Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 листопада, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Джованна Броджі-Беркофф: «Загальною рисою українського суспільства є брак прагматизму»

Професор Міланського університету україністка Джованна Броджі-Беркофф поділилася з Тижнем спостереженнями щодо того, як змінилися українці після Революції гідності.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (417)
від 12 листопада, 2015
Джованна Броджі-Беркофф: «Загальною рисою українського суспільства є брак прагматизму»

Навіть найкращі з аналітиків навряд чи очікували драматичного зламу 2013–2014 років, Революції гідності й початку війни між Україною та Росією. Яким українське суспільство, за вашими спостереженнями, було до всіх цих подій?

— Коли в Римі 2012 року відбувалася потужна конференція україністів, ніхто не очікував, що все зміниться так швидко. Загальна атмосфера у вашій країні видавалася застійною і понурою. Впродовж останніх років перед Революцією гідності я відзначала конфронтацію, пов’язану з питанням мови. Тоді воно було дуже актуальним, складним і важливим. Ми з колегами ходили ресторанами, спостерігали. Навідувались як до україномовних, так і до російськомовних закладів. Публікою останніх були нувориші часів Януковича. Сум у тому, що йдеться про італійські ресторації. За вдаваною байдужістю до ситуації, що склалась, я помічала агресивність і неспокій.

Важко було передбачити якісь швидкі зміни. Хоча, тільки-но починався Майдан, я зловила себе на думці, що це мало-таки відбутися, бо ж до того йшло. До логічного вибуху після тривалої тиші.

На Заході ніхто не чекав такої несподіваної реакції, але сприйняли її позитивно. Дуже швидко Україна опинилася в центрі уваги. Стало зрозуміло: вона цікава й має власні ідеали. Часто говорили, що «українці більші європейці, ніж ми». Це було пов’язано з гострою кризою, яку переживала й переживає Європа. Річ у тім, що цілісної Європи не існує. Немає спільної зовнішньої політики, єдиної економіки, системи оподаткування. Реально ці країни об’єднані хіба що монетарно. Коли відбувся перехід на євро, ми сподівалися, що це стане першим кроком до створення й розвитку уніфікованої Європи. Не вийшло. І, до речі, ще й тому, що всі ми 2008 року пережили масштабну міжнародну економічну кризу, на яку потрібно було реагувати по-новому. Кожна європейська держава дбала тоді лише про себе. Тліючий конфлікт на Близькому Сході, нерозуміння дій і бажань США, їхня позірна слабкість не додають упевненості нинішній Європі. Не забуваймо, що вона сама — клаптикова ковдра, де є багато регіонів, які воліли б відділитися. До цієї проблеми додаймо ще одну: як переробити й раціоналізувати нинішню організацію ЄС.

Зовнішні спостерігачі констатують, що наше суспільство під час революції та війни змінилося.

Коли революція нічого не дає, потрібно працювати далі на свій інтерес, виховувати себе і свою країну, опікуватися мовою, літературою та культурою

 Чи йдеться про зміни якісного характеру? Наскільки українцям вдалося позбутися накинутого їм образу інертних, апатичних гречкосіїв?

— Як на мене, українське суспільство нині почувається некомфортно. Воно розчароване, бо очікувало значно швидших реформ. Хтозна, чи то ваш уряд не міг досі проводити глибші й швидші перетворення, чи то він просто не хоче цього, обмежуючись розмовами й дискусіями. Нова революція, яку можуть спричинити такі дії, не буде корисна для країни. Вона може виявитися значно жорстокішою за останню.

Думаю, загальною рисою українського суспільства досі є брак прагматизму. Хочете того чи ні, але треба пристосовуватися до ситуації. Є бажання втілювати ідеали тут і зараз, але немає чіткого розуміння, як саме. Окрім того, не існує і конкретного усвідомлення внутрішньої та зовнішньої ситуації. Росіяни, хоч як це дивно, прагматичніші. Вони намагаються просуватися у своїх намірах так далеко, як тільки можна. І зупиняє їх хіба що опір. Навіть їхній різновид імперіалізму є доволі прагматичним: вони не лише воюють, а й перетягують на свій бік базові елементи суспільства. За часів Мазепи це була шляхта, їй Російська імперія запропонувала привілеї, які важко було відкинути, тобто статус свого дворянства. Так було з татарами, іншими народами Сходу, що ввійшли до складу держави росіян, і з українцями. На це вистачило 10–20 років. Починалося за Пєтра І, продовжила процес Єкатєріна ІІ.

Читайте також: За право своє. Як вижити активістам в агресивному середовищі

Нині часто чуємо: «Коли країна воює, питання освіти й культури не на часі». Наскільки цей підхід прагматичний?

— В Італії народ про культуру не дбає, бо його обходять лише економічні інтереси. Мої співвітчизники мало читають. Творами Умберто Еко й Алессандро Барікко більше цікавляться за кордоном, ніж удома. Італія — провінційна країна, яка справляє не надто добре враження на іноземців, не хоче вчитися в інших. На відміну від нас ви таки дбаєте про свою культуру, що важливо. У цьому сенсі ви прогресивніші, ніж жителі Заходу, бо там культура занедбана. У вас вона все ще є цінністю.

Утім, без економіки культура не робиться. Мені здається, що самі українці та їхній уряд мають ретельніше рахувати, дбати про розвиток економіки. Це я знову повертаюся до питання про прагматичність. Нагадаю, що в Польщі відбулися дві потужні революції у 1830–1831-му та у 1864 році. Перша з них катастрофічна, хоча водночас романтична й ідеалізована. Її потопили в крові, а тих, кого не вбили, заслали до Сибіру. Але чи була вона потрібна? Після подій 1864-го почалась епоха позитивізму, коли поляки вирішили, що таких революцій уже досить. Потрібно працювати, писати, навчати, організовувати фабрики, робити аграрну країну індустріальною. Це створило нову Польщу. І дало той ефект, що у Другій Речі Посполитій вибухнуло культурне, освітнє, політичне життя. Там за п’ять років організували державу модерного типу. Коли революція нічого не дає, потрібно працювати далі на свій інтерес, виховувати себе і свою країну, опікуватися мовою, літературою та культурою. Україна не завжди так робила й мислила, бо просто не могла.

Що відбувається нині з україністикою в Італії та решті європейських країн? Навіть попри хвилю інте­ресу до нашої країни, українознавчих студій і надалі стає менше?

— На жаль, нова організація університетів в Італії виключає «маленькі мови». До них належать українська, польська, чеська, болгарська і т. ін. «Великі» — це французька, німецька, англійська, російська. Для перших не знаходять грошей, бо не надто розуміють, яка користь від вивчення їх в університетах. Ця величезна трагедія є скрізь у Європі й Америці.

Читайте також: Небезпечні стереотипи

Попри те, інтерес до України у світі зростав за експонентою від часів Революції гідності й упродовж війни з Росією. Анексія Криму була шоком, бо Москва дозволила собі такі дії в Європі. Але ні­хто цьому не протидіяв, бо РФ важлива, з нею ведуть бізнесові справи. Італійський ВВП на 9% забезпечений торгівлею з росіянами, а ще актуальним питанням є постачання газу.

В Італії прокремлівські настрої доволі потужні. Це ставлення традиційне, і його коріння у провінційності країни, у звичці трактувати Росію як прогресивну державу. Я кажу про інертність мислення. Італійці не змінюють своїх поглядів швидко. Для них передусім питання імпорту-експорту, а вже потім — культура іншого народу. Оцю відмінність мови українці мають враховувати, якщо хочуть справді достукатися до моїх земляків і розповісти про себе.

-----------------------------------------------

Джованна Броджі-Беркофф — італійська славістка та україністка. Іноземний член НАН України із 2003 року. Від 1992-го — ординарний професор слов’янської філології в Університеті Урбіно, від 1994-го — у Міланському університеті (департамент лінгвістичних, літературних і філологічних студій, секція славістики та угро-фінознавства). Президент Італійської асоціації славістів (1993–1998), директор Інституту мов та літератур Східної Європи Міланського університету, член президії Міжнародного комітету славістів, президент Міжнародної комісії історії славістики при Міжнародному комітеті славістів, член Міжнародної асоціації медієвістів. Від 2000 року президент Італійської асоціації україно­знавчих студій (AISU).


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено