Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 листопада, 2015   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Еволюція пропаганди

Одного разу життєві обставини змусили мене провести зо дві доби в місці, де не було інтернету. Зате був старий добрий телевізор, певна річ, із місцевими сепаратистськими й російськими каналами. За ті дні я буквально потрапив до іншого світу — зі своїми законами, грандіозно й філігранно відточеною брехнею, лицемірством та зверхнім ставленням до всього, що не пов’язане з «вєлікой Россієй» та її «вєлікімі» інтересами.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (417)
від 12 листопада, 2015
Еволюція пропаганди

 Прикметно, що таке «занурення» у стихію «республіканської» пропаганди я здійснюю волею випадку вже вдруге. Утім, відколи ейфорія довкола «Новоросії» явно пішла на спад, характер подаваної інформації змінився. Тепер вона спрямована на те, щоб хоч якось видряпатися з ідейної пастки, у яку загнали себе титани «русскомірних» ідей.

«Найлегшим» серед усього, що вливають через інформаційний шприц, є всілякі російські та радянські фільми, 95% яких працюють на одне — вмонтування ідеї про сакральність «Великої Перемоги» (1945 року) із прославлянням образу мало не билинних руських богатирів, які тепер носять камуфляж і трансформувалися в бійців армії та спецпідрозділів. На тому самому ґрунтується й більшість російських серіалів відповідної тематики, де «опери», «менти» й «слідак», долаючи труднощі суворої дійсності, попри мізерність зарплат і непрестижність обраної професії, все-таки щиро служать своїй батьківщині й державі, ризикуючи життям на невидимих для нас рубежах.

Але ностальгією все не закінчується. Міст до нинішніх реалій перекидають різноманітні документальні фільми й телепередачі, присвячені вже російським військовим заводам, новинкам озброєння, сучасним великокаліберним кулеметам з оптичним прицілом, «виробленим із ювелірною точністю». Отут і починається справжній розгул гордості за «вєлікую Россію».

Читайте також: Як рахують у «ДНР»

Нарешті, потужніший наркотик телевізійної картинки надходить у мозок споживача з вечірніми новинами та політичними ток-шоу, де обов’язково — незалежно від того, російський це чи «республіканський» канал, — розповідають про підлість і лицемірство української влади, замінивши ними тему «звірств фашистів», адже вгодовані жіночки у фартухах, що, горлаючи на всю вулицю, вдають із себе корінних дончанок, уже стали моветоном. Тепер усі зусилля ідеологів «русской вєсни» спрямовані на те, щоб за основною темою — «звірств джихаду» — показати, як саме Київ устромляє палиці в колеса мирних процесів, принагідно нібито готуючись-таки силою відбивати Донецьк і Луганськ. А на російських ток-шоу завжди прослизає думка про те, що «Донбасові ніхто нічого не обіцяв», хоча місцеві генії «Новоросії», ніби не помічаючи її, розповідають і надалі про успіхи «республіки» в доїнні корів і боротьбі з тарифами, які в «народних землях» у рази нижчі, ніж у «фашистських».

Отак мляво минає більша частина вечора, аж доки на екрані не з’являється метр російської пропаганди — Дмітрій Кісєльов, котрий самими своїми рухами й мімікою змушує повірити, що РФ незабаром перетворить на радіоактивний попіл не тільки Америку, а й «ІДІЛ», а українська армія не протримається і двох годин у разі реальних бойових сутичок з елітними російськими частинами. Закінчується це неодмінно близьким планом старту російських ракет із акваторії Каспійського моря мало не під гімн «вєлікой страни». Слід сказати, що іронія стосовно власне телевізійної картинки у програмах російського ТБ абсолютно недоречна: за всієї своєї наївності й награності вона діє так сильно, що часом навіть я ловив себе на думці: «А що, коли все це так і є?». Критичність і незалежність думки за такої якісної брехні мають бути неймовірного рівня, щоб людина відсівала пропонований інформаційний продукт. Годі вже й казати про ситуацію, коли його споживають не днів зо два, а цілими місяцями.

Читайте також: Газовий колапс «ДНР»

Насамкінець додам, що, попри завершення активної фази бойових дій і нібито дедалі надійніше перемир’я, у «республіканському» інформаційному просторі, як і раніше, подають адреси найближчих військкоматів, куди через місцеві телеканали закликають з’явля­тися всіх, хто ще якимось дивом уникнув вливання до сепаратистських мілітарних структур. А в самому Донецьку поряд із політичною пропагандою Захарченка та його громадського руху «Донецька республіка» активно розвішують банери з рекламою різних батальйонів і коротким переліком їхніх «заслуг», а також обов’язковим номером телефону для охочих вступити в лави цих формувань і цитатою якогось місцевого авторитета в дусі «Артилерія — бог війни. І. В. Сталін» (рекламний слоган бригади «Кальміус»). І якщо на початковому етапі свого розвитку «республіка» мала лишень один-два телеканали й кілька друкованих видань, то нині її інформаційний голод угамовують уже 13 газет, 7 каналів ТБ і 3 радіостанції, цілодобово готові укотре послужити ідеалам Кремля і «вєлікой страни».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено