені» авто не належать потерпілому. Транспортний засіб за першими номерами, зазначеними в протоколах, зняли з обліку кілька років тому. Другий автомобіль взагалі зареєстрований на іншу людину. До того ж, один із транспортних засобів (адвокати не уточнюють, який саме – ред.) перебуває в угоні. Односельці ж з України взагалі бачили потерпілого востаннє у грудні 2013-го року.

Через таку активну роботу адвокати відчувають тиск. Так, племінника Віктора Паршуткіна намагалися судити за розбій і навіть заарештували (нібито він відібрав у колишньої дружини мобільний телефон). Санкція даної статі передбачає обмеження волі строком до 12 років. Проте за чоловіка внесли заставу і вивезли на територію України. Самому ж адвокату погрожували кримінальними справами як не за «фальшування матеріалів», так за розголошення таємниці слідства. Зокрема, за подання адвокатських запитів, в яких містяться дані матеріалів справи.

Попри це, є певні підстави для оптимізму. Адвокати зауважують, що за російським законодавством, людину можуть утримувати під слідством не довше 18 місяців. Литвинова мали осудити до 13 листопада за справою про «карателів», проте вона розвалилася. Наразі ж арешт продовжили до 16 лютого 2016-го року. 20-го ж лютого має сплисти відведений законом термін на перебування під слідством.

«Думаю, вже зараз можна говорити, що слідчі вирішили тягнути час. Врешті, у лютому його відпустять. Єдина санкція, передбачена законодавством після спливання 18-місячного терміну – це підписка про невиїзд. Думаю, Литвинову дадуть повернутися в Україну, після чого його формально оголосять у розшук, але шукати не будуть. Як на мене, це зараз єдиний варіант, за якого російська правоохоронна система може зберегти обличчя і відкараскатись від Литвинова», – констатував Паршуткін.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Киев вакансии, подробнее, https://sinoptik.com.ru/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено