Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 листопада, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Непримиренні суперечності

За минулі півтора року війна на Донбасі поставала в безлічі ракурсів. Експерти й політологи навперебій пропонували свої погляди на вирішення проблеми та причини її виникнення.
Матеріал друкованого видання
№ 46 (418)
від 19 листопада, 2015
Непримиренні суперечності

Лейтмотивом того, що відбувається, прийнято вважати геополітичний вектор: конфлікт трактують як зіткнення закостенілої російської дійсності, якій притаманне принципове неприйняття Заходу, з європейськими порухами України, що стали тепер неможливими через окупований Крим та незагойну криваву рану в містах зони АТО. Інакше кажучи, у вигляді анексованого півострова Москва отримала серйозний плацдарм для розгортання військової потужності в Чорноморському регіоні, тоді як на Донбас був накинутий довгостроковий короткий повідок, що оживлятиме всілякі котли або «Мар’їнки» в разі найменшого зближення України з ЄС.

Однак у самій «ДНР» мало хто мислить про те, що відбувається, саме категоріями геополітики, зводячи основні претензії на адресу української сторони до кількох заяложених інформаційних тез, котрі, втім, не втратили актуальності й нині. Прикметно, що попервах, коли конфлікт іще не набув таких колосальних масштабів, між Донецьком і Києвом кілька разів намагалися встановити телемости, де звичайні жителі двох міст могли б поговорити безпосередньо, без медійного спотворення та інформаційних шаблонів. Проте спроба знайти спільний знаменник завжди закінчувалася тим самим: не минало й 10 хв, як і ті, і ті починали кричати. Але впродовж цього куцого відтинку часу все-таки можна було почути кілька основних тез — настільки дзеркальних, що справді не знаходилося жодних раціональних аргументів для їх
обговорення.

Читайте також: Еволюція пропаганди

Теза 1: Майдан був антиконституційним переворотом, у результаті якого влада дісталася «хунті» — політичній групі людей, що взяла її революційним військовим способом. Жодної із трьох умов зміни президента (імпічмент, смерть, відставка) не було, а отже, починаючи від Турчинова, уся київська влада незаконна.

Парадокс цієї позиції полягає в тому, що навіть у березні 2014-го в Донецьку, зокрема й на тодішньому мітингу, навряд чи можна було налічити два десятки людей, які справді вимагали б повернення Януковича: у більшості останній викликав не меншу огиду, ніж сам Турчинов, і главою держави його вже майже ніхто не вважав. Іще дужче поглибилася суперечність із плином часу: коли
фізично завершився термін повноважень пре­зи­дента-втікача, у прихильників цієї логіки раптом не виявилося жодної відповіді, хто ж тепер, на їхню думку, легітимний керівник України. Тоді мені доводилося чути геть абсурдні відповіді на це запитання: починаючи від «ніхто» й закінчуючи «та хоч би і я!».

Українська позиція була цілком протилежною: навесні 2014-го в низці міст Донбасу стався державний переворот, до влади, незаконно її захопивши, прийшла група військових (читай: та ж таки «хунта»), і вся «республіканська» влада незаконна.

Читайте також: Як рахують у «ДНР»

Теза 2: Майдан — цілком організована Штатами акція, у якій брали участь або проплачені активісти, або люди, обдурені західною пропагандою (до останніх у Донецьку традиційно зараховують Небесну сотню).
Фраза «Донбас працює» може, либонь, непогано проілюструвати цю думку, адже в поїздах й автобусах гопників, які виїжджали з Донецька на підтримку Януковича, насправді не налічувалося й одного відсотка щиро зацікавлених у тому, щоб теліпатися до столиці. Більшість донеччан дивилися з обуренням на події лише з власних крісел після робочих змін. Цілковита апатичність і невіра в реалізацію висунутих у Києві гасел — ось що визначало тоді справжнє ставлення жителів регіону до Майдану.

Українська позиція і тут зворотна: події навесні 2014-го в Донецьку — цілком організована Москвою акція, яка зібрала здебільшого добре оплачених та завезених із РФ людей або місцевих, ошуканих російською пропагандою.

Теза 3: усі смерті й руйнування на Донбасі цілком на совісті ЗСУ та українського керівництва.

Читайте також: Газовий колапс «ДНР»

Ця, мабуть, найболючіша й найбільш непримиренна тема водночас є і найбільш ідейно заангажованою. У кожну смерть і згорілий будинок Донецька чи інших міст тут-таки вливався цілий коктейль пропаганди, щоб подати подію — залежно від забарвлення телеканалу — в потрібному світлі. Далека від будь-якої теоретизації, ця теза й нині стоїть просто непрохідним муром між тими, хто поховав своїх близьких під час війни, — мешканцями як Житомира, так і в Горлівки чи Донецька: «аргумент смерті» змушує ігнорувати голос розуму й почувати лише ненависть до своїх опонентів.

Зрозуміло, противники «республіки» й тут притримуються протилежного: всі смерті й руйнування на Донбасі виключно вина «ополчення» й тих, хто його підтримав.

Отакий-от вигляд має сьогодні той пласт, який прийнято називати «конфліктом на Донбасі», якщо його перевести у вербальну площину, відкинувши міномети й «Гради».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
  • Історія «тіньового бізнесмена» сталінської доби
    26 червня, Валерій Примост
  • Найефективніше допомогу витрачають у бідних країнах з адекватним управлінням. Але вона до таких не потрапляє
    26 червня, The Economist
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено