Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 листопада, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Непримиренні суперечності

За минулі півтора року війна на Донбасі поставала в безлічі ракурсів. Експерти й політологи навперебій пропонували свої погляди на вирішення проблеми та причини її виникнення.
Матеріал друкованого видання
№ 46 (418)
від 19 листопада, 2015
Непримиренні суперечності

Лейтмотивом того, що відбувається, прийнято вважати геополітичний вектор: конфлікт трактують як зіткнення закостенілої російської дійсності, якій притаманне принципове неприйняття Заходу, з європейськими порухами України, що стали тепер неможливими через окупований Крим та незагойну криваву рану в містах зони АТО. Інакше кажучи, у вигляді анексованого півострова Москва отримала серйозний плацдарм для розгортання військової потужності в Чорноморському регіоні, тоді як на Донбас був накинутий довгостроковий короткий повідок, що оживлятиме всілякі котли або «Мар’їнки» в разі найменшого зближення України з ЄС.

Однак у самій «ДНР» мало хто мислить про те, що відбувається, саме категоріями геополітики, зводячи основні претензії на адресу української сторони до кількох заяложених інформаційних тез, котрі, втім, не втратили актуальності й нині. Прикметно, що попервах, коли конфлікт іще не набув таких колосальних масштабів, між Донецьком і Києвом кілька разів намагалися встановити телемости, де звичайні жителі двох міст могли б поговорити безпосередньо, без медійного спотворення та інформаційних шаблонів. Проте спроба знайти спільний знаменник завжди закінчувалася тим самим: не минало й 10 хв, як і ті, і ті починали кричати. Але впродовж цього куцого відтинку часу все-таки можна було почути кілька основних тез — настільки дзеркальних, що справді не знаходилося жодних раціональних аргументів для їх
обговорення.

Читайте також: Еволюція пропаганди

Теза 1: Майдан був антиконституційним переворотом, у результаті якого влада дісталася «хунті» — політичній групі людей, що взяла її революційним військовим способом. Жодної із трьох умов зміни президента (імпічмент, смерть, відставка) не було, а отже, починаючи від Турчинова, уся київська влада незаконна.

Парадокс цієї позиції полягає в тому, що навіть у березні 2014-го в Донецьку, зокрема й на тодішньому мітингу, навряд чи можна було налічити два десятки людей, які справді вимагали б повернення Януковича: у більшості останній викликав не меншу огиду, ніж сам Турчинов, і главою держави його вже майже ніхто не вважав. Іще дужче поглибилася суперечність із плином часу: коли
фізично завершився термін повноважень пре­зи­дента-втікача, у прихильників цієї логіки раптом не виявилося жодної відповіді, хто ж тепер, на їхню думку, легітимний керівник України. Тоді мені доводилося чути геть абсурдні відповіді на це запитання: починаючи від «ніхто» й закінчуючи «та хоч би і я!».

Українська позиція була цілком протилежною: навесні 2014-го в низці міст Донбасу стався державний переворот, до влади, незаконно її захопивши, прийшла група військових (читай: та ж таки «хунта»), і вся «республіканська» влада незаконна.

Читайте також: Як рахують у «ДНР»

Теза 2: Майдан — цілком організована Штатами акція, у якій брали участь або проплачені активісти, або люди, обдурені західною пропагандою (до останніх у Донецьку традиційно зараховують Небесну сотню).
Фраза «Донбас працює» може, либонь, непогано проілюструвати цю думку, адже в поїздах й автобусах гопників, які виїжджали з Донецька на підтримку Януковича, насправді не налічувалося й одного відсотка щиро зацікавлених у тому, щоб теліпатися до столиці. Більшість донеччан дивилися з обуренням на події лише з власних крісел після робочих змін. Цілковита апатичність і невіра в реалізацію висунутих у Києві гасел — ось що визначало тоді справжнє ставлення жителів регіону до Майдану.

Українська позиція і тут зворотна: події навесні 2014-го в Донецьку — цілком організована Москвою акція, яка зібрала здебільшого добре оплачених та завезених із РФ людей або місцевих, ошуканих російською пропагандою.

Теза 3: усі смерті й руйнування на Донбасі цілком на совісті ЗСУ та українського керівництва.

Читайте також: Газовий колапс «ДНР»

Ця, мабуть, найболючіша й найбільш непримиренна тема водночас є і найбільш ідейно заангажованою. У кожну смерть і згорілий будинок Донецька чи інших міст тут-таки вливався цілий коктейль пропаганди, щоб подати подію — залежно від забарвлення телеканалу — в потрібному світлі. Далека від будь-якої теоретизації, ця теза й нині стоїть просто непрохідним муром між тими, хто поховав своїх близьких під час війни, — мешканцями як Житомира, так і в Горлівки чи Донецька: «аргумент смерті» змушує ігнорувати голос розуму й почувати лише ненависть до своїх опонентів.

Зрозуміло, противники «республіки» й тут притримуються протилежного: всі смерті й руйнування на Донбасі виключно вина «ополчення» й тих, хто його підтримав.

Отакий-от вигляд має сьогодні той пласт, який прийнято називати «конфліктом на Донбасі», якщо його перевести у вербальну площину, відкинувши міномети й «Гради».


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено