Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 листопада, 2015   ▪   Лесь Терен   ▪   Версія для друку

«Не вір, не бійся, не проси»

«Кримське підпілля» досі гуде з приводу обшуків у колишнього директора телеканалу ATR Ельзари Іслямової та її заступниці Лілі Буджурової, особливо після того як пані Ліля опублікувала подробиці «акції», проведеної в найпотворніших традиціях НКВД. Буджурова, провідна кримськотатарська журналіст­­ка ще з пізньорадянських дисидентських часів, є відомою постаттю в Криму.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (417)
від 12 листопада, 2015
«Не вір, не бійся, не проси»

 Не менш широко знана й Іслямова як менеджер, що разом із однофамільцем Ленуром Іслямовим за два роки з нуля створила найсучасніший та найуспішніший регіональний телеканал України. Після окупації обидві відмовилися втікати на материк і принципово лишилися в Криму, щоб не кидати напризволяще свою аудиторію. Їм із залишками колективу довелося продовжувати працювати в умовах заборони політичної журналістики, але навіть у тих суто культурологічних програмах каналу, що збереглися, окупанти все одно вбачали небезпечний «екстремізм» (точнісінько як мирні сільські вірші українських поетів ХІХ століття викликали неадекватну лють царату), тож канал був розігнаний остаточно.

Із цих тривожних подій навколо екс-керівниць ATR (а вони далекі від завершення і, вочевидь, розгортатимуться далі аж до висунення обвинувачень та арештів) стають очевидними кілька нерадісних висновків.
Першим є усвідомлення того, що всі ми тут опинилися в стані заручників. Не хочеться вкотре торкатися теми невдалого піар-проекту «кримської блокади», але відповісти за безмежні фантазії її командирів сповна доведеться усім нам тут, і Іслямова з Буджуровою є лише початком списку «відповідальних».

Читайте також: Скільки коштує Крим?

Другий урок вказує на те, що замирити окупантів удаваною покірністю неможливо. Вони як дикі тварини, з котрими не укладеш договору та не відкупишся ковбасою: зграя охоче зжере кинуту їй подачку, а потім і тебе самого. До цього багато могли б додати самі прибічники «русской вєсни», чимало з яких уже розгублено волали «за што?!», втрачаючи роботу на користь «справжніх росіян» чи навіть опинившись за ґратами, але їхні переживання нас не обходять.

І третій висновок, нарешті, полягає в тому, що розраховувати у своїх бідах нам доводиться лише на власну стійкість та витривалість. Батьківщина нас не врятує. Реакція українського суспільства на утиски кримських журналісток була млявою. Навіть ті в Україні, що звернули увагу на подію, нічим допомогти не могли. Президент констатував у Facebook порушення прав людини, нардеп Чубаров порадив постраждалим писати позови в київську Прокуратуру АРК (так і хочеться взяти її назву в лапки), нардеп Логвінський пообіцяв якусь «ефективну відповідь»... Ось, власне, і все. І це навіть не критика, бо навіть за наявності щирого бажання наші діячі справді позбавлені дієвих засобів запобігти окупантському беззаконню в Криму.

З того самого щирого бажання в столиці був проведений і протестний захід із приводу утисків журналістів у формі флешмобу. Можливо, для навиклого до розмаїття політичних акцій Києва видавалося стильним і креативним, коли невеличка група людей мовчки вишикувалася під російською амбасадою, затуливши обличчя аркушами білого паперу (що мусило символізувати затулені вуста кримських противників окупації), але легше від цього креативу в Криму не стало ні підозрюваним, ні засудженим. А щодо посланців ворожої держави (до неіснуючих сумління та гуманізму яких наївно закликали учасники), то вони легко могли перевести зір із чемних, але не дуже приємних гасел флешмобу на інший кут паркану, де густо навалена на вівтар нещодавньої російської авіакатастрофи купа квітів, свічок, ікон і плюшевих ведмедиків рясніла плакатами на кшталт «Скорбим вместе с вами», «По духу и по крови мы – один народ» тощо…

Читайте також: Чумацький шлях

Інколи здається, що наша всепрощенна Україна вже скучила за звичною дружбою зі «східною сестрою» та готова щиро розкрити їй обійми, щойно Росія зробить найменший крок назустріч. Найбільшим каменем спотикання на цьому шляху залишається отой злощасний Крим, із яким ніхто не знає, що робити: Росія не здатна його повноцінно утримувати, а Україна не здатна його собі повернути. Цей цугцванг неабияк дратує обидві країни, і прикмети спільного роздратування добре помітні в стереотипах щодо кримчан в обох державах: для України це «зрадники», котрих не шкода поголовно виморити голодом та холодом, а для Росії це «нахлєбнікі», котрі хай видираються зі своїх злиднів як хочуть, але не коштом росіян. До того не дуже близького часу, коли «сестри», як уже стократ було в історії, знову зіллються в поцілунках, Крим, певно, дуже зміниться. Дедалі більше кримських прихильників Росії усвідомлюють справж­ню ціну дешевому пафосу омріяної «Родіни», що здалека здавалася такою могутньою та багатою. Але все більш і прихильників України втрачають надію на порятунок з боку Батьківщини, котрій значно легше возносити як «еліту Криму» купку переселенців, ніж впливати на долю тисяч власних заручників у ворожому полоні. Табірне кредо «не вір, не бійся, не проси» вкупі з навичкою «не базікай» стає дедалі міцнішим фундаментом нашого острівного менталітету.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено